Роздуми про справедливість та праведність

Мабуть, не помилюся, коли скажу, що справедливість — це те, чого прагне кожна людина, особливо в ставленні до себе. І це не якась примха, а те, що вкладено людині Самим Богом. Ми сотворені за подобою Божою. А одна із характеристик Бога — Його справедливість: «...Господь справедливий, кохає Він правду!..» (Пс.11:7).

Отож, ми очікуємо справеделивості щодо нас у сім’ї, у навчальних закладах, на роботі, від держави. І ніщо так не обурює, як несправедливість, і ніщо так не мотивує до дії, до спротиву, як несправедливість.

Діти плачуть, що з ними, як їм здалося, повелися несправедливо, коли ділили солодощі чи дарували подарунки. Це їхній протест. Свій протест по-своєму виявляють учні, студенти, наймані працівники та громадяни країни, коли з ними поводяться несправедливо. І цей протест проти несправедливості може вилитися навіть у кровопролиття. Зрештою, усі революції та навіть війни виправдовують себе боротьбою за справедливість.

Що ж таке справедливість? Вдамося до визначень. Вікіпедія визначає так: «Справедливість загалом є елементарною властивістю людини, як моральної істоти у її ставленні до інших людей». Якщо взяти до уваги, що слово «справедливість» похідне від старослов’янського «правда», корінь якого — праслов’янське «прав», що означає правий, правильний, то справедливість — це глибока й невід’ємна потреба людини, щоб інші люди вели себе щодо неї та інших людей правильно, тобто дотримувалися її права та тих, хто її оточує.

Отже, справедливість — це правильні стосунки між людьми в сім’ї, колективі, державі, побудовані на дотриманні прав один одного.

Людину, яка живе справедливо щодо Бога й людей, називають справедливою або ж праведною, праведником. Ці слова спільнокореневі та синонімічні.

Насамперед Біблія називає праведним Бога: «Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (5М.32:4).

«Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний...» (Езд.9:15). «...Ти виконав слова Свої, бо Ти праведний!» (Неем.9:8). «Господь добрий та праведний, тому грішних навчає в дорозі...» (Пс.25:8). «Ти праведний, Господи, і прямі Твої присуди...» (Пс.119:137).

Але у Святому Письмі немало є і праведних людей.

Зокрема в Книзі Буття таким названий Ной: «Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив» (1М.6:9).

Праведника, який любить справедливість і живе справедливо, нам описує Біблія в Книзі Йова: «Був чоловік у країні Уц, на ім’я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав» (1:1). Сам Бог називав його праведним. Отже, праведність, справедливість полягає в тому, щоби боятися Бога й не робити зла. Причому в будь-яких екстремальних життєвих ситуаціях.

Праведним названий і Авраам: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (1М.15:6). А також Лот, якого Бог спас від злих жителів Содома: «...а врятував праведного Лота, змученого поводженням розпусних людей...» (2Петр.2:7).

Ісус Христос називає праведними всіх Божих пророків, які загинули, за смерть яких дадуть відповідь убивці: «Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі, від крови Авеля праведного, аж до крови Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником!» (Мт.23:35).

Повернемося до Йова та з’ясуємо, як його праведність виявилася в житті. Ось як він сам свідчить про себе: «...коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти, коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила! ...я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене» (29:5-6,12-17). Далі Йов стверджує, що він не задивлявся на дівчат, не зваблювався дружиною ближнього, не брав чужого й не захоплювався марнотою, не йшов за пожадливістю своїх очей, шанував право раба та невільниці, ділив хліб та одежу із сиротою, удовою та бідарем, не клав надію на багатство, був вірний своєму Богові й не слав рукою таємних цілунків сонцю та місяцю, давав притулок приходьку, не радів з біди свого ворога, а якщо десь і помилявся, то не ховав своєї вини перед людьми (див. Йова 31:1-34).

Коли ж недоля спіткала Йова, то він не відрікся Бога та своєї праведності, а на пораду своєї дружини проклясти Бога й померти відповів: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!... Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами...» (2:10). Як бачимо, праведний Йов чинив щодо людей милостиво й справедливо. Він знав право сироти, удови, бідаря і дотримувався його. А злочинцеві віддавав згідно зі скоєним злом.

Звичайно, має бути якийсь еталон, праведності, відповідно до якого можна оцінити міру справедливості кожної людини. І цим еталоном став Закон, який Бог передав Ізраїлю через Мойсея. Сам Творець неба й землі це стверджує: «І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?» (5М.4:8). Тож Закон, зокрема Десять заповідей, став виявом вимог Божої справедливості та вказав на зразок справедливого, праведного життя. Законом визначалося правильне ставлення до Бога й людини й відповідно визначалися справедливість, праведність кожної людини. До того ж були продумані навіть деталі. Коли проголошувалося смерть за смерть, то бралося до уваги навіть те, що вбити можна мимоволі. Ось для таких випадкових убивць були визначені міста, де вони могли сховатися. Але й у цих ситуаціях досліджувалося, щоби не було обману — і справедливість торжествувала.

У Новому Заповіті справедливість і праведність не скасовувалися. Захарій із Єлизаветою «були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні» (Лк.1:6), а також і їхній син Іван Хреститель (див. Мр.6:20), були праведними Йосип, чоловік діви Марії (див. Мт.1:19), Семен, якому Бог пообіцяв побачити Месію — і він Його побачив у маленькому Ісусові (див. Лк.2:25) і Йосип із Ариматеї, який віддав свій гріб для поховання Ісуса (див. Лк.23:50), сотник Корнилій (див. Дії 10:22) і Сам Ісус Христос, Який став утіленням досконалої божественної справедливості й праведності. Навіть сотник, який розпинав Його, визнав: «Дійсно праведний був Чоловік Цей!» (Лк.23:47). Коли апостол Петро докоряв євреям у Єрусалимі, то сказав: «...ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця» (Дії 3:14). У Об’явленні апостола Івана також проголошено: «Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві й справедливі суди Твої!» (26:7).

Сам Ісус одного разу сказав: «Я... правда...» (Ів.14:6), чим не тільки ствердив Свою справедливість і праведність, а також заспокоїв серця шукачів правди, шукачів праведності, якої у чистому вигляді у світі не можна знайти, бо «всі згрішили, нема праведного ані одного» (Рим.3:10). Абсолютну правду можна знайти тільки в Ісуса Христа.

Як уже було згадано, Ісус досконалий у своїй справедливості та праведності. Він усім говорив тільки правду. Особливо суворо викривав лицемірство фарисеїв. Але не спішив із судами, віддавши суд Батькові Небесному. Досконала Його праведність виявилася у виконанні закону та смерті за гріхи людства. І тепер «кінець Закону Христос на праведність кожному, хто вірує» (Рим.10:4). Ми також можемо стати повними «плодів праведності через Ісуса Христа на славу та на хвалу Божу» (Фил.1:11). А Божа праведність у нас не дозволить нам бути несправедливими.

Василь МАРТИНЮК

Благовісник, 4,2023