«Око за око» — принцип справедливості, проголошений Ісусом Христом

Ми часто говоримо про відсутність або брак справедливості в нашому суспільстві. Напевно, усі чули або й самі промовляли таку фразу: «Справедливості немає!» Зазвичай так кажуть, коли не вдалося отримати того, чого хотілося, у такому вигляді, у якому хотілося. Я маю кілька друзів — хороших адвокатів. Вони розповідали, що коли приходить до них новий клієнт, то насамперед радять йому шукати мирного компромісного рішення й не доводити справи до суду. Чому? Тому що зазвичай усе коштує набагато дорожче, ніж людина думає, триває набагато довше, ніж вона розраховує, і зрештою вона отримує набагато менше, ніж вимагає. Виходить, що справедливість — дорога річ, і відстояти її буває не так просто.

Хочу звернути увагу на уривок із Нагорної проповіді, якого ми зазвичай не розглядаємо з перспективи справедливості, хоча я вважаю, що він говорить саме про це — причому пропонує досить неординарний метод встановлення справедливості. У цій частині Нагорної проповіді Ісус Христос розглядає низку тверджень зі Старого Заповіту, які розпочинає словами: «Ви чули, що було стародавнім сказане…», і пояснює їхнє справжнє значення: «А я вам кажу…»

Зокрема Він зауважує: «Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві. Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче позичити в тебе — не відвертайсь від нього» (Мт.5:38-42).

Багато людей вважали тоді й вважають тепер, що «око за око, і зуб за зуба» — це принцип помсти. Наприклад, Махатма Ганді розумів саме так, тому й говорив: «Якщо ми не відмовимося від принципу «око за око», то врешті весь світ буде сліпим». Але насправді це принцип не помсти, а справедливого відшкодування. Тобто не «два ока за одне око», не «два зуба за один зуб»... Саме на цьому будувався весь Мойсеїв закон. Тому нам не потрібно відмовлятися від цього принципу, але виконувати його, розуміючи, що справедливість здійснюється як через закон, так і через милосердя.

Далі ми розглянемо чотири приклади з життя тогочасного суспільства, якими Ісус Христос ілюструє цей принцип справедливості. Важливо розуміти, що це саме приклади, які Він наводить для кращого розуміння, а не заповіді, обов’язкові для буквального виконання. Тому спробуємо розглянути аналогічні ситуації, які відповідають нашому часу.

«І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу».

Здебільшого люди не вловлюють суті цього прикладу, бо не знають культурного контексту. У часи Ісуса Христа тильним боком долоні били навіть не для того, щоб завдати фізичного болю, а перш за все для того, щоб принизити, особливо — публічно.

У даному випадку Ісус відповідає на питання: що робити, коли тебе принижують? «Підстав другу щоку!» Що це значить? Традиційно навчають, що ми маємо пасивно терпіти приниження й образи ради Христа, тому що Його теж зневажали й били. Але насправді тут мова не про те, що ми маємо мовчати, коли нас принижують, і дозволити із себе знущатися. Підставити другу щоку — це продемонструвати власну гідність, змусити кривдника визнати, що ти рівний йому. Причому зробити це так, щоб не принизити його навзаєм. Природна реакція, коли тобі завдали болю, завдати болю у відповідь, помститися. Цього ж чекає і кривдник, щоб у відповідь завдати ще більшого болю. Таким чином конфлікт розгоряється щораз більше.

Отже, цей приклад показує, як ми можемо відстоювати справедливість у міжособистісних стосунках, зазнаючи приниження. Звісно, у наш час уже ніхто не намагається принизити ляпасом, адже є багато інших способів висміяти когось публічно й змусити його відчути себе людиною другого сорту. Ісус пропонує замислитися: як мені бути достатньо творчою особистістю, щоб у відповідь на образу змусити кривдника визнати мене рівним собі, не опустившись на його ж рівень, показати, що я людина, яка заслуговує на повагу? Адже ніхто не має права принижувати Божий образ в людині — ні хтось у мені, ні я в комусь.

Іншими словами, ми маємо відреагувати на кривду, адже справедливість вимагає реакції, але не емоційно, а інтелектуально. Як саме це зробити — універсальної відповіді немає. Кожна окрема ситуація вимагає іншого рішення. Адже кривдник може говорити зовсім різні слова, вчиняти різні провокації, очікуючи різної реакції.

«А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому».

Наступний приклад стосується того, як відстоювати справедливість у суді. Знову ж таки, щоб його правильно зрозуміти, потрібно знати контекст. У Старому Заповіті, зокрема в книгах Вихід, Повторення Закону, йдеться про те, що людина, беручи позику, мала залишити щось у заставу. Найчастіше це був верхній одяг. Але для бідної людини ця одежина — єдине, що в неї було. Це і її постіль, і її притулок… Тому закон наказував віддавати боржнику заставлений одяг принаймні на ніч, щоб він мав чим накритися.

Зрештою вчителі закону придумали хитрий вихід із цієї ситуації — вони вирішили, викликаючи людину до суду, брати в заставу не верхній одяг, а сорочку. Щоб не треба було повертати заставу, і щоб взагалі не зв’язувати себе законними стосунками з позичальником. А тепер уявіть: забрати сорочку — це по суті залишити людину нагою. Парадоксально, що саме в суді, місці, де мав би справедливо діяти закон, його найбільш цинічно перекручували.

Тому Ісус Христос говорить: коли проти вас використовують закон, але діють незаконним чином — вимагають сорочку, то ви вчиніть згідно із законом — віддайте плаща. Коли суд, який покликаний вас захищати, роздягає вас догола, то продемонструйте, що взагалі-то не вам має бути соромно, а тим суддям, які довели вас до такого стану. І це теж дуже творчий підхід до ситуації.

Сьогодні ми так само можемо відчувати, як закон використовується не для торжества справедливості, а для її викривлення. Звісно, у нас не забирають ні верхнього одягу, ні сорочки. Але принцип, який пропонує Ісус Христос, залишається актуальним: опинившись у несправедливому суді, де чинять незаконно, головне — ви вчиніть за законом і довіртеся закону Божому, а не людському. Віддайте цю справу в Божі руки, віддайте помсту Йому. Тоді обов’язково побачите торжество справедливості у своєму житті та в житті кривдників.

«А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві».

Палестина часів Ісуса Христа перебувала під окупацією Риму, і на її території діяв римський закон. Цей закон, наприклад, давав право кожному римському воїну змусити будь-якого місцевого жителя йти певну дистанцію, несучи на собі його обладунки. І людина не могла відмовитися.

Тому цей приклад говорить про те, як ми, живучи в системі пригноблення й примусу, можемо лишатися вільними людьми й відстоювати справедливість. Ісус Христос каже: якщо римський воїн згідно із законом змусив вас пройти з вантажем певну відстань, то здивуйте його — покажіть, що ви насправді вільна людина. Як це зробити? Коли ви пройшли дистанцію, визначену законом, беріть ініціативу у свої руки. Вас уже не можна змусити, ви йдете за власним бажанням. Ісус знову радить творчий підхід. Таким чином ви демонструєте системі пригноблення, що ніякі закони не можуть обмежити ту свободу, яку дав вам Господь.

Усі ми живемо в системі примусу, яка називається державою. Вона має монополію на насильство, і ми самі власними податками підтримуємо це насильство. Тому що хочемо, щоб хтось нас захищав від злочинців і ворогів. Звісно, не всі закони є справедливими, вони посягають на нашу свободу. Але всі вони мають свої часові, територіальні межі. Щоразу, коли ви опиняєтеся в ситуації, коли хтось намагається тиснути на вас, змушувати до того, чого ви не хочете робити, чи того, що принижує вас, чи того, що ви вважаєте неправильним, задійте творчу уяву, подумайте, як ви можете залишатися вільною людиною, незважаючи на закони, які вас обмежують. Адже жоден закон не має права обмежувати свободу людини, яка є одним із проявів Божого образу.

«Хто просить у тебе — то дай, а хто хоче позичити в тебе — не відвертайсь від нього».

Здавалося б — як цей приклад стосується справедливості? Адже в мене просять мого, хіба це справедливо віддавати своє? Чи справедливо позичати зароблені власними мозолями кошти комусь, хто може їх і не повернути? Де тут справедливість? Тим більше, що ми нині живемо в культурі, де кажуть: хочеш втратити друга, то позич йому гроші.

Ця частина, мабуть, найскладніша — тут йдеться про справедливе ставлення до матеріальних благ. Що ж мав на увазі Ісус Христос? Питання тут не в тім, чи довіряю я тому, хто в мене просить. Звісно, що не довіряю. Навіть якщо це близький друг, я не певний, що він зможе віддати борг. Питання в тім, чи довіряю я Тому, Хто дав мені те, що в мене просять. Ми знову повертаємося до довіри Богові.

Справа в тому, що все, чим володіємо — наші будинки, автомобілі, банківські рахунки — є нашим тільки умовно. По суті це речі, якими нам дозволено певний час користуватися. Тому, коли Ісус Христос каже: «Хто просить у тебе — то дай», Він має на увазі ті блага, які милосердно дав тобі Бог. Із цієї точки зору справедливо тим, що дав тобі Господь, поділитися з нужденним.

Бог із ласки Своєї дає нам мудрість тимчасовими матеріальними речами користуватися так, щоб інвестувати їх у вічні цінності. Ми можемо витрачати життя на те, щоб примножувати матеріальні речі, але втратити нагороду у вічності, або ж навпаки. Крім того — як знати, чи не випробовує мене Бог через людину, яка просить? Чи мудрий я управитель? Чи справедливо розпоряджаюся ресурсами Господаря? Можливо, я скнара або навпаки — марнотратник?

Дуже складно бути щасливим наодинці. Сьогодні люди намагаються всіляко обгородитися, захистити накопичене майно, думаючи, що саме в ньому — щастя. Але справжнє щастя — будучи благословенним, стати благословенням для інших людей, особливо тих, які мають потребу в підтримці.

Нехай ці приклади навчать нас довіряти Богові ще більше й справедливо чинити в ситуаціях, коли нас принижують і коли несправедливо судять, і коли пригноблюють, і коли просять допомоги.

Федір РАЙЧИНЕЦЬ,
за матеріалами церкви християн євангельської віри в Поляні

Благовісник, 4,2023