Руйнівні емоції

Наслідки гріхопадіння

«І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв» (1М.3:6).

Бог створив нас емоційними людьми. Загалом емоції — це благословення, це наші друзі. Але викривлені гріхом або травмовані, скалічені емоції можуть стати нашими ворогами. У такому разі їхня дія буде руйнівною, вони забиратимуть усю нашу енергію, внутрішню силу. Вони впливатимуть на ставлення до себе самого, до інших людей та до Бога.

Емоції — потужний двигун усередині нас, який штовхає до добра чи зла. Почуття сорому, страху, провини й гніву — похідні гріхопадіння. Це емоції, які людина раніше не переживала. Гріх викривив наші емоції, вони стали вбивчими, отруйними. Наші душі створені для того, щоб жити в спокої та радості. Бог не хотів, щоб ми стикалися зі зрадою та приниженням.

Сором

«І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі» (1М.3:7).

Унаслідок гріхопадіння в перших людях відбулися зміни, які відобразилися на їхньому сприйнятті світу. Гріх змінив їхнє мислення та емоції. Вони побачили те, чого раніше не бачили, і перестали бачити те, що раніше бачили. Чистота їхнього серця порушилася. Що і як ми бачимо — багато говорить про наш духовний стан. «Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління» (Тит.1:15).

Отже, перша емоція, яку пережили Адам і Єва після того, як згрішили, — сором. Раніше нагота здавалася їм природною. А тепер вони мусили прикриватися фіґовим листям. Їм стало соромно за те, які вони є. І сьогодні нам часто не хочеться, щоб нас люди побачили справжніми. Нам буває соромно за наші думки, почуття, бажання. Ми навіть перед Богом ховаємося. Нам здається, що спершу потрібно стати достатньо хорошими, щоб Він нас прийняв. Але Бог чекає нас такими, якими ми є. І саме ця оголеність серця перед Богом — початок нашого покаяння та преображення. Як у митника, що бив себе в груди в храмі. Але ми все одно зшиваємо фіґове листя й носимо маски. Людина — єдина істота, яка готова бути ким завгодно, тільки не собою. Високе досягнення та свобода — не соромитися бути самим собою. Говорити те, що думаєш і відчуваєш, бути відкритим. Та чим більше всередині гробу кісток, тим старанніше ми фарбуємо його зовні. Ісус Христос навіть більше боровся з двоєдушністю й лицемірством, ніж із проявами гріха.

Скільки ж потрібно зусиль, чесності, сміливості й Божої благодаті, щоб побачити себе в реальному світлі! Коли наше серце зустрічається з Богом, приходить свобода й відпадає потреба в масках і покривалах. Нашу недосконалість Він покриває Своєю святістю. У цьому була проблема лаодикійської церкви: «Ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об.3:17). І Бог радить придбати білу одежу праведності, замість наших підробок із фіґового листя. Це і є свобода від почуття сорому та зневаги до себе, що роз’їдає нас ізсередини. Постійне почуття сорому нищить душу, викрадає радість. Тільки в Богові ми можемо відчувати щастя бути самим собою.

Страх

«І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти? А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався» (1М.3:9,10).

Друга емоція, що прийшла з гріхопадінням — це страх. Я переконаний, що раніше людина не знала, що це таке. Новонароджене дитя лякається кількох речей — гучних звуків, падіння. Згідно з дослідженнями до 35 років людина набуває близько 6000 різних страхів. Деякі з них контролюють її. Ісус Христос прийшов, щоб дати нам свободу від страху. «Страх має муку» (1Iв.4:18). Я говорю не про Божий страх і благоговіння перед Богом, мова про рабський страх, що руйнує особистість.

Ми багато чого боїмося! Боїмося майбутнього — того, чого ще немає. «Люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ» (Лк.21:26). Цей страх живе в нашій уяві — ми придумуємо жахливі сценарії майбутнього, а потім із ними боремося. Але, як бачимо з досвіду, більшість із них ніколи не збуваються, а якщо й збуваються, то зовсім не так, а якщо й так, то Бог дає сили з ними впоратися. «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе саме поклопочеться» (Мт.6:34). Майбутнє справді похмуре в передбаченнях. Але Біблія навчає нас дивитися вперед крізь призму Божої могутності. Багато людей втомлюються вже від самого очікування страшного майбутнього. Прийдешнє — у Божих руках, тож довіряймо Йому!

Також ми можемо боятися минулого, яке наздоганяє нас. Але з минулим потрібно розрахуватися, бо воно все одно рано чи пізно наздожене, у вічності — точно. Воно має бути покрите Божою благодаттю та милістю.

Люди бояться смерті. Настільки, що цей страх керує їхнім життям. Але ми знаємо, що Ісус Христос прийшов, «щоб смертю знищити того, хто має владу смерті, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерті тримався в неволі» (Євр.2:14,15). І ставлення до смерті внутрішньо вільної людини таке: «Я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше» (Фил.1:23), «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання» (Фил.1:21). Звісно, смерть лякає, і це природно, але християнин має свободу від рабського страху перед нею.

Що протилежне страху? Віра! А що проганяє страх? Любов! «Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний» (1Iв.4:16,17). Пізнання Божої любові дає відвагу! Бог — не жандарм, що вселяє рабський трепет, а Батько, Який викликає внутрішню радість і поклоніння. «Бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!» (Рим.8:15). «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любові, і здорового розуму» (2Тим.1:7). Любов і страх настільки ж несумісні, як світло й темрява. Страх змушує людину зациклюватися на собі. Любов спонукає зосереджуватися на інших. А коли ми зайняті служінням іншим, нам просто немає коли думати про власні страхи.

Вина

«І промовив Господь: Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв? А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (1М.3:11,12).

Третя емоція, яку пережили перші люди, — почуття провини. Цікаво, як відреагував Адам на це почуття. «Так, Господи, я винен, прости мені»? Ні, він указав на Єву. Іноді ми відчуваємо вину, коли насправді винні. Але також буває, що людина невинна, просто її совість надто немічна, пригнічена. Інша крайність — спалена совість, коли люди вперто не визнають своєї провини. «Винні всі, окрім мене». Важке дитинство, погана спадковість — будь-що, аби тільки виправдати себе.

Почуття провини штовхає людину до одного з двох варіантів. Або я визнаю свій гріх, приходжу до Бога з покаянням — і через прощення та оправдання Він звільняє мене від докорів сумління. Або ж — я сам намагаюся виправдатися, звинувачуючи інших людей і обставини. Це властиво нам, це почалося ще з Едему. Визнати свою вину буває дуже непросто. Але якщо ми виберемо шлях самовиправдання, то на кого б не показували пальцем, зрештою покажемо на Бога. Ми звинуватимо Бога у своїх проблемах і бідах. Адам показав на Єву, а потім — на Бога.

Що ми робимо, коли звинувачуємо інших, вигороджуючи себе? Ми утверджуємо в собі власну порочність, ми утверджуємо в собі саме те, що виправдовуємо. І це найгірше, що можна зробити. Звісно, не варто брати на себе чужої вини, але й не варто уникати відповідальності за власні вчинки. Божий дар — дати собі правильну оцінку, побачивши себе в Його світлі, і отримати прощення через покаяння. Якщо ми не позбудемося почуття провини, то матимемо постійну потребу звинувачувати, щоб виправдатися. Але коли Бог тебе виправдав, більше немає потреби шукати винних.

Гнів

«І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось» (1М.4:4,5).

Четверта руйнівна емоція — це гнів, одна з найсильніших емоцій, яка може вести до жахливих вчинків. Каїн розгнівався та вбив свого брата. Що зробив йому Авель? Нічого. Каїн був розчарований тим, що Бог не прийняв його жертви. Він відчув себе відкинутим. Важливий момент: наші стосунки з Богом значною мірою впливають на наші стосунки з людьми. Бог запитав: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?» Цікаво, що було б, якби Каїн відкрив Богу своє серце: «Я так старався, а Ти не прийняв моєї жертви… Чому?» Хіба Бог не відповів би, не вказав би на стан його серця, не дав би виходу? Наскільки по-іншому могло скластися життя братів! Але розрив Каїна з Богом вплинув на стосунки з Авелем.

Сьогодні багато хто переживає потрясіння у своєму житті. Саме в таких обставинах випробовується ставлення людини до Бога. Хтось відвертається від Господа, не отримавши бажаної відповіді. Не всіх криза наближає до Бога, дехто запекло віддаляється від Нього, втрачає довіру. Дехто віддається гріху, внутрішньому бунту. Руйнуються стосунки з Богом — руйнуються стосунки з оточенням і з самим собою. Іноді людина в такому стані відвідує церкву, служить, але із закритим, ображеним серцем. І воно щораз більше й більше черствіє. Тому написано: «Не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування в пустині» (Євр.3:8).

Можливо, ви закрилися через нерозуміння Бога, ваше серце стало холодним і нечутливим? Запитайте себе, коли востаннє ви плакали й раділи в Божій присутності. Чи прагнете ви до Нього, як олень до потоків води? Якщо ми сердимося на Господа, то дуже ймовірно, що виливатимемо свій гнів на ближніх, на тих, хто невинний. Нехай будь-яка затверділість, запеклість, гіркота й образа покинуть наші серця — і вони отримають зцілення від Божої благодаті. І тоді наші стосунки з людьми теж будуть іншими. Як написано: «Любіть один одного братньою любов’ю, випереджайте один одного пошаною!» (Рим.12:10).

Будьте чесними

Руйнівні емоції нищать нас, навіть наше тіло. «Серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості» (Пр.17:22). «Приємні слова — щільниковий то мед, солодкий душі й лік на кості» (Пр.16:24). «Бійся Господа та ухиляйся від злого! Це буде ліком для тіла твого, напоєм для костей твоїх» (Пр.3:7,8). Виявляється, те, що шкодить нашому тілу, піднімає тиск, розхитує нерви, знаходиться не зовні, а всередині. І коли наші серця заспокоюються в Божій благодаті, то й тіло відновлюється.

Отже, щоб звільнитися від руйнівних емоцій, ми не повинні ховатися від Господа, а навпаки — бути відкритими для Нього. Вилийте своє серце Богові, дозвольте Йому зцілити ваші душі, доторкнутися до ран, забрати біль. Не бійтеся бути чесними перед Ним. Не бійтеся ставити Йому запитання, зізнаватися в тому, що ви не розумієте, що вас ображає. Це дасть внутрішню свободу — і тоді ви зможете давати зцілення іншим людям, звіщати Добру Новину не тільки вустами, а й просто тим, хто ви є. І це — найсильніша Євангелія.

Сергій ВІТЮКОВ,
США, 2012

"Благовісник", 3,2024