«Візьміть на себе ярмо Моє…»

В одному селі жила місіонерська команда, а поруч з ними — баба Женя. Вона була бідною, а в місіонерів були дрова. І та жінка без дозволу брала ці дрова в них. І от вони вирішили заготовити дров і для неї. Один брат захотів допомогти. Пиляв — і сердився, бо пилка була тупа. Почав рубати — і це непросто робити. І він сказав у своєму серці: «Ну де та баба Женя взялася на мою голову?!» І раптом почув усередині себе голос: «Ти так реагуєш, бо робиш це для баби Жені. Роби це для Ісуса».

Коли я почув цей приклад, усе в мені зворушилося. Для кого я живу? Для кого проповідую? Кому служу? Апостол Павло ось так розставляє пріоритети в житті: «…Але цілою сміливістю, як завжди, так і тепер Христос буде звеличений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю. Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надбання. А коли життя в тілі — то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати» (Фил.1:20-22). Він розуміє, що у вічності краще, але каже, що хоче, щоб через його життя, через його тіло був звеличений Христос. І своє життя в тілі він окреслює як плід діла.

Бог хоче, щоб і наше з вами життя приносило плід — щоб ми в церкві мали служіння, щоб поза церквою служили іншим. Знайди свою справу, вкоренися в ній, рухайся в цьому — і ти будеш дякувати Богові й радіти. Христос багато що взяв і поніс. Він взяв на себе наші немочі й болі наші поніс. Він взяв на себе те, чого ніхто не інший не зміг би — наші гріхи. Він поніс їх на хрест, де постраждав за нас. А тепер Бог хоче, щоб ти щось узяв на себе.

Христос каже: «Візьміть на себе ярмо Моє…» На конях, які живуть у природних умовах, немає ярма, але й толку з них мало — вони ганяють собі без діла. Але коли вони в ярмі, то виконують певну справу. Христос каже, що, перебуваючи в Його ярмі, ти знайдеш спокій для своєї душі. Мир прийде у твоє життя — ти почнеш служити.

Нещодавно в Школі особистого євангелізму ми навчали одну старшу жінку — їй 72 роки. І коли я прийшов на зібрання, ця жінка з радістю підходить до мене й каже, що чотирьом бабусям проповідувала Євангелію. Навчаючи, я казав: «Ми, молодші, маємо змогу бігати й ловити тих, хто молодший, а ви, старші, проповідуйте на лавочці бабусям. Поговоріть з ними про життя, про їхні проблеми, бо ви їх зрозумієте, а вони вас». І вона прислухалася до цих слів. Наступного разу ця сестра прозвітувала мені, що за тиждень проповідувала вже вісьмом бабусям. І знаєте — вона була радісна. Не думаю, що їй кості менше крутили чи серце не нило. Але вона виконувала те, що Бог доручив їй робити, і це додавало їй сили.

Бо коли ти будеш перейнятий служінням, то сміливо скажеш з апостолом Павлом: «Моє життя в тілі — то плід мого діла». Тебе менше хвилюватиме, хто й що про тебе сказав, хто не так глянув, бо головним у твоєму житті, як і в житті Христа, стане: «Боже, хай буде воля Твоя!»

Не знаєш, у якому напрямку рухатися? Візьми піст на три дні, на п’ять днів, прийди до служителя й послухай, що він тобі порадить. Спробуй себе в одному, в іншому служінні. Ми вчимо цього людей одразу ж після хрещення й намагаємося спрямувати їх у певне служіння, заохочуємо пройти Школу особистого євангелізму, бо знаємо: якщо спочатку запрацює отой генератор Духа Святого в тобі, тоді буде сила.

Бог спрямовує серця тих, які щиро прагнуть служити Йому, щоб вони виконували служіння, яке Він передбачив саме для них. Пригадую — я двадцять років провадив дитяче служіння в нашій області. Ми організовували дитячі табори, євангелізації для дітей. Це служіння було налагоджене — майже в кожній церкві нашого обласного об’єднання проводилися табори й робота з дітьми. І ось одного разу я сидів на одній із нарад і відчув, що робота робиться без мене. Раніше зі мною радилися, я скрізь брав активну участь, ми приймали спільні рішення. А тут все вирішувалося ніби без мене. І в ту мить я зрозумів, що мені час перейти на інший рівень служіння.

До того я не раз казав Богові, що хотів би передати це служіння, але чув у своєму серці, що ще не час. Було таке, що інші казали мені: «Уже все — передавай це служіння», але я відчував, що моя місія в цій праці ще не скінчилася. А тут Бог чітко показав мені, що відтепер я маю рухатися в іншому напрямку.

Я став служителем у селі Старий Лисець поряд із Івано-Франківськом. Ми давно хотіли переїхати в село, бо жили в багатоповерхівці з п’ятьма дітьми й нерідко чули, як нам стукають по батареях, коли діти трохи вільніше поводилися. Ми думали, що це село стане благом для нас. Але Бог мав ще й інші плани, Він хотів, щоб ми послужити для цього села.

Коли певний час прожили в селі, то кожному з дітей виділили певну землю (ми, як багатодітна сім’я, мали право на отримання паїв). І от коли в нас виникла думка побудувати дім молитви, то нам потрібно було потурбуватися про землю. Ми звернулися в сільську раду, і нам запропонували певні наділи, які були за селом. Але одного ранку мені приходить на думку: «Йди до голови й кажи, що ти маєш земельний пай, і починай будувати на тому місці, де його виділять».

Я так і зробив. Згодом нам запропонували декілька ділянок: одна десь під річкою, інша теж на околиці й іще одна — на початку села (десь за 150 метрів від в’їзду). Я обрав останню — і ми стали зводити дім молитви. На той час у касі було двадцять тисяч гривень, але я чітко чув від Господа: «Починай будувати!» І коли закінчувалися ці двадцять тисяч, Бог посилав інші двадцять, чотирнадцять, шістнадцять… І так аж поки ми не звели дому молитви. А потім, коли будівництво звершилося, благословення, як та манна, припинилися.

Три роки тому, коли ми збудували дім молитви, у нас було 23 члени церкви. Тепер — 43. Цього року троє людей приєдналося до церкви, і ми вдячні за це Господу. Окрім духовного, у селі ми задіяні в соціальному служінні. Одного разу я підійшов до голови й кажу: «Ви дуже заклопотаний чоловік, і ми хочемо вам допомогти. У нас такі зупинки в селі, що їх треба обновити». А він мені: «Та я давно дивлюся, але все руки не доходять. Якщо можете, то зробіть це. І біля церкви поставте». Ми поставили три зупинки. Одна з них — біля нашого дому молитви. Вона так і називається «Церква». І люди, які виходять з автобуса, бачать через скляні двері, як у нас відбуваються зібрання.

Тож Бог кожному з нас дав Своє діло. І для життя кожного з нас Він має Свій план. Він не хоче, щоб ми прийшли в небеса, яка та головешка з вогню. Він хоче, щоб, прийшовши в небеса, ми сказали: «Господи, було важко, але Ти мені допоміг виконати волю Твою».

Бог, кличучи нас до Себе, радить взяти щось на себе. Передусім ярмо, про яке ми читали вище. Це ярмо робить нас покірними Його слугами. Тому не передавай ярма іншому, візьми його на себе, бо який сенс із коня без ярма — ним керувати неможливо. Так само й Богові важко керувати нами, важко нас спрямовувати, якщо ми не рухаємося в Його волі, під Його ярмом. А коли ти в ярмі, у служінні, то усвідомлюєш, що перебуваєш у Божій стайні й можеш приносити плід для Нього.

Друге, що ми маємо взяти на себе, — свого хреста. Іноді легко когось розпинати й докоряти, але як важко буває свого хреста нести й впокорюватися під його тягарем. Як важко буває розіп’яти своє «я», свого внутрішнього бунтаря! Але якщо людина терпеливо несе свого хреста, то з часом стає помітно, що в її житті живе Ісус Христос. Апостол Павло писав, що щодня вмертвляє й впокорює своє тіло, щоб проповідуючи іншим, самому не стати негідним.

Третє, що ми маємо нести в цьому житті, — тягарі інших людей. «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового» (Гал.6:2). Останнім часом я по-особливому відчуваю, що для того, щоб бути ефективними в служінні, ми повинні бачити потреби людей, яких зазвичай дуже багато. Ісус, коли жив на землі, йшов до людей і намагався вирішити питання, які їх турбували, — когось годував, комусь відкрив очі, комусь дав надію, комусь сказав тепле слово. Тож ми намагаємося рухатися в цьому напрямку й бути уважними до людей, які живуть довкола нас. Наприклад, цього літа ми провели три очні клініки для жителів села. Це трохи матеріально затратно, але ми маємо змогу за день зустрітися з понад 120 людьми, які готові до діалогу з нами. І ми можемо засвідчити їм, розказати про нашу церкву й запросити їх на зібрання.

Петро ВЕРНИГОРА,
пастор-місіонер, Івано-Франківська обл.

Благовісник, 3,2021