Періодичні видання часів становлення п’ятдесятницького руху в Україні

П’ятдесятницький рух у Західній Україні в 20-х роках минулого століття розпочався знизу й характеризується, особливо на перших порах, спонтанністю. Вогнища пробудження виникали в різних місцях незалежно одне від одного й розширювалися перш за все завдяки ревності нововірців. Далеко не завжди перші проповідники мали біблійну освіту, нерідко в них були лише початкові духовні знання, і зростали вони, як і їхні слухачі, через особисте вивчення Біблії. Тому була небезпека виникнення лжевчень, що в деяких місцях і сталося. Розуміючи це, перші благовісники, насамперед на Тернопільщині, утворили 1924 року Союз євангельських християн Святої П’ятдесятниці. Об’єднання перших громад не лише сприяло виробленню єдиного віровчення, але й згуртовувало сили для проєктів, які були не під силу окремим церквам. П’ятдесятницькі громади волинського полісся об’єдналися лише 1929 року в Союз християн віри євангельської Польщі.

Журнали довоєнної Польщі

Уже на першому установчому з’їзді в Старій Човниці був прийнятий статут Союзу, який роз’яснював порядок діяльності місцевих громад. Новоутворене об’єднання визначило одним із найважливіших своїх завдань духовну освіту. На тому ж з’їзді в Старій Човниці було прийнято ще одне мудре та далекоглядне рішення: активізувати духовну освіту служителів та членів церкви через літературу та періодику, зокрема через журнал «Примиритель». Значення цього рішення було величезним. Це видання разом із іншими мало дуже великий вплив на життя, служіння та вчення п’ятдесятницьких церков. Без перебільшення, «Примиритель» сприяв формуванню віронавчальної та організаційної ідентичності Союзу ХВЄ в 30-ті роки ХХ століття. Перший номер вийшов уже в серпні 1929 року, останній — у серпні 1939 року, за декілька днів до вторгнення німецьких військ у Польщу. За цих 10 років вийшов 121 номер «Примирителя».

Журнал успішно виконував декілька важливих завдань. По-перше, у ньому друкувалися духовні матеріали богословського характеру, які роз’яснювали основні доктрини п’ятдесятницького вчення. По-друге, у журналі публікувалися новини, і не лише з життя місцевих церков Союзу ХВЄ Польщі, але й інших країн. Будь-хто міг стати дописувачем видання, надіславши повідомлення зі свого регіону про своє служіння чи своє свідчення. Це виховувало почуття єдності та причетності до всесвітнього п’ятдесятницького руху. По-третє, «Примиритель» займав чітку місіонерську позицію, заохочуючи та спонукуючи читачів до євангелізаційної, проповідницької діяльності. По-четверте, журнал виконував роль навчального посібника для тих, хто не мав можливості навчатися на біблійних курсах. Йдучи назустріч побажанням віруючих, Густав Шмідт, окрім Біблійної школи, відкрив «Заочні біблійні курси» для всіх передплатників журналу «Примиритель».

На жаль, у журналі «Примиритель» дуже мало статей вітчизняних авторів. Це пояснюється як акцентом на усну традицію в середовищі ранніх слов’янських п’ятдесятників, так і низьким рівнем освіченості білоруського й українського населення в той час. Важливо відзначити, що на сторінках журналу практично не знайшла відображення соціальна, культурологічна й національна тематики. Цей факт пов’язаний із преміленіальними поглядами раннього п’ятдесятництва, акцентом на євангелізмі в місіології та космополітичним мисленням лідерів руху.

Із 1 січня 1936 року Союз християн віри євангельської Польщі розпочав видання журналу українською мовою — «Євангельський голос». Часопис друкували в Кременці, у приватній друкарні. Редактором журналу був Михайло Вербицький, адміністратором — Григорій Федишин. Видання було щомісячне, до вересня 1939 року вийшло 44 номери.

На сторінках видання публікувалися свідчення, листи, вчення, інформація про життя місцевих церков. Містилися перекладені з «Примирителя» на українську мову статті Дональда Джі про духовні дари й духовні дії. На відміну від «Примирителя», у більшості випадків авторами публікацій були місцеві дописувачі.

Тематичний діапазон статей журналу можна було розбити на три групи. По-перше, це — інформативні матеріали (листи, події, зустрічі, вістки з Божої ниви, протоколи районних з’їздів церков ХВЄ). По-друге, духовно-повчальні тексти (вчення, статті, роздуми, проповіді, розповіді). До третьої групи належать молодіжна сторінка та численні поетичні твори. Окрім того, значна увага зверталася на питання національної самосвідомості, важливості української мови й культури, що відрізняє «Євангельський голос» від «Примирителя». Григорій Федишин навіть присвятив цій темі статтю «Національне християнство».

Із початком Другої світової війни видання журналу, як і діяльність Союзу ХВЄ Польщі, припинилося. Михайло Вербицький і Григорій Федишин були репресовані та загинули під час війни. Журнал чекала непроста, але цікава доля. «Євангельський голос» замовк на довгих 19 років. Лише 1958 року серед української діаспори в Аргентині, у Буенос-Айресі, стараннями кількох ентузіастів була зроблена спроба випускати щоквартально цей журнал. Проте через фінансові та технічні проблеми вийшло лише 7 номерів. Знову настала довга перерва.

1967 року на засіданні Комітету п’ятдесятницької церкви м. Торонто на чолі з пастором Василем Давидюком було прийнято рішення видавати журнал «Євангельський голос». Редактором став Петро Шелестовський, який видав протягом 20 років 82 номери. Після смерті Шелестовського журнал став виданням Східно-Слов’янського Відділу Союзу П’ятдесятницьких церков Канади. До червня 1993 року було видано ще 18 номерів, до 100 включно. Після здобуття Україною незалежності та утворення Союзу християн віри євангельської п’ятдесятників виникла думка повернути журнал в Україну. У вересні 1993 року оновлений «Євангельський голос» був надрукований в Україні, отримавши порядковий номер 101. Редакція згідно з домовленістю між українським та канадським Союзами про продовження довоєнних традицій розмістилася в Кременці. Редактором став В’ячеслав Каплун. Пізніше через непорозуміння головного редактора з керівництвом Союзу церков ХВЄ журнал став непідзвітним комітету й виходить донині як незалежне видання.

Із 1935 року в Кременці виходив ще один україномовний журнал — «християнсько-освітній місячник» (саме так було написано на титульній сторінці) «Будівничий Церкви Божої». Редактором його був Дем’ян Гарасевич. За кошт Івана Гериса, який проживав у США, і видавався часопис. Це було видання групи церков, опозиційних до Союзу ХВЄ Польщі, які називалися Церквою Божою. Після утворення 1925 року в Кременці Союзу євангельських християн Святої П’ятдесятниці та особливо після його злиття 1929-го з Всепольським Союзом ХВЄ на Тернопільщині окремі служителі утворили своє об’єднання, рупором якого й став «Будівничий Церкви Божої».

Тематично журнал був подібний до «Євангельського голосу». У ньому разом із духовними статтями, проповідями друкувалися художні твори, поезія, зокрема й світських авторів, таких як Леся Українка, Іван Франко, Ф. Шіллер, П. Куліш, О. Влизько та ін. До осені 1939 року вийшло 52 номери.

Періодичні видання християн віри євангельської Польщі мали надзвичайно великий вплив на духовне життя та життєдіяльність місцевих громад. Завдяки їм церкви отримали здорове біблійне вчення, відчували дух єдності, матеріали часописів давали поштовх для місіонерської праці. Духовна зрілість та міцний духовний фундамент допомогли церквам вистояти в часи війни та в умовах радянської атеїстичної ідеології. Протягом багатьох десятиліть віруючі берегли та передавали з покоління в покоління підшивки довоєнних журналів.

Журнал «Євангеліст»

Всеукраїнський Союз Християн Євангельської Віри, заснований в Одесі Іваном Воронаєвим, також мав свій друкований орган — журнал «Євангеліст». Попри коротку історію (1928 р.) він мав значний вплив на становлення п’ятдесятницького руху в колишньому Радянському Союзі, особливо в Україні.

Для церков ХЄВ, які перебували у стадії догматичного оформлення та створення цілісної конфесійної структури, єдиний інформаційний та навчальний центр був вкрай необхідний. Не отримавши від влади дозволу на відкриття біблійних курсів, Іван Воронаєв намагався заповнити цю прогалину виданням друкованого органу. Офіційна мета журналу «Євангеліст» полягала в «проповіді Євангелії Царства Божого в силі Духа Святого і об’єднання всіх вірних «в єдине», а також у боротьбі проти богословських та життєвих помилок; насаджувати між віруючими мир, радість та любов у Святому Дусі; вчити правді та істині; будити сплячих, втішати сумних, підбадьорювати боязких, підкріплювати слабких…» У загальному контексті розвитку п’ятдесятницького руху журнал мав сприяти самоідентифікації ХЄВ, демонстрації відмінних рис віровчення на тлі євангельського християнства та баптизму. Також «Євангеліст» мислився як своєрідна відповідь на посилення більшовицької атеїстичної пропаганди.

Журнал видавався російською з січня до серпня 1928 року. Всього було видано 8 номерів.

Тематична проблематика журналу охоплювала три основні напрями. Перший напрямок був віронавчальний, другий — духовно-практичний, а третій — інформативний, який розповідає про життя місцевих церков союзу. На сторінках журналу знайшлося місце для поезії.

Видання було закрито у вересні 1928 року через згортання релігійної свободи в СРСР. Невдовзі закрито Союз ХЄВ, як і інші представництва євангельського руху.

Благовісник, 4,2025