Анатолій Козачок: «Відчути серце братства»

— На одній із конференцій ви сказали, що першочергова ваша мета — відчути серце братства. Чи вдалося його відчути за період служіння старшим єпископом УЦХВЄ?
— Я довго служив поряд із Михайлом Степановичем Паночком (якому, до речі, дуже вдячний за спільне служіння) як його перший заступник. Тому знаю братство, оскільки багато їздив, відвідував церкви. А коли сказав, що хочу відчути серце братства, то мав на увазі, що прагну зрозуміти різноманітність, яка є в братстві, побачити, що є бажання служити, бажання звіщати Євангелію, щоб десь, можливо, це бажання підсилити. Бо раніше я більше виконував менеджерські завдання. Наприклад, організовували заходи до 100-річчя п’ятдесятницького руху в Україні — це було чудове свято. У 2018 році ми святкували 1030 років хрещення і на Дніпрі мали потужне дійство — святе водне хрещення. Вирішував також різні юридичні, організаційні питання. А тепер я хочу відчути духовну сутність братства.

Я багато їздив. Мав десь 58 виїздів за рік по Україні. Зустрічався з братами, із обласними радами, і побачив, наскільки потужне наше братство, наскільки багато в ньому талановитих і посвячених людей. А як багато було зроблено в цей час війни: безліч людей було прийнято, поселено, нагодовано, виконується різноманітна душеопікунська праця. Я побачив, що це працьовите братство, із яким можна робити багато великих справ.

— Для вашої дружини Ольги цей період вашого служіння як старшого пресвітера, вочевидь, теж був нелегким…
— Я без пафосу, абсолютно щиро вдячний Господу за свою дружину. Вдячний Господу ще за те, що вона виростала в сім’ї служителя. Її батьки мали одну особливість — вони були дуже чутливі до горя та біди людей. Якщо бачили людину з потребою, то вважали своїм обов’язком допомогти їй. Батько просто горів бажанням послужити вдові, сироті, людині, яка пережила втрату. І Ольга виростала в атмосфері такого служіння. А потім Господь її подарував мені — і вона дуже підтримує мене.

Якось ми з дружиною сиділи разом, розмовляли, і вона каже: «Знаєш, я записала, що протягом цього року ти пів року не був удома…» Утім, незважаючи на це, вона разом зі мною. І я дякую Господу, що завдяки її підтримці маю можливість служити, звіщати Євангелію, і вірю, що нагорода, яку Господь готує, — буде не лише для Анатолія. Вона для всіх, хто працює поряд, тим більше для дружини, яка взяла на себе ту частину праці, яку б я ніколи не зміг виконати.

— Повернімося до теми вашого безпосереднього служіння. Знаю, що були розроблені рекомендації щодо присутності священнослужителів УЦХВЄ в соціальних мережах. Із чим це пов’язано, і чому саме тепер?
— Це не щось нове — усі великі церкви та організації формулюють такі рекомендації. Ми їх обговорили на Комітеті два роки тому, потім озвучили на конференції, щоб зрештою їх могли використовувати в служінні. Ми дуже хочемо, щоб наші служителі були присутні в соціальних мережах. Але щоб вони правильно репрезентували і себе, і церкву, і, звичайно, ті позиції, які вони хочуть висловити. Особисто для мене та й, власне, для нашого братства надзвичайно важливо берегти гідність людини. Бо кукіль і пшениця завжди ростуть поруч. Це як правда і фейки — вони завжди поруч, і деколи дуже важко їх розрізнити.

У цих рекомендаціях є критерії, на основі яких ми можемо розрізняти правду й неправду. Ми не повинні замовчувати проблеми, якщо вони є, і не повинні прикривати гріха, якщо він є. Але говорити варто, не зачіпаючи гідності церкви, не зачіпаючи гідності людини. Говорячи про проблему та чітко її висвітлюючи, потрібно шукати шляхів її вирішення. Це головна мета цих рекомендацій.

Раджу з цього приводу прочитати книгу колишнього очільника Міністерства закордонних справ Дмитра Кулеби. Вона називається «Війна за реальність». Проблема, піднята в ній, дуже актуальна, оскільки навіть тепер люди плутають нереальність із реальністю. Дуже багато людей, які сидять в інтернеті, сприймають те, що там відбувається, як щось справжнє. Ми живемо в непростий час, коли дуже легко людину звести від істини до чогось іншого.

Тому ми дуже хочемо, щоб наші служителі орієнтувалися у сфері інтернету. Звісно, тільки цих рекомендацій недостатньо — тут потрібно і навчання, і багато іншого. Але наші рекомендації — це типова практика в багатьох церквах, так само, як і політика відкритості, наприклад, як боротьба зі зловживаннями і т. ін.

— Із яким найбільшим інформаційним викликом стикнулося наше братство останнім часом та які уроки отримало з цього всього?
— Ну, напевно, якщо ми говоримо про церкву в цілому, то проти церкви в усі віки виступала частина суспільства. Особливо боролися з церквою ті, які хотіли будувати імперії чи авторитарні суспільства.
Тепер ми живемо в такий час, де кожен може стати журналістом і експертом. Дуже легко, узявши свій телефон і знявши те чи інше відео або зробивши той чи інший ролик, транслювати свої ідеї. Саме з негативним впливом цього ми й зіштовхнулися. Бо часто деякі матеріали завдають шкоди авторитету церкви. Ми це бачили під час адвокації України в Європі та Сполучених Штатах. Коли говорили про допомогу для України, то чули у відповідь цитати з певних інформаційних ресурсів, які перешкоджали нашій співпраці з тими чи іншими людьми та організаціями. І це подеколи навіть вибивало нас із колії.

Я вважаю, що наша присутність у соцмережах не повинна бути разом із куколем, із яким ми боремося, щоб не вирвати пшениці. Ми не повинні поступати так само, як і наші опоненти. Звісно, іноді хотілося б сказати щось, донести певну істину, але розуміємо, що ми — церква і будемо вести себе як церква.

Тому вчимося, створюємо більш потужну пресслужбу, яка буде аналізувати такі моменти. Будемо також вчити наших служителів, як реагувати на кризові ситуації, особливо коли є якісь інформаційні випади проти нас. Звичайно, коли інформація стосується лише якихось моїх здібностей — нема питань, говоріть, що вам хочеться. Але якщо торкається моральних аспектів, то ми будемо один за одного заступатися, бо це важливо. Якщо не можете довести, що це правда, то не порушуйте проблеми, не зачіпайте гідності людини.

— На всеукраїнській конференції 2024 року ви виголосили доповідь «Братство майбутнього», що стосувалася стратегії праці УЦХВЄ, і запропонували її учасникам як документ для опрацювання. Якими мають бути наступні кроки на рівні області або місцевої церкви?
— Так, це правда. Ми підготували цю доповідь у вигляді документу, який називається «Місія. Бачення. Цінності». У ньому ми визначили стратегічні напрямки розвитку братства. Це біблійні напрямки, а не те, що ми щось самі собі придумали.

Я скажу, як цей документ народився. Майже 20 єпископів працювали над ним, а також керівники департаментів і компетентні в цій сфері пастори. Кожен працював, даючи відповіді на ті чи інші запитання, які були підготовлені стратегічним комітетом. А тоді, отримавши певні відповіді, ми сформулювали наше бачення. Тож це робота багатьох людей, це наша спільна робота.

Працюючи над стратегічними напрямками розвитку, ми прийшли до того, що найкраще нашу сутність як об’єднання церков окреслює біблійний текст: «Ви світло для світу». Відповідно до цього ми окреслили декілька стратегічних напрямків, у яких будемо розвиватися: це доктрина, душеопікунство, місія (зовнішня і внутрішня), ґрунтовна освіта й підготовка служителів.

Тут немає нічого такого, що ми придумали самі. Це все біблійні напрямки — те, що заповів нам Господь. Ми просто окреслили їх більш чітко для себе. І деякі обласні об’єднання вже взяли цей документ і стали опрацьовувати з пасторами в областях. Це має дійти до кожного пастора, а згодом і до кожного члена церкви. Вірю, що далі це все виллється в різні конференції, навчальні семінари, а згодом і в більш практичні кроки.

— Розкрийте більш детально ті стратегічні напрямки, які ви окреслили.
— Коли ми говоримо про доктрину, то це дуже важливо, бо доктрина — це здоров’я церкви. Коли говоримо про місію — то це виконання Божих заповідей. Напрямок душеопікунства важливий тим, що це те, чим ми служимо не тільки всередині, а й ззовні церкви. Тим більше, що тепер дуже багато людей потребують психологічної допомоги. Я нещодавно прочитав цікаву статистику. У тих, хто вперше відвідав церкву, запитали: «Що ви відчули, коли відвідали церкву?» 50% із них сказали, що отримали моральну допомогу, а 44% сказали, що отримали психологічну підтримку. Тобто людина, просто відвідавши церкву, вже відчуває певне душевне полегшення.

А в майбутньому, я думаю, відсотків 70 українського народу буде потребувати того, що ми називаємо душеопікунською подією (захід, де людина могла б відпочили духом і душею), або навіть більш глибокої душеопікунської праці. Тому це головні напрямки нашої стратегії.

Ну і додаймо освіту, яка так само важлива, бо йдеться про питання підготовки служителів і підвищення освіченості наших служителів. Ми задумали навіть деяку реорганізацію, яка приведе до того, що в нас освіта буде мати тяглість — від початкової дитячої до вищої освіти. У ній ми будемо, крім духовних аспектів, торкатися й особистісних, зокрема стресостійкості людини, бо це вкрай потрібно в наших умовах.

Хочемо акцентувати також на місії кожної людини. Бо ж ніхто на цю землю не приходить просто так — у кожного є призначення, яке слід зрозуміти, щоб залишити на цій землі слід. Звичайно — у контексті добра, миру, спокою, правди і служіння.
Є проблема, із якою ми зіштовхнулися в цьому плані. Виявляється, є мало спеціалістів, які вміють підготувати практичні посібники, що відповідали б логіці загального процесу. Але все здолаємо.

Вірю, що так ми зможемо підготувати людей до подолання особистих викликів і для допомоги іншим людям.

— Наскільки єдиними є церкви УЦХВЄ в питаннях доктрини?
— У питаннях доктрини ми єдині. Усі доктрини, які має Українська Церква Християн Віри Євангельської, єдині для всього братства. У нас є невеликі відмінності в самій богослужбовій практиці, десь церкви відрізняються одна від одної, але в цілому ми говоримо про єдність у різноманітності.

Візьмімо, наприклад, Румунію, де п’ятдесятницький рух, напевно, найпотужніший у Європі. Там дуже багато церков, які швидко зростають. І вони всі дуже різні. Тому я назвав би різноманітність однією з ознак п’ятдесятницького руху, але тут варто зауважити дуже важливий аспект: щоб у цій різноманітності не було крайнощів. Хтось буде сприймати емоцію як присутність Божу, а хтось буде шукати присутність Божу в традиціях. Саме тому, збираючись разом, ми говоримо про те, що в цій різноманітності нам треба мати єдність. Тому, якщо говорити про доктрини, то ми маємо єдність. А в богослужбовій практиці в нас є різноманітність. Ми ведемо певні дискусії між собою, щоб не сходити на обочину, а йти в центрі, щоби братство розвивалося без крайнощів.

— Як зберігати єдність у різноманітті, маючи спільну доктрину? Або, іншими словами, як зберегти човен від розхитування?
— Відповідь на це запитання, як на мене, криється у взаєминах зі Святим Духом. І, я знаю, так само розуміють багато служителів. Я чув різних проповідників. Одні проповідували досить спокійно, а інші проповідували емоційно, активно. І всіх їх слухали. Знаєте чому? Там була присутність Святого Духа.

А коли присутній Святий Дух (не якийсь там замінник), Він об’єднує. Коли ж люди виходять за межі дії Святого Духа, там починається багато проблем.

Нам потрібно всім повернутись до Євангелії, до здорових проповідей, що базуються на Слові Божому, а не на власних переживаннях. Мої переживання й досвід можуть слугувати лише підсиленням тієї ідеї, про яку я говорю, але головна ідея — зі Слова Божого. Так формується і здорова людина, і здорова церква, і здорове суспільство.

Тому для мене ці два аспекти дуже важливі — бути чутливим до Духа Святого і мати здорове, розумне, збалансоване вчення, базоване на Слові Божому.

Звісно, я розумію, що сьогоднішнє суспільство особливо падке на емоцію — люди хочуть більше переживань. Але передусім нам треба основа, а переживання мають виходити з цієї основи. Для мене ця основа — взаємини зі Святим Духом і Слово Боже. Це буде об’єднувати завжди.

— Що має зробити пастор місцевої церкви, щоб підняти рівень освіченості вірян стосовно доктрин?
— Передусім — розпочати навчання. А для цього нам потрібно буде повернути одне забуте служіння, яке я дуже любив у дитинстві. Це служіння ми називали «розбір Слова». У деяких церквах воно збереглося, а в інших — перейшло у формат звичайного богослужіння. Тож ми мусимо повернутися до вивчення Слова Божого. Ми розробляємо річний план читання Біблії, щоб запропонувати людям для вивчення на цих служіннях. Можливо, вони будуть менш масові, але їх можна проводити і в декілька потоків. Механізми ще розробляються, але головна ідея —повернутися до вивчення Слова Божого.

Я зауважив цікаву деталь. На Рівненщині проводиться конкурс знавців Біблії. І люди, які відвідують церкву й нібито добре знають Слово Боже, цитують його не так точно, як ті, які нещодавно навернулися й самостійно вивчають Слово Боже. Тобто нам потрібно не тільки з проповідей брати інформацію. Нам потрібно повернутися до детального вивчення Слова Божого, коли ми читаємо певний текст, роздумуємо над ним і робимо висновки з допомогою людини, яка проводить це вивчення. Для когось це може виглядати дещо нудно, але ми добре знаємо: щоби бути здоровим фізично, треба дбати про своє тіло, робити фізичні вправи, які іноді здаються нудними. Так само і в роботі з нашим духом такі регулярні вправляння з вивчення Біблії дуже важливі. Тож це один із тих напрямків, який ми плануємо відновлювати й розвивати в наших церквах.

Розмовляв Віталій Стебенєв

Благовісник, 4,2025