Віктор Вознюк: «Медіа — інструмент донесення біблійної освіти широкому колу»

Директор Департаменту освіти УЦХВЄ Віктор ВОЗНЮК активно служить у медіасфері. Ми вирішили поспілкуватися з ним про точки дотику освіти й медіа та проблематику церковних комунікацій.

— Ви працювали й працюєте в різних сферах — музичний гурт, служіння бізнесменам, медіа, освіта, літературний конкурс… Що з цього вам ближче? Усі ці напрямки працюють на якусь одну мету?
— Те, що я працюю в різних напрямках, з одного боку — плюс, а з іншого — мінус. Частково це наслідок радянського бекграунду, де ти мав бути майстром на всі руки. Можливо, це також випливає з мого темпераменту. Ще з молодості я брався за різні речі. І тоді це було перевагою. Але вже тоді намагався знайти й виокремити свій шлях. Наприклад, коли постало питання майбутньої професії, я обирав між образотворчим мистецтвом і радіоелектронікою. Друге взяло гору, і зрештою я пропрацював за цією спеціальністю 8 років. Разом із тим був залучений до служіння, зокрема благовістя. Радіоелектроніка ставала в пригоді, коли потрібно було полагодити звукову апаратуру — пульти, підсилювачі. А загалом знання з цієї галузі навчили мене мислити схематично.

У сферу християнської освіти я прийшов набагато пізніше. У 1990-х ми активно проводили масові євангелізаційні заходи й наробили багато помилок. Щоб їх не повторювали інші колективи, зрозуміли, що потрібно навчати людей. Спочатку це були невеликі семінари, потім створили цілий курс на базі Коростенського біблійного коледжу. Після 2010 року я очолив Департамент освіти. Загалом я вважаю дуже важливою академічну сферу. Але, оскільки я сам служитель, моє бачення освіти таке — розширити її за межі навчальних закладів і принести в церкви. А для цього вона має бути практичною й доступною. Носії освіти мають бути зрозумілими. Це книги, написані простою мовою, проте з витриманою богословською лінією. Ще одним інструментом впровадження освіти є медіа. Вони дозволяють охопити значно більше людей.

Решта напрямків для мене скоріше попутні. Кілька років на прохання братів я був відповідальним за Департамент християн-підприємців, що допомогло зрозуміти, як мислять бізнесмени. Також я побачив, що в організації служіння й бізнесу є дуже багато спільного. Ще тоді в мене виникла ідея створення християнської бізнес-школи. Сподіваюся, вона таки буде втілена. Щодо літературного конкурсу й подібних проєктів — я дуже люблю брати участь у стартапах на користь інших, надихати й мотивувати здібних людей, залучати непомічених, недооцінених. Загалом я людина творча й не люблю сидіти на місці. Мінус захоплення багатьма сферами в тому, що на все не вистачає часу. Дещо залишається тільки на рівні ідеї.

Зрозуміло, що наша глобальна мета — поширення Божого Царства. Але конкретно зараз моя місія — максимально підсвітити важливість освіти. Зокрема реалізувати проєкт «Від ясел до служителя». Це те, що формуватиме наше майбутнє. Освіта допоможе побачити замість церковних стін — людей.

— Наскільки перетинаються служіння Медіавідділу і Департаменту освіти? Яку роль медіа відіграють в освітньому процесі? Чому на YouTube-каналі Департаменту освіти представлені переважно медіапроєкти?
— Медіа — інструмент донесення біблійної освіти широкому колу людей. Крім того, богослов’я не обмежується тільки знаннями про Бога, воно проникає в усі сфери. Ми виглядаємо сектантами, коли зациклюємося на вузькому, конфесійно заангажованому посланні. Євангелію потрібно подавати так, щоб її чули юристи, представники влади, а не тільки соціально незахищені або маргінальні категорії людей.

Мабуть, якщо аналізувати виключно наш YouTube-канал, то справді — там більше медіапродуктів. Але вони завжди містять навчальний компонент. Оскільки наша мета — досягнути широкої аудиторії, то ми не обмежуємося виключно догматичними бесідами. Звісно, деякі проєкти мають суто медіа-спрямування, або несуть функцію архівації історичних подій, але це не заважає основній цілі. У навчальних процесах ми пов’язані з кожним департаментом.

Але Департамент освіти — це не лише канал. Хоча, напевно, серед наших ресурсів він має найбільше охоплення. Департамент освіти — це 8 книг наших авторів, плюс 7 книг, які ми переклали, оформивши реєстрацію авторських прав. До речі, тепер працюємо над книгою для проповідників і одночасно готуємо відеошколу на основі цього ж матеріалу. А ще академічна праця в біблійних навчальних закладах. Консолідація цих закладів, адже не завжди між ними були відкриті стосунки. Це робота в Міністерстві освіти. Це заснована нами платформа «Оновлення», яка містить поки що 4 освітні курси, і вона буде постійно поповнюватися.

— Скажіть кілька слів про основні медіапроєкти на YouTube-каналі Департаменту освіти. Як і коли прийшла ідея їхнього створення? Які їхні цілі та результати?
— Якщо відверто, до розвитку медіаслужіння підштовхнула пандемія. Усе почалося з налаштування онлайн-трансляцій богослужінь, а в процесі прийшла ідея робити стріми в Instagram. Першим нашим проєктом в YouTube було «Слово істини» — інтерв’ю зі служителями на актуальні теми, власне, із освітньою метою. Разом із цим знімали випуски «Sola Scriptura» — проєкт із вивчення Біблії, зокрема відповідали на запитання глядачів. Після повномасштабного вторгнення ми розпочали «Хроніки війни» — історії волонтерів, капеланів, військових і звичайних людей в умовах кризи. Мета — фіксувати події, емоції в реальному часі. Далі був проєкт «Згадати все», де служителі діляться власним життєвим досвідом. По суті, це і є прикладна освіта. Теорії тепер чимало, а ось такого дуже не вистачає — прикладів, як ці всі біблійні істини реалізовуються в житті. Нам хотілося показати, що служителі — живі люди, які стикаються з тими самими проблемами, що й усі. «Церковна кухня» теж мала за мету документувати — описувати вклад церков у допомогу армії. Нам дуже хотілося, щоб люди познайомилися зі служителями, почули їхню думку щодо актуальних подій — так з’явився проєкт «Три питання служителю». Знаковим для нас було інтерв’ю з Андрієм Лисенком буквально за місяць до того, як він відійшов у вічність. «Без прикрас про сім’ю» — це подкаст у співпраці з Департаментом сімейного служіння. Мета — відверто поговорити про сучасні виклики (розлучення, порнографію, домашнє насильство). А наступного року плануємо зробити відеокурс «Підготовка до шлюбу».

Щодо результатів медіаслужіння, це насамперед — численні вдячні відгуки аудиторії. Не раз підходили глядачі, які отримали вчасні відповіді на свої питання. Особливо на ті теми, про які в церквах не говорять. Отримували зворотний зв’язок і від людей із окупованих територій, від наших військових. Писали, що дуже чекають наших передач, що вони для них важливі. Це дуже зворушувало й мотивувало. Звісно, є й хейтери. Але це теж результат — ми побачили реальну картину: скільки в церквах таких людей. Але я їх не звинувачую, розумію, що це наслідок певного недопрацювання. І це ще одне поле діяльності для освіти. Ми видаляємо коментарі, що принижують людську гідність. Але вітаємо інші погляди й пропозиції.

— Як служитель і блогер ви можете зрозуміти обидві сторони. У чому суть конфлікту між ними? Як його вирішити? Що ви як служитель сказали б блогерам, а як блогер — служителям?
— Якщо дуже коротко, то я б відповів, що проблема — у відсутності чесної комунікації. У блогерстві є свої виклики й контекст. Це нелегка справа. Люди можуть мати загалом правильну мотивацію. Але при цьому все ж є і такі фактори, як збільшення підписників, монетизація, гонка за контентом, отримання дофаміну. Коли ти стаєш інфлюенсером, є спокуса уявити себе спеціалістом у всіх сферах, коментувати всі події. Я й сам переживав такі моменти. Тут з’являється небезпека необ’єктивності, поверхневості, узагальнень. Оскільки краще поширюється скандальний контент, деякі блогери зосереджуються суто на негативних сторонах церкви, «харчуються гріхами народу». Я шаную блогерів, які працюють добросовісно. А помилки бувають у всіх. Головне, щоб це не стало тенденцією.

Рекомендую тим, хто дуже переживає за збереження аудиторії, подивитися на Ісуса Христа. Спочатку в Нього було 12 «підписників». Потім «підписалися» ще 70, згодом «відписалися». Але Він не думав, яким контентом утримати їх біля Себе. Навіть тих, що лишилися, запитав: «Чи не хочете й ви відійти?» Пройшов час, і сьогодні третина населення планети — послідовники Ісуса Христа!

Служителів я попросив би бути більш відкритими, готовими до відвертої розмови. Бажано взагалі не чекати, поки інформація потрапить у інтернет, говорити на випередження. Не завжди це доречно робити служителям. Тому потрібно мати власних речників, прес-служби. Не варто залазити у свій кокон і звідти оборонятися. Не боятися й не мовчати. Щоправда, є випадки, коли озвучення певних деталей може принести більше шкоди, ніж користі. Тому важливо розуміти цю межу й діяти відповідно. Зрозумійте, що на вулиці — XXI століття, глобалізація. Те, що ви скажете на вухо, буде проголошуватися на дахах. Слід стежити за тим, що говоримо, і бути господарями свого слова.

— У якій формі має вестися діалог щодо проблем у церковному середовищі? Чому, на вашу думку, служителям часто бракує відкритості в кризових комунікаціях?
— Насамперед потрібно говорити однозначно. Краще щось не сказати, ніж допустити двозначність, яка даватиме простір для маніпуляцій і спекуляцій. Має бути сформована виважена позиція. Але це не робиться швидко, «на коліні». Для цього потрібно виділити час і діяти колективно. Як у державі, так і в церкві багато проблем саме через погану комунікацію. Нерідко служителі стають жертвами несправедливих звинувачень, бо не мають належного спілкування з людьми.

Щодо кризових ситуацій, то реагувати потрібно відразу. Навіть у випадку, коли ще немає всіх даних, обов’язково потрібно подати проміжну інформацію: ми знаємо про те, що сталося, проводимо розслідування, повідомимо результати протягом такого-то терміну. Інакше неминуче виникатимуть підозри й домисли. Важливо готуватися до криз, консультуватися в різних фахівців, щоб правильно виходити з таких історій.

Ще одна проблема — залишки радянського менталітету. Хочу сказати служителям: не бійтеся критичного мислення — воно будує церкву. «Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені» — тут ідеться про зростання. Не має бути так, що «тільки моя думка правильна». Успішний керівник — не той, який компетентний у всіх питаннях, а той, який може вислухати різні погляди й знайти оптимальне рішення. Мають бути встановлені чіткі правила, які дозволяють кожному висловити власну думку, не принижуючи інших. Повага один до одного — запорука вдалої комунікації. Якщо хтось має іншу думку, її варто висловлювати спокійно. Часто людина програє в тому, що говорить правильні речі, але з неправильною тональністю, тому її не чують.

— Чи користуєтеся ви штучним інтелектом? Наскільки цей інструмент може бути корисним для служіння? Які його плюси, мінуси, які небезпеки він може мати в собі?
— Штучний інтелект — нова сторінка у світі технологій. Навіть самі розробники не можуть спрогнозувати, якого розвитку він може досягнути. Це трохи насторожує. Але, як би там не було, ШІ вже став частиною нашого життя. У служінні ми активно його використовуємо як асистента. Зокрема, він дуже спрощує переклад. Наприклад, ми маємо запит перекласти деякі наші навчальні курси на амхарську мову, фарсі. Також використовуємо при відеомонтажі, у зборі інформації, переведенні голосу в текст. Це потужний інструмент, який дозволяє зекономити час. Щоправда, треба бути обережним і вміти користуватися промптами, бо він може помилятися або додавати щось від себе. Ми користуємося тільки платними версіями, бо в нашій роботі не вистачає того функціоналу, який доступний у безкоштовних.

Небезпека може бути в тому разі, якщо люди почнуть занадто покладатися на штучний інтелект. Якщо перестануть думати самостійно. Наприклад, замість підготовки проповіді, генеруватимуть її в чаті GPT. А він може написати таку, що багато проповідників позаздрять! Інша небезпека — коли люди використовують ШІ як психолога. Наприклад, сварка в сім’ї, жінка пише запит: «Що мені робити?» Відповідь: «Покинь його!» Ще одна сфера, де ШІ може принести шкоду — освіта. Адже сьогодні все рухається в онлайн-освіту. Не здивуюся, якщо в майбутньому традиційне навчання стане розкішшю для заможних. А в онлайн-додатках уже сьогодні є опція генерації персонального вчителя — можна обрати стать, одяг, рівень лояльності. Дитина формуватиметься в таких тепличних умовах, що зрештою її може травмувати зустріч з реальним світом. Нарешті, багато професій неминуче будуть замінені алгоритмами ШІ. І є небезпека, що суспільство щораз більше скочуватиметься до споживацтва.

Цьогорічна зустріч Департаменту освіти була, власне, присвячена роботі зі штучним інтелектом. Ще рік тому всіх наших молодих працівників я спрямовував, щоб вони ставали операторами ШІ і розвивалися в цій сфері. Тому що за цим — майбутнє.

Розмовляв Дмитро Довбуш

Благовісник, 4,2025