Благовісник

Вільям Вілсон: «Я приїхав до України, щоб підтримати ваші руки»

22-23 травня Україну відвідав голова Всесвітнього п’ятдесятницького об’єднання (Pentecostal World Fellowship) Вільям Вілсон. Він узяв участь у щорічний конференції УЦХВЄ, яка проходила в Луцьку.

Pentecostal World Fellowship — це міжнародне товариство євангельських п’ятдесятницьких церков і деномінацій із всього світу. Штаб-квартира розміщена в Талсі, Оклахома. Це об’єднання п’ятдесятників було засновано в 1947 році в Цюріху, Швейцарія, під час конференції лідерів п’ятдесятників.

Доктор Вілсон також є президентом Університету Орала Робертса (з 2019 р.) та Головою Всесвітнього руху «Empowered21». Крім того, він входить до складу різних рад та організацій, включаючи Національну асоціацію євангелістів, Міжнародне християнське посольство в Єрусалимі, Американську асоціацію президентів незалежних коледжів та університетів. За роки його керівництва Університет Орала Робертса переживав послідовні роки безпрецедентного зростання студентського складу. Восени 2021 року відбувся найбільший зафіксований річний відсотковий приріст за останні 25 років: кількість студентів зросла до понад 6000 у 2023 році.

Він автор кількох книг, зокрема «Father Cry» («Плач батька»), «Foundations of Faith» («Основи віри»), «Fasting Forward» («Швидке просування вперед»), «Generation Z: Born for the Storm» («Покоління Z: Народжені для бурі») та його останньої книги «The Power of One» («Сила одного»).

Під час конференції в Луцьку він узяв участь у прес-конференції для християнських журналістів. Пропонуємо текстовий варіант цього заходу.

Людмила Бендус, газети «Вірую» та «За євангельську віру», а також телепрограма «Вірую», м. Івано-Франківськ:
— Моє запитання можна поділити на три підпункти. І буду вдячна за стислу відповідь на кожен із них. Чому Україна така важлива для вас? Якою ви бачите перспективу співпраці Світової п’ятдесятницької спільноти та українських п’ятдесятників? І чого, на вашу думку, Світова п’ятдесятницька спільнота може навчитися від українців?
— Я думаю, що тепер Україна важлива для всіх у світі. Особливо для нас — п’ятдесятників. Ми знаємо, що Україна протягом останніх двох-трьох десятиліть переживала велике пробудження. І збільшення сповнених Духом християн протягом цих років було дивовижним. А тепер світ щодня, рідше чи частіше, чує про Україну з різних засобів масової інформації. Християни всього світу, а п’ятдесятники по-особливому, щоденно моляться за вас, щоб Господь дав благодать вам у цей складний час.

Усесвітня п’ятдесятницька спільнота представляє традиційний п’ятдесятницький сегмент, зокрема й деякі п’ятдесятницькі церкви України, на багатьох форумах, на різних засіданнях місіонерських та теологічних комісій. Ми говоримо від імені цих церков. Тому хочемо, щоб Українська Церква Християн Віри Євангельської також була більше залучена до співпраці, бо це дуже важливо.

Я переконаний, що п’ятдесятни­цька церква України — це одна з найбільших надій цього світу. Коли ви запитуєте, що ще можна зробити, то хочу сказати: ви вже робите багато. Ви виявляєте сміливість, благодать і любов у дуже складний час. Люди з України, а також і люди всього світу потребують вас.

Ви — тут, а ми за межами України. Ми лише молимося за вас. Ви ж служите людям, які зранені та страждають. І я хочу від імені Всесвітньої п’ятдесятницької спільноти подякувати вам за роботу, яку ви вже звершуєте. Тому я приїхав до України, щоб підтримати ваші руки й підбадьорити вас продовжувати працю. І мені приємно бути з вами.

Ольга Міцевська, журнал «Благовісник», м. Луцьк:
— Цього року Українська Церква Християн Віри Євангельської активно працює над розробкою стратегії руху нашого об’єднання на наступний період. Хтось сказав: «Якщо церква не змінює своєї стратегії протягом 20 років, то вона перестає відповідати на запити суспільства». Чи згодні ви з цією думкою? І ще: як часто змінюється стратегія Всесвітньої п’ятдесятницької спільноти та на реалізацію яких стратегічних напрямків нині націлене ваше об’єднання?
— Щороку, коли виконавчий комітет Всесвітнього п’ятдесятни­цького братерства зустрічається, ми переглядаємо стан і напрямок нашої стратегії. Кожні три роки маємо Всесвітню конференцію, де багато працюємо над тим, щоб поглянути вперед, на наступні три роки. Наші головні напрямки — це відновлення, посвячення, досягнення Євангелією всіх людей.

На останній такій конференції ми прийняли нову резолюцію, яку підтримали всі національні церкви. Вона стверджує те, що ми будемо працювати разом і працюватимемо з іншими християнськими церквами для того, щоб досягнути кожну людину в цьому світі.

У нас також є Всесвітня місійна комісія, яка підтримує працю, спрямовану на розвиток місіонерського служіння в усьому світі. Також діє Комісія з релігійних свобод, яка стежить за дотриманням прав людини сповідувати відповідну релігію. І ми періодично, відвідуючи офіси Європейського Союзу чи ООН, або ж національні уряди, говоримо про те, де п’ятдесятників переслідують, і що це порушує їхні права щодо релігійної свободи.

Разом із тим при нашій спільноті діє організація, яка об’єднує теологічні інституції у всьому світі: біблійні школи, семінарії. І ми розвиваємо нову ініціативу — хочемо акредитувати їх, щоб підняти їхній престиж на більш високий рівень у всьому світі.

Тобто ми дуже багато працюємо, але кожні три роки зустрічаємося, щоб проаналізувати свою працю й поглянути вперед, як рухатися далі.

Ірина Боровкова, сайт УЦХВЄ, м. Київ:
— Які найбільші виклики нині переживає Світова п’ятдесятницька спільнота, і як їх можна подолати? Це одне питання. А друге — які перспективи ви бачите саме для п’ятдесятницього руху?
— Серед викликів, які нині вважаємо важливими, — молоде покоління. Як їм долучитися до сили Божої? І як має змінитися церква, щоб краще послужити їм? Деякі національні п’ятдесятницькі церкви більш відкриті до молоді, а інші — навпаки. Проте наше покоління, яке служить тепер, відповідальне за те, щоб досягнути наступне покоління.

Ще великий виклик для всіх людей, сповнених Святим Духом, — як ми можемо краще служити іншим християнам. Бо християнство, сповнене Святим Духом, — більше не міноритарна частина церкви, бо нині нас близько 700 млн по світу. Це великий рух, який найбільш швидко зростає. Тому нас уже не так просто не помітити або позбавити впливу. Уряди звертають увагу на нас. Інші деномінації звертають увагу. Тому один із найбільших наших викликів — як нам краще служити цим середовищам, не втрачаючи нашої ідентичності, не забуваючи, хто ми є, не допускаючи компромісу, не припиняючи молитви в Дусі. Але принести й поділилися цим із іншими представниками Церкви.

Насправді ми дуже різноманітна група. Під цією «парасолькою» з назвою «п’ятдесятники» ховаються багато різних громад. Дивно, що за 120 років після пробудження на Азуза-стріт ми такі різні й нас так багато. Але ми об’єднані завдяки хресту Христа та тій єрусалимській горниці.

Щодо перспектив скажу, що в християнській соціології, коли ми говоримо про працю Святого Духа, виділяють три хвилі: перша почалася від Азуза-стріт (що сформувала історичний п’ятдесятницький рух), і відбувалося це орієнтовно до 1960-х років; друга хвиля охоплює 1960-ті та 1970-ті роки (це так зване п’ятдесятницьке оновлення). Тоді християни різних деномінацій стали переживати хрещення Святим Духом, зокрема це католики, англікани). І третя хвиля — з 1980-х до 1990-х, коли активно зароджувався неоп’ятдесятницький та неохаризматичний рух. Їхня особливість — велика кількість незалежних церков. І вони охоплюють своїм служінням тих, хто поруч із ними. Тому багато таких незалежних церков утворилося по всьому світу, зокрема і в Україні.

Усі ці три групи зростають, але я вірю, що нині ми перебуваємо на початку четвертої хвилі, бо в сучасному молодому поколінні я бачу жагу до Бога. Тому очікую свіжого глобального руху Святого Духа. Це, можливо, виглядатиме трохи по-іншому, ніж ми звикли. Може, це нас навіть здивує. Але я бачу цей потенціал у студентах біблійних шкіл, де служу. Вони змінять церкву в багатьох вимірах. І я вірю, що ми, старші люди, зможемо це пережити.

Я думаю, що вони змушені будуть зробити це, щоб досягнути теперішнього світу. Не маю на увазі, що треба змінювати послання, Євангелію — ні-ні! Будуть змінюватися шляхи й форми, якими це здійснюється. Тому я очікую тієї четвертої хвилі.

Галина Фурман, телепередача «Крок назустріч», м. Луцьк:
— Вже десять років ми створюємо телепередачі для українського глядача, який не знає Бога. Ви також ведете телепрограму, яка транслюється в 150 країнах світу. Маю два запитання: яка стратегія вашого медійного продукту та які прийоми журналістики повинні застосовувати медійні працівники у своїх програмах для того, щоб Євангелія змінювала життя глядача?
— Ми понад 20 років працюємо над нашими програмами. Наша програма дуже відрізняється від того, що роблять багато християн. Я не досягаю християн, а прагну охопити ширшу аудиторію. Ми вже понад вісім років працюємо з одним відомим у США телеканалом. І єдина причина, чому ми там залишаємося — високі рейтинги, тобто люди мають дивитися наш продукт, а ми маємо довести, що вони його дивляться. Щодо багатьох християнських програм ніхто цього не відстежує.

Ми намагаємося зробити наші телепередачі унікальними. Наприклад, із України я їду в Краків, а потім ми плануємо поїздку в Аушвіц, де записуватимемо телепрограму про те, якими можуть бути наслідки антисемітизму. Це нині дуже гаряча тема в цілому світі.

Тобто я хочу робити наші програми візуально цікавими. Ми інтерв’юємо експертів, істориків, але в кінці обов’язково говоримо про Євангелію в усьому цьому. Ми маємо творити наші програми так, щоб люди хотіли їх дивитися.

Тепер ми до цього залучаємо молодих людей частіше. Вони обговорюють сучасні гарячі цікаві теми. Висловлюють свій погляд на це. Звичайно, ми намагаємося використовувати якнайкраще обладнання. Наші студії висококласні, але я люблю знімати десь у «полях». Проте завжди важливо знати, кого ви хочете досягнути своїм продуктом.

Усі наші програми ви можете знайти за посиланням worldimpact.tv. Там є архіви за всі роки.

Юрій Вавринюк, журнал «Благовісник»:
— Моя колега запитала, які інструменти варто використовувати. Я ж доповню питання: а якими інструментами не варто користуватися?
— Не знаю. Зрештою, різні інструменти торкаються різних людей. Якщо люди не слухають, не дивляться, ви до них не достукаєтеся. Іноді ми маємо таку спокусу говорити людям про те, що ми самі хочемо почути. Але ми маємо обернути це так, щоб говорити про те, що вони хочуть почути. Таким чином ми можемо придбати їх, щоб вони віддали нам свою увагу. І якщо я вашу увагу завоюю, то ви будете слухати. Тому я маю запропонувати вам такий продукт, щоб привернути вашу увагу. Особливо це стосується телебачення.

В основному люди переглядають телепрограми, щоб приємно провести час. Тому треба їм дати щось таке, чого вони в іншому місці не знайдуть і будуть дивитися це з насолодою. Звичайно, у вас є важливе та цінне послання для них. Але спочатку ви маєте їх зацікавити.

У соціальних мережах зовсім по-іншому: ви говорите 10-30 секунд — і відео, як кажуть, «злітає». Тому в університеті Орала Робертса ми робимо щонайменше 10 відео на певну тему чи захід, чи про те, як відбувається прославлення, як студенти моляться й плачуть. Це буквально 30 секунд. І дещо з цього зачіпає різних людей.

Наприклад, у нас недавно відбувся випуск. І уривки відео з цього заходу, потрапивши в інстаграм, буквально «злетіли» в кількості переглядів. Причиною цього стало те, що в багатьох університетах Америки через протести, які були в кампусах університетів, випуски не відбулися. У нас же був потужний випуск, на якому ми відчували присутність Господню. І це наше відео отримало понад 13 млн переглядів, 1,3 млн лайків і 17 тис. коментарів. Це неймовірно для нас. За всю історію університету це найбільш популярне відео.

Отже, контекст і контент — це те, що дає силу будь-якому продукту. Тому думайте про контекст і контент, який ви пропонуєте глядачеві.

Степан Тищенко, Департамент освіти УЦХВЄ, м. Запоріжжя:
— Враховуючи ваш багаторічний досвід, які найефективніші освітні проєкти та інструменти можуть спорядити людей для ефективного служіння й поширення християнських цінностей?
— Візьмімо для прикладу наш університет Орала Робертса. Ми віримо, що Бог кличе людей до різних видів діяльності. Ми віримо, що людина може мати покликання журналіста так само, як хтось має покликання пастора. І ми хочемо, щоб усі наші студенти розуміли, що, коли вони підуть у світ, вони мають викликати там зміни.

Звісно, у нас є сильний теологічний факультет. Більшість людей хоче освоїти спеціальність християнського служіння та лідерства — а це комбінація теології (вивчення Старого й Нового Заповітів, різних теологічних доктрин та понять) і лідерства (навчання тому, як бути лідером). Ми розуміємо, що служителі мають бути лідерами. Церква не зростає, якщо служителі просто добре знають біблійні історії та істини, але не ведуть за собою.

Тому моя порада: найкращий ефект дає поєднання теології та біблійного навчання з навчанням лідерству. Усі наші студенти проходять практику під час навчання. При цьому вони набувають певного досвіду для свого служіння після випуску.

Нинішнє покоління, із яким ми працюємо, дуже інтровертне. І ми хочемо допомогти їм стати більш відкритими й упевненими в спілкуванні. Тому 99,7% наших випускників реалізується в служінні. Це один із найвищих показників в Америці. Ми якомога краще готуємо їх, щоб вони знали і про Святого Духа, і всю біблійну теологію, і, звичайно, вміли вести за собою, тобто стали справжніми лідерами.

Дмитро Довбуш, журнал «Благовісник», м. Луцьк:
— Російська агресія та війна в Україні розколола й християнське середовище. Зокрема українських п’ятдесятників травмує реакція російських п’ятдесятників, які не засуджують цієї агресії, а деякі і схвалюють. Тому хочу запитати у вас, які стосунки з російськими п’ятдесятниками має ваша п’ятдесятницька спільнота? І як ви ставитеся до того, що вони мовчать про війну?
— Світова п’ятдесятницька спільнота комунікує з п’ятдесятниками усього світу без будь-яких упереджень. Тобто ми намагаємося досягати всіх.

Я добре поінформований щодо того, про що ви говорите, знаю про вашу тривогу. Разом із тим я думаю, що, можливо, не всі п’ятдесятники в Росії відчувають, реагують і поводяться так, як ви кажете. Я знаю декотрих із них, і вони плачуть та страждають через війну так, як ви очікуєте. Тому не варто засуджувати всіх через тих, кого ми бачимо публічно.

Не знаю, що б я міг тут іще додати. Лише те, що ми плачемо через кожну війну, яка стається у світі. Ми молимося за мир і стаємо проти всякої несправедливості, де б це не було.

Юрій Вавринюк, журнал «Благовісник», м. Луцьк:
— Трохи особисте запитання. Знаю, що ви дуже багато подорожуєте. Які країни залишили у вас найбільш приємне, а які найбільш неприємне враження?
— Це таки Україна — і приємне, і неприємне водночас. Уперше, коли я мандрував у Україну, то ми прилетіли в Москву та їхали автомобілем у Слов’янськ. Температура була нижче нуля, і скло на нашому авто з внутрішнього боку вкрилося льодом. І десь двадцять годин ми їхали в цьому автомобілі. Це жахливі спогади. Але коли я побачив, що Бог тоді робив у Україні, і відчув ту любов, яку дали мені українці, — то це лишилося одним із найкращих моїх спогадів.

Я можу розповідати про такі ситуації з різних місць, де побував. Але в мене така вибіркова амнезія: я все погане забуваю, а пам’ятаю те, що робить Бог. Бо це того варте.

Коли я вперше приїжджав до України, їжі не було. У 1990-х на Донбасі була криза з хлібом. Коли ми приходили в ресторан, нам не подавали меню, а давали те, що є — на що встигли закупити продукти. Борщ тоді зазвичай був, тому з тих пір я люблю борщ. Іноді був хліб, іноді навіть якась ковбаса.

А в інших країнах я їв, наприклад, і мавп, і різне інше. В одній країні мене вкусив пацюк. У багатьох місцях моє життя було під загрозою. Тобто багато чого я пережив, подорожуючи по світу. Але я те забуваю, а пам’ятаю, точніше, хочу пам’ятати, спілкування з моїми братами й сестрами, моменти, коли люди приходять до Господа, і друзів, яких я маю по цілому світу.

Благовісник, 2,2024