Оксана Маліщук: «Душеопікунство — це відновлення цілісності людини»

Що спільного у психології та душеопікунства? Що є основою служіння душеопіки? Яка роль Господа у цьому процесі? Про це та інше говоримо з Оксаною Маліщук — координаторкою очно-заочного навчання КБІ, викладачкою загальної та вікової психології, координаторкою Служіння дівчатам при Департаменті жіночого служіння УЦХВЄ. Багато років Оксана Василівна навчає служителів різних напрямків, як правильно користуватися інструментами психологічної науки, опираючись на досвід Священного Писання та християнського консультування. Вона надає душеопікунську підтримку різним людям, які звертаються до неї за допомогою, а також організовує та викладає на різноманітних семінарах, конференціях, зустрічах.

— Розкажіть про своє навернення до Господа. Що спонукало вас обрати професію психолога?
— Я народилася в сім’ї, де батьки не зверталися до Бога. Але моя бабуся належала до євангельської церкви і в дитинстві розповідала мені про Бога і Його любов. Хоча з часом це все забулося. Я виростала допитливою і намагалася зрозуміти себе та інших людей, відвідувала заняття у психолога. Ще в школі почала цікавитися надприродними речами, багато читала...

У підлітковому віці стала активно займатися спортом, спочатку — вільною боротьбою, потім — самбо, дзюдо. У 18 років вступила до Рівненського педагогічного інституту. Мотивом обрати професію психолога було бажання пізнавати себе та інших людей, щоб допомагати їм, а заодно й собі, знаходити шляхи вирішення внутрішніх проблем.

У 19 років через проблеми зі здоров’ям спорт довелося залишити. І в цей складний життєвий період поряд зі мною була подруга, яка цікавилася вченням свідків Єгови. Згодом вона взялася активно проповідувати мені це вчення, унаслідок чого ми посварилися. Це спонукало мене нарешті взяти до рук Новий Заповіт, який мама поклала мені до сумки.

Читаючи Нагірну проповідь, я задумалася над словами Ісуса: «А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу» (Мт.5:39). Я розуміла, що сама так ніколи не робила. І щось відгукнулося в моєму серці, адже Ісус як говорив, так і жив. І мені так захотілося бути схожою на Нього. Але між нами немовби стояла стіна.

Того ж вечора, дочитавши до слів Ісуса в Євангелії від Луки (16:13): «Жаден раб не може служити двом панам…», я задумалася і враз почула чоловічий голос: «Кому ти служиш?» Мабуть, це ангел, вирішила я, адже в кімнаті нікого більше не було. Раніше, коли мені хтось говорив про Бога, я завжди відповідала, що живу сама по собі й нікому нічого не винна… Та тепер зрозуміла, що коли не служу Богу, то автоматично служу дияволу. І якщо моє життя закінчиться в цю хвилину, я опинюсь у страшній вічності, де немає Бога.

Ось яка стіна стояла між мною і Христом — це гріх відділяв мене від Ісуса. Глибоке усвідомлення гріховності накрило мене, і тієї хвилини я згадала трьох людей, які розповідали мені про Бога і Його любов... Уперше схиливши коліна перед Богом, я звернулася до Нього: «Я така грішна людина! Якщо можеш, спаси мене!» І фізично відчула поряд Ісуса — у такій потужній любові, у прийнятті, яких ніколи досі не відчувала. Моє серце наповнилося глибоким миром і радістю від відчуття прощення гріхів. Прийшло розуміння, що я тепер — дитина Божа, Небесний Отець — мій Отець, а Ісус — особисто мій Спаситель. Я відразу стала дякувати Отцю за Його доброту і свободу, яку Він подарував мені завдяки Ісусу.

Відтоді моє життя радикально змінилося. Мої друзі й одногрупники мене не розуміли. А я усвідомлювала, що потребую спілкування з людьми, які особисто знають Бога. Читаючи Біблію, я зрозуміла, що треба шукати спільності з християнами (див. Дії 1:26) віри євангельської (див. Фил.1:27), п’ятидесятниками (див. Дії 2:1-4), які очікують другого приходу Ісуса Христа на землю (див. Об.22:20). І попросила Бога влаштувати мені зустріч із дівчиною, яка, як я знала, відвідувала євангельське зібрання.

Наступного дня в одному з корпусів інституту я з нею зустрілася. А коли вперше прийшла в дім молитви, зрозуміла, що прийшла куди треба — на видному місці великими літерами було написано: «Гряди, Господи!» А з Нового Заповіту я вже знала, що це слова Церкви-Нареченої, яка очікує другого приходу Ісуса Христа.

Так на другому курсі педагогічного інституту я прийшла до Бога. Ще не здогадувалася тоді, яка подорож із Ним очікувала на мене в процесі освячення. Бо активні заняття дзюдо (основи якого глибоко вкорінені в йозі), аутотренінг, читання певних книг, перегляд фільмів, які насправді були окультними, — усе це стало об’єктом Божої праці наді мною. І саме всі ці речі згодом потрібно було визнати перед служителями як гріхи, каятися в них, відректися і дозволити Богу звільнити мене від сил темряви, які отримали право ввійти в моє життя на основі мого особистого гріха.

— Якщо є християнська психологія, то чим вона відрізняється від класичної психології?
— Слово «психологія» походить від грецьких слів «псюхе» — душа і «логос» — вчення, тобто це «наука про душу». Як будь-яка наука, наукова психологія займається експериментальним вивченням людини. Тому насправді можна користуватися психологічними даними, підтвердженими науковими дослідженнями, статистикою, висновками, аргументованими й визнаними в науковому товаристві.

Якось на семінарі з християнами-психологами ми дійшли висновку, що християнської психології як такої немає, бо психологія, як і будь-яка інша наука, не може бути християнською. Але є християнський підхід до психології, в основі якого лежить біблійний світогляд, а психологія — це лише інструментарій для душеопікунства. Ми живемо в наслідках гріхопадіння і, будучи відірваними від Бога, намагаємося зрозуміти себе, людей поруч і все довкілля. Психологія допомагає зрозуміти процеси, які відбуваються в людині, діагностувати їх, але не дає остаточного вирішення її внутрішніх проблем. Лише прийшовши до Бога, пізнаючи Його, ми стаємо спроможними пізнавати себе в Божому світлі й дозволяємо Богові служити своєму серцю — як особисто, так і через людей.

Водночас психологія може бути замінником Божої присутності, тому що душа людини функціонує за законами Бога-Творця, які універсальні і продовжують діяти й після гріхопадіння.

По суті психологія — це світська наука з небезпечними підводними каменями, об які може розбитися віра. Скажімо, психологія стверджує, що людину створила природа внаслідок еволюції. А ми розуміємо, що людину створив Бог за Своїми образом та подобою (див. 1М.1:27). Світська психологія фокусує людину на собі, коли християнський підхід стверджує, що Бог створив людину для близького спілкування з Ним, і це можливо лише тоді, коли вона щодня буде фокусуватися на своєму Творцеві та йтиме за Ісусом, зрікаючись себе.

У основі психології лежить принцип гуманізму: людина — найвища цінність і самодостатня особистість. І це ніщо інше, як життя в брехні диявола: «Будете, як боги…» Згідно з християнським підходом людина повністю залежна від Бога (див. Ів.15:5) і практикує життя в істині Божого Слова: Господь є Бог!

Світська психологія відкидає авторитетність та достовірність Біблії. Християнський підхід утверджує авторитетність, достовірність та богонатхненність Біблії (див. 2Тим.3:16).

Психологія відкидає поняття гріха, бо людина не грішить, а помиляється. Християнський підхід утверджує гріховність людини після гріхопадіння (див. Рим.3:23).

Люди цього світу відкидають життя після смерті й керуються таким принципом: насолоджуйся життям, бо живеш лише раз. Люди, які знають Бога, вірять у вічність і те, що, згідно з Екл.12:13-14, за все потрібно буде дати звіт перед Богом.

Пригадую випадок, коли ми всією групою проходили практику в психіатричній лікарні. І лікар-психіатр сказав фразу, яка справді вразила: «Якщо хочете бути гарними психологами, вам потрібно мати владу в духовному світі. І не важливо, що ви будете читати: Біблію чи хатха-йогу…» Це конкретний шлях до влади — від Бога чи від диявола, що має конкретні наслідки.

Насправді найефективніший Душеопікун людини — Бог. Лише Він досконало знає всі її фізичні, душевні та духовні потреби і здатний задовольнити їх у всій повноті, якщо людина відкрита перед Ним і слухняно йде за Ісусом на шляху учнівства (див. Мт.16:24), визнаючи Його панування (див. Фил.2:9-11) і будуючи з Ним щирі взаємини (див. Пс.17:25-27).

— Яким було ваше покликання до душеопікунського служіння? Що ви вкладаєте в поняття «душеопікунство»?
— Мені завжди подобалося вести особисті розмови з людьми, бути їм корисною. Але, працюючи з дівчатами, які навчалися на стаціонарному відділенні Київського біблійного інституту, побачила, що можу підтримувати їх лише до певного моменту, відчувала обмеженість своєї допомоги, хоча завжди намагалась фокусувати їх на Ісусі Христі.

Водночас притримувалася думки, що з Господом сама впораюся з усіма своїми внутрішніми протиріччями. Якось сказала це подрузі, а вона відповіла, що Бог служить нашим душам як особисто, так і через людей. Тому варто впускати людей від Бога у своє життя. І порадила помолитися за це. А ще запросила навчатися на школі практичного душеопікунства Еллел Міністріз, де я почула про важливість близьких особистих стосунків із Богом-Отцем і про три основні ключі допомоги людині — сповідування гріха згідно з Писанням, покаяння і прощення (1Ів.1:9). Саме тоді Бог став рухатися в моєму житті, вирішуючи ті проблеми, із якими я довго не могла впоратися.

В основі душеопікунства лежить текст з 1Сол.5:23 — «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» Тому душеопікунство — це процес відновлення цілісності людини в її дусі, душі й тілі, щоб у ній міг відобразитися Ісус Христос. Бо через гріх наша цілісність пошкоджена, і її відновлення можливе лише завдяки тому, що для нас зробив Ісус Христос через Свою смерть і воскресіння, щоб примирити нас із Отцем. А з нашого боку важливо вчитися брати відповідальність за свій гріх, визнавати його, у покаянні приносити до Бога, приймаючи Боже прощення, і прощати собі та всім, хто нам завинив, щоб знову мати близьке спілкування з Богом.

Дуже важливий принцип — принцип учнівства у слідуванні за Ісусом. Якось до мене звернулася віруюча дівчина з проблемою, яка була більша за неї, — вона дуже легко прив'язувалася до хлопців. Чоловік, який активно проявляв до неї увагу, сповідував іслам і спонукував до активного розвитку стосунків, даруючи їй дорогі речі. Попри всі бесіди, аргументації Писання та молитви вона вибрала спілкування з молодим чоловіком у надії, що колись наверне його до Бога.

Апостол Петро говорить: «Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ» (1Пет.2:25). Він називає Ісуса Опікуном наших душ, який суверенний у Своїй праці з людиною, але повноцінно опікуватися нею може тоді, коли вона сама прийме рішення йти за Ним і дозволить Йому бути Господарем всіх сфер свого життя. Тому людина, яка знає Ісуса Христа, може розраховувати на зцілення своїх ран і звільнення від залежностей через дію дарів Святого Духа, пізнаючи Бога як Свого Цілителя і Спасителя.

— Хто може бути професійним душеопікуном, якими рисами він має володіти? Яку роль відіграє сама людина, а яка роль у цьому процесі належить Святому Духові?
— Для того, щоб якісно служити, душеопікуну потрібно самому постійно навчатися й дозволяти Богу служити власній душі, бути Його співпрацівником. Важливо бути чистою посудиною, готовою до вжитку, бути богоцентричним, щоб уміти фокусувати на Бозі тих, кому служиш. Невід’ємні риси — любов до людей, співчуття, милосердя, здатність бути правдомовним у любові, уміти розрізняти душу, яку любить Бог, і гріховну поведінку людини, допомагаючи їй побачити ситуацію так, як бачить Сам Бог.

Ісус прийшов на землю, щоб спасти людей Своїх від їхніх гріхів (див. Мт.1:21), привести нас до Отця (див. Ів.14:6) і знищити справи диявола (див. 1Ів.3:8). У Лк.4:18-19 Ісус говорить: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування». Коли Ісус вознісся на небо, Він послав на землю Святого Духа, Який продовжує Його справу на землі, працюючи з нашим серцем і відкриваючи нам батьківське серце Бога. Тому так важливо щодня бути з Отцем, щиро й відверто відкривати Йому реальний стан справ у наших думках, емоціях. Бо «із справедливим поводишся Ти справедливо, із чесним по-чесному, із чистим поводишся чисто…» (Пс.17:26-27). Насправді, Богові набагато важливіша наша чесність, ніж видимість досконалості. Бо саме на основі чесності Він робить нас досконалими.

— Чи можна сказати: якщо людина має міцні стосунки з Богом, то це і є вирішення її проблем, і такій людині душеопікун не потрібен.
— Якщо в нас сьогодні міцні стосунки з Богом, це не означає, що так буде завжди. Життя змінне, незмінний лише Бог. І під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів ми можемо почуватися слабкими й потребувати допомоги. Головне — жити в реальності й щиро приходити до Бога з тим, що в нас є, дозволяючи Йому та Його людям служити собі. Бо в нашому житті є сліпі зони, де себе не бачимо. І добре, коли поруч є люди, які з любов'ю вміють вказати на наші проблемні сфери.

— Наскільки люди дослухаються до ваших порад і роблять ті кроки, які ви пропонуєте?
— Багато що залежить від самої людини, яка звертається за допомогою. Найголовніше — щоби в неї були особисті стосунки з Богом і бажання їх розвивати. Тому тут все дуже індивідуально. На початках я переживала, як людина, якій я допомагаю, буде рухатися за Богом. Це виснажувало. Та якось, читаючи Писання, збагнула, що Спаситель — Ісус Христос. І коли відмовилася від позиції спасителя, стало легко. Людина має право на свою думку й за свій вибір сама ж відповідатиме. Не прислухатися до якихось порад — це також її право. І якщо Сам Бог зважає на цей вибір, то тим більше варто й нам. Бог знає, як працювати в житті Своїх синів та доньок, бо «Той, хто в нас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса» (Фил.1:6)

— Як самому душеопікунові тримати внутрішній баланс, щоб не перегоріти у своєму служінні?
— Найперше — проводити якісний час із Богом як Опікуном своєї душі. Згідно з 22-м Псалмом, треба дозволяти Богові вести себе на зелені пасовиська й до тихих вод, щоб відживити душу. Праця з людьми — одна з найскладніших, і Бог про це знає. І вигоряння приходить тоді, коли ми не маємо часу і можливості відновитися в Божій присутності, наповнитися Його миром і любов'ю. Ісус сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів.10:10). Перебуваючи з Ним, ми отримуємо Його життя з подостатком, щоб мати чим ділитися з іншими людьми, служити їм із правильними мотивами серця й приносити Богові славу. Бо насправді Йому як Батькові набагато дорожче серце Своєї дитини, ніж те, що вона робить для Нього.

Благовісник, 2,2024