«Блогерам і пасторам потрібно подружитися»

Роман Цуман, блогер (Facebook, Instagram), США

— Що привело тебе в блогосферу? Яка основна мета в мережі?
— Я давно був зареєстрований у Facebook та Instagram, але активно став їх вести десь 3 роки тому, після виїзду за кордон. Спочатку публікував дописи, а рік тому став знімати Reels. Я майже нікуди не виїжджав зі свого містечка в Україні, а тепер побачив світ, прекрасні місця. Багато нових вражень, знайомств, спостережень — хотілося цим ділитися з іншими. Соцмережі стали моїм хобі, віддушиною, як для когось — риболовля. Коли ж став працювати далекобійником (а це 20 днів на місяць у дорозі), телефон та інтернет — фактично все, що в мене лишилося.

Служіння Словом — це моє покликання. Не маючи багато можливостей реалізувати себе як проповідника в церкві, відчував, що починаю іржавіти, не знаходив собі місця. Тож став записувати власні думки, адаптуючи їх до короткого відеоформату. У процесі відкрив для себе, наскільки це перспективна сфера. Тисячі людей, яких ти ніколи не бачив, можна досягнути, торкнутися їхнього серця. Треба бути нерозумним, щоб не використати такі можливості для Божого Царства! Тому можу сказати, що основна моя мета — це проповідь Євангелії. Та ще й так усе зійшлося, що саме роботу водія легко поєднувати з блогерством. Адже в дорозі багато часу для роздумів, і завжди можна зупинитися, щоб записати їх на відео.

— Які переваги служіння блогера? Які спокуси й небезпеки?
— Основна перевага — це, власне, охоплення. Не виходячи зі свого трака, ти можеш впливати на велику кількість людей у всьому світі. Сьогодні в мене у Facebook — 9000 підписників, у Instagram — 8000, у TikTok — кілька тисяч. У своїй церкві я міг проповідувати максимум для 400 людей. Це дуже потужний і цікавий інструмент для служіння. Якось я просто розповів свій сон на 30 секунд, і цей ролик дуже швидко набрав 150000 переглядів, багато поширень, коментарів і став свідченням для багатьох. Тож тепер щоразу міркую так: як я можу прославити Боже ім’я і наштовхнути людей на корисні роздуми?

Ще одна суттєва перевага, за яку, щоправда, доводиться платити ціну — у соцмережах я можу висловити те, що не завжди сказав би з-за кафедри. Це моя особиста сторінка, де я можу бути набагато відвертішим. Та й контекст США дає більше свободи для цього. Можна використовувати гумор, акторство — різні форми. Якщо є харизма — треба обов’язково йти в цю нішу. Блогерство — це справжнє мистецтво. Воно дає поштовх для росту, адже з перших секунд тобі треба завоювати увагу глядачів.

Одна зі спокус у цій сфері — попастися на гачок марнославства, потрапити в залежність від лайків, коментарів і красти в людей увагу порожніми відосиками. Також є небезпека — хайпувати на різних скандалах, виривати з контексту, маніпулювати. Я бачу, як деякі блогери справді погрузли в цьому — з’їхали в негатив, бруд, інтриги. Адже аудиторія дуже любить такі теми, перегляди ростуть — а це ще й монетизація… Ми, як християни, повинні бути вище від цього. Це не значить, що ми не повинні говорити на актуальні болючі теми. Але з правильними мотивами — не просто, щоби бути в тренді, а щоб окреслювати загрози, шукати конструктиву.

— Як захистити себе від хейтерства? Із якою критикою найчастіше стикаєшся?
— Коли розповідаєш про своє життя, а особливо про сім’ю, дітей — ти відкриваєшся перед людьми й стаєш вразливим. Звісно, тут є свої небезпеки, і кожен сам вирішує, до якого рівня відвертості він готовий. Найбільше нахамити можуть люди з котиком на аватарці та вигаданим іменем — тобто аноніми. Але в соцмереж знову ж таки є перевага. Після проповіді в церкві до тебе також можуть підійти і висловити все, що про тебе думають. Але ти не можеш «клікнути» по носі тій людині, щоб вона навіки зникла із твого акаунта, а в мережі — можеш! І я цим іноді користуюся — блокую за грубощі, мову ненависті. Учуся не приймати все близько до серця. Найбільш боляче чути знецінення від людей із церков, де я виріс. Дехто в мені розчарувався, але втішає, що незрівнянно більше тих, кому моє служіння принесло благословення.
Найбільш часта критика на мою адресу складається із двох слів: «Не суди!» Це стосується тих відео, де я висловлював свою думку щодо різних крайнощів у християнстві або церковних скандалів. Я вражений, наскільки люди схильні плутати осуд із правом церкви називати речі своїми іменами.

— Чому служителі бояться блогерів? Чи був тиск із боку служителів?
— Очевидно, тому, що відчувають загрозу. Адже блогер може вирізати уривок із проповіді та осоромити проповідника на весь світ. І справді є ті, у кого відмовили гальма. Тому служителі мають сильне упередження, вони уявляють блогерів як якихось ображених людей, які ні з ким не спілкуються, тільки сидять у своїх телефонах. Але не всі ж такі. Потрібно, щоби було більше комунікації. Блогерам і пасторам потрібно подружитися й спрямувати це служіння в правильне русло, яке приносить користь для церкви.

Дуже часто служителі не усвідомлюють, наскільки потужним даром може бути блогерство. Після останніх скандалів у церковному середовищі я чув такий вислів від одного єпископа: «Передайте усім блогерам, що немає такого покликання, як блогерство!» Я категорично з цим не згідний. Це та ж сама проповідь, тільки через екран. А як же Біллі Грем, Ярл Пейсті, Іван Зінчик? Думаю, якби апостол Павло жив у наш час, він мав би останній iPhone і однозначно поширював би свої послання в соцмережах.

Особисто я не відчував ніякого тиску від свого служителя — до одного моменту, коли записав дуже невдале відео. Пастор подзвонив мені, зробив зауваження. Так соромно мені ще ніколи не було. Я пройшов через справжню особисту кризу. Три місяці після цього мені навіть до церкви було важко заходити. Звісно, тоді я видалив це відео й записав вибачення.

— Який контент найкраще заходить? Які теми залишаються без уваги?
— Напевно, найбільше моїй аудиторії цікавий сімейний контент. У нас саме народилася сьома дитина, і я часом показую буденне життя без прикрас. Люди цінують, коли ти не виставляєш усе ідеальним, а говориш, як воно є. І взагалі сьогодні найбільше приваблює справжність, а відштовхує — штучність. Якось в дорозі я натрапив на один вірш, так він мені сподобався — поки їхав, то вивчив напам’ять. Повернувшись додому, посадив поруч доньку й записав поетичне відео під музику — як батьківське звернення до неї. І сьогодні воно має вже близько мільйона переглядів тільки в Instagram, дуже багато коментарів — і всі позитивні. Також люди люблять життєві свідчення про Божі дива.

Але це навіть у порівняння не йде з тим масовим охопленням, яке мають публікації, де висловлюєш свою позицію з приводу якоїсь гострої теми чи скандальної події. І це дуже засмучує — на жаль, люди більше шукають хліба й видовищ. Коли записуєш відео, присвячене певному уривку з Божого Слова, завжди так хочеться, щоби більше людей звернули на нього увагу! Натомість — лише кілька відсотків...

— Найбільша помилка з твого досвіду? Які межі для себе проводиш?
— У мережі меж немає взагалі. Тільки ти сам можеш їх для себе провести. Дуже важливо пильнувати за собою. Але я теж людина й помиляюся. Я уже згадував про відео, яке мені довелося видалити. По суті, це був такий експеримент, і навіть скажу, що він вдався, тільки надто великою ціною для мене. Ідея була така: записати відео про повністю вигаданий скандал у моїй церкві, а в кінці сказати, що це все неправда, і запитати: «Що ви відчували, коли це дивилися? Чи хотіли вже писати їдкий коментар, пересилати комусь?» Таким чином показати людям, що в їхньому серці. І все вийшло саме так, тільки один момент я не врахував — люди стали поширювати це відео як правдиве, тому що не додивилися його до кінця або ж не розібралися й не зрозуміли, що це все — вигадка! Це створило великий резонанс. Єдина користь, яка була від цього — я побачив справжню сутність деяких людей із власного оточення. Але більше так робити точно не буду… Я провів для себе жорсткі межі щодо негативного контенту. Хоча й раніше старався більше зосереджуватися на позитиві, але якщо в мене одне відео з 10-ти могло бути на якісь гострі теми, то тепер це буде — одне з 30-ти.

Власне, я сам не раз виступав проти блогерів, які виливають бруд на церкву, висміюють пасторів. Цим самим захищаю насамперед власних дітей. Якими вони виростуть, якщо будуть це дивитися? Це вже стало трендом, модою. Служителі іноді роблять помилки, це правда. Але потрібно знати міру в критиці, бо часто вона приносить більше шкоди, ніж користі. Хоча завдяки такому контенту проповідники стали уважніше слідкувати за своїми словами — і це плюс. Та для зовнішніх людей це може стати спотиканням.

— Якої підтримки тобі хотілося б? Надихаючі коментарі, випадки?
— Неймовірно надихає, коли люди з різних країн пишуть: «Сьогодні через вас до мене говорив Бог!», «Мені саме зараз потрібно було почути це Слово!» У такі моменти думаю: «От саме заради цього варто продовжувати справу!»

Не скажу, що я очікую якоїсь підтримки. Просто хотілося б, аби люди продовжували сприймати мене серйозно. Тому що, на жаль, деякі знайомі з України пишуть: «Ти ж був проповідником, а тепер скотився до блогера — яка ганьба!» Хотілося б, аби церкви розуміли, що соцмережі — важливий інструмент для досягнення молодого покоління. Я окреслюю свою аудиторію так — це підлітки, молодь і молоді сім’ї. Саме про них думаю, коли створюю свої відео. Хотілося б, аби блогерство мало визнання на одному рівні з іншими служіннями.

Звісно, для блогера важливо отримувати зворотній зв’язок — лайки, коментарі, поширення. Хоча я не орієнтуюся лише на те, що людям подобається, та все ж цікаво стежити за статистикою, щоб розуміти, що їм ближче, актуальніше. Не всі розуміють алгоритми соцмереж — що від реакцій дуже залежить, яке охоплення матиме конкретна публікація. Тому, якщо ви отримали щось корисне для себе — поставте лайк, прокоментуйте, щоб цей контент набрав більшого поширення.

Благовісник, 4,2025