«Однією з найбільших небезпек блогерства є непідзвітність, відсутність відповідальності»

Олександр Геніш, блогер (Facebook, YouTube), журналіст у Рівненському об’єднанні УЦХВЄ

— Що привело тебе в блогосферу? Яка твоя основна мета в мережі?
— Напевно, варто розпочати з того, що з дитинства мене цікавило духовне, цікавив Бог. Я томився в своєму серці, шукаючи Бога, свого покликання. Молився про те, щоби Бог мене використовував. Слухав певних проповідників і дивився трансляції зібрань, які підсилювали це бажання. Це припало десь на період, коли я навчався в університеті. Моя перша публікація була в газеті «Жива надія», це було моє власне свідчення.
Опісля мав ще декілька публікацій. Редактор Геннадій Андросов написав, що я маю неабиякий талант пера, і заохотив його розвивати.

Із самого початку я не був у захваті від соцмереж. Чомусь тоді від них бачив більше шкоди, аніж можливостей. Хоча ще зі шкільних років мав схильність до комп’ютерних напрямків, і навіть трошки цікавився програмуванням. Я молився й запитував Бога, чи варто мені реєструватися у Facebook. І мені приснився сон, який попереджав про обережність у публічному просторі. Соціальні мережі — ніби прозорі двері, через які кожен може побачити, що з тобою відбувається.

І коли я вже з’явився в соцмережах, то я почав думати, як цим служити Богу. А оскільки вже мав хорошу освітню базу, навички формулювати думки, вирішив створити свій блог. Тоді ще краще читали великі тексти.

І не так була розвинута блогосфера, тому мої дописи мали хороші показники переглядів. Це була можливість ділитися думками, реакцією на певні події. Мені це подобалося.

Із тих пір минуло 10 років. Я б сказав, що з часом від блогерства я прийшов до професійної й дослідницької діяльності, коли між тим, що може бути більш популярним, і тим, що є більш глибоким, ти обираєш друге. Із роками багато що переосмислюєш, стаєш більш реалістичним. А з набуттям мудрості, більше хочеться мовчати, аніж говорити. Більше починаєш розуміти, що і твої думки також суб’єктивні. Тепер пишу рідко, зокрема й через брак часу. А з 2018 року, коли мені запропонували роботу в обласному об’єднанні церков, більше працюю для братства. Хоча мої канали досі функціонують, періодично щось пишу, наприклад, веду огляди пророцтв у п’ятдесятницькому середовищі. Знімаю інтерв’ю, свідчення, інші програми.

— Які переваги служіння блогера? Які спокуси й небезпеки блогерства?
— Добре мати розвинуті власні канали зв’язку й комунікації. Тоді твій голос має вагу. Тепер, якщо ти відсутній у цифровому світі, то не маєш впливу. А ще, коли є власні майданчики для служіння, ти можеш бути більш вільний у своїх висловлюваннях, і говорити те, що думаєш. Я бачив людей, які служили лише через церковні майданчики (кафедру, певні відділи), але після певних непорозумінь із керівництвом умить були позбавлені голосу. І всім байдуже, що ти роками розвивав, розбудовував, вкладав свої сили й життя в ці ресурси. Це ж може спіткати і тих, хто має власний блог, — ніщо не вічне, усе певною мірою цензурується.

Тому варто дублювати канали комунікації, вести блоги на різних платформах.

Однією з найбільших небезпек блогерства є непідзвітність, відсутність відповідальності. Популізм, хайп, погоня за вподобайками штовхають людей на хибну дорогу. І не помітиш, як станеш рупором неправди, пропаганди, інструментом сіяння ворожнечі.

— Як захистити себе від хейтерства? Із якою критикою найчастіше стикаєшся?
— Коли ти щось робиш, завжди знайдуться люди, які критикуватимуть. Тим більше, є багато негідних людей, ображених. Скільки тепер злісних коментарів під будь-якою новиною в інтернеті! Не треба це все читати й приймати близько до серця. Можна навіть у цьому бачити позитив: такі коментарі піднімають рейтинг дописів і збільшують охоплення. Якщо людина пише анонімно і, наприклад, нападає на служителя, якого немає в мережі, і він не може себе захистити, я видаляю такий коментар. Якщо це бездоказова й нав’язлива критика, спершу попереджаю таких людей, якщо не прислухаються, то блокую. Якщо ж це не стосується особистостей, а просто інша позиція, або ж в людини якась рана в серці, то такі коментарі лишаються.

Я не раз отримував критику від людей, які мали іншу думку щодо певного питання. Намагаюся не вступати в суперечки, навпаки — згладжувати конфлікти. А якщо щось десь і написали, то розумію, що, йдучи в публічність, я на це погодився. У будь-якій справі спочатку все дається непросто, але з часом людина загартовується. Коли ти тільки пробуєш, у тебе перші 10-20-30 підписників, то критика сприймається більш болісно, бо ти ще не відбувся. А коли вже реалізований у своєму покликанні, утверджений і переконаний, що робиш Божу справу, — це стає твоєю бронею.

— Чому служителі бояться блогерів? Чи був тиск із боку служителів?
— Мав у своїй практиці критику й докори від окремих людей із церковного середовища, коли десь щось написав гостріше або записав інтерв’ю з людиною, яка має проблемні стосунки з братством. Але таких випадків небагато, можливо, через те, що вже знаю всі нюанси кожного середовища, і враховую цю специфіку в роботі. Розрізняю особисті платформи й церковні. На останніх не варто публікувати те, що йде в розріз з баченням церкви, братства.

Думаю, із обох боків потрібно працювати — блогерам доводити, що вони роблять корисну справу, а не шкодять, а служителям приділяти увагу вихованню молоді. Кожній церкві варто замислитися над формуванням медіавідділу, медіакоманди. Тоді буде належна комунікація й планування праці. Навіть негативні ситуації, які іноді висвітлюють блогери, можуть спонукати до позитиву. Якщо церква — на шляху розвитку, то зміни будуть, якщо ж ні — вона стоятиме на місці. Залежить від громади. Наприклад, трансляції богослужінь вплинули на те, що проповідники стали більше часу приділяти підготовці.

— Який контент найкраще заходить? Які теми залишаються без уваги?
— Чим глибший контент, тим меншу аудиторію він приваблює. Люди люблять те, що легко сприймається. Популярне те, що скандальне або сенсаційне. Найбільше переглядів набирають матеріали з пафосними заголовками. Аудиторію цікавлять пророцтва, спекуляції на темі останнього часу. Інколи допис може збігтися з тим, що людям болить у цей час, або з тим, про що багато хто думає, але ще не змогли сформулювати. Такий контент теж може мати тимчасовий успіх.

Тож доводиться поєднувати десь трохи гучний заголовок із елементом дослідження — те, що люди люблять, із тим, що дійсно корисне. Лише так можна залучити увагу глядачів. Щодо моїх власних дописів, то найбільше переглядів (десятки тисяч) отримували матеріали про служіння у Збужі, на тему духовних дарів, на тему дітей віруючих батьків. Щодо передач — найбільше переглядів мали інтерв’ю з відомими служителями, а також розмови на теми якихось кризових ситуацій.

— Найбільша помилка з твого досвіду? Які межі для себе проводиш?
— Можливо, помилкою можна назвати втрачені можливості. Свого часу я активно почав розвивати блог лише на окремих платформах (Facebook, пізніше Telegram). Час не стояв на місці, і виникали платформи, які виглядали більш перспективними (Instagram, TikTok), але я принципово не йшов туди, думаючи, що це для підлітків, для розваг і т. ін. Якби вчасно зайшов туди, міг би в рази збільшити свої показники. Хочемо того чи ні, маємо йти в ногу з часом.

Щодо контенту, напевно в мене не було особливих помилок, бо я не та людина, яка схильна ризикувати.
Спершу добре обмірковую свої кроки. Хоча бували моменти, коли я знімав або коригував якісь свої матеріали. Коли тиснуть, я принципово не погоджуюся. Але коли є конструктивна розмова, переконливі аргументи й дзвонить авторитетна для мене людина — для мене не проблема поступитися. Усе-таки стосунки важливіші, аніж якісь розбіжності. Тим більше, що мова була не про доктринальні чи фундаментальні речі, це не настільки принципово.

— Якої підтримки тобі хотілося б? Надихаючий коментар, випадок?
— Приємно, коли пишуть: «Це слово — від Бога для мене сьогодні!» Коли ти розкриваєш якусь важливу тему — і люди це сприймають, змінюють свою думку на більш біблійну — це надихає.

Поділюся своїм болем. На жаль, у багатьох церквах досі не розуміють важливості медіаслужіння. Громади не готові вкладати ресурси в цю сферу. А по суті це можливість охоплювати тисячі душ, залишити по собі те, що працюватиме після нас. Із сумом спостерігаю, як по церквах Рівненщини і Волині відбулися ювілейні зібрання з приводу 100-річчя церков. Хіба це не подія століття? Ми цікавимося, як все було 100 років тому, відшукуючи інформацію по крупинках, і при цьому втрачаємо історію, яка відбувається сьогодні. Лише одиниці подбали про те, щоб зафіксувати ці ювілейні віхи, відзняти сюжети, спогади старожилів, зрештою, самі урочисті зібрання. Ми витрачаємо левову частку коштів, щоб накрити столи, але навіть десятої частки не готові витратити на те, що закарбується на віки.

Не говорю вже про зрощення особистостей, які могли би приносити користь через служіння в медіа. На жаль, блогерами стають переважно ті, хто відірваний від церкви, або не реалізувався там. Це все формує специфічну тематику християнської блогосфери.

Стрімко розвиваються технології, інтернет більше заповнюють алгоритми й контент, згенерований штучним інтелектом або ж некомпетентними людьми. І кожного разу мусимо докладати більше зусиль, щоб голос правди був чутним серед безлічі фейкових голосів.

Благовісник, 4,2025