Життя Церкви

Полтавщина: вчора і сьогодні

90-ті роки минулого століття, з часу проголошення незалежності України, відкрилася чудова можливість для вільної проповіді Євангелії. Проповідники, які відвідували в той час Полтавщину, порівнювали її з духовною пустелею, тому що в більшості населених пунктів не було жодної церкви і навіть окремих віруючих. Полтавщина була включена радянською владою в число експериментальних областей з викорінення віри в Бога. І це не випадково, тому що там в довоєнні 30-ті й післявоєнні роки було чимало християн євангельського руху. На жаль, атеїстична вбивча машина зробила свою чорну справу — і віруючих на Полтавщині до початку 90-х залишилося порівняно мало. Навіть в кінці 60-х років на Полтавщині в деяких районних містах збиралися громади християн-євангелістів, що нараховували більше ста осіб. Але до часу свободи проповіді Євангелії залишалося ще понад 20 років, і за цей час ті громади чисельно зменшилися.

Відомий радіопроповідник Євангелії Іван Зінчик, уродженець Полтавщини, якого доля в роки Другої світової війни закинула аж до Канади, у 1969 році приїхав в гості на Полтавщину. У своїх спогадах (книга «Якщо не Бог, то хто ж?») він згадує, що відвідав зібрання п’ятидесятників у Лохвиці, на якому було близько 150 осіб. Також – у Полтаві: «У Полтаві я відвідав три зібрання й проповідував Слово Боже. У місті на той час була громада віруючих, що нараховувала понад 300 членів. Мали чудовий хор і два диригенти. Але мене здивувало, що така велика церква не має дому молитви. Збираються у звичайній хаті. Богослужіння відбуваються в найглухішому місці на околиці. Від останньої автобусної зупинки треба йти ще понад три кілометри пішки. Брати розповідали, що вони багато разів ходили до влади за дозволом на будівництво молитовного будинку, але їм відмовили. Стоячи за кафедрою, я сказав, що, як дасть Бог, у свій наступний приїзд в Україну буду проповідувати Слово Боже не в цій хатині, де можна задихнутися від браку свіжого повітря, а на стадіоні».

Знаменно те, що переконлива думка проповідувати Євангелію через радіохвилі на територію СРСР прийшла Івану Зінчику саме в Полтаві: «Пригадую, стояв на головній вулиці Полтави і спостерігав за людьми. Помітив, що перехожі були засмучені всілякими негараздами. Рідко коли побачиш усміхнене обличчя. Поринувши у свої думи, я почав молитися: «Господи! Я знаю, що багато людей в Україні слухають політичні передачі Бі-Бі-Сі, «Голосу Америки», «Вільної Європи». Дозволь мені, Господи, проповідувати Святу Євангелію по радіо для земляків в Україні...». Уже через рік, у 1970 році, Бог дав відповідь — і проповідь Євангелії устами Івана Зінчика українською мовою стала транслюватися по радіо жителям України…

Завдяки зусиллям багатьох євангелістів сьогодні на Полтавщині ситуація докорінно змінилася, утворюються нові церкви, люди каються і навертаються до Бога, будуються нові доми молитви. Станом на 2009 рік у Полтавській області зареєстровано 45 нових церков ХВЄ, які нараховують понад 1200 членів. Кількість рукопокладених пасторів — 19, дияконів — 22. Власні молитовні будинки має 41 церква. Практично при кожній церкві діє недільна школа для дітей. Вчителів недільної школи, які отримали посвідчення вчителя, дванадцять. Також у цьому році відкритий заклад для біблійної освіти (Полтавська богословська семінарія), вже пройшов пробний тримісячний курс навчання першої групи студентів. Планується будівництво в Полтаві нового євангельського центру (семінарії й церкви). Членами церкви ведеться широка реабілітаційна праця — під Полтавою відкритий чоловічий центр реабілітації, який успішно діє декілька років. Регулярно (щотижня) група євангелістів відвідує практично всі колонії Полтавщини. Також ведеться регулярна щотижнева праця в двох інтернатах для дітей. Вже вісім років видається газета «Жива Надія», спрямована саме для євангелізації жителів Полтавщини.

Звичайно, що це дуже мало порівняно з тим, що мають церкви на Заході України, але слід врахувати, що те, що зроблено, зроблено за останні десять років буквально на «голому» місці. І тепер продовжумо працювати і розвивати служіння.

Степан Павлусь, старший пресвітер церков ХВЄ Полтавської області:

— У 2000 році, влітку, я переїхав жити з сім’єю з Рівненщини до Полтави, де мене призначили на працю з організації нових церков. Я впевнений, що саме Бог мене привів сюди. В тому ж році в Полтаву приїхала команда євангелістів зі слов’янської церкви «Віфанія» (м. Сакраменто) на чолі з Сергієм Пунком і Степаном Скоцем. Саме вони суттєво нам допомогли в євангелізаційних служіннях. Ми спочатку орендували приміщення філармонії, доки не купили власне. Знову ж таки за допомогою слов’янської церкви «Віфанія» ми змогли придбати великий прекрасний будинок за помірну на той час ціну. У нас було бачення одразу придбати приміщення для обласної канцелярії ЦХВЄ і місцевої церкви. Ми все робили для того, щоб скоріше придбати власне приміщення, бо розуміли, що ціни будуть зростати.

Потім ми почали організовувати церкви в районних центрах, а з районих місцеві служителі почали євангелізувати села. Церкву в Полтаві ми назвали «Нове життя». Подумали, що ось ми розпочали все нове, тому й назвали так. Щороку ми охрещуємо 20-30 осіб. Навіть минулого літа було охрещено більше 20 чоловік, незважаючи на те, що в багатьох регіонах України великий спад у цьому питанні. Тепер церква «Нове життя» нараховує понад 260 членів.

Успіх нашого служіння вбачаю у злагодженості дій служителів, ми постійно шукаємо нові шляхи розвитку, євангелізації, вкладаємо наявні кошти в навчання місіонерів. У нас є декілька відділів, які справді постійно працюють. Кожним відділом керує відповідальний служитель. Ми щопонеділка збираємося на братську бесіду, де вирішуємо всі питання, молимося, намічаємо нові напрямки праці. Наприклад, ось брат запропонував провести профілактичні бесіди про шкоду наркотиків, алкоголю. Ми провели ці бесіди не тільки в Полтаві, але й у декілька інших міст Полтавщини. Після такого заходу в Диканьці п’ятеро чоловік прийшли до місцевої церкви. Довго в Диканьці ніхто не каявся, люди просто відверталися від нас, ми вже навіть перестали туди їздити. Але переїхала туди на постійне проживання християнська сім’я із західної України. Почали проводити регулярні служіння — і тепер у церкві вже майже 30 членів.
Ми намагаємося охопити увагою кожну людину. У нас є групи, які постійно відвідують тих, хто не може прийти на служіння (через хворобу чи іншу причину). Наш девіз: найголовніше в церкві — увага до кожної людини!

У Полтавській області 25 районів, майже в кожному районі тепер є церква. Нехай вони невеличкі, але справа потроху рухається, шириться. Бог дає старшим служителям бачення, кого рукопокладати на служителів, я намагаюся всіляко заохочувати молодих братів до праці.

Наші плани на сучасному етапі розвитку Церкви ХВЄ Полтавщини: 1) розвиток праці всіх відділів; 2) спонукувати братів-служителів новоутворених церков в районних центрах євангелізувати села; 3) проводити підготовчі курси для служителів, євангелістів; 4) будівництво нового християнського центру в Полтаві (семінарії і ще однієї церкви).

Тобто ми плануємо невпинно розвиватися, поширюючи Царство Боже.

Полтавщина сьогоднi

Михайло Роман, пастор церкви «Нове життя», відповідальний за працю місіонерів місії «Голос надії» в Полтавській області:

— На працю до Полтави мене запросив Степан Павлусь і у 2004 р. рукопоклали на пасторське служіння в новоутвореній церкві «Нове життя». Я бачу, що є великий успіх у духовній праці на Полтавщині. Я хотів би, щоб ми не зупинилися на досягнутому, бо це лише початок. Я вірю, що справжнє пробудження ще попереду. Якщо буде зміцнюватися церква, будуть віддані Богу служителі, навчені для праці, то Бог буде долучати нових спасенних. Я вбачаю, що церква (яка є вже зараз) мусить ще більш активно трудитися на євангельській Божій ниві. А такої праці дуже багато. Тепер є чудова можливість для соціальної роботи: інтернати, лікарні, школи, малозабезпечені сім’ї, тюрми. Нам важливо залучати нових трудівників. Тому ми взяли напрямок на навчання служителів і , щоб вони ефективно працювали в місцевих церквах. Це буде суттєвим заходом для консолідації братства, для того, щоб церкви мали вплив на цей світ.

З 2000 року в Полтавській області місією «Голос надії» ведеться регулярна праця з метою утворення нових церков. Окрім цього місіонерська праця має ще два стратегічних напрямки: соціальна робота та гуманітарна сфера. На даний час в області працюють 17 місіонерів, які за ці роки відкрили 20 церков і розпочата робота ще у п’яти точках. Майже у кожній новоствореній церкві є власний дім молитви, зараз ведеться будівництво приміщення церкви у м. Кременчук.

В області існує два чоловічих центри соціальної реабілітації (Полтава, Кременчук).
З 2004 року зусилями місіонерів була розпочата духовна робота у виправних закладах області. Зараз вона проводиться у 6 колоніях.

Місіонери мають можливість допомагати людям не тільки словом, але й практичними справами: одягом, взуттям, благодійними обідами для малозабезпечених, дітей-сиріт, медичним устаткуванням та ліками для лікарень. У 2008 році розпочалося трансляція християнських радіопередач для засуджених.

За 2008 рік через працю місіонерів місії «Голос надії» увірували і прийняли водне хрещення 37 чоловік. А всього у місіонерських церквах нараховується 494 члени.


Георгій Нужний, 62 роки, заступник старшого пресвітера церков області:

— Я багато років був задіяний на керівних посадах в Полтаві, і коли покаявся, то так само хотів послужити для Бога тими здібностями, що мав. Свої господарські навики я спрямував на працю в церкві. Для цього залишив свою державну посаду. Я був знайомий практично з кожним вищим керівником у Полтаві, і мені було порівняно легше вирішити те чи інше питання. А таких питань щодо проекту, ремонту, будівництва, розрахунків було (та й є) досить багато. Хто відповідав за будівництво дому молитви, його проект, документацією, той мене добре розуміє. Слава Богу, що зараз дім молитви побудований, люди працюють на Божій ниві, і ця праця шириться не лише в Полтаві, а й по районних центрах.

Геннадій Двірник, відповідальний за організацію наметового служіння:

— Одного разу ми зустріли Геннадія Мохненка, який має найбільший центр реабілітації для дітей. Він подарував нам СD-диск, переглянувши який, ми дізналися, як вони працюють. Використали одну їхню ідею. Взяли сухе дерево, пофарбували його і на гілки повивішували фотографії наркоманів, які померли. Звичайно, перехожі виявляли зацікавленість, що то таке. А поряд з деревом поставили так званий інформаційний намет, а також — стенди з фотографіями реабілітантів до покаяння і після. Більше того: кожен зацікавлений перехожий міг побачити не тільки фото, а й брата чи сестру, які особисто їм могли засвідчити про себе. Я бачив, як багато людей після наших заходів поверталися до реальності, могли тверезо оцінити життя. Зараз ми плануємо поставити такий інформаційний намет проти абортів — біля клініки, де згідно інформації, яку ми отримали, щодня стоять в черзі на аборт близько 30 жінок. Також ми регулярно відвідуємо заклади Полтавщини для ув’язнених (відповідальний Руслан Чамара).

Олександр Кулько, відповідальний за служіння з молоддю:

— Я нещодавно прийшов до цієї церкви, бо побачив тут вистраждану віру в Бога попередніми поколіннями євангельських християн. Я побачив реальну силу Божу, не емоції, а саме силу. Я радію, коли молодь сповнюється Духом Святим, і бачу, як Дух Святий спонукує їх до євангельської праці — йти в інтернати, школи, лікарні. Я впевнений, що в цьому головний сенс життя християнина — йти і проповідувати Євангелію. Моє бажання, щоб кожна молода людина, яка відвідує зібрання церкви, була задіяна в конкретній праці на ниві Божій.

Сергій Осадчук, директор реабілітаційного центру:

— Я покаявся в 2000 році, сам був наркоманом. Три роки служив в центрі реабілітації в Бучі під Києвом. Там я надбав досвід для праці, повернувся до Полтави, звідки родом. Вже п’ятий рік працюю над організацією і діяльністю центру реабілітації в Полтаві, а точніше — селі під Полтавою. З відповідальністю скажу, що у нас серйозна організація, у центрі добре налагоджена праця з людьми. Є намір втілити в життя другий етап реабілітаційної роботи: відкрити центр безпосередньо в Полтаві (чи хоча б за декілька кілометрів від неї), бо теперішній центр таки далекувато від Полтави, що має свої мінуси. Я бачу, що є багато людей, що пройшли реабілітацію у нашому центрі, які мають бажання далі служити Богу. Тому ми хочемо розвивати це служіння, задіюючи в ньому колишніх реабілітантів.

Леонід Літовченко, місіонер, євангеліст:

— Я був членом міжнародної місії «Христос — відповідь!», яка певний час працювала на Полтавщині. Я родом з Дніпропетровська, але залишився на Полтавщині. Зараз особливо ревно працюю в соціальному напрямку, зокрема в школах області. Проводжу профілактичні лекції про негативні явища в суспільстві, шкоду тютюнокуріння, наркотиків. Є позитивні результати. Наприклад, в школі селища Оржиці діти покинули курити після моєї лекції. Був період, коли я щоденно відвідував школу, інколи дві. За все Богові слава! Ще більша слава Господу, що мене, в минулому наркомана з багаторічним стажем, яким батьки лякали дітей Бог зробив цілком новим творінням. Уже директори шкіл мене добре знають і дозволяють проводити заняття з учнями, не вимагаючи офіційного посвідчення.

Станом на 2009 рік
у Полтавській області зареєстровано
45 церков ХВЄ,
які нараховують понад 1200 членів.
Кількість рукопокладених пасторів — 19,
дияконів — 22.
Власні молитовні будинки має 41 церква.

Полтавські дороги пробудження
Спогади Любові Листопад-Оверченко