Благовісник

Чого нам не вистачає?

Джим ЦИМБАЛА — старший пресвітер багатонаціональної мега-церкви «Скинія Брукліна» в Нью-Йорку. Американець українського походження. Коли в 1971 році він починав служіння, у церкві налічувалося не більше 30 чоловік, тепер — 16000 членів. Досвід його служіння поклав початок заснуванню нових церков у інших районах Нью-Йорка, а також у Гаїті, Домініканській Республіці, Ізраїлі, Гайані, Філіппінах. Церква «Скинія Брукліна» відома зокрема своїм хором, який співав на інавгурації Президента США.

Ставши пресвітером, Джим Цимбала перш за все усвідомив необхідність справжньої молитви для вивільнення благодаті й сили Божої. Молитовні зібрання у вівторок, хоча й дуже маленькі на самому початку, стали центральним елементом у житті церкви й залишаються ним донині. Жоден член церкви не може співати в хорі чи проповідувати без належної духовної підготовки, зокрема без щотижневих відвідувань молитовних зібрань. Про власні пошуки й досвід служіння він пише в книгах «Свіжий вітер, новий вогонь», «Свіжа віра», «Свіжа сила» та інших.

«Вітаючи людей своєї церкви після повернення з короткої відпустки, я мав щось дуже важливе у своєму серці. — пише Джим Цимбала. — «Брати й сестри, — почав я, — справді відчуваю, що почув від Бога про майбутнє нашої церкви. Я кликав до Бога, просив Його допомогти зрозуміти, чого Він чекає від нас найбільше. Я вірю, що почув відповідь. Це не було щось витончене, хитромудре або захоплююче. Але з усією серйозністю скажу вам: молитовне зібрання з цього дня буде барометром нашої церкви. І двигуном, який рухатиме церкву. Так, я хотів би, щоб ви приходили в неділю, але важливо, щоб у вівторок увечері приходили всі».

Понад 100 років тому великий британський пастор Чарльз Сперджен сказав: «Стан церкви може вимірюватися кількістю молитовних зібрань». На наші перші нічні молитовні зібрання по вівторках в церкві «Скинія Брукліна» приходили від п’ятнадцяти до вісімнадцяти осіб. У мене не було плану, я просто вставав і приводив людей до співу й поклоніння Богові. Після тривалої молитви ми відчували єдність і любов. Здавалося, що Бог пов’язував нас разом. Через кілька тижнів ми спостерігали відповіді на молитви. До нас приєдналися нові брати й сестри з дарами й досвідом. Скоро з’явилися невіруючі родичі й незнайомі люди. Ми стали думати про себе як про «швидку допомогу Святого Духа», де шукають допомоги від духовних травм.

Ми не збиралися, щоб слухати красномовні молитви один одного, ми збиралися, бо відчайдушно потребували цього. Наша увага була вертикальною — на Бога, а не горизонтальною — один на одного. Велику частину часу зверталися до Господа всі разом, молячись уголос. Іноді, молячись за людей з особливими потребами, бралися за руки, утворюючи коло. Яким чином молилися, не так важливо, суть у тому, що ми кликали всім єством, щоб доторкнутися до Всемогутнього!

Люди в нашій церкві, наблизившись до Господа, отримували повноту Духа, відроджувалася їхня перша любов до Бога. Вони говорили про це на своїх роботах, у своїх будинках, на сімейних святах. І незабаром стали приходити нові люди. Слава Богу, із тих пір і досі в церкві ніколи не було періоду занепаду. Із Його милості в нас ніколи не виникало поділу в церкві.

Молитва для християн — це джерело християнського життя. Якщо ж ні, то це те ж саме, що тримати на руках красиво зодягнену дитину, яка не дихає. Гарний одяг не є життєво важливим для дитини. Розмови на високі теми не приносять ніякої користі. Якщо парафіяни перебувають у духовній комі, ми можемо казати їм що завгодно, але духовного життя вони не навчаться. Якщо наші церкви не моляться, нема чого хвалитися своєю релігійністю й недільною відві­дуваністю».

Про яке оновлення йдеться в Новому Завіті

У старозавітні часи духовне оновлення було перш за все пов’язане з обітницею послуху, якій люди, утім, не довго були вірними. У новозавітній час ми живемо не під Законом, а під дією Божої милості. Ми живемо в дні Святого Духа. Про цей час пророкував Йоіль. Ми маємо тепер те, чого не було в старозавітні дні. У нас є пророки й пастори, учителі та євангелісти. У старозавітній же період були царі й священики Аарона, скинія й храм. Тоді щодня в жертву приносилися тварини й проливалася їхня кров. Ми з вами живемо в прекрасний час — у дні Ісуса, і на нас виливається Дух Святий! У новозавітну епоху важливо не обітниці давати, а прагнути до того, щоб сповнятися Духом. І тільки в Новому Завіті йдеться про те, що значить бути плідним. Чи відкриємо ми своє життя для Духа Божого, щоб Він зміг приносити через нас плід?

Тому дуже важливі слова з Послання до ефесян, 5:18. Цей вірш означає, що не всі християни сповнені Духом. Інакше для чого апостол Павло став би писати: «...наповнюйтесь Духом...»? Грецькою мовою це повеління звучить дуже строго. Я згоден із твердженням Семюела Чедвіка: «Без Святого Духа християнство позбавлене надії». Ми можемо дати людям закон, застерегти, що вони потраплять у пекло, учити їх, виховуючи послідовників Христа, поки Він не повернеться. Але ми не принесемо плоду, якщо, виконуючи роботу для Нього, будемо позбавлені благословення Святого Духа та Його дихання. Лише Святий Дух здатний зробити нас схожими на Ісуса. Лише Святий Дух, що діє в нас, змінить нас.

Чи сповнені наші церкви Святим Духом? Церква — це засіб для поширення послання Христа, це місце, де присутній Бог, щоб люди могли побачити в нас Господа Ісуса, почути звістку про Нього, стати свідками, як проявляється Його слава. Країни світу тільки тоді отримають можливість змінитися, коли Церква зміниться й буде жити, наповнюючись Святим Духом і оновлюючись згідно з тим відродженням віри, про яке йде мова в Новому Завіті.
Пам’ятайте слова Ісуса: «...дерево пізнається з плоду» (Мт.12:33)? Відомо, що плоди, які проявляються в людині, — це любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість. Усе це дари Святого Духа. Можна з упевненістю сказати, що Дух Божий не діє в людях, у яких не проявляється плід. Неважливо, що вони при цьому самі думають про себе. Щось у цьому випадку явно не так. Те ж саме стосується і церков.

У 2Кор.3:3 апостол Павло пише: «...ви— лист Христів, написаний через наше служіння, не чорнилом, але Духом Бога живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця». Павло не хвалиться — він людина смиренна. Але його слова не залишають нас байдужими. Мені теж дуже хотілося б сказати: «Через наше служіння Господь Духом Бога живого, а не чорнилом написав у серцях людей!» Господь дав нам здатність бути служителями Нового Завіту, животворящого Духа, а не букви. Зверніть увагу на уривок з 1Сол.1:5: «...наша Євангелія не була для вас тільки у слові, а й у силі і в Дусі Святім, і з великим упевненням...». Саме це і мала на увазі Катерина Бут, якій належить запальне висловлювання, що відноситься до 1890 року: «Я багато подорожую, чую красномовні виступи різних ораторів, розумних проповідників, але намагаюся знайти те, від чого загориться моє серце, як це сталося з тими, хто йшов по дорозі в Еммаус (Лк.24:32). Ось чого я прагну!» Саме цього нам і бракує сьогодні.

Приклад новозавітної Церкви

Нам потрібно взяти за зразок новозавітну Церкву з Дій. На зорі християнства віруючі спілкувалися, разом їли, разом молилися. Вони очікували Господа, шукали Його і були свідками того, як Він щодня додавав до Церкви спасенних. Новозавітну Церкву вирізняли благовістя, молитва і поклоніння. Віруючі були сповнені Святим Духом. І Бог перебував зі Своїм народом.

Так, звичайно, тоді були й такі люди, як Ананія і Сапфіра. З проблемами доводиться стикатися в усі часи. Завжди щось буває не так. Але Біблія показує нам золотий вік Церкви. І потрібно розуміти, що приклад для нас — це новозавітна Церква, а зовсім не те, чого ми були свідками, коли росли. Багато людей, бачачи в цьому мету свого життя, просто намагаються поширювати ту церковну культуру, в якій вони виховувалися, чи то баптистська, методистська або ін. Але головне в тому, чи багато грішників отримують спасіння!

Кілька місяців тому мені написав один служитель. Він зізнався, що, прочитавши мою книгу «Свіжий вітер, новий вогонь», розхвилювався, бо раптом зрозумів: його церква жила без молитви. Тоді він вирішив скликати молитовне зібрання. Я з нетерпінням читав лист, мені так хотілося дізнатися, що ж врешті-решт сталося в тій церкві. Виявляється,це призвело до її поділу. Рада церкви зібралася на засідання, запросивши служителя. «Що ти робиш? —запитали його. — Що намагаєшся винайти? Хіба у нас раніше проводилися нічні молитовні зібрання? Ні, звичайно. Що ж ти, брате, придумуєш? Що за нововведення?». «Але ж Біблія...» — намагався пояснити служитель. «Забудь, — заперечили йому. — Ми з дитинства ходимо в цю церкву, і нехай тут все залишається, як було».

Але ж зовсім не важливо, до чого ми звикли. Бог кличе до того, що потрібно Йому. Хіба ми поклоняємося Господу для того, щоб самим було приємно? Віруючі, які відвідують «шумні» громади, не бажають, щоб богослужіння в їхній церкві проходили по-іншому. І там, де служби проводяться особливо спокійно, не уявляють, що це може змінитися. Але в Біблії ми знаходимо і те, і інше.

Життя, сповнене Духом

Так, нам не вистачає життя, сповненого Духом. Пастори, якщо, готуючись до недільної проповіді, ви шукаєте лиця Божого, щоб зрозуміти, про що проповідувати по волі Його, а не просто спираєтесь на складений план, то будете набагато успішніші. Господу відомо, чого потребують ваші віруючі. Тому складайте плани, але будьте керовані Святим Духом.

З того, що робило Павла настільки дієвим, нам сьогодні бракує не тільки його проповідей і принципу. Нам не вистачає і мотивів, властивих апостолу. Церква в Солуні, до якої звертався Павло, складалася здебільшого з неєвреїв. Там було лише кілька навернених юдеїв. «Пам’ятаєте, як ми любили вас, коли були з вами? — запитує апостол. — Подібно до матері, ми з ніжністю пестували вас». Читаючи цей уривок грецьою мовою, уявляєш, як жінка годує дитину, притискаючи її до своїх грудей.

Павло нагадує, як разом зі своїми соратниками трудився день і ніч, нічого не беручи у солунян, хоча, звичайно, апостоли могли розраховувати на це. Але коли ми любимо людей, то робимо для них більше від того, що повинні. Цікаво, з яким почуттям ми слухали б проповіді Павла. Він не тільки проповідував істину, але був водимий Духом Святим і помазаний Ним. Апостол відчував до оточуючих глибоку любов, милосердя, що походить від Святого Духа. Павло був рухомий нею. Зауважте, що цю пристрасну любов він мав не до тих людей, з якими разом ріс, а до «жахливих» язичників. Саме ця любов зробила Ісуса Другом грішників. Більшість служителів навряд чи скаже про себе, що у них є друг серед грішників.

Ми дивуємося часом, чому наша праця не приносить таких результатів, як служіння Павла. Ми вивчаємо його проповіді і багато говоримо про Святого Духа. Але чи пов’язує нас з тими, кому ми служимо, любов, яка виходить від Господа? Саме така любов дає нам можливість пристрасно проповідувати їм і молитися за них. Коли ми дуже любимо когось, то здатні знайти шлях до серця цих людей.

Я пам’ятаю, як Кріссі, наша перша дитина, була далеко від Бога і як ми з дружиною проливали сльози через це. Хіба комусь потрібно було просити нас молитися за нашу дочку і говорити з нею?! Зі сльозами на очах я благав її чинити в житті правильно. А Павло саме так ставився до кожного. Господи, допоможи мені ставитися до людей так, як це робив Ти! Допоможи мені сприймати їх так, як Ти. Інакше я відвернуся від них, адже мені багато чого в них не подобається.

Деякі спостереження

Проповідь — це істина, яка доноситься через особистість проповідника. Павло не тільки вчив людей істині — вона проходила через серце, повне ласки, співчуття і любові. Апостол проливав сльози за них. Чи багато хто з пасторів, яких ви знаєте, могли б сказати: «Я хочу не лише проповідувати вам, але готовий і померти за вас, якщо буде потрібно»? (Див. 1Сол.2:7-8). Не сприймайте це як емоційність. Це біблійна істина. Ніхто не змушував Ісуса плакати, коли Він дивився на Єрусалим. Ніхто не говорив Йому, щоб Він проливав сльози про це місто, яке не прийняло Його. Цьому не можна навчити, це виходить лише від Святого Духа.

Подумайте, чому часом наші молитовні зібрання позбавлені життя. Може, і з цієї причини? Чи в багатьох громадах віруючі збираються на нічну молитву, на якій присутні і служителі? А як же ви зберете людей на молитву, якщо в них немає щирої турботи про інших? Я звернув увагу на те, як важко зібрати людей на молитву за інших. Якщо у людей немає любові, співчуття, то ви не досягнете того, щоб вони молилися. Марно тоді переконувати їх у тому, що це потрібно робити.

Що вже казати про церкви, двері яких відкриті не для всіх? Чи багато пасторів або служителів, молячись суботніми вечорами про те, щоб Господь благословив майбутнє богослужіння, не забувають, причому від усього серця, попросити і про наступне: «Боже, я знаю, що Ти помер за всіх. Приведи завтра в нашу церкву бідних і бездомних. Ми будемо їх любити, з ніжністю піклуватися. Ми благословимо їх і будемо плакати про них»? Відомі служителі зізнавалися, коли я розмовляв з ними: «Якщо я буду так чинити, Джиме, то половина моєї пастви піде». Яка ж у вас церква? Ваші люди підуть з неї, коли туди прийдуть ті, за кого помер Господь Ісус?

Не раз Бог докоряв мене за те, що я не засвоїв належним чином те, про що проповідую. Ось як Він одного разу поправив мене. Це сталося кілька років тому, на Великодньому богослужінні, у нас була євангелізація під час останньої служби. У перерві між виконанням пісень дівчина з хору, очолюваного моєю дружиною, свідчила про те, як колись була звільнена від тяжкого гріха і отримала спасіння в Христі. Потім я проповідував Євангеліє. У церкві було багато гостей. Я дуже втомився до кінця дня, адже тоді проходило по три богослужіння на день, по дві години кожне. Коли служителі почали молитися за тих, хто вийшов на покаяння, я, відійшовши вбік, присів. Подивившись на прохід, раптом помітив біля третього ряду чоловіка років п’ятдесяти, неголеного. Він викликав у мене вкрай неприємні почуття. До нас часто приходили бездомні, які просили гроші або щось інше. Незнайомець прямував до мене. Варто було йому наблизитися на відстань півтора метри, як я відчув жахливий запах. Коли чоловік порівнявся зі мною, довелося відвернутися — дихати лицем до лиця було просто неможливо. «Як вас звати, — запитав я. «Давид», — відповів він. «Ви довго живете на вулиці?» — «Шість років» — «А скільки вам років?» — «Тридцять два». Але виглядав Давид набагато старшим: у нього не було передніх зубів, волосся сплутане, очі скляні. Я запитав, де він спав цієї ночі. Виявилося, Давид притулився в покинутій вантажівці. Намацавши у себе в кишені гроші, я потягнувся за ними. Зазвичай ми купуємо бездомним і жебракам продукти. Зараз всі були зайняті, і я дістав гроші. «Мені не потрібні ваші гроші, — заявив Давид, трясучи переді мною пальцем. — Я потребую Ісуса, про Якого говорила та дівчина, про Якого проповідували ви! Без Нього я врешті-решт помру де-небудь на вулиці!». Тоді, зовсім забувши про Давида, я заплакав про себе. Я збирався дати пару доларів людині, яку мені послав Бог... Я не був сповнений Святим Духом! Я не сприймав Давида так, як Бог. Я не відчував того, що відчував Господь. Не знаючи, що відбувається в моєму серці, Давид стояв біля мене. Я молив Господа: «Прости мене, Боже! Ось який я зі своїми проповідями і біблійними цитатами: Ти послав мені одну людину, а я не готовий до цього! І Господь хрестив мене новою любов’ю. Щось наповнило все моє єство, і я раптом заридав. Давид теж почав плакати. Він впав до мене на груди, а я продовжував сидіти на місці. У білій сорочці, з краваткою на шиї, я обхопив Давида. І раптом я відчув прекрасний запах...

Христос змінив життя Давида. Ми підшукали місце, де він міг би жити. Прийняли його на роботу до церкви, він займався у нас ремонтом. Допомогли йому вставити зуби. Коли через шість днів Давид вийшов з лікарні, це був гарний мужчина. День подяки він провів у мене вдома, як і Різдво. Коли підійшов час вручення подарунків, Давид дістав якусь маленьку річ зі словами: «Це для вас». Це був невеликий носовичок. Давид зміг дозволити собі купити мені в подарунок лише його. Через рік я попросив цю людину свідчити про Христа. В ту хвилину, коли Давид узяв мікрофон і сказав перші слова, я зрозумів, що він — проповідник. Згодом Давид був рукопокладений на служіння. Зараз він помічник пастора. А ще деякий час тому я збирався сказати цій людині: «Ось, візьміть гроші. Я проповідник, і у мене зовсім немає часу для вас!»…

Думаю, ви згодні зі мною в тому, що ми всі потребуємо хрещення божественною любов’ю. Нехай же Господь змінить те, як ми проповідуємо і як молимося. Нехай Він змінить наші церкви і наших штатних служителів. Нехай наші серця будуть зламані, наповняться ніжністю, терпінням і довготерпінням.

Джим ЦИМБАЛА

За матеріалами bogoblog.ru

"Благовісник", 3,2016