Благовісник

Представляємо область. Дніпропетровське об’єднання церков ХВЄ

Михайло МОКІЄНКО: «Церква має бути уважною до дій Божих»

Обласне об’єднання церков ХВЄ

— Чим особлива Дніпропетровщина? У чому полягає специфіка служіння в Дніпропетровській області?
— Дніпропетровщина — це центральна Україна. Обласний центр має славну історію. Сильний науковий потенціал, чимало навчальних закладів, природні ресурси… Ряд лідерів державного рівня в радянську та пострадянську добу були вихідцями з Дніпропетровської області. Щодо духовного виміру, то Дніпропетровщина в буремні роки гонінь та війни була центром вітчизняного п’ятидесятництва, виплекавши багатьох служителів, а також стала гостинним притулком для віруючих з інших регіонів, які тут служать.

Я прийняв служіння старшого пресвітера в 1993 році. Це був особливий час, коли суспільство демонструвало потяг до Бога після радянського атеїстичного експерименту. З іншого боку, значна частина служителів цілими родинами емігрувала до США. Відкривалися нові церкви, приїздили закордонні місіонери... Тому сьогодні в обласному об’єднанні є общини з різним стилем проведення богослужіння, різні покоління віруючих із розмаїттям поглядів. Іноді я думаю, що це і є веління та ознака часу, в доброму й негативному сенсі. У цьому й полягає специфіка служіння, хоча, загалом, ситуація стабільна.

Дніпропетровське обласне об’єднання — частина Всеукраїнського братства ХВЄ, за кількістю членів церков входить у першу сімку обласних об’єднань. Безумовно, хотілося б більших результатів. Про це молимося, стараємося працювати й очікуємо злиття пізнього дощу на духовні ниви.

— Дніпропетровська область територіально межує з Донбасом, за статистикою, зазнала найбільших втрат в АТО (більшість загиблих бійців із цієї області). Як це впливає на сучасну духовну атмосферу в ній?
— Дійсно, Дніпропетровськ особливо виділяється на фоні воєнних дій на Сході України. І лікарні міста, і волонтерський рух, і участь церков (маємо десятки подячних листів)… Ці події активізували й зблизили різні конфесії. На сьогодні мені випало очолювати Раду християнських церков, до якої входять усі конфесії, крім Московського Патріархату. Маємо регулярні зустрічі, молитви, допомагаємо двом східним сусіднім областям. Духовна атмосфера стала більш м’якою, відкритою.

— Яка динаміка росту общин? Як ззовні ставляться до церкви, чи приходять нові люди? Які методи євангелізації найбільш результативні?
— У 1993 році ми мали 28 церков, тепер налічується 63. Відкриття нових церков — наш пріоритет. Включилися в загальноукраїнський проект «400 церков за 5 років». Водночас значним викликом є потреба в посвячених та кваліфікованих служителях.

Церква ХВЄ стає все більш відкритою для суспільства. Не так багато, але приходять нові люди. Вважаю, що тепер йде процес посіву. Дехто вважає, що найбільш результативним методом євангелізації є метод «від серця до серця», але, думаю, що потрібно користуватися комплексним підходом, зважаючи на світоглядні зміни. Час, коли ми лише починали місіонерську діяльність, і нинішня епоха — значно відрізняються. Тому Церква має бути чутливою і до Духа Святого, і до сучасних викликів. Боже Царство важливо проголошувати з любов’ю, запалом, творчо й системно.

— Які види служіння найрозвиненіші в області? Що ви вважаєте своїми найбільшими досягненнями?
— Стараємося розвивати всі перспективні види служіння. За кожною командою закріплений відповідальний. Дякую Богу за те, що вдалося залучити до праці молодих, здібних працівників, зокрема випускників КБІ, ЛБС.

Найбільшим досягненнями вважаю те, що за останні 15 років вдалося відкрити 17 нових церков — в основному в районних центрах. Ці спільноти сьогодні налічують по 40-50 членів. Будуються доми молитви. Дякую місії «Голос надії» за співпрацю, а також церквам Рівненської і Волинської областей за кадрову підтримку й допомогу в будівництві будинків молитви в Нікополі, Царичанці, Петриківці, Васильківці.
Ще одним важливим досягненням вважаю те, що є порозуміння в обласному братерстві, налагоджена структура, підвищується рівень кваліфікації служителів. За все слава Богу!

 

Служіння старшого пресвітера

— Як ви відчули покликання до служіння? Які етапи в служінні пройшли, перш ніж стали обласним пресвітером?
— На початку 1970-х років у нашій області багато церков (переважно молодь) пережили хрещення й сповнення Духом Святим. Це був особливий час. У зимовий період ми практично кожний вечір збиралися на молитву. І дуже часто до мене було пророче слово про духовну працю. Моє серце наповнювала велика любов до Божого народу й усього, що стосувалося Божої справи.

Натхненням і прикладом для мене були місцеві служителі, розповіді про мого діда, який був одним із перших пасторів, а також радіопроповіді Ярла Пейсті.

У 1983 р. мене рукопоклали на дияконське служіння. Коли відновив роботу Союз ХВЄ, брати доручили служіння відповідального за відділ освіти в Дніпропетровській області. Служіння старшого пресвітера області виконую з 1993 року.

— Які риси особливо важливі для служителя церкви? Що найбільше впливає на успіх в служінні?
— У житті служителя дрібниць не буває, але хотів би виділити: вірність, страх Божий, смирення, богопізнання. Успіх залежить від молитовного життя, перебування в Слові, наповнення Духом Святим, системності праці, а також від співпрацівників.

— Як ви оцінили б духовний стан сучасних церков? Чи близькими є стосунки людей із Богом?
— Якщо порівняти духовний стан церков зараз і 30-40 років тому, є певні відмінності. Можливо, це суб’єктивно, але, на мою думку, раніше було більше ревності в молитві, у праці (наприклад, під час будівництва домів молитви), були сильніші есхатологічні очікування, у церквах було менше світського. Хоча й сьогодні є чимало богобоязливих, посвячених, христоцентричних віруючих. Щодо стосунків з Богом — це питання кожної людини зокрема. Ми повинні випробовувати себе, бути щирими. Найбільше віддаляє від Бога гріх, дух цього світу в різних його проявах, у т. ч. — дух матеріалізму.

— У чому, на вашу думку, причина пасивності багатьох віруючих щодо служіння? Як служителям заохотити християн до праці?
— Пасивність багатьох віруючих часто викликана недостатньою вмотивованістю членів общин, неправильними пріоритетами, суєтністю розуму. Але опускати руки не варто. Про це треба проповідувати, наполегливо вчити, подавати особистий приклад. Повинна бути дисципліна й відповідальність за доручену справу.

— Якою, на вашу думку, має бути взаємодія церкви й суспільства?
— Ісус у молитві до Отця Небесного не просив, щоб Його послідовники були взяті від світу, навпаки — Він послав їх у світ. І сьогодні ми, як християни, повинні розуміти свою функцію і виконувати її. Це — проповідь Євангелії, добрі діла й милосердя, служіння через свою професію, просвітницька діяльність… Щодо конкретних явищ, треба мати сміливість сказати правду, як це зробив у свій час Іван Хреститель. Старі пам’ятники впали, нових — поки не ставлять через відсутність авторитетів… Здається, цей світоглядний транзит є чудовим часом для авторитетного слова й діла Церкви.

— З вашого досвіду спілкування з Богом, які Його цілі для нашого часу? В чому особливість нашої епохи? Що говорить Бог до сучасної церкви, до України?
— Вірю, що Бог має конкретний план для Церкви, для кожного з нас, для України. Наше завдання — пізнавати Його у всіх дорогах і обставинах (див. Пр.3:6). Думаю, що Бог в черговий раз говорить всім: «Я Бог і немає іншого». Він хоче, щоб люди зупинилися й вибрали добрий шлях. Божа воля блага й досконала. Одна з особливостей нашої епохи – ми живемо в кінці останнього часу. Церква має бути уважною до дій Божих, ми часто запізнюємося. Наведу свіжий приклад. На недавній зустрічі з радником мера Дніпропетровська він запитав нас: «Чому церкви не взяли ніякої участі в перейменуванні вулиць, проспектів і площ?» Отже, важливо пильнувати не лише за тим, що відбувається в домі молитви.

 

Про особисте

— Який найяскравіший спогад з вашого дитинства? Розкажіть про своїх батьків. Як з’явилася традиція називати першого сина в сім’ї Михайлом?
— Хоч зараз мені 60 років, але ніколи не забуду, як у шість з половиною років мене навідало щось недитяче — перший Божий дотик до дитячого серця. Я мав привілей народитися в четвертому поколінні віруючих. Пам’ятаю молитви батьків. Татову сміливість, простоту, ревність. Мама була строгішою, за професією — педагог.

Щодо імені — до кінця не знаю всіх витоків, але я вже третій Михайло. Батьки казали, що це запропонувала й назвала мене моя бабуся Параска Пимонівна, дружина Михайла «першого». Та й народився я 21 листопада… А далі це стало традицією — першого сина називати цим іменем. Дай Бог виправдати значення цього імені… Таким чином вже маємо Михайла «п’ятого».

— Розкажіть про вашу теперішню сім’ю. Чи змінилося щось у вашому служінні після одруження?
— Моя дружина Лідія Остапівна з Волині, з відомого села Башлики. Її тато також був пресвітером церкви, пережив дуже непрості часи, а особливо коли разом зі своїм батьком відбував строк у Сухобезводній. Одружилися в 1980 році. Господь подарував нам п’ятьох синів, найменшому Давиду не судилося жити на землі, він у Господа. Усі діти одружені, маємо 7 онуків.

Безумовно, більша частина мого служіння припадає на період після одруження. Я старався, щоб ніяке питання, у тому числі й таке важливе, як одруження, не було гальмом у служінні Господу. При цьому хочу підкреслити, що дружина завжди допомагала й підтримувала мене. На мою думку, один із ключових вимірів поклику дружин — бути помічницею, допомогти виконати покликання чоловіка.

— Ви — щаслива людина? Що для вас щастя?
— Відповім словами пісні: «Моє щастя заховане в Бозі!» Саме тому вважаю себе щасливою людиною. Щастя — це внутрішня гармонія, що витікає з правильних стосунків із Богом. Це коли ти реалізований, коли слухняні діти… Це можна продовжувати до нескінченності.

— Якої мети ви хотіли б досягнути у своєму земному житті? Що є справою усього вашого життя?
— Прожити життя згідно з волею Божою, бачити, як діти й онуки люблять Господа й ходять шляхами Його, мають влаштоване життя також.

Як я вже казав, значна частина мого життя — це служіння. Як казав Ісус: «Пастир добрий кладе душу Свою за овець» — оце, напевно, і є головною справою мого життя. Ну і, безумовно, досягти вічності разом із усіма святими!

— Як відбулося ваше народження згори? Що змінилося у ваших стосунках з Богом протягом життя?
— У моєму житті народження згори й хрещення Духом Святим зійшлося за часом. Я чітко пам’ятаю день, коли це відбулося, — 28 січня 1973 року. Ніколи не забуду тих початкових стосунків з Богом — першу любов. З часом вона переросла в довготривалі стосунки, більш зрілі. Сьогодні бажаю більше й більше пізнавати Його. Він — Альфа і Омега мого життя.

— Ваші побажання читачам — віруючим людям України.
— Любіть Господа, знайдіть своє місце в тілі Ісуса Христа і ревно виконуйте своє служіння, будьте покірні вашим наставникам, полум’яно чекайте скорого приходу Ісуса Христа! Передплачуйте й читайте журнал «Благовісник». Нехай Бог рясно благословить вас і всю Україну!

 

СТАТИСТИЧНА ЗВІТНІСТЬ Дніпропетровське об’єднання

станом на 01.01.2016 р.:
Кількість усіх церков – 63; у них членів – 5849.
Зареєстрованих церков – 49; у них членів – 5107;
незареєстрованих церков – 14; у них членів – 742.
Кількість пасторів – 63; із них рукопокладених – 45,
нерукопокладених – 18.
Кількість дияконів – 142; із них рукопокладених – 123,
нерукопокладених – 19.
Молитовних будинків – 43; будуються – 6.
Кількість молоді в церквах – 915; керівників молоді – 30.
Кількість Біблійних закладів – 1 (Біблійний коледж «Світло Євангелія»).
Кількість хорів – 19; музичних груп – 29; оркестрів – 2.
Кількість притулків для дітей-сиріт – 1; у них вихованців – 30.
Кількість реабілітаційних центрів для дорослих – 4;
у них перебуває чоловік – 33.
Тюремне служіння – у 7 тюрмах; церков у тюрмах – 3; у них членів – 15.
Кількість сестер (членів церкви) – 3750;
відповідальних за жіноче служіння – 31.
Кількість Недільних шкіл – 57;
з них при церкві – 47; поза церквою – 10.
Кількість учнів у НШ – 1676; учителів у НШ – 261.
Кількість християнських таборів – 32.

"Благовісник", 2,2016