Життя Церкви

Влада християнина або Хочу чуда

Нерідко доводилося бачити й чути, як віруючі командують дияволом, топчуть його, кричать: «Дияволе, я забороняю тобі! Я повеліваю! Вийди геть!» Але навіть ця практика тьмяніє на фоні зухвалих вимагань у Бога того, що належить людини від обітниць Всевишнього. Нерідко можна натрапити й на третю крайність, коли починають наперед дякувати, навіть не отримавши того, що просили. До речі, і не факт, що отримають. Запитуєш у тих, хто повеліває дияволом: «Чому ви так кричите і до диявола звертаєтеся? Думаєте, що він буде вас боятися?» Відповідають з великою впевненістю: «Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить» (Лк.10:19).
Що ж, нам треба розібратися, про яку владу тут йдеться? Яку ж владу Бог дає віруючим? Як цією владою користуватися?

Влада бути дітьми Божими

«А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його» (Ів.1:12).

Коли дипломата призначають послом у якійсь країні, він отримує певну владу представляти свою країну, вимагати дотримання всіх дипломатичних домовленостей між країнами. Так людина, яка стає християнином, отримує владу представляти Царство Боже.

Грецькою мовою слово «стати» перекладається як 1) бути, ставати; 2) народжуватися; 3) відбуватися, звершуватися; 4) наставати, приходити. Тобто у більшості випадків значення слова каже про процес. Бог дав владу ставати Божою дитиною.

Ви запитаєте, чи може той, хто вже став християнином, не бути дитиною Божою? Я на своєму віку бачив багато людей, які залишили церкву. Ніхто з них не планував робити цього. Крок за кроком такі люди відходили від Бога й Церкви в бік гріха. Чи можна сказати, що такі люди залишилися Божими дітьми? Ні, вони втратили синівство. Щоб залишатися дитиною Божою, треба постійно вести боротьбу з гріхом, для чого Бог дає достатньо сили й благодаті. Також Бог дає для такої боротьби Духа Святого, Який є духовною силою (див. Дії.1:8).

Тож фраза «влада стати дитиною Божою» означає — отримати Духа Святого для того, щоб зберігати й розвивати своє синівство. «Ви прийняли Духа всиновлення…» (Рим.8:15). Отже, отримати владу бути Божою дитиною означає отримати силу від Бога, отримати Духа Святого, щоб Божою силою підтримувати це усиновлення і не втратити його разом із Духом Святим.

Тому цінуйте своє усиновлення, цінуйте Духа Святого й користуйтеся Божою владою, щоб це усиновлення зберегти до кінця свого земного шляху, щоб не відпасти від Христа.

Христос, Який дає владу християнам

Одного разу , коли Христос прийшов у храм і навчав, первосвященики й старші народу Його запитали: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?» (Мт.21:23). Христос — всемогутній Бог. Але, прийшовши на землю, ставши людиною, Він Сам Себе обмежив і став залежним від Отця Небесного, щоб повністю відчути на Собі обмеженість людської природи. Христос міг прийняти духовну владу тільки від Отця Небесного. Христос приймає від Отця і передає цю духовну владу християнам. У цьому контексті слід враховувати декілька моментів:

1. Влада проявляється зокрема і через духовні дари. Найбільший дар, який повинна отримати кожна людина на землі, це Дух Святий. А вже потім із Духом Святим християнин отримує й різні духовні здібності. Божі дари даються кожному: «І кожному дається виявлення Духа на користь» (1Кор.12:7); «А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче» (1Кор.12:11). Це означає, що в кожного повинні бути якісь прояви духовної влади, Божої присутності.

2. Христос дає духовну владу тому, кому Сам вважає потрібним.Обираючи апостолів, Христос взяв не всіх чоловіків та жінок, але лише тих, «кого Сам хотів» (Мр.3:13). Були й такі, які хотіли йти за Христом і прямо говорили Йому про це, але отримували відмову. «І приступив один книжник та й до Нього сказав: «Учителю, я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов! Промовляє до нього Ісус: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити» (Мт.8:19-20).

3. Христос дає владу в обсягах, як Сам вважає за потрібне. Коли ми читаємо відомий уривок із Євангелії від Марка: «А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі…» (16:17-18), так хочеться й самому мати таку владу виганяти демонів, класти руки на хворих, щоб оздоровлювалися. Тим більше, що це сказано про всіх віруючих. Та ось тут-то й перша помилка. Періодично такі прояви можуть бути у всіх християн, але є певні християни, яким дані дари, особливі духовні таланти для деяких проявів. Не обов’язково, щоб в християн були всі прояви одразу. «Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий… Є різниця й між діями, але Бог той же Самий» (1Кор.12:4,6). Один і той же Дух роздає дари тим і такі, як вважає за потрібне: «Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому — слово знання тим же Духом, а іншому — віра тим же Духом, а іншому — дари вздоровлення тим же Духом, а іншому — роблення чуд, а іншому — пророкування, а іншому — розпізнавання духів, а тому — різні мови, а іншому — вияснення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче» (1Кор.12:8-10). Тому коли християни починає мучитися, що в нього немає таких проявів, його слід заспокоїти й пояснити, що перелік, який Христос дає для опису проявів у християнина пов’язаний з тими духовними дарами, які Бог роздає тому, кому вважає за потрібне. Бо ж не всі стали апостолами…

4. Прояв влади дарів також залежить від Бога. Іноді ця влада може проявлятися потужно й могутньо. Іноді може не проявлятися. Це питання довіри Богу й Божої суверенної волі. Апостол Павло мав багато різних дарів та проявів духовної влади. «І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими, так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них» (Дії 19:11-12). І ось у життя видатного служителя Божого приходить серйозна хвороба. Коментатори Біблії кажуть, що Павла мучив головний біль, у нього дуже боліли очі. Дехто каже, що в нього, можливо, була глаукома. Але коли сам Павло молився про своє зцілення, Бог не дав його (див. 2Кор.12:7-9).

Зробімо важливий висновок: коли християнин так прагне дарів чи засмучується, що в нього немає таких проявів, потрібно заспокоїтися й зрозуміти, що дари роздаються Богом тому, кому Він хоче, коли Він хоче і в такому обсязі, як хоче Бог.

Чи чудо є показником духовної зрілості?

Я вже давно зрозумів: чим більш незрілим є християнин, тим більше він прагне чудес. Але шукати треба не чудес. Шукати треба Бога і відповідати Йому святістю та любов’ю (див. Мт.22:36-38). І якщо мене запитають, якій людині я б надав перевагу в християнському плані, тій, що звершає чудеса чи тій, що являє святість у любові? Я вибираю святість і любов, але не чудеса…

Сильне прагнення чудес показує неправильні мотиви. Я хочу розглянути деякі з них.

1. Перевірка власної святості: з Богом я чи ні? Я християнин чи ні? Нерідко не тільки новонавернені християни ставлять собі такі питання. Це хороші й правильні питання, і їх треба періодично собі ставити. Але християнство не перевіряється чудесами. Християнство перевіряється святістю (див. Мт.7:21-23).

2. Бажання посилити віру чудесами. Якщо віра посилюється чудесами, то є небезпека того, що відсутність чудес буде сприяти зменшенню віри.

3. Перемогти власні сумніви. Я не раз розповідав історію про те, як в період хвилі сумнівів, яка нахлинула на мене, почав благати Бога, щоб Він дав мені якусь зачіпку, якесь чудо. І… чуда не сталося. Чому? Причина одна: Бог не хотів, щоб я будував свою віру на чуді. Глибокі роздуми й глибоке покаяння повернули мене до віри Христової. Чудо мені не допомогло б. Його Бог і не дав. А от глибоке проникнення в Біблію, читання християнських книг, духовне спілкування — все це допомогло повернутися до Бога.

Сильне прагнення чудес іноді може виглядати як спокуса щодо Бога. Диявол дуже хотів, щоб Христос, спокушуваний у пустелі, звершував якомога більше чудес, але Христос дав дияволу дуже лаконічну відповідь: «Не спокушуй Господа Бога свого!» (Мт.4:7). Є небезпека того, що кожна людина, яка так сильно хоче проявів духовної влади в чудесах, просто спокушує Бога. До речі, слово «спокушувати» означає піддавати перевірці.

Пам’ятаєте, як євреї спокушували Бога в пустелі? І Бог «розгнівався був на той рід і сказав: «Постійно вони блудять серцем, вони не пізнали доріг Моїх, тому Я присягнув був у гніві Своїм, що вони до Мого відпочинку не ввійдуть!» (Євр.3:10-11).
І знову ми приходимо до того, що християнину слід заспокоїтися і з довірою молитися Богу, спокійно ставлячись до того, чи захоче Він здійснити чудо чи ні. Це Його привілей, Його право. А наше завдання — пробувати у святості.

У США був випадок, коли пастор Джеймі Кутс помер від укусу в руку гримучої змії. Інцидент відбувся в церкві священика в місті Мідлсбро, штат Кентуккі. Згідно з повідомленням поліції міста, Кутс відмовився від медичної допомоги. За рік до того цей пастор заявив, що змії потрібні йому для релігійних ритуалів, посилаючись при цьому на вірш Євангелії від Марка: «Братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» Телеканал National Geographic, де демонструвалось його реаліті-шоу, заявив, що всіх вразили його «щирі релігійні переконання, незважаючи на ризики для здоров’я і юридичні перешкоди, з якими він стикався». У повідомленні поліції йдеться, що після прибуття бригади швидкої допомоги в церкву Кутса з’ясувалося, що він поїхав додому. Зрештою він відмовився від медичної допомоги. Наступного вечора лікарі знову приїхали до пастора, але до того часу він уже помер.

Син Кутса в одному з інтерв’ю сказав, що змії кусали його батька вісім разів, але жодного разу реакція на отруту не була настільки сильною. За його словами, сім’я вважала, що він одужає, як це відбувалося раніше. «Ми гадали, що підемо додому, він ляже на диван. Йому буде боляче. Він трохи помолиться — і йому стане краще, — сказав син Кутса. — Так завжди раніше й відбувалося. Цього разу так не сталося».
Це ще одне підтвердження того, що Бог Сам визначає час, місце і людей, через яких ці чуда будуть відбуватися. Чудеса — це не показник святості, а лише додаткові прояви для проповіді Євангелії. Мій підхід дуже простий: якщо Бог вважатиме за потрібне зробити через мене видатне чудо, Він це зробить. Якщо Бог вважатиме, що людині потрібно довго чекати Божого чуда, чи ж воно взагалі не відбудеться — за все слава Богу! А от якщо в мене святості не буде й любові, тоді вже точно чуда від Бога не станеться.
Християнин, який зберігає віру, незважаючи на частоту чудес, зберігає віру, тому що знає і любить Бога. Такий християнин набагато цінніший для Бога як той, який тільки й чекає чудес і без чудес переживає ослаблення віри. Пам’ятаєте Хому? Цьому чоловікові було потрібне чудо. Без чуда його віра була дуже слабкою. Бог явив йому чудо, але при цьому зауважив: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів.20:27-29).

Безумовно, чудеса супроводжують віруючих, але, гадаю, що, ознайомившись із цією темою глибше, ми зможемо зробити для себе мудрий висновок, що не слід шукати чудес, не слід засмучуватися, якщо чудес немає в такій кількості й у тих ситуаціях, у яких нам би хотілося. Також нерозумно визначати й оцінювати себе та інших з точки зору чудес. Чудеса будуть приходити, але тоді, на тих людей і саме в тих обставинах, як захоче Сам Бог, а наша справа спокійно насолоджуватися життям із Богом, навіть під час життєвих штормів, і довіряти Йому, Всемогутньому та Всезнаючому.

Вадим ЛИСЕНКО,
пастор, м. Суми

"Благовісник", 4,2015