Життя Церкви

«Прокляття» вчителів

Будь ласка, будьте поблажливі до слова «прокляття...» і потерпіть його. Я навмисно шукав і знайшов таке слово, яке б змусило читача звернути увагу на те, що хочу сказати. Мене хвилюють «вбудовані проблеми» біблійного дару вчительства. Іншими словами, разом із збудовуючим началом, закладеним у цьому дарі, є й деякі особливості, які йдуть у комплекті з цією, даною згори, здібністю навчати. Їх небагато, але всі вони небезпечні для тих, хто отримав цей дар. Звідки я знаю про них? З Писання та власного досвіду! Я відношу себе до біблійних вчителів; думаю, у мене це виходить краще за будь-що інше.

Дар учительства — це дуже важливий дар! Без нього в помісній церкві, навіть при зацікавленому читанні й вивченні Божого Слова, люди не завжди розуміють прочитане. У кожному новому поколінні Господь піднімає вчителів Біблії, які знову й знову «працюють» задля оновлення інтересу людей до Святого Письма, маючи здатність так (!!!) пояснювати його, що в народу Божого це викликає захоплення й бажання слухати Слово знову й знову. А також знову читати Біблію!

Але в цьому дарі є щось, що за відсутності характеру або загальної вірності біблійній істині може не тільки закреслити все хороше в цьому служінні, але й посприяти тому, що сам учитель «відпаде від віри», якщо він не пильнує. І сьогодні я говорю про це тільки з однією метою, щоб усі ми ще більш ретельно молилися за наших учителів, аби їх не спіткало нічого з нижческазаного.

Дозвольте мені, говорячи про ці проблеми, вживати займенник «ми». Це буде більш чесно. «Ми» — означає, що я теж у цьому числі, що я усвідомлюю це в собі, і хотів би застерегти інших від того, що вони, ймовірно, уже й самі давно виявили в собі. Просто, сьогодні я вирішив поговорити про це відкрито.

Отже, перша «вбудована небезпека» дару вчительства: «Ми знаємо, як правильно, але не завжди самі так робимо!» Ми підсвідомо вважаємо себе живими хранителями істини. Для нас важлива сама істина. Ми готові «кинутися з кулаками» на кожного, хто намагається протиставити істині свою власну думку. Для нас, виявляється, не так важливо знати шлях застосування істини, як знати — що є істина, і зберегти її такою, якою вона є. Ми дратуємося, коли люди мають погляди, відмінні від того, що ми вважаємо істиною, підозрюючи їх у прихованій змові. І якщо вдається «поставити таких на місце» — ми вважаємо свій обов'язок виконаним і можемо повернутися у своє приватне життя трохи перепочити, не завжди звіряючи його з істиною.

У цьому випадку мова переважно йде про моральний бік справи, про що так ясно сказав Яків у своєму посланні: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо. Бо багато ми всі помиляємось...» (Як. 3:1,2). Учити людей жити правильно, а самому чинити неправильно — це і є причина того, чому вчителі приймуть більший осуд. На жаль, ми стали свідками вже не одного морального падіння вчителів зі світовим ім'ям. Зрозуміло, Бог не відразу це виявив. Я переконаний, що до цього були роки Божого довготерпіння. Але ось що примітно: усі роки, коли ці люди перебували в таємних гріхах, їхнє вчення, їхні проповіді мали колосальний успіх і були помазані Святим Духом.

Тут я вбачаю найпростіше пояснення: «...дари й покликання Божі непорушні» (Рим.11:29). У це важко повірити тим, хто бачить в Бозі більше праведного суддю, ніж люблячого Батька, але дар діє незалежно від морального стану обдарованого. Мораль — це те, що може або сприяти дару, або пригнічувати його. Але дар тому і є даром, що людині не треба його досягати, напружувати себе. Це — надприродна здатність і вона «працює» незалежно від природних задатків. І навіть уже перебуваючи в духовному занепаді, людина, наділена даром учительства, здатна ясно і доступно пояснювати Боже Слово. Проблема в тому, що ця людина в глибині свого серця вважала себе лише вартовим істини, а не її рабом.

Друга «вбудована небезпека» дару вчительства — це здатність за допомогою Біблії обґрунтувати практично будь-яке потрібне вчення. При цьому на перший план виступає вже не мораль, а загальна вірність біблійній істині, про що я нагадував спочатку. І тут є дві основні проблеми.

Перша велика проблема — це приналежність учителів до тієї чи іншої деномінації. Більшість з них, на жаль, служить не об'єктивній істині, а доктрині свого братства. Враховуючи думку шанованих людей у своїй церкві, учителі іноді говорять те, чого від них очікують, при цьому нерідко вступаючи у внутрішній конфлікт з тим, що про це говорить Біблія. Це стосується як незначних питань, так і фундаментальних учень. Апостол Петро пише про це так: «...і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять (в оригіналі «привнесуть») згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль. І багато-хто підуть за пожадливістю їхньою, а через них дорога правдива зневажиться» (2Петр.2:1,2). Ось вам зразок сучасних християнських культів. І спробуй їм щось заперечити! У них завжди «все по Біблії»!

Друга проблема — це спокуса популярністю, коли вчитель навмисно говорить те, що подобається плотській публіці. Апостол Павло передбачив це за тисячоліття, коли писав Тимофію: «Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2Тим.4:3,4). Сучасні кафедри переповнені такими «підлесниками». Усе традиційне, усе вистраждане, усталене в часі виставляється цими пересмішниками як «середньовічні пережитки», «законництво» і «дух конт­ролю». Тисячі людей зваблено сьогодні богослов'ям: «Бог для мене», на противагу біблійному — «Я для Бога»! Блискучі ораторські здібності плюс елементарні знання основ шоу-бізнесу роблять цих проповідників «кумирами» людей «широкої дороги» і «просторих воріт». Я хочу зауважити щодо тих, «хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє...» (1Тим.4:1,2). Якщо ти вчитель і читаєш зараз ці рядки, то звернися до своєї совісті. Вона тобі нічого не каже?..

Передбачаю запитання. Якщо ви до цих пір не ставили його собі, то я хочу поставити його сам, випереджаючи вашу здатність схоплювати суть проблеми «на льоту». «Так що, у Біблії немає чіткого вчення щодо кожного конкретного питання, і кожен може тлумачити її, як йому заманеться?» Зізнаюся, це важке питання! Думаю, чесний дослідник Писання не раз ловив себе на думці, що деякі місця можна розуміти по-різному. Уся справа (ще раз звертаюся до цієї думки) в загальному контексті біблійного одкровення, яким випробовується будь-яке окреме питання. Біблійна істина є цілісною й об'єктивною. У цьому разі фактор людських уподобань відіграє драматичну роль, приписуючи якимось окремим віршам, зазвичай вирваним з контексту, не властиве їм значення. І в цьому — трагедія неправильного використання надприродного дару учительства, який, у такому випадку, «працює» на те, щоб підігнати біблійні факти під свою ідею.

Згадую проповідь одного брата, тема якої, ніби мимохідь, стосувалася однієї з основних доктрин тієї деномінації, яку він представляв. Хочу зауважити, що ця людина була дуже обдарованим учителем Біблії. Та майстерність, з якою він обґрунтував свою ідею, була воістину феноменальною. Я як зараз пам'ятаю те почуття, яке наповнювало мене під час його проповіді. Це було просто геніально! Він так уміло оперував віршами з Письма, що навіть я, як слухач, став мимоволі перейматися переконливістю його слів. Щодо доказів усе було бездоганно. Проблемою було тільки свідоцтво мого духу. І це свідоцтво казало мені, що в його вченні прихований ледь вловимий підступ, який розумом практично неможливо було помітити. Але те, що він говорив не в дусі загального контексту Біблії, було для мене очевидним. Це відчули й усі присутні на тих зборах. На наших очах працював прекрасний дар учительства. Тільки в цей день він працював не на істину, а на конфесійну доктрину з біблійним ухилом. І це, по суті, єдиний критерій, за яким можна відрізнити людину, віддану загальному одкровенню Біблії, від апологета тієї чи іншої деномінації.
І останнє, чого я хотів би торкнутися. Це буде третя «вбудована небезпека» для тих, хто несподівано усвідомив себе в ролі людини, що має дар учительства: «Після багатьох років вивчення Біблії ми, часом, не можемо «звести кінці з кінцями» щодо того, що написано в ній».

Це важко пояснити, але ми, учителі, влаштовані так, що намагаємося піддати систематизації все, до чого торкаємося. Ми підсвідомо прагнемо, щоб «усе було правильно» і «розставлено по полицях». Тобто, якої б теми не торкнулися, у нас все має бути так: «Перше: підпункти «а», «б», «в». Друге: «а», «б», «в». Третє...» І коли ми намагаємося застосувати такий підхід до Біблії, то несподівано для себе розуміємо, що це не завжди можливо. За що б ми не взялися, за наявності, здавалося б, цілої групи ясних місць Біблії з даного питання, завжди знайдеться хоча б одне місце, яке якось не вписується в загальну канву. Хочете прикладів? Скільки завгодно!

Візьмімо з Євангелії від Луки: «За днів царя юдейського Ірода був один священик, на ім'я Захарій, з денної черги Авія, та дружина його із дочок Ааронових, а ім'я їй Єлисавета. І обоє вони були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні. А дитини не мали вони, бо Єлисавета неплідна була» (Лк.1:5-7). А тепер скажіть мені, як учителю Біблії пов'язати «праведність» і «бездоганність» Єлисавети з її «неплідністю»? Загальне одкровення Письма вказує на безплідність, як на прокляття за порушення законів Божих. Але в цьому випадку Писання каже, що в Єлисавети та її чоловіка не було конфлікту з Божою святістю. Проте вона все життя була неплідна. Що мені після цього говорити з кафедри? Де істина? Як ця історія вписується в біблійну систематику?

А ось приклад із Старого Заповіту: «І сказав Саул: Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських... А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян. І його раби переказали ці слова Давидові... І в недовгому часі встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филистимлян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті...» (1Сам.18:25-27). Скажіть, як сумістити раптову й абсолютно безглузду смерть цих двохсот филистимлян із загальним одкровенням Біблії, що для Бога дорогоцінна кожна окрема душа? Як проповідник Божого плану спасіння світу через посередництво ізраїльського народу я повинен захопитися Давидом і сказати: «Оце так! Ну й Давид! Двісті людей! Ось це Божий чоловік!» Але як проповідник біблійної істини я розгублено знизую плечима й кажу сам собі: «Але ж кожного із цих двохсот Сам Бог виткав в утробі їхньої матері. Вони були чиїмись синами, можливо, чоловіками, а дехто й батьками. Вони любили й були кохані. Про них навіть не написано, що Бог хотів судитися з ними. У той день вони просто жили і... раптово загинули, тому що в сусідній країні комусь у голову щось стукнуло! Уся їхня провина полягала в тому, що вони народилися филистимлянами? Але хіба не Сам Бог визначає кому і де народитися?» Я розумію, ви можете навести мені масу аргументів на виправдання цієї історії, яка записана в Біблії і ніяк не прокоментована, щоб виправдати таке Боже допущення. А я скажу вам у відповідь: «Мені важко це зрозуміти!»

Ну, а тепер візьмімо не історію, а просте твердження Біблії, що кожна людина наділена здатністю і правом — вибирати свою долю у вічності. Тобто, за своєю волею я можу вибрати або Царство Боже, або царство темряви. А тепер моє питання: «Якщо все так серйозно, і ймовірність загинути така реальна, то навіщо мені ця свобода, якщо, скориставшись нею, я піду в пекло?! І навіщо віддавати вічність у мої руки, якщо Бог чудово знає, що я, як грішна істота, незмінно обираю зло? І в чому взагалі полягає цей, так званий «добрий план Божий»? У тому, щоб жменька людей, яким вдалося догодити Богові, насолоджувалася райською прохолодою, а основна маса тих, у кого не склалося, мучилася в «озері вогненному»? Це те, заради чого Бог творив світ? Це того варте?

Можете побити мене камінням, але, помираючи, я скажу вам: «Для мене багато речей, написаних в Писанні, були і залишаються незрозумілими. Як, думаю, і для багатьох із вас. Тільки не всі про це наважуються говорити вголос». Після всього цього не дивно, що низка щирих учителів Біблії після багаторічних і марних спроб «звести кінці з кінцями», розчаровуються і потай стають агностиками. Тобто, людьми, які в своєму серці сказали приблизно таке: «Я не заперечую, що Бог є. Але і щодо Його буття в мене є багато питань. Тому я «не знаю» (а гнозіс) — чи є Він насправді чи ні!» Я впевнений, що щось подібне виявляли в собі і всі щирі читачі Біблії...

Чи є у християнства відповідь на цю «вбудовану небезпеку» надприродною чутливістю до представленої в Біблії істини? Звичайно! Ось моя власна версія. Біблія дійсно є джерелом істини й Словом Божим! Але пройти через її одкровення можна тільки разом з її Автором. У цьому — відмінність Біблії від всіх інших книг. Дотриматися біблійного балансу й побачити картину так, як її бачить Бог, можна тільки з позиції Самого Бога. Інакше нас незмінно спіткає розчарування. Це лише питання часу. Біблія, на мій погляд, навмисно написана так, щоб нікому із смертних не вдалося її систематизувати. В іншому випадку, якщо хоч комусь одного разу це вдасться зробити, то людство, дізнавшись про цю систематизацію, втратить до Писання інтерес. У цьому полягає нерозгаданий досі «секрет» Біблії, яка завжди інтригувала і продовжує інтригувати кожного її нового дослідника, який йде від одного біблійного горизонту до іншого, думаючи, що ось-ось він «схопить розумом» всю повноту Божої думки. І... кожен раз бачить все нові й нові горизонти...

Щоб закінчити цю досить важку розмову, я хочу сказати, що, незважаючи на всі мої запитання, я залишаюся вірним і послідовним прихильником Біблії як Божого одкровення грішному людству. Так, у мене є питання! Але це не заперечує головного твердження Біблії, що Ісус Христос, Божий Син, помер за мене на Голгофському хресті й вирішив питання моєї вини перед Богом. Я повний рішучості та терпіння, щоб дійти до вічності. А вже там, сподіваюся, у мене буде час обговорити з Богом усі важкі місця Писання. Упевнений, що в Бога на все є Своя відповідь! Інакше навіщо тоді вірити?

Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ
"Благовісник", 2013, 1