Я і депресія

Хто в житті не відчував страждань? Хто не знайомий з душевним болем чи муками сумління? Правда полягає також і в тому, що люди по-різному сприймають удари долі. Одних це відразу «вибиває» з колії життя, інші чинять опір обставинам, точніше — борються. Але абсолютно зрозуміло й те, наскільки вона важка і, більше того, непосильна людині!

Однак, я думаю, що мій незначний досвід, набутий у той час, коли я був в стані повного відчаю й абсолютної безнадії, допоможе знайти душевний мир і спокій тим, хто його втратив, хто зірвався, хто вже «на грані».

Рятівна соломинка

...У той час, коли в моєму серці не залишилося вже жодної віри і я тонув в океані сумніву, все ж, як потопаючий, шукав соломинку, за яку міг би вхопитися, щоб урятуватися. Я шукав її скрізь — і не знаходив. Мені здавалося: ще мить — і піду на дно назавжди. Однак щоразу після того, як хвилі сумніву поглинали мене, здавалося, ніби хтось виштовхував мене назад на поверхню. А потім я знову захлинався і справді не знав, що ж мені далі робити і як рятуватися. Мене переслідували жахливі нав’язливі думки: «Для тебе немає ніякого прощення». У душі було похмуро й темно.

Пам’ятаю: якось випадково переглядав християнський календар, і на одній з його сторінок мені впало в очі слово «диявол». Я мало в той час читав, точніше, не міг читати, бо важко було зосередитися, але цю маленьку замітку вирішив переглянути. У ній розповідалося про чоловіка, який, як і я, тонув у морі сумнівів і ніяк не міг звільнитися від настирливої думки, що Бог йому не прощає. Його переслідували страхи, і він вважав себе загиблим навіки. Спочатку цей чоловік намагався знайти відповідь самотужки в Біблії, але йому це не вдалося. Потім він не раз звертався до проповідників, пасторів. На жаль, всі їхні настанови були марними, і він занурювався все глибше й глибше в трясовину сумнівів.

Та от якось він розповів про себе старому шевцеві, який, уважно вислухавши його, відповів: «Значить, вас переслідують сумніви, чи простяться вам гріхи ваші? Напевно, ви ніколи не читали 18 вірш 26 розділу Дій апостолів?» Я не дочитав, що сталося далі з тією людиною, але швидко розгорнув Біблію і, знайшовши потрібне місце, став читати: «Відкрити очі їм, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими» (Дії 26:18). Моментально в мені стало щось відбуватися, немов якась пелена стала спадати з очей.

На якусь мить сумніви, укорінені у свідомості, ніби вирвало з коренем і змело кудись далеко. Я відчув небувалу легкість, свободу, немов я високо лечу над усім цим страшним хаосом. Але це тривало недовго, і незабаром я знову зрозумів, що повертаюся в початковий стан. Спробував знову вхопитися за Слово Боже. І — о диво! — воно здатне було, як рятівна соломина, якийсь час утримувати мене на поверхні душевної бурі, захищаючи від сумнівів, які знову й знову налягали на мене. «І вірою в Мене отримати їм дарування гріхів», — невпинно повторював я в своїй свідомості.

Але через деякий час сумніви знову затоплювали мене, і я починав думати: «Невже й справді прощення гріхів можна отримати через віру? Невже необхідно тільки усвідомити, що ти прощений Господом?»

Як я зрозумів пізніше, у цьому й була відповідь на моє запитання й моє звільнення від невіри й сумнівів. На той час зі свого боку я вже зробив все, що міг. Сотні разів просив, благав Бога, щоб Він простив мені. Я багато разів повторював: «Господи, помилуй. Я бідний і нікчемний. Я прах і попіл. Я марнота й порожнеча». Я зі сльозами просив Господа про зцілення душі; каявся, благав, але повного вибавлення не відбулося. Я очікував чуда. Так, чуда, хоча й сам не знав, якого саме, але такого, після якого я б міг нарешті переконатися в прощенні своїх гріхів.

Чуда не сталося…

З думкою про те, що мої гріхи значно важчі за гріхи того чоловіка, який прийшов одного разу за порадою до шевця, я знову поринув у вир душевних мук. Тож хоча слова «вірою в Мене отримати їм дарування гріхів» звучали ще довго в моїй свідомості, вони вже не мали на мене такого впливу, як раніше.

Я й далі жив у напівсвідомості, захмареній стражданнями змученої душі. Світло, яке на мить просіяло в ній, погасло. Настала «полярна ніч». Але Богу, як я розумію, було вгодно вести мене далі цим тернистим шляхом, щоб дати ще кілька уроків.

У той час мені здавалося, хоча мені й було не більше 18 років, що я найостанніший грішник, для якого взагалі ніколи не може бути ніякого прощення. Диявол вміє «з мухи робити слона», нав’язати те, чого ніколи не було. З якоїсь незначної думки він створює в свідомості людини помилковий образ, а потім ставить його перед людиною. І тоді під тиском страху людина мимоволі погоджується з брудною роллю, навіяною дияволом. На мене так були «сфабриковані» сотні звинувачень, і, уявіть, з усіма аргументами ворога про нібито скоєні мною злочини я погоджувався, вважаючи себе винним у всьому.

Я пам’ятаю: диявол не раз малював у моїй свідомості образи минулих років. Він нав’язував мені думки про те, що я зневажив Бога ще в дитинстві, що я народжений і помру грішником. Він вселяв мені думку, що я з самого початку приречений на вічні муки пекла: «Ось, наприклад, Юда. Він навіть був обраний Богом, ходив із Ним, бачив Його чудеса. А який кінець? Повісився», — шепотів мені диявол. Я жахався, тріпотів, кричав у душі, намагаючись чинити опір, але все було марно. Як загіпнотизована жертва, я сам наближався до пащі диявола.

Рішення твердо стояти на божественній обітниці

Пам’ятаю, я відвідував церкву, іноді читав Біблію. Вважаючи себе залишеним Богом, я сам не знав, чому залишався в церкві... Щось мене утримувало там. Одного разу розгорнув Біблію і, почавши читати Книгу Чисел, випадково натрапив у 14 розділі на цікавий факт. Точніше, Сам Господь вказав мені це місце, читання якого згодом послужило поштовхом до мого повного визволення від невіри в прощення гріхів. Читаючи 14 розділ, я обурювався діями Божими: Він не пощадив жодного ізраїльтянина з тих, кому на час зневіри було понад 20 років. Бог навіть поклявся, що ніхто з них не увійде в Його спокій, обітовану землю, крім двох осіб — Ісуса Навина й Калева. Господь виконав Свою обіцянку. Всі євреї загинули. Чому так?

Як я вірю, у той час наді мною працювали Слово Боже й Дух Святий. І незабаром прийшло повне звільнення від тяжких сумнівів в прощення моїх гріхів. Цим чудодійним засобом, який раз і назавжди позбавив мене від гнітючих терзань, сумнівів і зневіри, стали слова, які окреслюють причину Божої кари: «Вони не змогли ввійти за невірство» (Євр.3:19).

«Ось у чому основна причина загибелі душі людини! Невірство і тільки невірство!» Ці слова, як грім, прогриміли в моїй свідомості. Вони стали основою віри, яка почала відроджуватися. Хоча диявол ще не раз робив підступні атаки зруйнувати духовну опору моєї віри, всі вони були марними. У моїй свідомості з’явилася тверда впевненість, я б сказав, альтернатива божественному покаранню, думки про яке так тривожили мене раніше.

Згідно зі Словом Божим неважко зробити висновок, що в євреїв усе ж був шанс на порятунок. Вони не увійшли в обітовану землю тільки через власне невір’я. Я тоді повністю погодився зі справедливістю цього твердження. І зрозумів: якщо не зможу повірити в те, що Господь простив мої гріхи, що Його наміри спрямовані тільки на благо мого майбутнього і що Він прийшов дати нам життя, і життя радісне, повноцінне, — то загину.

«Я повинен вірити, я зобов’язаний вірити, я буду вірити!» — говорив я собі.

Відтоді я усвідомив, що до цих пір твердо вірив у те, що зі мною може трапитися щось страшне й жахливе. Це була «негативна віра». Я прийшов до дивовижного відкриття: сумнів — це віра з негативним зарядом, і мені потрібно змінити її зі знака «—» на знак «+». І це сталося завдяки могутньому Слову Божому!

Сьогодні я повністю вільний від всіляких нав’язливих думок, страхів і переживань. Я вірю в позитивний Божий план щодо кожного, хто живе на землі. Я вірю, що Він прийшов спасати, а не губити. Переконаний, що віра в негативне (сумнів, невіра) може привести до загибелі, до знищення не тільки духу й душі людини, але і її тіла.

На скрижалях мого серця вирізьблені слова: «Вони загинули за невіру». Тому я повинен, я зобов’язаний, я буду вірити!

Клин, загнаний у Ваше життя сатаною, вибивається тільки клином Божого Слова. Ніколи не слід забувати: Христос не погодився ні на одну з пропозицій диявола, відбивши всі нав’язані Йому думки, страхи і стани Словом Божим. Ваша перемога вже забезпечена Христом.

Не бійтеся! Перемога на вашому боці!

Віктор ГАЙДУЧИК

Нещодавно вийшла друком книга Віктора Гайдучика «Я і депресія» (російською мовою). У ній автор ділиться з читачами власним досвідом подолання депресії. Книга побудована у формі діалогу і стане в нагоді як людям, які переживають глибокі душевні муки, так і тим, хто допомагає іншим пройти цей період у житті.

Замовити цю та інші книги можна на сайті chveu-osvita.org.ua

Благовісник, 2,2021