Під гнітом термінових справ

Чи мріяли ви коли-небудь про 30-годинний день? Додатковий час міг би полегшити ту велику напругу, у якій ми живемо. Наше життя залишає широкий слід незакінчених справ. Листи, які залишилися без відповіді. Друзі, яких ми не навідали. Статті, яких не написали. Книги, яких не прочитали. Ці думки переслідують нас у миті, коли ми спиняємося, щоб підвести підсумки. Так, ми дуже потребуємо полегшення.

Та чи зміг би 30-годинний день справді вирішити цю проблему? Чи не були б ми невдовзі розчаровані так, як і при 24-годинному дні? Робота матері нескінченна, як і робота студента, учителя, пастора чи будь-якої іншої людини. Тож ми виявляємо, що, працюючи більше, ми менше задоволені.

Плутанина в пріоритетах

Причини того становища, у якому ми перебуваємо, полягають не лише в браку часу — витоки його значно глибші. В сутності ми стикаємося з проблемою пріоритетів. Важка праця не шкодить нам. Ми всі знаємо, що таке — довго працювати з неослабною напругою, повністю віддавшись виконанню важливої справи. Утома, що охоплює нас, змішується з відчуттям глибокого задоволення та радості. Якщо ж поглянемо на прожиті місяці й роки та згадаємо про безліч початих і незакінчених справ, нас охоплює важке відчуття тягаря та занепокоєння. Ці почуття викликані не важкою працею, а сумнівами та побоюваннями. Ми боїмося того, що, можливо, пропустили щось важливе. Нас викидає на риф розчарування вітрами вимог з боку інших людей. Ми усвідомлюємо, що не виконали того, що слід було б виконати в першу чергу; і навпаки — зробили все те, чого не треба було робити.

Ось що я почув кілька років тому від одного мудрого чоловіка: «Найбільша небезпека полягає в тому, що ви дозволяєте терміновим справам відволікати вас від виконання важливих». Ми живемо в постійній напрузі між визначенням термінового та важливого. Справа в тому, що важливе завдання дуже рідко вимагає невідкладного виконання. Додати декілька годин до молитви та вивчення Біблії, відвідати невіруючого друга чи уважно вивчити важливу книгу — усе це може почекати. А ось термінові справи вимагають невідкладного виконання. Безкінечні вимоги вводять нас у напругу щомить кожного нового дня.
Ми вже не можемо сказати: «Мій дім — моя твердиня», тому що не спроможні сховатися в ньому від термінових справ. Вимоги невідкладного виконання не приймають заперечень, вони здаються надто важливими та поглинають всю нашу енергію. І лише оглянувши всі ці справи у світлі часу, ми розуміємо, наскільки оманливою є їхня «першочерговість». З відчуттям втрати усвідомлюємо, що ради виконання невідкладних справ ми відклали здійснення важливих. Ми стали рабами, перебуваючи під гнітом термінових справ.

Чи є вихід?

Чи існує можливість уникнути такого способу життя? Відповідь на ці питання ми знаходимо в житті Господа. В останню ніч перед смертю Ісус зробив дивовижну заяву. У Своїй молитві, записаній в Євангелії від Івана, 17:4, Він каже: «Довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати». Як міг Ісус вжити таке слово — «довершив»? Його ж трирічне служіння на землі видавалося таким коротким? Стільки всього ще можна було б зробити! І все-таки в ту останню ніч, незважаючи на те, що безліч корисних справ залишилися невиконаними і багато термінових потреб людей не були Ним задоволені, в душі нашого Господа був мир: Він знав, що довершив справу, доручену Йому Богом.

Усі чотири Євангелії свідчать про те, як важко трудився Ісус. Розповідаючи про один з Його до краю завантажених днів, Марко пише: «А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. І все місто зібралося перед дверима. І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв...» (Мк.1:32-34).

Одного разу Ісус так натхненно вчив людей, які зібралися біля Нього, що, перепливаючи в човні з учнями озеро Генісаретське, заснув так міцно, що навіть шторм не розбудив Його (див. Мк.4:37-38). Якакартина втоми! Однак Його життя не було гарячковим. У Нього завжди знаходився час для людей. Він міг годинами розмовляти з однією людиною (наприклад, із самарянкою біля колодязя). Усе Його життя було навдивовижу урівноважене, пронизане відчуттям часу. Коли Його брати хотіли, щоб Він пішов у Юдею, Він відповів їм: «Мій час ще не настав…» (Ів.7:6). Ісус не витрачав Своїх дарів з надмірною поспішністю.

Чекайте вказівок

У чому ж Його секрет? Відповідь знаходимо в Євангелії від Марка, у якому автор описує кінець одного завантаженого справами дня Ісуса. Марко звертає увагу на те, що «над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився» (Мк.1:35). У цьому й полягає секрет Його життя і роботи для Бога: Ісус молитовно чекав від Отця вказівок та сили, щоб виконувати їх. У Нього не було накресленого Богом плану на весь час Його служіння — Він відкривав волю Отця день за днем, ведучи молитовне життя. Таким способом Він «захищався» від термінових справ, виконуючи важливі.

Смерть Лазаря ілюструє цей принцип. Що було важливішим від звістки, отриманої Ним від Марії та Марти: «Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!» (Ів.11:3)? Іван описує поведінку Господа парадоксально: «А Ісус любив Марту і сестру її, і Лазаря. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був» (5-6). Що ж було терміновою потребою? Безумовно, не допустити смерті. Але насправді важливим, на думку Бога, було воскресити Лазаря з мертвих. Тому Лазарю було дозволено померти. Згодом Ісус воскресив його для підтвердження Своєї чудової заяви: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (25).

Ми можемо ставити такі питання: чому служіння нашого Господа було таким коротким, хіба воно не могло б ще продовжитися на п’ять чи десять років? Чому так багато страждальців було залишено в нещасному становищі? Писання не дає нам відповідей на ці питання, вони залишаються захованими за завісою таємниць Божих цілей. Однак ми чітко розуміємо, що саме молитовне очікування Божих вказівок звільняло Ісуса від гніту термінових справ. Саме це молитовне очікування давало Йому відчуття спрямованості, робило твердим Його крок, давало Йому здатність виконувати кожну справу, доручену Небесним Отцем. Ось чому Він у ту останню ніч міг сказати: «Я довершив!» (Ів.17:4).

Залежність робить тебе вільним

Свободу від гніту термінових справ ми знаходимо в прикладі та в обітниці нашого Господа. У кінці Своєї гострої дискусії з фарисеями в Єрусалимі Ісус сказав тим, хто вірив у Нього: «...Пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить! …Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні» (Ів.8:32-36).

Багато хто з нас отримав від Христа звільнення від покарання за гріх. Чи дозволяємо ми Йому звільнити нас від гніту термінових справ? Він вказує нам шлях для цього: «Як у слові Моїм позостанетеся». Так, шлях до свободи лежить через молитву та роздумування над Словом Божим. Саме таким чином ми пізнаємо Його.

П. Т. Форсайт сказав: «Безмолитовність є найбільшим гріхом». Ми схильні вважати, що вбивство, перелюб, злодійство належать до найважчих гріхів. Але корінь будь-якого гріха — самовдоволення, незалежність від Бога. Коли не чекаємо в молитві Божих вказівок і Його сили для виконання наших завдань, ми ніби кажемо, хай не устами, а своїми вчинками, що не маємо потреби в Ньому.

Яку ж частину служіння ми виконуємо самостійно?

Протилежністю такій незалежності є молитва, у якій ми визнаємо свою потребу в Божому керівництві. Молитовне очікування Божих вказівок необхідне для ефективного служіння. Так само, як перерва у футболі, воно дає нам можливість передихнути й розробити нову стратегію. Коли ми чекаємо Його вказівок, Господь звільняє нас від гніту термінового. Він розкриває нам правду про Себе, про нас і про наші вчинки. Він вселяє в наш розум уявлення про те, що нам слід здійснити відповідно до Його волі. Потреба сама по собі ще не заклик; заклик повинен виходити від Бога, Якому відомі межі наших можливостей, «бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми порох», тому «як жалує батько дітей, так Господь зжалився над тими, хто боїться Його» (Пс.102:13-14). Бог не навантажує нас так, щоб ми згиналися під непосильним тягарем чи знемагали, набуваючи собі виразок чи нервових розладів, виходили з ладу, уражені серцевим нападом чи паралічем. Ці невдачі є наслідком внутрішніх спонук, пов’язаних з тиском зовнішніх обставин.

Плануйте та оцінюйте

Кожен успішний бізнесмен враховує наступний принцип: необхідно знаходити час для спокійного планування та оцінки. Містер Грінволт, будучи президентом компанії «Дюпонт», сказав: «Одна хвилина, відведена на планування, зекономить три-чотири хвилини при виконанні».

Якщо християнин надто зайнятий і не знаходить часу спинитися, зробити ревізію свого духовного життя й отримати вказівки від Бога, він перетворюється на раба під гнітом термінових справ. Він може працювати день і ніч з метою виконати все, що видається йому та іншим таким значним і важливим, та він не виконає тієї роботи, яку Бог передбачив для нього.

Час, відведений на початку дня для роздумів та молитви, допоможе вам знову налагодити свої взаємо­стосунки з Богом. Обдумуючи години трудової діяльності, яка чекає нас у цей день, довірте себе знову Його волі. У ці миті зосередженості подумки перелічіть справи, які ви маєте виконати в порядку їх черговості, враховуючи ситуації, взяті на себе. Досвідчений генерал завжди спочатку планує битву, а вже потім дає солдатам наказ йти на ворога. Він ніколи не відкладає основного рішення до початку атаки. Але він завжди готовий змінити свій план у випадку непередбачуваних обставин. Отож, спробуйте здійснити ті плани, які ви намітили, до того, як почався черговий день. Але будьте готові до непередбачуваних обставин.

Наприклад, хтось несподівано зателефонує вам. Можливо, вам доведеться встояти перед спокусою прийняти запрошення. Якщо в цей момент вам здається, що у вас знайдеться вільний час, не спішіть з відповіддю — скажіть, що відповісте через день чи через два. Використайте цей час для молитви, щоб попросити в Господа поради. Дивовижно, але нерідко буває так, що тільки-но стихне благальний голос по телефону, як зустріч, про яку вас просять, видасться вам не такою вже й потрібною. Якщо ви витримаєте перший натиск, то опинитеся в більш сприятливому становищі. Тепер ви впевненіше зможете зважити все, що промовляє «за» чи «проти», і зможете зрозуміти, чи хоче Господь, щоб ви взялися за цю справу.

Окрім свого щоденного часу усамітнення з Богом, кожного тижня виділіть час для духовного перегляду свого життя. Підведіть підсумок минулого й запишіть те, чому Бог, можливо, навчив вас, а також поставте цілі на майбутнє. Постарайтеся щомісяця відокремити один день для підведення підсумків. При цьому ви нерідко стикатиметеся з невдачами. Дивно, але чим більше завдань вам треба виконати і чим більше ви потребуєте часу для підведення підсумків та планування, тим менше у вас буде можливості цей час виділити. Ви стаєте схожими на фанатика, який іде вдвічі швидше, якщо не впевнений, що він на правильній дорозі. І суєтна праця для Господа може стати втечею від Господа. Якщо ви будете знаходити час для усамітнення та молитви, складати щоденний план та щомісячно аналізувати своє життя, то отримаєте нове бачення й перспективу у своїй праці.

Не послаблюйте зусиль

Саме це прагнення — знайти достатньо часу для щоденного молитовного спілкування з Богом, для щотижневого чи щомісячного підведення підсумків і планування — є найбільшою боротьбою кожного християнина, боротьбою, яка триває все життя. Бо ж саме тому, що цей щоденний, щотижневий і щомісячний час настільки важливий для нас, сатана намагатиметься зробити все, що в його силах, щоб відволікти нас від цього. Ми з досвіду знаємо, що тільки таким способом можемо врятуватися від гніту термінових справ. Пам’ятайте, це був ключ до успіху Ісуса. Він не закінчив всі термінові справи в Палестині, які Йому хотілося б завершити, але Він довершив те, що Бог доручив Йому. Єдина альтернатива розчаруванню — впевненість у тому, що ми робимо саме те, що Бог чекає від нас. Ніщо не може замінити впевненості в тому, що сьогодні, у цей день, у цей час і на цьому місці ми виконуємо Божу волю. Тоді й лише тоді ми спокійно можемо думати про решту наших незавершених справ і віддати їх волі Божій.

І коли настане кінець нашого життя, що може дати нам більшу радість, ніж впевненість у тому, що ми виконали всю роботу, яку довірив нам Бог?! Благодать нашого Господа Ісуса Христа робить це можливим для нас. Він обіцяв звільнити нас від гріха й дати силу служити Богові, щоб виконувати ті завдання, які Він довірив нам. Шлях ясний. Якщо ми постійно будемо пробувати в Слові нашого Господа, то ми — справді Його учні. І Він звільнить нас від гніту термінового, щоб ми змогли виконати важливе, тобто те, що є Його волею.

Чарльз І. ХАММЕЛЬ

"Благовісник", 1,2016