Благовісник

Підготовка до старості

Я добре знаю, що таке старість, що таке смерть, тому що вже понад 20 років працюю з літніми людьми в будинках для престарілих. І, надивившись на безліч проблем, із якими стикаються люди старшого віку та їхні родичі після їхньої смерті, я вирішив, що потрібно відверто говорити з людьми про те, що таке старість і як підготуватися до старості та смерті.

Старші люди, озираючись назад, кажуть лише одне: як швидко минув час. Люди молодші, дивлячись вперед, думають, що ще так багато часу попереду й не варто замислюватися про старість так рано. Але, повірте, старість прийде непомітно — і чи ми будемо готові до цього?

Чому ми повинні готуватися до старості?

Передусім тому, що так учить Біблія. «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс.89:12). Німецькою та англійською мовою цей текст перекладено так: «Навчи думати про смерть, щоб нам набути серце мудре». А для молодих сказано: «І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні!» (Екл.12:1).

Наступна причина — тривалість життя. Медицина робить усе для того, щоб продовжити життя людей. В Україні люди живуть у середньому до 71 року, а в Німеччині, де я живу, до 81, тоді як на початку минулого століття люди жили в середньому до 37 років. Тобто з кожним роком у нас збільшується кількість людей літнього та похилого віку. Тому таким актуальним стає питання: а що ж робити нам у старості, як організувати своє життя?

Ще однією причиною актуальності цієї теми є криза традиційних родинних стосунків. Якщо ще 50 років тому в Європі всі покоління мали тісні стосунки одне з одним, то нині ця ситуація радикально змінилася. У німецьких містах близько 40% квартир, у яких живе по одній людині: це або старші, кому ні з ким жити, або молоді, хто не хоче ні з ким жити. І зрештою втрачається розуміння того, що потрібно турбуватися про старше покоління, про людей, які дали їм життя. Але проблема тут не лише в дітях. Складність спричиняє ще один момент: оскільки нинішні сім’ї набагато менші, ніж 100 років тому, а люди живуть набагато довше, то суспільство відповідно старішає. У ньому більше літніх людей, ніж молодих. Тому коріння проблеми сягає того часу, коли нинішнє старше покоління не захотіло стикатися з проблемами, пов’язаними з народженням та вихованням дітей. І ця проблема тепер ще більше поглиблюється.

Зрештою це привело до того, що багато людей у Європі змушені проводити кінець свого життя не в колі своєї родини, а в будинках для престарілих. У Німеччині, у тому районі, де я живу, 20 років назад був всього один будинок для престарілих. За час моєї роботи їх стало вже близько 20-ти, і все одно бракує місць. Люди стоять у черзі, щоб потрапити туди. Старші люди стають тягарем для молодих, діти намагаються кудись спихнути своїх батьків. І не виняток у цьому, на жаль, і віруючі люди.

Хочу вам сказати, що я працював у дуже дорогому домі для престарілих, і зауважив, що жодна людина, яким би висококласним не був догляд за нею, не є щасливою, живучи там. Тому молоде покоління вже наперед має думати про те, як зробити так, щоб у домі, де ви живете зі своєю сім’єю, згодом було місце й для ваших батьків.

І ще однією причиною, чому потрібно говорити про старість, є геронтофобія — страх перед старінням. Щоб уникнути цього страху, потрібно розуміти, що нас чекає, і знати, як діяти. Саме про це ми й поговоримо.

Що ж потрібно зробити, коли ви стоїте на порозі старості?

Відпустити

Ми повинні відпустити здоров’я. «І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні!» І далі йде найбільш детальне описання старості в Біблії: «…Аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі (людина сліпне), і не вернуться хмари густі за дощем (краще не буде), у день, коли затремтять ті, хто дім стереже (губи та щоки), і зігнуться мужні (ноги), і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало (зуби), і потемніють ті, хто в вікно визирає (очі) і двері подвійні на вулицю замкнені будуть (обмежиться спілкування), як зменшиться гуркіт млина (гірше працюють органи травлення), і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі (слух погіршиться), і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть (обмеження в русі), і мигдаль зацвіте (сивина), й обтяжіє кобилка (проблеми з суглобами), і загине бажання (імпотенція), бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники (опис похорону), аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота (мозок, проблеми з пам’яттю), і при джерелі не розіб’ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю (серцево-судинні захворювання, інфаркт)... І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екл.12:1-7).

Так що старість буває дуже рідко на радість. Досвід моєї роботи свідчить про те, що старість-таки — не радість. І до цього треба бути готовим. Молодим людям це також варто знати, щоб краще розуміти старших людей, яким важко рухатися, яким усе болить, які не можуть спати через безсоння, у яких втрачається пам’ять і т. ін.

А старшим людям необхідно відпустити своє здоров’я — тобто погодитися з тим, що не будуть завжди сильними та активними, з тим, що здоров’я буде погіршуватися.

Ми повинні відпустити служіння. Левити ставали на служіння у 20 років і сходили з нього в 50. Пророку Іллі Бог звелів спочатку підготувати собі наступника, коли той просив у Бога смерті. Мойсей перед смертю за Божим повелінням підготував наступника, який довершив його справу. Ісус Навин не зробив цього — і це призвело до безлічі проблем після його смерті.

Апостол Павло говорить про це так: «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити» (2Тим.2:2). Тимофію було в той час близько 35-40 років. І Павло дає йому повеління, яке стосується чотирьох поколінь християн. Павло представляє старше покоління і наказує наступному (Тимофію) підготувати таких людей (третє покоління), які зможуть передати вчення іншим (четверте покоління). І це чи не один із найважливіших моментів, на який варто звернути увагу служителям. Виконуючи якесь служіння, ми повинні думати про те, хто його продовжить після нас. А також бути готовими вчасно зійти з нього, тому що може настати такий момент, коли ти вчасно не підеш зі служіння, що тебе «здвинуть» з нього. А тепер бувають випадки, коли церкви діляться тому, що служитель, якому 80-85 років, противиться появі в церкві молодих лідерів, вважаючи їх конкурентами.

Ми повинні відпустити своїх дітей. Німецький поет Гете сказав, що є дві речі, які батьки повинні дати дітям, — коріння та крила. Тобто в житті батьків настає момент, коли діти повинні піти з дому. І цей момент дуже складний.

Відповідно до ставлення до віри можна виділити чотири позиції батьків та дітей: віруючі батьки й діти (це лише благодать та милість Божа), невіруючі батьки й діти (це природно), невіруючі батьки й віруючі діти (це Боже чудо) і віруючі батьки й невіруючі діти (найскладніша позиція). Я хотів би запевняти, що всі ваші діти будуть віруючими, але наша практика показує зовсім інше. І не завжди це стається з вини батьків. Хоча, звичайно, буває й так. Але іноді батьки були чудовими християнами, постійно водили дітей на служіння, говорили їм про Бога, але діти, досягнувши певного віку, не пішли за Богом. І батьки починають бичувати себе: «Ми зробили щось неправильно!» і докладати безліч зусиль, щоб переконати дитину. Я хочу зняти з вас цей тягар, тому що на формування особистості, окрім виховання (30%), впливає також генетичний фонд, спадковість (30%), а також свідомий вибір волі (40%). Тобто безпосередньо від батьків залежить лише 30%, які припадають на виховання. Тому якщо ви доклали всіх зусиль, а ваші діти не стали віруючими, ви повинні відпустити їх. Це їхній вибір. Це не означає, що не потрібно молитися за них. Потрібно молитися за них до самої смерті. Потрібно підтримувати стосунки з ними, бо я знаю багатьох літніх людей, які розірвали стосунки з дітьми, які не пішли по їхніх слідах. Знаю також дітей, які не відвідують батьків тільки тому, що постійно від них чують лише моралі та проповіді, що потрібно покаятися. І це дуже ускладнює стосунки. Тому дозвольте дітям зробити особистий вибір — ви за нього не відповідальні. Відпустіть своїх дітей, як би вам не хотілося привести їх до Бога, як би боляче не було дивитися на те, яким життям вони живуть. Але якщо ви їх не відпустите і не дасте їм змоги відповідати за власний вибір, у вас буде дуже важка старість.

Ще один момент щодо цього я хочу зауважити. Я знаю багатьох людей, які живуть ради дітей. За статистикою, чоловік із дружиною розмовляють лише сім хвилин на день. При великій зайнятості це видається нормальним, але, коли виходиш на пенсію, з’являється багато вільного часу, це спричиняє напругу в сім’ях. Мої тесть з тещею виховали 10 дітей. І ось коли в них уже залишилося троє дітей неодружених, які жили з ними, ми подарували їм путівку на тиждень. Вони вперше за багато років виїхали тільки удвох. І через три дні вони повернулися назад, зібрали всіх нас, одружених, і сказали: «Ніколи не живіть лише ради дітей. Знаходьте час для спілкування один із одним, бо ми через три дні відчули, що нам уже немає про що говорити». Тепер вони навчилися спілкуватися і можуть багато часу спокійно проводити разом, а тоді це був шок для них. Тому потрібно бути готовими до того, що потрібно буде спілкуватися не 7 хвилин, а щонайменше 7, а то й 17 годин на добу.

Ми повинні відпустити багатство. Дейл Карнегі, відомий американський мільярдер, сказав: «Людина, яка помирає багатою, помирає осоромленою». У російській літературі ця проблема розкрита в образі відомого нам Плюшкіна. Це така людина, яка все збирає: то доньці, то внуку. Я хочу вам заявити: нікому це не потрібно. Тому стежте за своїми речами, дивіться, що можна відсортувати, що можна комусь віддати, а що потрібно й викинути.

Ми повинні відпустити свого чо­­ло­віка/дружину. Я не знаю, наскільки ви відверті в розмовах про смерть, але ми з дружиною вже обговорювали це питання й вирішили, що коли хтось із нас відійде першим, інший матиме право одружитися знову, хоча ми мріємо померти в старості в один день, взявшись за руки. Я знаю одного чоловіка, з якого дружина перед смертю взяла обіцянку, що він не одружиться. Спочатку він навіть пишався цим, радісно розповідав іншим. Але потім це стало для нього тягарем. Я вважаю, що людині в старості треба мати когось поряд, тому я всім старшим людям раджу: якщо у вас є можливість одружитися вдруге, зробіть це. Діти відвідуватимуть вас, але це не задовольнить ваших потреб у спілкуванні.

Показати особистий приклад майбутньому поколінню

«А ти говори, що відповідає здоровій науці. Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки в своїм стані так само були, як належить святим, не обмовниці, не віддані п’янству, навчали добра, щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово» (Тит.2:1-5).

Здорова наука не полягає в тому, щоб учити про триєдність Бога чи інші богословські догмати. Потрібно говорити про конкретні життєві питання. У цьому посланні здорова наука починається з етики старців. Отже, старі чоловіки повинні бути передусім тверезими, тобто вміти мудро ставитися до всіх питань, не піддаючись своїм бажанням. Ці люди повинні бути поважними. Тобто гідними, достойними пошани. Не такими, які вимагають до себе шанобливого ставлення, а такими, які своєю поведінкою заслужили поваги до себе. Тобто ми повинні жити таким життям, щоб набути поваги від людей. Старші люди повинні бути також поміркованими, стриманими, розсудливими, не зациклюватися на якихось своїх питаннях. Вони повинні бути здоровими в трьох аспектах — вірі, любові та терпінні. Це поради для старших чоловіків.

Далі дано ряд порад для старших жінок. Вони повинні бути святими — і в думках, і в поведінці, таким є більш глибоке тлумачення цього тексту в оригіналі. Вони не повинні бути обмовницями. У грецькому це слово звучить як «діаболос». Тобто плітки та обмови — це сутність диявола. Я знаю дуже багато сімей, зруйнованих мамами — тещами і свекрухами, які стали втручатися туди, куди не слід було втручатися, і піднімати такі питання, яких їм не слід було піднімати. Пам’ятайте, якщо написано: покине чоловік батька й матір — то так повинно й бути. Це означає, що ви попри те, що маєте більше досвіду і знаєте, як краще, не повинні втручатися в життя своїх дітей. Коли ви бачите їхні помилки, то можете мудро їм підказати, але не нав’язувати своєї думки і не вимагати виконання ваших порад. І ще один момент, про який згадано в Писанні, щоб жінки не віддавалися п’янству. Це негативні аспекти, яких у нас не має бути. Але Павло говорить і про позитивні моменти. Свій час та емоції старші жінки повинні спрямовувати в корисне русло. Вони повинні вчити добру. Слово, яке вжите в тексті, передбачає не буквальне навчання групи людей, а поради й настанови, які даються в приватному порядку словесно чи особистим прикладом. Також такі жінки повинні навчати молодих жінок любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам. Тому вчити всьому цьому повинен передусім не пастор, а старші люди повинні навчати молоде покоління.

Комунікація

У зв’язку з швидким розвитком сучасних технологій старшим людям важко встигати за прогресом. Але не опускайте рук. Якщо ви хочете бути в контакті з молодим поколінням, будьте там, де вони. Теперішня молодь не пише нормальних листів, вони пишуть смс-ки, текстові повідомлення. І якщо ви хочете мати спілкування з ними, то повинні хоча б мінімально навчитися користуватися комп’ютером чи смартфоном. Молоді люди не проти спілкуватися з вами, але надсилають свої фото вони на емейл, вайбер чи скайп. Та якщо бабуся каже: «О, це все не для мене!», то відрізає себе від життя своїх внуків. З досвіду багатьох старших людей хочу сказати, що навчитися цьому дуже легко. Запросіть для цього своїх внуків, це дасть вам ще одну можливість поспілкуватися з ними. Тим більше важливо вчитися цьому, якщо ваші діти та внуки живуть далеко від вас. Це завдання для вас, і воно вам під силу.

Знайти нове служіння, заняття чи хобі

Якщо ми передали своє служіння, то це не означає, що нам не треба нічого робити. Ми можемо займатися, наприклад, музикою. Служити молодому поколінню підтримкою та підбадьоренням. Можемо допомагати старшим немічним людям. Пророчиця Анна, яка жила при храмі й мала 84 роки, служила Богові постом і молитвою. Тому кожен із нас повинен знайти себе по-новому в Царстві Божому. Бо там пенсіонерів не буває.

Окрім служіння, ви можете присвятити частину свого часу якомусь хобі. Варто знайти також людей такого ж віку, як ми, і мати з ними спілкування. Можна відвідувати один одного, а також молодих чи старших людей.

І ще одне: дуже важливо продовжувати стежити за собою, за своїм тілом, зовнішнім виглядом. Раніше, маючи роботу, ви прокидалися, приводили себе в порядок, а вийшовши на пенсію — можна дозволити собі цього не робити. І люди замикаються в своєму домі. І чим більше вони сидять там на самоті, тим більше в них з’являється болячок.

Отже, Бог дав нам можливість пережити певні вікові періоди. Їх умовно було поділено на чотири: до 20 років — період росту, до 40 — період пошуку, від 40 до 60 — період інвестицій, і від 60 і далі — період залишення. Завдання молодого покоління знайти своє покликання, своє служіння в церкві. Після 40 років Бог чекає від людини вкладень у наступне покоління. Якщо ми будемо займатися лише собою — своїм домом, своєю роботою, то церква не буде розвиватися правильно. Але нам важко буде реалізуватися в період інвестицій, якщо ми не визначилися з власним служінням та покликанням у попередній період.

Досягнувши 60 років, ти повинен довкола себе підготувати тих людей, які продовжать твою справу, і поступово звільнятися від серйозного відповідального служіння.

Тому я зараз по-особливому звертаюся до людей, які перебувають у третьому періоді, і не прошу, а благаю вас почати інвестувати в майбутнє покоління. Ми надто зайняті влаштуванням власного життя. Знаходьте час для служіння. Бо коли ви не визначилися зі своїм служінням вчасно, а потім у 50 починаєте тільки входити у смак, то в 60 вам дуже важко відійти від справ, бо ви не встигли ще самі стомитися й не встигли також знайти людей, яких могли б підготувати для подальшої праці. І ви дивитеся на молодих людей як на конкурентів, а не як на майбутніх служителів, які будуть будувати Царство Боже. З цього погляду, конкурентів треба прибрати з дороги, бо вони краще співають, краще проповідують. Це реальна проблема в сучасних церквах.

Тому займіться кожен тим, чим ви повинні займатися на даному періоді свого життя, щоб подальше ваше життя складалося успішно.

Біблія вчить нас (і ця заповідь усім відома): «Шануй свого батька та матір свою, [щоб добре велося тобі і] щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (2М.20:12). Нині на Заході цю заповідь обходять різними способами. Проте вже євреї кілька тисячоліть тому знайшли шпарину, через яку обминали виконання цієї заповіді. І зробили це, опираючись на дуже благородні мотиви: «А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: «Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів», то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері» (Мр.7:11-12).

Євреї середнього віку повинні були відкладати певну суму для утримання своїх батьків у старості. Але вони брали ці гроші, відносили їх у храм і казали, що присвячують їх для храму. І, на їхню думку, оскільки вони віддали ці гроші на храм, то це знімало з них відповідальність за утримання батьків. І Христос сказав, що така поведінка є великим злом — порушенням Божого Слова.

Нині люди середнього віку мають багато справ, займаються кар’єрою. Проте потрібно не забувати, що догляд за старими батьками — це наш святий обов’язок. Можливо, декому слід навіть залишити роботу, щоб присвятити весь свій час догляду за батьками. Я знаю, як це складно, бо працював зі старшими людьми. Але цього вимагає Божа справедливість.

Мене вразила одна фраза, яку я недавно почув: «Одна мати може доглядати за 10 дітьми, але іноді 10 дітей не можуть доглянути однієї матері». І це дуже печально, це трагедія, з якою ми стикаємося дедалі частіше. Але хай не буде такого серед нас, християн.

Отже, які питання постають перед людьми, котрі наближаються до похилого віку, які потрібно обговорити зі своїми дітьми:

1. Де ви будете жити? Коли ваш вік перетинає 60-річну межу, ви повинні підняти це питання й обговорити з дітьми.

2. Місце смерті: дім, будинок престарілих, хоспіс чи лікарня. 90% всіх людей мріють померти вдома. Але, за статистикою, у Німеччині 60% помирають у лікарнях і ще 30% у домах престарілих чи хоспісах. З досвіду я знаю, що коли в дім престарілих у Німеччині приходять практично здорові старші люди, то 30-40% із них помирають протягом перших 3-4 місяців. Вони помирають від туги, від того, що їх буквально викинули з дому.

Тому я хочу, щоб ви зрозуміли, наскільки вашим батькам важливо знати, що, коли вони будуть старими — ваш дім буде відкритим для них, що ви готові будете виділити їм найкращу кімнату, навіть готові будете пожертвувати власною спальнею. Тому вже наперед думаймо про те, де наші батьки будуть жити й помирати.

3. Медикаментозна терапія та реанімація. Нині медицина так розвивається, що вона може протягом десятиліть підтримувати життя людини. Я доглядав за людьми, які багато років дихають лише з допомогою спеціального апарату, коли його відімкнути — людина одразу ж помре. Раніше такі люди помирали одразу, тепер же вони живуть і живуть дуже довго. Тому старші люди повинні обговорити зі своїми дітьми, чи потрібно в них штучно підтримувати життя. Лікарі сьогодні можуть зробити дуже багато, але потрібно чітко обговорити, до якої межі медична допомога прийнятна, а коли від неї слід відмовитися. Можливо, в Україні ще не так розвинена медицина, але з часом вона все одно досягне того ж рівня, що нині в Європі та Америці.

Але ще один момент, на якому я хочу загострити нашу увагу: людина не повинна помирати в болю. І нині є безліч медикаментів, які знімають біль.

Підготовка до смерті

Латинське прислів’я гласить: «Mors certa hora іncerta», що значить «Смерть неминуча, але ми не знаємо часу її приходу».

Багато хто дивується, як я можу так прямо говорити про смерть. Це їх іноді навіть шокує. Проте за родом діяльності мені часто доводилося сидіти біля помираючих людей, серед ночі телефонувати їхнім родичам і казати їм про смерть їхніх батьків, про те, що вони повинні робити в цьому випадку. Тому я усвідомлюю смерть як реальність і розумію, що до неї також треба готуватися.

Біблія свідчить: «Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху...» (Екл.3:20). Чи хочемо ми цього, чи не хочемо, ми не оминемо цього.

У Посланні до римлян сказано: «Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо — для Господа живемо, і коли вмираємо — для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо — ми Господні!» (Рим. 4:7-8). Послання до коринтян ще більш детально розкриває це: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» (1Кор.15:19). Якщо ми неймовірно боїмося померти, то в нас проблема. Якщо чіпляємося за будь-яку соломинку, аби продовжити жити, то ми не довіряємо Христу.

Ми всі повинні вмерти: «І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд» (Євр.9:27). Проте ми маємо надію, у якій запевняє нас Писання: «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об.21:4). Але це чекає нас в небесах. Проте, живучи на землі, ми повинні налаштуватися на те, що нас чекає смерть. І повинні бути готовими до неї.

Ми маємо конкретні біблійні приклади щодо цього. Пам’ятаєте Єзекію, який попросив, щоб Бог дав йому трохи довше пожити. Але ми знаємо, що ці роки життя не посприяли великому благословенню. Тому якщо Бог щось призначив для нас, ми повинні бути готовими до цього.

Павло каже про себе: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний…» (2Тим.4:7-8). Він знав, що його служіння закінчилося, і був готовий померти. Мойсей також готувався до смерті. Він передав служіння, написав Повторення Закону (нагадав Ізраїлю весь закон, який був даний йому Богом), а потім спокійно пішов на гору помирати.

Які ж аспекти повинна включати в себе підготовка до смерті?

Передусім, це духовна підготовка. Вона включає в себе сповідання. Якщо ви відчуваєте в цьому потребу, то не відкладайте це на момент, коли смерть вже буквально дихає вам в обличчя. Можливо, у той момент ви не зможете цього зробити. Чим конкретніше ми сповідуватимемося і чим частіше ми будемо це робити, тим легше нам буде жити.

Друге, про що нам потрібно подумати, — це примирення. Знаю одного служителя, який дуже багато послужив для Господа, але не зумів побудувати стосунків з дітьми. Усі семеро його дітей відвернулися від Господа і зрештою віддали батька в дім престарілих. Ми багато з ним говорили про це й просили зателефонувати їм, щоб примиритися з ними, він відповідав нам: «Блудних батьків немає. Є лише блудні діти. Я не буду цього робити». Таким чином він і сам мучився, і діти мучилися. Тому ми повинні примиритися зі своїми дітьми. Не всі вони підуть нашими стежками, не всі думатимуть і діятимуть, як ми, але це не має бути перешкодою для примирення. Не бійтеся говорити про власні помилки, про те, що, можливо, ви зробили неправильно. Зробіть все для того, щоб примиритися як з дітьми, так і з іншими людьми, на яких ви тримаєте образу чи які ображені на вас.

І ще одна гостра проблема, яку я бачу серед християн, — це невпевненість у спасінні. Дуже боляче дивитися на людину, яка прожила прекрасне християнське життя, але завжди була під тиском того, що ще не все зробила для того, щоб отримати спасіння. Тому я прошу вас не втрачати впевненості в спасінні. І це можливо лише тоді, коли ми примирені з людьми, коли ми сповідувалися в своїх гріхах, коли нас наставили в істині, коли ми ведемо святе богобійне життя і є прикладом поведінки для інших людей.

Наступний етап підготовки — підготовка до хвороби. Є безліч різних хвороб, з якими люди стикаються в літньому віці. І коли людина захворіла й почула свій діагноз (особливо якщо він смертельний), вона переживає п’ять стадій: заперечення (хворий не може повірити, що це трапилося саме з ним); гнів (обурення роботою лікарів і ненависть до здорових людей); торг (людина висловлює різні обіцянки Богові й торгується з Ним за право прожити довше); депресія (відчай і жах, втрата інтересу до життя) і зрештою — прийняття, коли людина, пройшовши через усе згадане, каже: «Я прожила цікаве насичене життя. Тепер я можу померти».

Ці стадії проходять як молоді, так і старші люди. І це потрібно враховувати служителям і родичам людини, щоб допомогти їм якомога швидше пройти через ці стадії, щоб погодитися з неминучістю смерті. Людина, особливо християнин, повинна якомога швидше погодитися з суверенною Божою волею щодо свого життя й прийняти її, а не перебувати в постійному гніві, депресії чи торгу з Богом щодо того, чому так сталося.

І ще один момент, на якому я хотів зупинитися, — це підготовка до моменту смерті й похорону. Коли я телефоную до дітей чи інших родичів і повідомляю, що їхні рідні померли, вони, навіть дуже мудрі й освічені, впадають у паніку настільки, що практично нічого не можуть думати чи робити. Тому люди старшого віку чи ті, хто за ними доглядає, повинні подумати про сім таких моментів: написати власну біографію, яку б могли прочитати на похороні; записати телефони та адреси друзів і родичів, щоб діти знали, кому треба зателефонувати, коли їхні мама чи тато помруть, кого треба запросити, кому повідомити; зробити заповіт (тому що багато сімей розривають стосунки або ж сваряться між собою за батьківське майно, хоча батьки перед тим вважали їх дуже милими й такими, що зможуть самостійно розпорядитися); за можливістю, приготуйте гроші на похорон; одяг (діти повинні знати, де висить одяг, у який потрібно вдягти померлих батьків); у відомому рідним місці складіть документи (паспорт та свідоцтво про народження, тому що без документів лікарі не зможуть зареєструвати момент смерті, поліція на видасть відповідного висновку, вас не приймуть у лікарні для розтину і, відповідно, не зможуть поховати); подбайте про те, на якому кладовищі вас мають поховати.

Це серйозні та реальні питання, на які повинні знати відповіді ваші рідні. Я розумію, що всі ці моменти можуть видатися нам неприємними та важкими, але до цього треба бути підготовленим. Це конкретні речі, з якими я не раз стикався, і вважаю їх дуже важливими, щоб полегшити рідним підготовку до похорону.

І ще один дуже важливий момент — підготовка рідних. Дуже важливо нам самим бути готовим до смерті, важливо також рідним бути готовими до трауру, бо, як свідчить німецьке прислів’я, лише той, хто сумує, зможе втішитися. Тут є дві грані. Одна з них розкрита в Діях святих апостолів: «І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним» (8:2). Культури похорону в різних народів дуже відрізняються між собою.

На німецькому похороні не почуєш ні голосіння, ні крику. Біблія свідчить нам, що за Степаном ревно плакали. Проте інший уривок з Писання обме­жує нас: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають» (1Сол.4:13). Ми, християни, маємо надію на вічність, і похорон для нас — це перехід в інше, набагато краще життя. Ми радіємо, що людина зустрілася з Богом. Звичайно, ми не влаштовуємо свята з нагоди цього, це природно, коли ми сумуємо і плачемо (бо коли серце виплакалося, воно зможе прийняти втіху), але неймовірні голосіння та крики недоречні. Так можуть чинити невіруючі люди, а ми — ті, хто має надію.

Лео ФРАНК

"Благовісник", 1-2,2016