Віра та життя

Сумніви

Коли людина мислить, вона сумнівається, але вона впевнена, коли діє.

Всім нам подобається переживати моменти, коли наша віра міцна, проблеми вирішуються легко, відповіді на молитви приходять швидко і Бог, здається, так близько. Однак іноді ми перебуваємо зовсім не на вершинах перемоги, а проходимо через долини випробувань, болю, нерозуміння і… сумнівів. Хочемо ми цього чи ні, але це частина нашого життя!

Ми часто заперечуємо свої сумніви, хоча вони є. Ми схильні уникати складних питань, на які не знаємо відповідей, — але ці питання й сумніви, пов’язані з ними, не залишають нас, постаючи знову й знову.

Як же нам ставитися до своїх сумнівів? І, головне, що з ними робити?

Отримати вигоду

У релігійних колах сумніви не в пошані. Людина, яка сумнівається, розглядається передусім як незріла чи невірна. І якщо ми чуємо проповіді на цю тему, то вони в основному зводяться до однієї цитати з Писання: «Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (Як.1:6-7).

Але відомий американський апологет Лії Стробел недаремно зауважив: «В церкві є три типи людей: ті, хто бореться з сумнівами тепер; ті, хто тепер не має сумнівів, але стикнеться з ними в майбутньому; і ті, хто ніколи не мав і не буде мати сумнівів, бо його мозок атрофований». Іншими словами, будь-який мислячий християнин рано чи пізно стикається з сумнівами. І щоб правильно реагувати на них, нам треба зрозуміти кілька істин.

1. Сумнів — не злочин в Божих очах. В Євангелії від Луки, 7:19-28, ми читаємо, як один з найвидатніших служителів Божих Іван Хреститель переживає сумніви до основоположних істин своєї віри. Він посилає учнів до Ісуса з питаннями, які стосуються самої серцевини його служіння Богові. Раніше Іван хрестив Ісуса і чув голос з неба: «Це Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління». Він бачив небо відкрите і Духа Святого, Який, як голуб, сходив на Христа. Тепер, потрапивши у в’язницю, перебуваючи у тісних обставинах, Іван почав сумніватися. І він зробив дуже правильний крок — звернувся зі своїми запитаннями до Самого Ісуса.

Ісус допоміг розвіяти сумніви Івана. І в кінці цього епізоду Господь каже про Івана Хрестителя такі слова: «Між народженими від жінок нема більшого понад Івана. Та найменший у Божому Царстві — той більший за нього». Ісус вшанував Івана навіть тоді, коли той переживав сумніви, чи Христос є Богом, чи ні. Та й Хому, який сумнівався у воскресінні Христа, Ісус зробив апостолом і не відняв у нього покликання. Тому що сумнів — не злочин. Погано інше — якщо ми нічого не робимо зі своїми сумнівами. Але про це згодом.

Отож, Ісус виявляв набагато більше милості до людей, які сумніваються, ніж виявляємо ми. Саме в церкві люди, які сумніваються чи вагаються, мають знайти допомогу і захист. Ми маємо не сміятися над ними, а підтримувати і допомагати у пошуку істини.

2. Сумніви можуть робити нашу віру особистісною. Уявіть людину, яка виросла в православній, католицькій чи протестантській сім’ї. Вона не знає нічого іншого – правила, віровчення, погляд на життя вона ще в дитинстві перейняла у своєї сім’ї. Їй було ні з чого обирати! І вона не сумнівалася, тому що виросла в цьому. І ось їй виповнюється 16… і тут починається! «А чи то насправді все так, як говорили тато з мамою, чи по-іншому?» Людина дорослішає і стикається з вибором. Їй треба визначитися, чи вірить вона сама так, як її батьки? Які її особисті переконання, а не переконання її сім’ї та оточення? Сумніви руйнують «дитяче християнство», і в цей переможний час народжується та індивідуальна віра, де є і сумніви, і боротьба. Ця віра вже особиста, тобто справжня!

Хтось сказав: «Якщо ти ні в чому не сумнівався, це означає, що ти не думав ні про що серйозно». Відсутність сумнівів може свідчити не лише про міцність віри, а й про її неґрунтовність! Віра, в якій немає сумнівів, дуже часто нежиттєздатна, базується на людських авторитетах, а не на стосунках з Богом. Таку віру можна впізнати по агресії, яку людина проявляє, коли ти не погоджуєшся з нею у поглядах. Так буває, коли люди сліпо вірять своїм кумирам, не піддаючи аналізу та не порівнюючи їхні слова зі Словом Божим.

3. Сумніви часто можуть бути початком позитивних перемін в житті. Подумайте: навіть ваше покаяння і навернення до Бога почалося з… сумніву у собі та своєму життєвому шляху! Наш рух уперед, прогрес у нашому житті часто бере початок саме в сумнівах.
До речі, для багатьох вчених слово «сумніви» — просто побутова назва аналітичного мислення. «Піддавати сумніву» для них те ж саме, що піддавати загартовуванню. Сумніви закликають нас утвердитися в якійсь істині або відкинути її.

Завдяки сумнівам вченими було зроблено багато наукових відкриттів. А сумніви Мартіна Лютера у певних помилкових доктринах середньовічної католицької церкви повели за собою навернення цілих народів до істини Священного Писання. Це була християнська Реформація в Європі!

Дві дороги

Однак сумніви можуть бути не тільки корисними, але й небезпечними. Проходячи долиною сумнівів, людина часто опиняється на перехресті двох доріг. Одна дорога веде до пізнання істини, інша — це дорога скептиків, яка веде подалі від будь-якої віри.

Люди, які стали на перший шлях, в сумнівах шукають правду та відповіді. Вони прагнуть більше пізнати Бога та Його шляхи і готові ради цього відмовитися від звичних поглядів, формул, від звичного розуміння. Мета таких людей — знайти мир та спокій у Бозі, стати ближче до Господа.

Ті ж, хто стає на шлях скептицизму і цинізму, сумніваються не для того, щоб знайти істину, а для того, щоб оправдати свою позицію невір’я чи гріха. Скептик в сумнівах не шукає Бога і не хоче стати ближче до Нього. Він готовий сперечатися з будь-якою думкою не для того, щоб знайти відповідь, а так — ради самої суперечки чи для оправдання свого нинішнього стану, способу життя.

Такі люди не стільки прагнуть зцілення душевних ран, скільки леліють свій біль, завданий їм християнами. Так їм легше виправдати своє невірство, небажання ходити в церкву, любити ближніх, виконувати заповіді Христа. Люди, які обрали цей шлях, люблять дивитися на недоліки інших християн, пастора, церкви. Вказуючи на них, скептики говорять: «Ось бачите, які ці віруючі! Як мені не сумніватися? Як довіряти Богу?» Вони чекають, що Бог зійде з неба і звершить чудо, тоді вони повірять. Однак ще в часи Ісуса, коли Божий Син прийшов і звершив сотні, тисячі чудес — ті, хто не хотів повірити, все одно не повірили (див. Ів. 12:37). Цинік не хоче підкорити себе Богу і тому знаходить багато оправдань для свого невірства.

Бог же поважає тих, хто готовий боротися, щоб знайти істину. Йому не подобається, коли людина пасивна у своїх сумнівах. У Біблії Господь звертається до нас: «Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Мт. 11:12). Іншими словами, Царство Небесне призначене для тих, хто готовий шукати, щоб знайти, стукати, поки не відчинять; воно для тих, хто не задовольняється половинчастим результатом.

Що обіцяв Бог?

Знання Бога — це надто важливо, щоб за це боротися. Хоча потрібно знати, що на землі ми не можемо отримати відповіді на всі запитання. Бо ж якщо Бог сяде з нами за стіл і спробує пояснити нам усе — ми просто не зможемо збагнути цього!

Однак, якщо в нас є питання і сумніви — треба задавати їх, дивитися їм у вічі, розбиратися з ними і звертатися за відповіддю передусім до Бога. А також до мудрих Божих людей. Той, хто шукає істину, завжди знайде її, бо кожен, хто просить, отримує, і той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчинять (див. Мт.7:8).

Всі герої віри в Біблії проходили через важкі часи сумнівів. Авраам сумнівався в Божих словах (див. 1 М. 15:8). Гедеон шукав знамень на підтвердження тому, що сказав Бог (див. Суд.6:17). Іван Хреститель сумнівався у Христі. Учні сумнівалися в тому, що Ісус воскрес. Однак, незважаючи на свої сумніви, вони продовжували вірити Богу і йти за Ним! Хай же їхній приклад стане зразком для наслідування всім нам.

Олександр ГЕРАСИМОВИЧ,
Газета «Колокол»,
"Благовісник", 2,2009