Віра та життя

Простота слухання Бога

Я щойно закінчив говорити перед групою чоловіків про чудову заяву Ісуса: «Я кажу лише те, що чую і роблю те, що бачу!» Обличчя Мартіна виражало, що йому не дуже подобалося те, чому я навчав.

— Для вас це, можливо, й хороша новина, — сказав він. — Але якби ви чули Бога так рідко, як я, вам би так не здалося. Якщо можна робити лише те, що я бачу, як робить Господь, і говорити те, що я чую, як Він говорить, мені не доведеться багато говорити й робити. Моє життя стане надзвичайно нудним.

Мені довелося визнати, що в словах Мартіна був сенс. Якщо Бог говорить з нами лише три-чотири рази в житті, то суть християнського життя як відповіді на те, що ми чуємо від Бога, —не добра новина. «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Ів. 10:27). То ж чим є Його голос?

Бог розкриває Себе, Він не намагається сховатися від нас. Не в Його характері уникати нас. Якщо б Він хотів цього, то ніколи б нас не створив, тим більше не став би посилати на смерть Свого Сина, щоб налагодити спілкування між Богом і людьми. Бог хоче спілкуватися. Він весь час спілкується з нами. І щоб нам жити простим життям, уникаючи складнощів та непорозумінь, треба навчитися чути Його голос, який звучить до нас з різних джерел.

Вірте ділам

Іноді голос Бога звучить через Його діла. Релігійні люди часів Ісуса не могли повірити, що Він є Сином Божим. Але Він закликав їх подивитися на Його діла, щоб дізнатися, що з Ним Отець (див. Ів. 10:37-38). Кожне чудо, здійснене Богом через Ісуса, було зверненням Бога до тих, хто спостерігав за цим. Коли Він зціляв хворих — це був гучний голос Його милості. Коли Він годував голодних — говорив про своє співчуття та силу. Коли йшов по воді — проголошував Свою владу над природою, коли воскрешав мертвих — Він розкривав Свою перемогу над смертю. Коли Він помер, беззахисний, за всіх грішників — Його безумовна любов луною прокотилася по всьому всесвіту.

Бог-Вседержитель говорить з нами в кожній події нашого життя. Бог ніколи не приховує від нас відкриттів про Себе; Він просто хоче обрати шлях спілкування. І коли наші очі відкриються, щоб бачити славу Божу, ми зможемо отримувати відкриття від Нього з будь-якого джерела.

Об’єктивний еталон

Іноді голос Бога ми чуємо, вивчаючи Писання. Через Своє написане слово Бог дає нам інформацію, необхідну для того, щоб познайомитися з живим Словом (див. 2 Тим. 3:15).

Якщо ми, читаючи Писання, зблизимося з Богом Біблії, то ми зможемо пізнавати Його характер і розрізняти Його голос й іншими способами. Але Писання залишається вічним об’єктивним еталоном відкриття. Жодне Слово, яке приходить до нас від Бога більш суб’єктивними шляхами, ніколи не порушить явних відкриттів із написаного Слова.

Тому будь-яка людина, яка має законне бажання спілкуватися з Богом, почне серйозно студіювати Священне Писання. Без посилання на його авторитет суб’єктивне спілкування стає безсилим і нелогічним.

Внутрішній голос

Можливо, найбільш глибокою, і разом з тим простою істиною про те, як чути Бога, є та, що Він говорить звідти, де живе. Він живе у Своєму творінні. Він живе в історії. Він надприродньо зберіг для нас Біблію і живе у її рядках. А ще Бог послав Святого Духа жити всередині нас. Тому той, хто прагне послідовно слухати Його, має навчитися чути внутрішній голос Бога.

Ми не живемо під старим заповітом, коли Божий закон був написаний на скрижалях. У Новому Заповіті закон написаний не зовні, а всередині нас — на наших серцях. Тому ми можемо прямо спілкуватися з Богом у будь-який час. Чекати, поки Бог заговорить з якоїсь далекої зорі чи прийде з якогось зовнішнього джерела, означає будувати обхідний шлях до найочевиднішого способу спілкування, який створив Бог. Бог говорить з нами зсередини.
Я був наймолодшою дитиною в сім’ї. Коли я ріс у нас на ранчо, всі мої брати й сестри вже стали дорослими й переїхали, тому я дуже багато часу проводив на самоті. Я годинами грався на дворі, а іноді розмовляв з Богом, наче Він був моїм другом. Я задавав Йому прості запитання: «А що Ти думаєш про це?», а потім сам розповідав Йому, що думаю про те чи інше. А оскільки ніхто не любить односторонні розмови, я не тільки говорив з Богом, а й сам своїм же голосом відповідав за Бога. Розмова була приблизно такою:

— Ну то що ж, Боже, Ти насправді думаєш про мене?

Потім я говорив за Бога:

— Ну, що ж, Дадлі, ти Мені подобаєшся. Ти дуже особливий. Я збираюся тобі дозволити взяти участь у Своїй роботі на землі.

Я тоді думав, що сам складаю те, що говорю, уявляючи собі, що мені хотілося б почути від Бога. Цікаво, але згодом, коли я більше пізнав Бога, те ж саме, що я чув, Бог підтвердив мені через Писання і відкриття Духа всередині мене. Будь ласка, зверніть увагу: я не кажу, що ми можемо вкладати слова Божі в уста. Те, що говорить нам Бог, і те, що нам хотілося б чути, не завжди одне й те ж. Але я вірю, що ми чуємо Бога частіше, ніж думаємо, і ми можемо налаштувати свої серця на Його голос.

Не все, що виходить з серця, є від Бога. Але коли Бог говорить до віруючого, це дійсно виходить з серця тієї людини, тому що саме там живе Бог. І в міру нашого зростання у Ньому, Бог обіцяє обновити наші серця, зробити нас чутливішими до Його голосу всередині нас (див. Єз. 36:26-27).

Життя з духа

Коли ми говоримо про те, як чути голос Божий, то не обов’язково маємо на увазі якесь видіння чи особливе явище. Ми говоримо про реагування на Дух Божий всередині нас. В Посланні до галатів, 3-4, апостол Павло розглядає зміну, яка приходить у стосунки Бога з людиною. Він каже, що коли ми народжуємося в Божу сім’ю, то ми вже більше не раби, а спадкоємці. І він показує, коли дитину виховують домашні вчителі, її життя мало чим відрізняється від життя раба. Життя дитини повністю керується зовнішніми факторами. Та коли дитина росте і дорослішає, вона все більше входить у стан спадкоємця, здатного чинити відповідно до внутрішніх бажань та знань, а не за зовнішніми вказівками.

Коли мій син був підлітком, я зобов’язав його слідкувати за тим, щоб газони були гарно підстрижені. Йому треба було косити траву, вирівнювати краї кущів, збирати все сміття у мішки. За це він отримував певну винагороду. Тривалий час ця робота відбирала у мого сина набагато більше часу, ніж витратив би на цю роботу я сам. Мені доводилося нагадувати Давиду, що настав час косити траву, показувати йому, як це робити. Але не можу вам передати своєї радості в той день, коли я прийшов додому з роботи і побачив, як він стриже траву без єдиного нагадування з мого боку чи від мами.

Як ви вважаєте, що я зробив? Ви думаєте, я вибіг у двір сваритися: «Давиде, хто сказав тобі косити траву? Ніхто тобі не говорив, що треба це робити. Ти надто багато береш на себе, приймаючи такі рішення!» Ви ж розумієте, що нічого такого я не зробив. Я милувався тим, що мій син послухався голосу свого серця, а не моїх уст.

Саме так відбувається у нашому житті. По суті, я роблю те, що велить мій внутрішній чоловік. І чим більше я пізнаю характер свого внутрішнього чоловіка, тим більше виявляю, що він хоче творити волю Божу. Чому? Тому що Закон Божий записаний в моєму серці і розумі.

Спочатку, коли в мене була можливість пожертвувати певну суму, я запитував Бога конкретно: «Скільки я маю дати?» В ті давні дні я отримував від Бога досить конкретні суми, наприклад, п’ятдесят сім доларів і тридцять сім центів замість круглої цифри у 50 чи 60 доларів. Було цікаво чути Бога в такий спосіб. Тепер же я виявив, що Бог не завжди каже мені саме так. Заміть того Він дозволяє мені чинити так, як я хочу. Іноді я відчуваю сильне бажання віддати 100 доларів на певну справу. І мені не треба чекати, поки прийде якесь явне відкриття. Я даю просто від надлишку серця, покладаючись на Бога, що Він дасть мені знати, коли я зіб’юся зі шляху.

Всі ми розуміємо, що певні наші бажання, котрі виходять з серця, базуються на плоті, а не на дусі. Тому ми маємо жити перед Богом чесно, повністю покладаючись на Нього. І тому Бог Своєю дивною мудрістю дав нам не лише внутрішнє відкриття, закарбоване на нашому серці та розумі, але й зовнішнє відкриття Свого Писання. На додачу, Він забезпечив нас порадами близьких друзів і віруючих, які також вирушили в подорож з Богом.

Коли ж ми налаштували свої вуха слухати внутрішній голос, корисними можуть виявитися зовнішні підтвердження. Особисті пророцтва, обставини, в яких двері відкриті чи закриті, і поради інших можуть допомогти нам вирішити, чи дійсно ми чули Божий голос. Однак ці підтвердження збивають з пантелику, коли людина просто не налаштована на те, що Бог говорить всередині. Він дав вам вуха чути Його голос, звідки б він не лунав. Він безперервно говорить з вами через Своє творіння, через Свої діла, через Біблію і через внутрішній голос, що звучить всередині кожного з нас.

Він не відправив нас на землю, спорядивши лише письмовими вказівками для життя. Він не посилає час від часу телеграм, щоб виправляти нас на шляху. Бог дав нам Самого Себе. І як Ісус жив, відгукуючись на голос Отця, ми також можемо прожити своє життя, відкликаючись на голос нашого Пастиря!

Він говорить — ми діємо!

Дадлі Холл
"Благовісник",№1,2009