Віра та життя
Принципи далекоглядності
«Оповів же Він (Ісус) й учням Своїм: «Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: «Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити». І управитель почав міркувати собі: «Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства». І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: «Скільки винен ти панові моєму?» А той відказав: «Сто кадок оливи». І сказав він йому: «Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п’ятдесят». А потім питається другого: «А ти скільки винен?» І той відказав: «Сто кірців пшениці». І сказав він йому: «Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят».
І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла» (Лк. 16:1-8).
Похвала невірному
Один дивний нюанс зворушив мене під час читання цього уривка. Господь каже, що для того, щоб Він похвалив нас, ми маємо чинити так, як цей управитель. Це, на перший погляд, здається дивним. Але хочу зауважити, що передусім ці слова були звернені до учнів. Перед тим Христос говорив до митників і грішників, згодом до фарисеїв, але саме ці слова були для Його учнів. І саме їм Христос зауважує: «Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла», а згодом викладає принципи, якими повинні керуватися учні у своєму житті та служінні Богові.
Дехто,читаючи цю притчу, робить неправильні висновки. Але я хочу акцентувати на тому, чого саме не мав Христос на увазі, оповідаючи цю притчу. Він не закликав до нечесності. Один з братів-християн підійшов колись до мене і каже: «Я чиню точно так, як казав Ісус. У мене є багато хороших братів. І, працюючи завскладом, я ділюся з ними цим багатством неправедним». Звичайно, Ісус не вчив чинити так, Він не вчив обманювати, не вчив красти і бути крутіями. Але в цьому нечесному управителі було щось, на що Христос хотів звернути увагу, чомусь навчити Своїх учнів. Він каже: «І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив». Мудро — це ключове слово в цьому уривку. В іншому перекладі воно звучить, як догадливо, доцільно чи далекоглядно. Цей невірний управитель мав дуже мало часу, але він його використав з максимальною вигодою, він «вичавив» з нього все, що міг, забезпечивши своє майбутнє. Він вчинив неправильно, нечесно, але ДАЛЕКОГЛЯДНО. І саме через цю притчу Христос закликає нас бути достатньо мудрими і далекоглядними, щоб розпоряджатися тим, що нам довірено. Це ключова думка. Ми маємо дивитися в майбутнє. Дехто живе минулим, тому що не має цілі для теперішнього дня і тим більше для майбутнього. Дехто живе лише одним нинішнім днем: поїв, поспав, пішов на роботу, щось заробив, оплатив рахунки — от і добре. Але мудра та людина, яка може подивитися у своє майбутнє — вічне майбутнє.
І після цієї притчі Ісус викладає учням закони далекоглядності, принципи життя людини, яка дивиться у майбутнє. Нам багато дано на цій землі, але ми не завжди здатні мудро розпорядитися тим, що у нас є. Зауважу ще раз: Ісус не закликає до нечесності, Він закликав учнів максимально використовувати свої здібності, таланти і дари, кожен момент життя так, щоб забезпечити своє майбутнє. «Люди світу цього мудріші», — зауважив Ісус. Звичайно, у своїх галузях і сферах свого впливу.
Яскравий приклад. Той, хто пам’ятає часи перебудови, знає, як у цьому хаосі, що тоді панував у країні, деякі люди собі знайшли можливість здобути матеріальне багатство. Вони зуміли «вловити» час і нагоду. Вони були достатньо мудрі, щоб видавити максимум з цієї нагоди. Я не кажу, що вони робили все чесно, але вони зуміли скористатися нагодою. Щось подібне в той час зуміли збагнути церкви. Вони зрозуміли, що відчиняються двері для проповіді Євангелії. І деякі з них змогли використати цей час з максимальною користю для Царства Божого. Але є й такі, які й дотепер чекають зручної нагоди для проповіді, оскільки не змогли скористатися даним часом та можливістю, коли світ був готовим до проповіді Євангелії, були готові люди, щоб пожати цю ниву. А Церква не була готова, щоб приймати — і дорогоцінний момент було втрачено. Тому будьмо далекоглядними, щоб уміти бачити час і нагоду і використовувати їх максимально для Царства Божого.
Вкладайте у стосунки
«Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель», — сказав Христос. Якщо ми зрозуміємо, що стосунки — важливе надбання, то ми будемо далекоглядними. Тому вкладайте у стосунки — і ви завжди виграєте. Перед вами стояв коли-небудь вибір: отримати вигоду чи зберегти стосунки з ближнім? Багато хто задля власної вигоди готовий зневажити будь-які стосунки. Вони готові навіть зрадити своїх рідних та близьких, аби лишень отримати тимчасову вигоду. Тому я раджу робити ставку на стосунки, навіть якщо через це, як нам здається, ми втрачаємо. І ми завжди будемо у виграші. Я не говорю тут про компроміс з істиною, не кажу, що треба приймати будь-який обман заради добрих стосунків. Я говорю про нормальні, здорові, щирі, чисті стосунки, які ставлять перед нами цей внутрішній вибір. І всі ми у свій час постаємо перед таким вибором: стосунки чи вигода. Мудра людина вкладає у стосунки — це далекоглядно.
Душа людини — найвища цінність
Ми ніколи не зможемо бачити далеко крізь призму матеріальних речей. Доти, доки ми не зрозуміємо, що найвищою цінністю, окрім дару Христового, є людська душа.
Якщо батьки глибоко не усвідомлять, що душа їхніх дітей цінніша від усіх морів та океанів, скарбів та багатств, що за неї заплачена найвища ціна Христової крові, вони ніколи не зможуть бути далекоглядними. Бо лише людина, яка збагнула істинну цінність людської душі, здатна бути настільки далекоглядною, щоб сприймати світ не просто у тимчасовій перспективі, а й у вічній. Навіть якщо ця душа тепер у брудній одежі, обірвана чи, може, вона має якесь тавро з минулого, чи з якоюсь приналежністю (чи то до якоїсь конфесії чи до певної групи), вона має безцінну душу. Все видиме, зовнішнє зруйнується, рано чи пізно воно зрадить нас, і залишиться єдина цінність, яка увійде в вічність — це те, що вкладено в людську душу.
Ми, батьки, маємо вибір між тимчасовим багатством і безсмертною душею дитини. Мені особливо боляче за батьків. Я читав безліч віршів і поем про маму. Але про тата у слов’янських християнських авторів знайшов лише один вірш і мав нагоду познайомитися з його автором. Я запитав у цієї жінки: «Ти написала цей вірш на замовлення чи з натхнення?» Вона опустила голову і сказала: «На замовлення». Тому я звертаюся до тебе, батьку, якщо головна цінність вашої дитини — її душа — не стане пріоритетом, через який ми будемо будувати все своє життя — бізнес, багатство, славу, перспективу, ми ніколи не зможемо бути далекоглядними.
Коли народилася моя донька, я зрозумів кілька істин: по-перше, я вже ніколи не буду таким, як раніше, вона змінила мене. По-друге, на світ народилася не лише моя донька, народився і я — як її батько. Ми обидва були немовлятами. Ми разом народилися і були одного віку: вона — як особистість, я — як батько. І ще один момент: я знаю, як швидко ростуть діти — вони ростуть 24 години на добу. А ми, як батьки, — тільки в час, присвячений батьківству. Середньостатичний чоловік присвячує дитині лише 15 секунд свого часу на добу. Стільки покинутих дітей при батьках, які живуть з ними в одному домі!..
А потім стається проблема: коли діти досягають 17 років і ми починаємо розмовляти, то виявляється, що говоримо на різних рівнях. Чому? Бо їм 17, а нам, як батькам, можливо, трохи більше, ніж в пологовому будинку. І тому дитина дивиться в очі батькові і каже: «Тату, ти мене не розумієш!» І вона права, бо ми розвиваємося лише тоді, коли присвячуємо себе батьківству. Якщо ми не віддаємо дітям себе, ми не даємо їм нічого.
Знайте, що все, вкладене в душу дитини, допомагає їй прийти до спасіння, і зустріне вас у вічних оселях неба.
Тимчасове і вічне
Дивіться на своє життя через призму вічності, бо у ньому є те, що цінне тепер, і те, що матиме вічну цінність. Це ще один принцип далекоглядності. Якщо ми дивитимемося на життя очима вічності, у нас будуть зовсім інші цінності. Мудра людина орієнтується на довготривале, на те, що має вічну перспективу.
Я нещодавно читав інтерв’ю відомого американського психолога-християнина Джеймса Добсона. Під час навчання у школі він займався спортом і отримав у нагороду кубки, які певний час стояли у шкільному музеї. Через багато років він отримав поштою один зі своїх кубків. Там була записка, що цей кубок знайшли у смітті, коли розбирали навчальний заклад. І Добсон робить такий висновок: «Рано чи пізно всі наші досягнення хтось перевершить. І наші найважливіші трофеї, які були неймовірно цінними, опиняться у смітті. Але вічні цінності переживуть нас і увійдуть у вічні оселі».
Будь вірним у малому
Ісус сказав: «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний» (Лк.16:10). Бог випробовує нас у малому. Іноді ми настільки прагнемо великого, що й не помічаємо, що топчемо мале й незначне. А саме воно й було нашим екзаменом. Одного разу нам був потрібен працівник в офіс, і ми запросили групу волонтерів на спілкування і молилися, щоб Бог допоміг нам побачити, хто може бути посвяченим у цій справі. Ми дали їм певне завдання, а також пригостили піцою. Вони щось робили, спілкувалися, їли. Серед них була одна дівчина, яка за цей час закінчила свою роботу, помогла одному, іншому і при цьому ще встигла підібрати все сміття, котре лишалося після їжі. За кілька хвилин вона зробила роботу майже всієї групи. І тоді я, навіть не знаючи її імені, сказав: «Ти будеш нашим працівником». Вона була вірною в малому. Так дивляться далекоглядні люди, підбираючи працівника, і так дивиться Господь Бог, підбираючи собі вірних рабів! Якщо ми будемо невірні у дрібницях, Бог ніколи нам не довірить високого.
Вірність у несправедливому багатстві
«Коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить?» (Лк. 6:11).
Ми вже говорили про те, що у світі є матеріальне й духовне, тимчасове й вічне. Наприклад, зовнішність, слава, гроші, здоров’я, визнання — все це рано чи пізно зрадить нас. Скільки людей зневажає цінності вищі, щоб добитися певної позиції, якоїсь слави чи якихось матеріальних речей. Але рано чи пізно закінчиться термін їх придатності. І якщо людина мудра, то все це вона вкладатиме у вічні цінності. І це буде далекоглядно.
Вірність у чужому
«І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть?» (Лк. 16:12).
Ми починаємо своє життя в чужому маєтку. Ми виховуємося у домі батьків, потім працюємо на певних керівників, у церкві підпорядковані своїм служителям.
Звичайно, все, що ми маємо на землі, — це Божий дар, даний нам в оренду. Ми просто користуємося ним. Але я мав на увазі не небесний устрій, а земний. Та чи знаєте ви, що на небесах буде приватна власність? Тут на землі у нас немає приватної власності щодо Бога, ми маємо лише приватну власність щодо держави і оточуючих людей. Але Біблія закликає збирати собі скарби на небі. Це будуть наші скарби, які матимуть вічну цінність. І мудрість полягає у тому, щоб зібрати саме ці скарби.
Разом з тим, ми зростаємо як фізично, так і духовно. І згодом кожен з нас увійде у свій маєток — матиме свій дім, свою справу, своє служіння. Але успіх і благословення у всьому цьому залежить від того, як ми служили в чужому. Якщо ви шанували свого батька і служили йому від щирого серця, то отримаєте своє благословення. І коли ви увійдете у батьківство, то благословення синівства буде як печать над вашими головами. Це духовний закон. Скільки людей увійшли у свої сім’ї, у свій бізнес, у своє служіння з прокляттям синівства. І потім вони дивуються, звідки ж з’являється стільки проблем у їхньому житті. Апостол Павло закликає служити своїм панам, як Господу. Ми служимо в церкві, звичайно, все це ми робимо для Бога. Але якщо ви служите не тому, що хтось змусив вас, не для того, щоб щось отримати у відповідь, а служите від повноти серця, то настане час — і ви отримаєте благословення. Це духовний закон — і в цьому полягає далекоглядність.
У кожній справі є сини й найманці. Про Тимофія апостол Павло свідчить, що той, як син батькові, служив йому. Зауважте, працюють і ті, й інші, але різниця між ними полягає у цілях. Син служить із любові, найманець — задля плати. Син успадковує маєток, а найманець — захоплює, мета його праці — якомога більше надбати для себе. Це стосується і бізнесу, і служіння, й інших сфер.
Не можете служити двом панам!
«Жаден раб не може служити двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!» (Лк. 16:13). Ми маємо в житті дуже складний вибір — вибрати того, кому служитимемо. Ми служимо тому, чому себе присвячуємо. Тому посвячуйте себе правильним цілям, обирайте вічні цілі. Знайдіть правдивого пана, бо у цьому теж полягає далекоглядність. Бо цей вибір визначає результат нашого життя.
Отже, ми маємо бути далекоглядними, бо це схвалює наш Господь. Для цього у нас є розум та здібності, можливості, іноді особливий час чи випадок і разом з тим Господь дав нам безліч застережень для того, щоб ми могли рухатися у правильному напрямку і не збилися з дороги. Є люди, які все життя бродять провулками і не можуть вийти на пряму дорогу. А в кінці життя запитують себе: «А для чого я взагалі жив?» Щоб цього не сталося з вами, будьте далекоглядними, дивіться на своє життя через призму вічності, щоб у кінці його, коли постанете перед Судилищем Христовим, знали, що прожили не намарно, і щоб почули з уст нашого Пана слова похвали.
Сергій ВІТЮКОВ
"Благовісник", 4,2009