Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Портрет духовноi людини

«І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі» (1 Кор. 3:1).

Якою має бути духовна людина? Якими рисами вона наділена?

Якщо ви вже хоча б раз прочитали Євангелію, то, напевно б, зауважили, що людей можна поділити на три категорії: духовні, тілесні й душевні. Душевні — це невідроджені люди, а не, як дехто вважає, ті, що все роблять від душі та є надто сентиментальними. Павло говорить про душевних людей як про тих, які нічого не приймають від Духа Божого. Тілесні ж люди вважаються віруючими, але, на жаль, керуються бажаннями тіла. Але нас передусім цікавить питання, хто ж такі духовні люди?

Пропоную передусім розглянути помилкові уявлення, які побутують серед християн, про те, якою є духовна людина.

Перша помилкова думка: ті, хто тільки навернувся до Господа, — духовні. Але новонавернена людина, ким би вона не була: чи простим робітником, чи інженером, чи політиком — немовля у Христі Ісусі. А з наведеного біблійного тексту чітко зрозуміло, що всі немовлята — це тілесні люди. Але чому їх вважають духовними? Та тому, що в житті людей, які недавно покаялися, багато ревності, багато любові, іноді вони навіть здійснюють героїчні вчинки, і ми, дивлячись на це, думаємо: «О, це духовний брат (сестра)!» І велика помилка — показувати на цих людей як на взірець. Цього не слід робити, бо це нерідко може призвести до падіння цієї людини.

Наступна помилкова думка: люди, які наділені певними духовними дарами, — духовні, особливо якщо вони пророкують чи мають дар розпізнавати інші мови. Але звернімося до процитованого тексту. Ці слова були адресовані до церкви в Коринті, церкви, яка не мала недостатку в жодному дарі: вони говорили іншими мовами, пророкували, але Павло каже, що не міг говорити з ними як з духовними, бо вони тілесні.
Зовнішній вигляд християнина — це ще один помилковий критерій оцінки святості. Я сам не раз чув такі слова: «Ось духовна людина пішла. Вона завжди «правильно» одягнена». Я згоден: одяг дуже багато говорить, зокрема й про те, чим наповнене серце. Але я б не став за одягом визначати, духовною чи не духовною є людина. Колись за цим дуже суворо слідкували священики, фарисеї, садукеї. Зовнішній вигляд у них був правильним і бездоганним, але пригадайте, що Ісус говорив про цих людей.

І ще одне: вам доводилося бачити людей, які зовні настільки «смиренні», що не знаєш з якого боку підійти до них? Але це не істинне смирення, ймовірніше, це невпевненість, безініціативність і відсутність у житті будь-якої мети. Такі особистості далеко не духовні, як про них можуть казати.

Але є й інші люди, у яких, навпаки, надто багато ідей. Вони активні та ініціативні. Вони десь окремо від церкви збирають віруючих на якісь особливі молитви, особливі пости. І все це відбувається таємно. «От, — кажуть, — духовний брат приїхав!» Ні, такі люди не духовні, а, найімовірніше, це саме ті люди, яких Слово Боже радить нам уникати, тому що вони спричинюють поділи в церквах Божих.

Одного разу я чув дуже хорошу проповідь з чудовою риторикою. Слухачі були в захопленні! Всі вважали брата дуже духовним. Якби хтось сказав щось інше того вечора, від би виглядав нерозумно. Але вся історія закінчилася тим, що наш здібний проповідник приніс багато шкоди й сорому Божій праці в тій місцевості. Висновок очевидний: людські здібності не є основою для визначення духовності. В історії церкви багато проблем та поділів принесли саме дуже здібні люди.

А ще знаєте, кого часто вважають духовними? Тих, хто бере на себе відповідальність, яку на них ніхто не покладав. Наприклад: «Я буду молитися й поститися, поки не спасуться всі люди з нашого міста!» Такі люди далекі від духовності. Найімовірніше, їм потрібна кваліфікована допомога справжніх духовних людей.
Це лише деякі ознаки, за якими не можна однозначно визначити, що людина насправді духовна.

Тож якою є по-справжньому духовна людина?

Передусім це людина, в якої мало помітне «тіло». Це не худа людина чи людина-невидимка. Я говорю про християнина, у якого під час прийняття рішень мало задіяне тіло, або біблійною мовою — «плоть». Він «не радиться з тілом та кров’ю», але робить все за духом, який надихається Духом Божим. Чудова ілюстрація цьому міститься в 47-му розділі Книги пророка Єзекіїля, де йдеться про те, як Божий муж провадив пророка у потік, що витікав з храму. Чи зауважили ви, що все там йде послідовно? Він не одразу повів пророка на глибину, спочатку вони увійшли в воду — і тисячу ліктів вода досягала лише по щиколотки. Далі вона стала підійматися і досягати коліна. Це чудовий опис духовного зростання. Але, на жаль, багато християн часто так і залишаються по щиколотку у воді, або ж, у кращому разі, по коліна.

Та Божий муж вів пророка далі, де вода вже сягала пояса. Це вже щось. На такій глибині навіть можна плисти. Але муж вів пророка далі. Згодом води стало так багато, що треба було плисти. Більша частина тіла людини, яка пливе, перебуває під водою. Так само й справжня духовна людина завжди перебуває в потоці Божому.

Коли такій людині треба прийняти рішення, вона спочатку шукає Божої волі. І, отримавши її, стає рішучою, твердою та мужньою. Саме ці риси і є якостями духовної людини.

Було б помилкою нічого не сказати про цілеспрямованість. Духовна людина завжди має певну ціль. Вона не тиняється у мороку. Навіщо ж кораблеві виходити в море, якщо капітан не знає, куди йому треба пливти? Навіщо злітати літакові, якщо пілоти не знають на якому аеродромі їм треба робити посадку? Без мети ми схожі на той літак, який кружляє над місцем, з якого злетів, поки в нього не закінчиться паливо.

Апостол Павло — великий приклад для всіх християн — сказав: «Браття, я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил. 3:12-13).

Я вже згадував про послідовність у духовному зростанні. Саме послідовне зростання у пізнанні правди визначає наш духовний вік. Але це зростання має бути природнім, не на гормональних препаратах. Діти, коли народжуються, не одразу ж стають дорослими. І це нормально. Іноді ми можемо накладати неймовірно велику ношу на немовлят у Христі, змушуючи їх відмовитися від чогось звичного для них. Але повірте, все, що вони зроблять, буде штучним. Правильні рішення приходять у ході духовного зростання. Людина сама приймає відповідні рішення, коли стає духовною.

В Біблії дуже багато говориться про мислення. Важко переоцінити вплив мислення на наше духовне зростання. Якщо ми не звертаємо увагу про що думаємо, то прирікаємо себе на те, що ніколи не зможемо стати духовними. З чого формується мислення? Є певні фактори та обставини, які впливають на нього. Передусім — це наше оточення. Біблія стверджує, що погане товариство псує добрі звичаї, воно здатне негативно впливати на мислення. Впливає на нього й наші знання, інтереси, тобто те, що ми читаємо, дивимося, пізнаємо. Поставлене завдання чи мета також мають певний вплив. Все це поступово формує наше мислення.

Але для того, щоб людина стала духовною, передусім мислення старого чоловіка має змінитися на мислення нового творіння. «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі», — закликає апостол Павло.

Наступний момент: ми маємо повністю віддатися Богові й бути залежними від Нього у всьому. Пригадайте Авакума. Він казав, що, незважаючи ні на що, буде славити Бога. Незважаючи ні на які труднощі, духовна людина завжди покладається на Бога і славить Його.

Хочу відмітити ще одну рису духовного християнина — постійність. Кожен керівник хотів би, щоб його підлеглий був наділений такою рисою. Такі люди потрібні на роботах, у церквах, сім’ях, у державі. Це добре, коли ти постійно ходиш на зібрання. Але важливим є не тільки це. Якщо наше християнство полягає тільки в ходінні на зібрання, то це не постійність, а прихожанство. Постійність — це перш за все стабільність у переконаннях. Якщо ж у людини постійно змінюється думка, то вона не вкоренилася, а схожа на насіння, посіяне на кам’янистому ґрунті, яке швидко проростає, але, не маючи кореня, швидко засихає.

В Писанні також йдеться про постійність у доброму ділі і про заплату, яку Бог дасть за це: «…Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне» (Рим 2:7).

Важливою є також постійність у молитві, до якої закликає нас апостол Павло у Посланні до ефесян. Але, зрозумійте, тут йдеться не просто про відбування певного обряду. А про постійне, щире спілкування з Отцем Небесним.

Молодому служителеві Тимофієві той же Павло радить буди постійним в аналізі свого життя та вчення (див. 1 Тим. 4:16). Вам доводилося зустрічати людей, які на будь-яке запитання мають свою відповідь? Звичайно ж! Але в духовних людей не свій погляд на цей світ, на життя і свою роль у ньому, а Божий. Мета Господа у тому, щоб ми дивилися на цей світ, на наші обставини очима Божими. Звичайно, за таку точку зору ми не знайдемо вельми багато поваги в системі цього світу. Він не розумітиме нас, вважатиме диваками. Але ми матимемо незрівнянно більше визнання.

Коли людина зростає духовно, то в неї відбувається переоцінка цінностей. Всі Божі мужі проходили через такий момент у своєму житті. Павло каже: «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав» (Фил. 3:7). І якщо людина доростає до такого стану, коли Боже вважає надбанням, а матеріальне — невартісним, — її можна сміло назвати духовною.

Я не впевнений, що зможу перерахувати абсолютно всі риси духовної людини, але те, про що говоритиму далі, аж ніяк не можна обминути. Істинно духовна людина приносить у своєму житті плід — передусім плід Духа. Про його складові апостол Павло говорить у Посланні до галатів. Про його наявність треба судити не під час зібрань, а у ході щоденного життя, зважаючи на те, як ти реагуєш на різні побутові ситуації. Дуже важливим також є плід служіння, який ми можемо побачити у збудуванні, у зміцненні церкви.

Отже, на мою думку, духовна людина — це перш за все нормальна, моральна, зрозуміла іншим людям людина. Це відкрита людина, з якою легко налагодити стосунки. Ця людина живе за законами, записаними в Біблії, за вченням Христа і апостолів. Тому й результати її життя прямо протилежні життю тих, хто живе за системою цього світу. Всі ті риси, які ми розглядали, як притаманні духовній людині, обов’язково проявляються в комплексі. Не можна взяти щось одне і на основі цього судити про духовність. Я до певної міри розумію, що завжди легше дотримуватися чогось зовнішнього, ніж зростати у внутрішньому чоловікові в образ духовної людини. Та все ж нам усіма силами треба прагнути цього, покладаючись на Господню підтримку і довіряючи в усьому Йому.

Віктор ВОЗНЮК,
завідувач відділу освіти Церкви ХВЄ України

"Благовісник", 4,2010

Українська християнська поезія