Віра та життя
Загублений олiвець
Це було на світанку мого пасторського служіння. Це були роки, коли механічні олівці (з різними діаметрами на 0.5 і 0.7 мм) тільки входили в ужиток і були ще новинкою. Купив і я якось собі у Києві такий олівець. Віддав аж 135 000 купонів і був безмежно щасливий від придбання. Таким олівцем було зручно робити помітки в Біблії, та й взагалі, потрібна для проповідника річ. Куди б я не ходив — олівчик скрізь був зі мною. Це була моя радість, моя гордість, мій комфорт. Загалом, був він для мене як друг і соратник по служінню.
Одного разу проводили ми службу на кладовищі. Помер віруючий брат, ми не встигали через недільне зібрання. Мене привезли на мотоциклі на кладовище, куди вже доставили покійника. Я пройшов між рядами могил, трохи зібрався з думками і почав служіння. Все відбулося добре, траурне зібрання звершили. Люди пішли до автобуса. Я теж, було, вже зібрався йти, як раптом... виявив, що немає олівця. Моєму серцю відразу стало тісно в грудях, воно забилося часто і з надривом. Щось незриме защеміло глибоко всередині, а тіло стало ватяним і непокірним. «Мій олівчик, — застогнав я подумки, — та як же це так?!.. Господи, де ж мій олівчик?! Будь ласка, Господи, допоможи мені знайти мою згубу».
Далі було те, про що зараз я згадую із соромом і посмішкою. Вибачте за вираз, але я рачки проповз увесь свій шлях назад від могили до дороги, де мене зсадили з мотоцикла. Не знайшовши там нічого, я пішки пройшов по тому шляху, по якому мене везли, придивляючись до кожного сантиметра дороги: чи не лежить там мій олівчик. Нічого не знайшовши і там, я вирішив повернутися на кладовище і ще раз спробувати щастя на стежці між могилами. Там і застало мене слово, яке Бог ясно промовив мені в саме серце: «Так би ти душі заблукалі шукав, як свій олівчик»! Я зупинився як укопаний, і по всьому тілу розлився важкий і глибокий сором. «Боже мій, — нарешті сказав я собі, — що я роблю! Адже це просто олівець. Але скільки ревнощів викликало в мені бажання його знайти! Виявляється, якщо мені треба — я можу світ перевернути, щоб досягти бажаного». Мені стало якось не по собі і я, залишивши пошуки, побрів додому. Так я його і не знайшов. Пізніше купив новий, але, зізнаюся, довго нудьгував за отим першим. Однак урок отримав на все життя: потрібно завжди думати про головне, а будь-які другорядні дрібниці відпускати легко і безболісно. Не можна прикладати серце до речей, якими б корисними та дорогими вони не були нам. Річ — це не Бог. Тільки Бог важливий! Все інше прах...
До цих пір я пам’ятаю той урок і керуюся набутим тоді досвідом.
«Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Фил. 3:7,8).
Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ,
Донецька обл.
"Благовісник", 4,2010
|