Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Загублений олiвець

Це було на світанку мого пасторського служіння. Це були роки, коли механічні олівці (з різними діаметрами на 0.5 і 0.7 мм) тільки входили в ужиток і були ще новинкою. Купив і я якось собі у Києві такий олівець. Віддав аж 135 000 купонів і був безмежно щасливий від придбання. Таким олівцем було зручно робити помітки в Біблії, та й взагалі, потрібна для проповідника річ. Куди б я не ходив — олівчик скрізь був зі мною. Це була моя радість, моя гордість, мій комфорт. Загалом, був він для мене як друг і соратник по служінню.

Одного разу проводили ми службу на кладовищі. Помер віруючий брат, ми не встигали через недільне зібрання. Мене привезли на мотоциклі на кладовище, куди вже доставили покійника. Я пройшов між рядами могил, трохи зібрався з думками і почав служіння. Все відбулося добре, траурне зібрання звершили. Люди пішли до автобуса. Я теж, було, вже зібрався йти, як раптом... виявив, що немає олівця. Моєму серцю відразу стало тісно в грудях, воно забилося часто і з надривом. Щось незриме защеміло глибоко всередині, а тіло стало ватяним і непокірним. «Мій олівчик, — застогнав я подумки, — та як же це так?!.. Господи, де ж мій олівчик?! Будь ласка, Господи, допоможи мені знайти мою згубу».

Далі було те, про що зараз я згадую із соромом і посмішкою. Вибачте за вираз, але я рачки проповз увесь свій шлях назад від могили до дороги, де мене зсадили з мотоцикла. Не знайшовши там нічого, я пішки пройшов по тому шляху, по якому мене везли, придивляючись до кожного сантиметра дороги: чи не лежить там мій олівчик. Нічого не знайшовши і там, я вирішив повернутися на кладовище і ще раз спробувати щастя на стежці між могилами. Там і застало мене слово, яке Бог ясно промовив мені в саме серце: «Так би ти душі заблукалі шукав, як свій олівчик»! Я зупинився як укопаний, і по всьому тілу розлився важкий і глибокий сором. «Боже мій, — нарешті сказав я собі, — що я роблю! Адже це просто олівець. Але скільки ревнощів викликало в мені бажання його знайти! Виявляється, якщо мені треба — я можу світ перевернути, щоб досягти бажаного». Мені стало якось не по собі і я, залишивши пошуки, побрів додому. Так я його і не знайшов. Пізніше купив новий, але, зізнаюся, довго нудьгував за отим першим. Однак урок отримав на все життя: потрібно завжди думати про головне, а будь-які другорядні дрібниці відпускати легко і безболісно. Не можна прикладати серце до речей, якими б корисними та дорогими вони не були нам. Річ — це не Бог. Тільки Бог важливий! Все інше прах...

До цих пір я пам’ятаю той урок і керуюся набутим тоді досвідом.

«Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Фил. 3:7,8).

Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ,
Донецька обл.

"Благовісник", 4,2010

Українська християнська поезія