Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра ти життя

Гра, яка виявилася не грою

Раніше часто чув про дитячу гру «Монополія». Ніколи не цікавився нею, не вникав у її особливості. А нещодавно, прийшовши ввечері з роботи та повечерявши, піддався на вмовляння дітей зіграти з ними. Одним словом, вирішив згадати дитинство. Мені пояснили правила гри, додавши, що дрібні нюанси зрозумію пізніше. Для тих, хто незнайомий з «Монополією», поясню суть. Це гра для майбутніх ділових людей, бізнесменів. Кожен учасник отримує від банку певну суму грошей, за які може на свій вибір купувати акції підприємств. Важливий початок гри, бо саме він закладає умови майбутнього успіху чи неуспіху бізнесу. Гравці по черзі кидають гральний кубик і, залежно від очків, що випадають, роблять хід на відповідну кількість кроків. Клітинка, на якій зупиняється гравець, відповідає певній фірмі, заводові, виробництву, яке можна купити. Якщо клітинка переходить у власність якогось гравця, то пізніше, інший гравець, який зупиняється на ній, повинен платити власнику відсотки. В ході гри підприємства або його відсотки можна продавати, купувати. Одним словом, відточуються бізнесові здібності.

Спочатку гра виявилася мені не дуже цікавою, брав участь заради дітей, які були щасливі від такого партнерства, але потихенько втягнувся і навіть відчув особливий азарт. Поволі почав зауважувати маленькі секрети, десь виявилися приховані, про які і не здогадувався, підприємницькі завдатки. Але все таки брак досвіду зробив свою справу: мене випереджували. Особливо вирвався вперед один гравець, який несподівано став чи не повним монополістом у бізнес-грі. А ще мене вразило те, як змінилися під час гри мої діти і я сам, як з хороших друзів та близьких родичів ми перетворилися на ворожих конкурентів. Я виявив у собі та дітях такі риси, які не роблять нам честі. Я зауважив, що можу легко обманути заради «навару», «змахлювати». І хоча за гру я сів заради дітей, щоб зробити їм приємне (навіть тато з нами грає!), батьківська любов кудись поділася, натомість з’явилися конкуренти по бізнесу. Я вже не звертав уваги на почуття учасників гри, головне, хапонути хороший кусок. Більше того, якщо з якоїсь бізнесової оборудки, яку мені пропонували, хтось отримував більший зиск, аніж я, навіть відмовлявся від тимчасового прибутку. Нарешті, гра мені набридла і я вирішив залишити її. Але не просто вийти з гри. Свої акції та прибутки віддав дочці, яка програвала. Але вже пізніше усвідомив, що справжньою причиною було не милосердя: я хотів, щоб за допомогою мого подарунка вона «завалила» того гравця, який виявився більш успішним у бізнесі.

Звичайно, я не ангел, як і кожна людина, маю певні вади. Але ця гра показала мені, що навіть я сам погано знаю себе і оточуючих. За нормальних умов ми усі добрі та правильні. А от коли справа торкається грошей, раптом проявляються приховані риси характеру, які лякають нас самих. Скільки сімей, родин були зруйновані тільки тому, що не могли поділити батьківської спадщини чи спільних грошей! Скільки близьких людей стали ворогами тільки тому, що вирішили вести спільний бізнес! А один християнин-бізнесмен навіть прямо сказав: «У бізнесі немає братів».

Звичайно, мова йде не про всіх. Є християни, які і в бізнесі залишаються християнами. Але гра «Монополія» показала мені, якими небезпечними можуть стати гроші та гонитва за ними. Як вони можуть зруйнувати нас самих та стосунки з рідними та близькими людьми. Для мене це була всього лише гра, несправжні гроші, несправжні заводи та підприємства. А якщо справжні? А якщо мова йде про реальні гроші та реальні бізнес-проекти? Нерідко на цьому закінчується наша біблійна правильність і ми дозволяємо егоїстичним пристрастям керувати нами, нашим розумом, серцем та вчинками. Недаремно Слово Боже застерігає нас від того, щоб не потрапити в залежність від прибутків та грошей.

Я так і не став завдяки «Монополії» успішним бізнесменом. Але вона багато чому навчила мене. Дав би лише Бог цей урок використати на благо собі та ближнім.

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 1,2010

 

Українська християнська поезія