Віра та життя

Козел відпущення

Нещодавно заходила в російський магазин і була свідком розмови покупця із завідувачкою цього слов’янського острівка, який володіє доволі непривабливим товаром. «Чому ви продали мені зіпсовану ковбасу?» — гнівно запитувала дама похилого віку, трясучи палкою ковбаси не першої і навіть не другої свіжості. Я, звичайно ж, не здивувалася, напевно, вже останньому акту цього спектаклю, що розігрувався на моїх очах, тому що не раз бачила, як метикуваті продавці, не соромлячись, спочатку обтирали запліснявілу ковбасу вологою ганчіркою, а потім полірували її оливковою олією. Результат був вражаючий: ковбасні вироби виглядали як новенькі.

«Я вже стомилася повторювати одне й те ж, — у свою чергу відповіла розчервоніла завідувачка. — Візьміть свої десять доларів і на цьому полишімо». — «Та справа ж не тільки в грошах, — не вгамовувалася покупець. — Чому ви обманули мене, сказавши, що ковбаса свіжа?» — «Я вас не обманювала. Ви взагалі не в мене купили», — відрубала завмаг глибокодумну фразу, яка одразу ж викликала в мене підозру на хворобу безвідповідальності.

Через кілька днів після цього випадку я перевіряла через комп’ютер свій робочий розклад і виявила, що людина, котра відповідає за це, зробила помилку і поставила мене не на правильний час. Щоб не було непорозумінь, я відправила їй по електронній пошті повідомлення з проханням виправити мої робочі години. І все. У відповідь сподівалася хіба що на інформування про зроблені зміни. Але наступного дня мені зателефонувала наша завідувачка, яка засмученим голосом почала просити у мене пробачення за те, що та помилка (до якої вона напряму не мала жодного стосунку) змусила мене хвилюватися.
Поклавши трубку, я порівняла двох завідувачок. Одна зняла з себе відповідальність за дії своїх працівників, інша ж навпаки — взяла її на себе. Одна знайшла винного, інша ж взяла вину на себе.

У своїй першій оправдальній промові перед Богом, Адам вчинив так, як та завідувачка магазином. Він швидко знайшов винного, що стало мало не першою ознакою прояву гріховності людини. Вказавши на Єву, він забув, що за все відповідає він сам. Навіть якщо Єва на базарі Едемського саду й почала торгувати зіпсованою ковбасою, від якої інфікувалися її нащадки, Адам ніяк не міг уникнути відповідальності, тому що господарем базару був він сам.
У кожного з нас свій базар. У менеджерів — підприємство, у чоловіків — сім’я, у батьків — діти, ну а в решти, включаючи й вище згаданих, — емоції. Єву — як козла відпущення — знайти легко. Вона завжди знайдеться десь під рукою безвідповідальних керівників, голів сімейств, батьків, а також всіх тих, хто не хоче брати контроль над своїми емоціями поганого настрою. Але в Єві (євр. «життя»), як правило, закладене життя — для підприємства, для чоловіка, для сім’ї… Тому що це та, котра поряд. А ми беремо її, недбало кидаємо на неї вину і, як того козла відпущення, гонимо в пустелю і скидаємо зі скелі у прірву… не розуміючи, що в цьому наша смерть.

Марина Миронова, м. Сієтл,

marinamironova.livejournal.com

"Благовісник", 2,2010