Віра та життя

Я буду говорити з тобою твоєю мовою

Бог знає, що ми іноді не помічаємо умовних знаків. Можливо, саме тому Він дав їх нам у достатній кількості. Райдуга після дощу означає Божий заповіт. Обрізання визначає Божих вибраних, а зорі зображують велику сім’ю Бога. Навіть сьогодні ми використовуємо символи в новозаповітній церкві. Причастя — символ Його смерті, а хрещення — символ нашого духовного народження. Кожен з цих знаків символізує глибоку духовну істину.

Однак найбільш зворушливий, написаний від руки трьома мовами знак, розміщений на хресті. «А Пілат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де був Ісус розп’ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пілатові юдейські первосвященики: «Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я — Цар Юдейський». Пілат відповів: «Що написав — написав!» (Ів. 19:19-22).
Чому табличку розмістили над головою Ісуса? Чому те, що там було написано, стривожило юдеїв і чому Пілат відмовився змінити напис? Чому слова були написані трьома мовами і чому про цю табличку згадується в усіх чотирьох Євангеліях?

Зосередьмо свою увагу на одній з усіх можливих відповідей на ці питання. А що коли цей шматок дерева є зображенням Божої відданості? Символом Його пристрасного бажання розповісти світу про Свого Сина? Нагадуванням про те, що Бог зробить все необхідне, щоб донести до вас Своє послання? Я вважаю, що цей напис відкриває дві істини про Боже бажання донести Євангелію до всього світу.

Немає такої людини, яку Бог не міг би використати

Зверніть увагу, цей знак одразу ж приніс результати. Пам’ятаєте відповідь розбійника? За кілька хвилин до своєї смерті, охоплений болем, він повертається і каже: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» (Лк. 23:42). Які дивні слова. Він не благає: «Спаси мене». Він не просить: «Помилуй мою душу». Його прохання — це звернення слуги до царя. Чому? Чому він говорить про Царство Ісуса? Може, він чув, як вчив Ісус? Може, йому були відомі висловлювання Христа? Чи, найімовірніше, він прочитав табличку: «Ісус із Назарета, Цар Юдейський». Якщо так, то цей напис був першим інструментом, який використали, щоб проголосити вістку про хрест.

Пілат не мав наміру розповсюджувати Євангелію. Насправді на табличці було недвозначно написано: «Ось що чекає царя юдейського; ось що римляни зроблять з ним. Цар цього народу — раб, розіп’ятий злочинець, а якщо такий цар, то який вже тоді народ, яким він править?» Пілат хотів, щоб цей напис лякав і принижував юдеїв. Але в Бога була інша мета. Сам того не підозрюючи, Пілат був секретарем небес. Він писав під диктовку Бога і написав це на хресті. І напис змінив долю того, хто його читав.

Немає такої людини, яку б не міг використовувати Бог.

К.С. Льюїс може підтвердити це. Цей професор з Оксфорда прийшов до Христа у зрілих роках, і його перо допомогло багатьом зробити те ж саме. Буде важко знайти письменника з таким же широким колом читачів і глибокою духовною проникливістю. І було б важко знайти більш дивного євангеліста, ніж той, який привів Льюїса до Христа.

Повірте мені, він цього не хотів, тому що сам був невіруючим. Його звали Т.Д. Уелдон. Він, як і Льюїс, був агностиком. За словами одного з біографів, він «насміхався над усіма переконаннями і майже всіма позитивними твердженнями». Він був інтелектуальним, цинічним невіруючим. Одного разу Уелдон зробив зауваження, яке перевернуло все життя Льюїса. Він вивчав богословське підґрунтя Євангелії. «Дивна річ, — сказав він, — ця вигадка про… помираючого Бога. Все виглядає так, наче це насправді відбулося». Льюїс не міг повірити тому, що почув. Спочатку він навіть подумав, що Уелдон п’яний. Але цього твердження (хоча воно було зроблене мимохідь і несерйозно) виявилося достатньо, щоб змусити Льюїса подумати про те, що Ісус був саме Тим, за кого Себе видавав.

Розбійник прийшов до Христа завдяки тому, хто Його відкинув. Вчений прийшов до Христа завдяки тому, хто не вірив у Нього. Немає такої людини, яку б Бог не міг використати.

І…

Немає такої мови, якою б не говорив Бог

Будь-який перехожий міг прочитати цей напис, тому що кожен володів хоча б однією з трьох великих мов древнього світу. Іврит був мовою Ізраїлю, мовою релігії; латинь була мовою римлян, мовою закону й управління; грецька була мовою культури. Христос був проголошений Царем кожною з них. У Бога було послання для кожного: «Христос — Цар!»

Немає такої мови, якою б Він не говорив. І це підводить нас до дивного запитання: якою ж мовою Він говорить з нами? Я маю на увазі не говірку чи діалект, а щоденні події у нашому житті. Чи знаєте ви, що Бог дійсно говорить. Він говорить з нами будь-якою мовою, яку ми зрозуміємо.

Іноді Він говорить «мовою достатку». Ви ситі? Ваші рахунки оплачені? В кишені кілька дзвінких монет? Не надто вже гордіться тим, що в вас є, щоб не упустити того, що Він хоче вам сказати. Може, у вас так багато всього, що ви могли б віддавати?

А може, ви чуєте місцевий діалект «нужденності»? Ми, звичайно, хотіли б, щоб Він говорив лише «мовою достатку», але Він не завжди так робить. Іноді через «мову нужденності» Господь переконує нас, що Він бере участь у нашому житті і турбується про нас.

Чи чуєте ви «мову нужденності»? А як щодо «мови скорботи»? Що ж тут скажеш, ми уникаємо цієї говірки. Але ми з вами знаємо, як зрозуміло говорить Бог в лікарняних коридорах і ліжках. Здається, що ніщо не привертає нашого слуху до небес краще, ніж хворе тіло.

Бог говорить всіма мовами, включаючи вашу. Хіба Він не сказав: «Я буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити» (Пс. 32:8)? Хіба нам не велено взяти «Закона з Його вуст, а слова Його в серце своє» (Йов. 22:22)? Якою мовою говорить з вами Бог?

І хіба ви не раді, що Він говорить? Хіба не вдячні, що Йому не все одно, якщо Він говорить з нами? Хіба не приємно знати, що «приязнь Господня до тих, хто боїться Його» (Пс. 25:14).

Мій дядько Карл був вдячний за те, що з ним хтось розмовляв. Захворівши в дитинстві на кір, він залишився глухим і німим. Майже всі свої шістдесят з лишком років він жив у цілковитій тиші. Небагато людей говорили його мовою.
Мій батько був одним із них. Будучи старшим братом, він, можливо, відчував бажання підтримувати свого молодшого брата. Після того, як помер їхній батько, він, ймовірно, відчув, що має зайняти його місце. Якою б не була причина, мій батько вивчив мову жестів. Він не був відмінником. Він навіть не закінчив середньої школи. Ніколи не вчився у коледжі. Ніколи не бачив потреби у тому, щоб вчити іспанську чи французьку. Але він витратив час, щоб вивчити мову свого брата.

Варто було лишень моєму батькові увійти в кімнату, як обличчя Карла починало сяяти від щастя. Двоє знаходили куточок і починали розмовляти своєю мовою. Вони чудово проводили час. І хоча я ніколи не чув, щоб Карл висловлював вдячність (він не міг), його широченна посмішка не залишала й тіні сумніву в тому, що він був вдячний. Мій батько вивчив його мову.

Ваш Батько також вивчив вашу мову. «Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного» (Мт. 13:11). Думаєте, одного слова вдячності буде достатньо? І коли ви будете дякувати Йому, запитайте, чи не пропустили ви яких-небудь знаків, які Він посилав на вашому шляху?

Одна справа — пропустити мимо вух слова дружини про прибирання квартири. І зовсім інша — пропустити Божі слова про Його участь у вашому житті.

Макс Лукадо,
"Благовісник", "1,2009