Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Безвідповідальність

Сучасне суспільство часто оперує таким поняттям як відповідальність. Наприклад, кримінальна, адміністративна, соціальна відповідальність.

У нашій країні дуже часто можна почути такі вирази: «...Уникати відповідальності, вдалося уникнути відповідальності». І дійсно: люди намагаються уникнути відповідальності перед законом чи суспільством, різними способами, починаючи з елементарної брехні і закінчуючи хабарем судді чи слідчому або навіть вбивством іншої людини. Ми бачимо, як інші люди не несуть відповідальності за свої вчинки. У нас виникає багато запитань. Та є те, чого ми не бачимо, але що варто враховувати у своїх роздумах на цю тему.

Відповідальність. Що вона робить з людиною? Які у ній переваги?

Саме слово «відповідальність» можна інтуїтивно і логічно розкласти на такі поняття, як давати відповідь на запитання, адресоване тобі конкретно. Що ти робиш? Навіщо ти це робиш? Чого ти намагаєшся цим досягнути? Які це матиме наслідки? І безвідповідальність — це той голос, який наполегливо вмовляє тебе залишити це все без відповіді. Кого це хвилює? А хто, взагалі, запитує? Зухвале мовчання у відповідь на запитання, адресоване конкретно тобі. Це суть безвідповідальності. Мовчання, яке робить серце жорстоким, бо з якою б інтонацією його не запитували, воно не має наміру відповідати. А за жорстокістю завжди стоїть слабкість, виходячи з тіні тільки тоді, коли її виганяє звідти страх. Так, безвідповідальність робить людину слабкою. Мовчання приходить не тоді, коли «просто нема тут кому відповідати», а коли страшно відповісти, бо знаєш, що не того від тебе очікують, що відповідь твоя не правильна, і це МАЄ значення.

І ще, хоч це звучить парадоксально, безвідповідальність забирає у людини ту свободу, якої вона шукала, намагаючись уникнути відповідальності. Яким чином? Справа в наслідках. Адже, вникаючи в зміст цього слова, розумієш, що наслідки — це не просто твої сліди, які ти залишив і пішов собі. «На-слідки» — слово свідчить, що на твої сліди хтось ступає, хтось іде за тобою, по твоїх слідах, наздоганяє, переслідує і настигне рано чи пізно, коли ти знеможеш. Чи є у когось можливість самому вибирати свій шлях, йти за покликом серця чи за власними рішеннями, коли його переслідують? Коли тебе переслідують, ти не йдеш туди, куди хотілося — ти втікаєш туди, де безпечно. Я не бачу в цьому ніякої свободи вибору, лише безвихідь. Безвідповідальність і безвихідь таким чином стають ближчими, ніж це може здатися на перший погляд.

Дуже рідко доводиться чути, щоб людина звинувачувала себе в тому, що вона погано знає свою віру або не намагається пізнати глибше Біблію, хоча і те, й інше — обов’язок християнина: «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього» (1 Тим. 4:16). Проте є чимало людей, які, обходячись мінімальним знайомством зі своїм Творцем, спілкуванням із Богом здалеку, з відстані своєї незалежності і свободи, вважають за краще перебувати в «блаженному» незнанні стосовно того, що відбувається у сфері духу. Безумовно, за законом, який дав Бог, на відміну від людських законодавств, є випадки, коли незнання звільняє від відповідальності. Проте є і свідоме незнання, коли я «не знаю, тому, що не хочу знати», тому що, маючи вкрай своєрідне уявлення про свободу, вважаю, що знайомство з моральними нормами для мене не обов’язкове. Безперечно, ніхто не відбере від мене невід’ємного права заблукати в незнайомому лісі, якщо я самовпевнено вирушу туди без провідника, компаса або карти. Проте мова не тільки про мене; набагато страшніше, коли від мого добровільного незнання страждають інші люди. Можна скільки завгодно ігнорувати закон всесвітнього тяжіння, можна публікувати в наукових журналах розлогі статті про те, що нові дослідження в цій галузі доводять, що він не абсолютний, але це не допоможе нікому з тих, хто летітиме в прірву. Так само можна відкладати на невідомий термін той день, коли ви візьмете до рук Біблію і почнете «досліджувати себе і Писання», а можна і зовсім стверджувати, що ця книга — цінна лиш своїм історичним та культурним значенням і, якщо у шкільну програму її вивчення не входить, значить, вона не є обов’язковою для всіх. Але Бог свідчить про те, що Біблія є Його Словом, і що саме це Слово судитиме людей. «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, — чи добре, чи лихе» (2 Кор.5:10). Можна довго мовчати тут, коли особисто до тебе звертається Бог, але потім фальшиве і тоненьке «я не знав!», обірвавшись різко на відчайдушній ноті, ні на кого не справить враження. Навіть на Бога.

Яна СИНЮК,
м. Луцьк

"Благовісник", 4,2010

Українська християнська поезія