Три спокуси духовного працівника

«А Ісус, повний Духа Святого, вернувсь з-над Йордану, і Дух на пустиню Його попровадив. Сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчились вони, то вкінці зголоднів. І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став! А Ісус відповів йому: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим!

І він вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її. Тож коли Ти поклонишся передо мною, то все буде Твоє! І промовив Ісус йому в відповідь: Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! І повів Його в Єрусалим, і на наріжнику храму поставив, та й каже Йому: Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу! Бо написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли! і: Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги! А Ісус відказав йому в відповідь: Сказано: Не спокушай Господа Бога свого! І диявол, скінчивши все цеє спокушування, відійшов від Нього до часу» (Лк.4:1-13).

Ситуація, яка сталася з Ісусом, дуже повчальна. Ми бачимо Христа, сповненого Духа Святого, але Він одразу ж був поведений у пустелю. І там почалися випробування. Тому ми маємо розуміти, що бути сповненим Духа Святого не означає бути позбавленим спокус та випробувань. Спокуси прийдуть у життя кожної людини. Але питання в тому, чи вистачить їй духовності, щоб пройти ці випробування.

Перше, чим спокушав диявол Христа, — це їжа. Ісус захотів їсти. Це досить природно. Але в такому стані, якщо пригадати історію Якова та Ісава, людина здатна продати щось найцінніше. Ісав, наприклад, продав своє первородство. У такому стані, як би важко не було про це говорити, матері їли навіть своїх власних дітей.

Я думаю, що мало хто з нас був у такому стані. Цей стан робить нас доволі вразливими. Але погляньте, як Ісус боровся. Відповідь проста — Він знав істину. Для кожного з нас дуже важливо на саму вершину поставити істину — не досвід, не власні переживання, навіть не особисті відкриття. Істина збереже нас і дасть нам сили. Істина, як та сіль, зберігає нас від розкладання. Протистоячи дияволові, Ісус відповідає дуже просто: «Написано…»

Виходить, що для того, щоб не піддатися спокусі й навіть просто мати силу сказати «написано», треба передусім знати істину. Але для того, щоб перемогти спокусу, треба цю істину проголосити. Я не зможу проголосити істину, якщо не знатиму її. Можна цитувати якісь уривки з Писання, але якщо вони не перейшли на рівень мого пізнання, цитування не допоможе. Істина — це те, що треба пізнати й зрозуміти.

Я зараз не про те, що віруюча людина має геть усе зрозуміти: чи то як світ створений, чи що чим зумовлене. Усе це, ми, напевно, зрозуміємо десь там, на небі. Перебуваючи в земному тілі, ми не здатні осягнути природу Божу, ми не можемо вмістити її у своє обмежене розуміння. Але все необхідне для спасіння й перемоги над спокусами нам Господь відкрив. І цього достатньо.

Спочатку диявол спокушує людину, опираючись на її фізичні потреби. Наступним випробуванням є те, що диявол показує людині всю славу, якою нібито він наділений. Але чи це насправді так, можна подискутувати. Диявол каже: «Це все належить мені. І якщо Ти мені поклонишся, то віддам усе Тобі». Я бачив, як людина піддається спокусі слави. І це нівечить істину в її серці. І така людина починає потрохи підтасовувати свої переконання під власні бажання. Вона вважає: я трохи тут поступлюся, я ж не доходжу до тих меж, яких вже точно не можна переступати. Але істина — це та сіль, яка не дає нам порушити цієї межі, хай навіть для когось незначної. Істина — це те, що береже моє серце в стані здатності завжди мати взаємини з Богом.

Слава — це така штука, яка захоплює багатьох людей. Ми можемо бачити, як багато відомих на весь світ служителів стали відходити від Бога. На певному етапі щось відбулося в їхньому житті, таке відчуття, що істинну витісняли на задній план. Ось, наприклад, ситуація з одним служителем, який часто розповідає різні свідчення, які відбуваються через його служіння. Але в реальності люди бачать зовсім інше. І от йому кажуть: «Брате, для чого ти обманюєш людей. Ти написав, що брат отримав зцілення від раку, а він вже давно в могилі лежить. І про інших людей неправду говориш, те, чого не було». На це він відповів: «Я таким чином віру в людях збуджую». Так можна дійти й до того переконання, що для Божого діла й вкрасти можна. Так людина доходить до того, що може зовсім втратити кордони.

Річка, яка втрачає свої межі, перетворюється в болото. А в болоті завжди стільки всього водиться, що його легше висушити, ніж очищати.

Диявол підступає до Христа зі спокусою слави, але Він рішуче відповідає: «Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся…» Мене вражає твердість, яку Ісус демонструє, показуючи, що не піде на такий компроміс.

І диявол торкається найбільш глибинного. «Ти хочеш, щоб тебе визнали Месією? Я маю чудовий план — піар-проект: Ти кидаєшся з храму — і, як написано, ангели Тебе підхоплюють. Всі знають, що Месія має прийти згори. І якщо Твоя нога не спіткнеться об камінь, а на крилах ангельських Ти спустишся додолу з високого храму, усі зрозуміють, що Ти насправді Месія. Уявляєш, як народ до тебе хлине! Це ж ради служіння».

Але Ісус знову повертає цю розмову в інше русло: «Ні, істина не така. Правда в тому, щоб не спокушувати Господа». Оцей момент дуже важливий: завжди розрізняти, де істина, а де підробка, підтасована під істину. Але Істина була в Ісуса в серці, і Він її проголошував — і так перемагав. І це чудовий приклад для нас.

Я завжди захоплювався проповідниками, які, проголошуючи певну тезу, опиралися на Слово Боже. Будьмо чесними: іноді хочеться досвідом поділитися, знаннями набутими. І в цьому немає нічого поганого. Але наш досвід — то не істина. Звісно, ми можемо підтверджувати істину прикладами з власного досвіду, але якщо я намагаюся показати істину через досвід чи вивести її з власного досвіду, то я заплутався. Отут може виникнути проблема, особливо якщо це стосується духовних питань. Істина має лежати в основі. Якщо її немає в основі, ми можемо стати на хибний шлях, тому що досвід у різних людей може відрізнятися. Досвід від народу до народу абсолютно різний.

Який був досвід у Мойсея, якому Бог сказав: «Скажи цій скелі...»? З досвіду він знав, що вода текла тоді, коли він вдаряв об скелю. І він скористався досвідом — просто трошечки відхилився від того, що сказав йому Бог. Здавалося б, що тут такого — він же нічого грішного не зробив, просто вчинив так, як колись, обпершись на набутий досвід. І вода потекла. І народ чудо бачив. Але Мойсеєві після цього Господь докорив: «Ти не виявив святості!» У чому не явив святості Мойсей? Він не став настільки відділеним, щоб у чистості й святості проголосити те, що сказав Бог.

Ми теж у своєму житті переживаємо спокуси й робимо помилки. Але ми щиро вдячні Богові, що Він пробачає кожному грішнику, який кається. Інакше ми б зараз стояли розгублені один перед одним і, як ті учні, казали: «То хто ж може спастися?» Проте ми маємо вміти каятися, коли вчинили неправильно, і намагатися міцно триматися істини. Ми бачимо це в житті апостолів Петра, Павла, ми бачимо це в житті Давида та інших героїв віри.

Тому хай завжди буде істина в нашому серці й на наших устах. Це запорука того, що я не збився з дороги, що я йду в правильному напрямку й Господь зі мною.

Анатолій КОЗАЧОК,
перший заступник старшого єпископа УЦХВЄ

Благовісник, 3,2021