Благовісник

Утома в служінні та деякі її причини

Є багато різних ситуацій і зовнішніх причин, чому служитель, рукопокладений або рядовий, «вигорає» в служінні та відстає. Хтось бере на себе непосильну ношу, яку ніхто на нього не клав (див. Мт.11:28-29), не згідно з дарами, не за покликанням. Хтось, виконуючи служіння, разом із тим любить гріх і не хоче його залишити. І той гріх — як пробоїна в судні, через яку набирається вода й тягне корабель на дно, незважаючи на те, що двигун «тримає» крейсерську швидкість. Хтось має такий характер, що не може дисциплінувати себе, організовувати, планувати час — і, як результат, бути відповідальним.

Не применшуючи різні можливі причини втоми, я хочу звернути увагу на ще одну — неправильні очікування від служіння. Які?

1. Труднощам на землі повинен прийти кінець.

Нам хочеться вірити, що є якась точка освячення (духовного росту) й служіння, за якою труднощі перестануть бути труднощами, а служіння піде «як по маслу». З’являться служителі-заступники, надійні, як Тимофій, Єпафродит, Лука і Сила. Ми займемо якесь важливе місце й будемо тільки віддавати накази.

Але ми забуваємо, що залишки гріха в християнах ще огризаються в передсмертних конвульсіях із великою силою і хитрою стратегією. Наш головний триєдиний ворог плоть-світ-диявол (див. Еф.2:1-3) так і залишився головним ворогом. Ми маємо не просто технічні перешкоди в служінні, нам не просто потрібно виконати програму якісно й професійно. А, вибудовуючи церкву й впливаючи на світ, необхідно пам’ятати, що основна боротьба — духовна (з гріхом), і поле бою — людське серце (всередині): наше власне — по-перше, і тих, хто нас оточує, — по-друге.

Тому, коли нам здається, що механізм служіння працює як швейцарський годинник, не варто обманювати себе й думати, що його ніколи вже не доведеться «розбирати», «накручувати», «змащувати» і т. ін. Труднощі будуть, але правильне очікування полягає в тому, щоб із труднощів у роботі з людьми брати духовну користь і не сумувати. Бо через відсутність важливої, «невід’ємної» персони механізм нашого служіння перестане працювати.

2. Служіння приносить «щастя».

Радість у служінні або від служіння — це не погано (див. Євр.13:17). А ось спроба зробити служіння джерелом щастя — помилка. Як це відбувається?

Те, що людина стала християнином і отримала нове серце, ще не означає, що в цього нового серця немає ворога й воно не потрапить під його вплив, що не буде піддаватися спокусам цього ворога. «Кожен спокушується... власною пожадливістю» — це ж про християн.

Так-от, служителі будь-якого рангу мають таку властивість — очікувати, що служіння задовольнить їхні потреби (див. Мт.6:21). Тобто людина може думати, що через служіння зможе досягти успіху, похвали, впевненості в собі, стане авторитетною, більш праведною в очах людей і Бога та багато іншого. Насправді, коли «зачепиш» одного ідола, то там виявиться ціла команда «дружбанів». Одне служіння може бути поклонінням десяткам внутрішніх ідолів. Контроль, повага, визнання, значимість, правота, позиція й багато такого іншого — лише невелика їх частина.

І велика трагедія для служителя трапляється тоді, коли всі спроби досягти «щастя» закінчуються провалом, а не успіхом. Але й це не найбільша біда. Ще гірше, коли виявилися проблеми духовні, але не приймається біблійне їх рішення. Коли людина закриває свою наготу «фіговим листям» своєї праведності, а не праведністю Ісуса Христа. Коли людина не відповідає за свої вчинки, намагається зняти з себе відповідальність за скоєне, посилаючись на праведність Христа. Наприклад, Христове прощення не знімає з людини відповідальності за матеріальні борги, їх потрібно віддати.

Іноді людина не захищає себе, але атакує тих, хто навколо, щоб перевести увагу від себе на них. Той, хто комусь здається перешкодою до щастя в служінні, буде обсипаний безліччю «приємних слів», критикою, плітками й таким іншим. Тоді забуте прощення, примирення, забута любов.

Але не потрібно думати, що служіння Богу — це справжня каторга. Істинна радість приходить тоді, коли через усвідомлення та визнання своїх проблем, своєї немічності, своєї слабкості приходить Божа сила, Божа перемога, Божа слава.

3. Служіння — запорука стабільності та добробуту.

На 100 відсотків Бог піклується про своїх дітей, праведний ще не сидів із простягнутою рукою. І навіть, якщо потрапить у скрутну ситуацію, як Ілля, то, як захоче Бог, «полетить» навіть слон, щоб принести йому поїсти, або риба вискочить з води й «побіжить» до нього.

Проблемка буває в тому, що ми роздмухуємо свої бажання й надаємо їм значення потреб. Тоді, здається, що Бог не благословляє, що немає успіху в служінні, що немає помазання, немає і немає...

Можливо, інколи добробут свідчить навколишнім про Божу турботу над тим, хто його має. Але відсутність добробуту не говорить про бездуховність тієї людини й про її лінь. У Писанні ми не знаходимо підстав робити швидкі висновки з цього приводу. Є багато як багатих християн, так і бідних, хоча й працьовитих.

Навряд чи ми сприймаємо апостола Павла як ледаря. Але йому доводилося жити в дуже різних умовах. І він каже, що навчився жити «і в злиднях, і в достатку» (Фил.4:13).

А як щодо Йова?.. У кожної людини може бути унікальна ситуація, з якою можна розібратися, якщо потрібно. Нам важливо зрозуміти, що не варто очікувати від Бога фінансової стабільності, як ніби Він зобов’язаний віддавати нам матеріально за все «духовне».

Інколи комусь і потрібно залишити служіння та піти на ту роботу, яка забезпечить фінансово і його самого, і його сім’ю, щоб не «висіти на чужій шиї» (2Сол. 3). Або паралельно зі служінням «шити намети» (1Сол. 2).

Урешті-решт нам не можна, протипоказано забувати, що служіння Богу — це стан серця, який виражається в добрих справах та любові до людей, а не просто добре організована діяльність. А найважливіше, що та справа й та любов, до якої ми покликані Богом, — виходить із любові до Нього (Еф.2:10). Адже є дві найбільші заповіді — два найбільші служіння: любити Бога і, як плід цієї любові, любити людей за Божим зразком любові.

Артем ПРИСТУПА

Благовісник, 3,2021