Благовісник

«У тебе просто не вистачає віри!»

«У тебе просто не вистачає віри!» — таке звинувачення чули багато людей, які не пережили очікуваних змін у житті. Особливо теорія «тобі це треба взяти вірою» популярна у середовищах, де робиться великий акцент на зціленні та дивах.

Висловлюсь дещо категорично. Я вважаю, що такі твердження — це немилосердна маніпуляція. Окрім того, що людина страждає від хвороби, вона ще страждає й від провини через брак віри й намагається невротично контролювати свої думки та почуття, скануючи їх на предмет сумнівів.

Коли маніпуляція має «біблійну аргументацію», вона звучить дуже переконливо і володіє великою владою. Але подивімося на цей аргумент. У 6-му розділі Євангелії від Марка та 13-му розділі Євангелії від Матвія розповідається, що Ісус прийшов на батьківщину та проповідував серед людей, і не зробив там багато чудес через їхнє невір'я. Цей уривок, як правило, і використовують як аргумент для звинувачення — «Твоє невір’я заважає Богові зробити чудо». Але якщо подивитися на ці уривки глибше, там наводяться роздуми людей щодо походження Ісуса, їхнє невір’я стосувалось особистості Ісуса Христа. Проблема не в тому, що вони не вірили в дива і зцілення, а в тому, що вони не вірили, що Ісус — Месія і Божий Син. Марко уточнює, що Ісус зцілив тільки небагатьох людей, поклавши на них руки. Цілком можливо, що оскільки його сприймали як звичайну, але трохи дивну людину, то лише деякі звернулися до Нього за допомогою.

Той самий Марко у 9 розділі розповідає про батька, який прибіг до Ісуса, благаючи врятувати сина. Діалог про віру між Ісусом і цим чоловіком Марко описує так: «А Ісус сказав йому: Щодо «якщо можеш», то все можливе віруючому! Тут батько дитини, скрикнувши, [зі сльозами] вигукнув: Вірю! Допоможи моєму невірству!» (Мр.9:23-24).

Я думаю, що віру багатьох із нас, принаймні мою, можна описати такими словами: «Вірю, допоможи моєму невірству». Якщо нашої віри рівно стільки, щоб прийти до Ісуса як до Божого Сина з проханням, то цієї віри вже достатньо. Ясна річ, що в цьому процесі в нас може бути безліч думок, внутрішніх протиріч і хвилювань. Я знаю багато історій про зцілення або звільнення від гріхів, де люди чесно зізнавалися, що під час молитви вони не мали переконливої віри, а відверто боялися або не відчували геть нічого. У Новому Заповіті я бачу, що в діях Ісуса була велика безпосередність. Він ніколи не запрошував людей у ці ігри розуму «віриш — не віриш», Він не вчив вимовляти чарівні сповідання, тим більше не вчив практики візуалізації і нікому зі стражденних людей не казав: «Просто візьми це вірою». Якщо Він щось робив, то це ставалося.

Я не знаю, чому хтось отримує своє диво, а хтось ні. Я знаю багато прекрасних віруючих людей, які вірили, але все ж пережили втрату. І не думаю, що варто там шукати невір’я чи прихований гріх. Інколи Бог нас веде зовсім іншим шляхом, ніж ми того бажаємо. І віра людей, які смиренно прийняли втрату й не перестали любити Бога, мені більш красива, ніж віра впертих криків у небо, яка шукає винних, невірних та вимагає платити ціну вищу від тої, яку вже заплатив Христос.

Ольга КОНДЮК

Благовісник, 2,2021