|
Як довіряти серед розчарувань?
Двоє учнів Христа прямують у селище Еммаус. Хоча, мабуть, питання не стільки в тому, «куди», скільки «звідки». А йдуть вони з Єрусалима, з місця чудес, Божої слави, неймовірних надій... Йдуть, залишаючи там частинку свого життя, своїх мрій, своєї віри в Нього...
Вони не просто пригнічені — вони вкрай розбиті й розчаровані. Усі їхні надії, усі очікування зруйнувалися в одну мить. Усе, чим вони жили останні декілька років, щезло, як сон.
Так, свого часу вони залишили все й пішли за Ним. Залишили свої справи, своїх рідних, свої інтереси і зв’язали свої долі з молодим пророком із Назарета, у якому побачили Месію.
І ось Той, Кому вони довірили своє життя, їх залишив...
Чи, можливо, виявися не тим, за кого вони Його вважали?
Так чи інакше — Він не виправдав їхніх очікувань...
Вони відчували себе обманутими, покинутими та самотніми... Вони ніяк не чекали, що, йдучи за Ним, опиняться в такій ситуації. Вони зовсім не розраховували опинитися в такому тумані, у такій безвиході, коли зруйнувалися всі надії!
Ніхто з нас не чекає, що, пішовши за Христом, ми коли-небудь відчуємо себе обманутими, розбитими й розчарованими...
Той, за Ким вони пішли, щез із виду. Вони до останнього не вірили, що це станеться, навіть намагалися це зупинити, але... Він помер.
Ви тільки послухайте ці повні смутку і розпачу слова: «А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити...» (Лк.24:21).
Розчарування…
Одне з найнеприємніших переживань у нашому житті.
Гіркота. Зневіра. Відчай.
До болю прикре почуття, коли зазнали краху твої очікування чи мрії, і опускаються руки, тому що далі чекати чи боротися вже неможливо або немає сил...
Скажіть, вам знайомі такі переживання?
Думаю, що знайомі.
Ми розчаровуємося в людях, які не виправдали наших очікувань.
У владі, яка не виконує своїх обіцянок.
Можливо, навіть, у церкві, де ми спіткнулись об людські недоліки, а так хотілося хоч тут побачити щирість і нелицемірну любов!..
Але це все мало значить у порівнянні з тим розпачом, який проймає серце, коли наших очікувань не виправдав наш Господь.
Люди — це люди, а от Він...
Він усе знає, бачить, усе може. Він є любов. Він справедливий. Досконалий. Добрий.
Саме тому ми довірились Йому, зв’язали з ним своє життя, довірили Йому свої долі, свої мрії, свої проблеми та бажання, свої таємниці...
Він же Той, хто ніколи не підведе!
«То, что здесь мне некому открыть, я несу Тебе, мой Иисус...» — співаємо.
Та реальність життя буває жорстокою. Є ситуації, є певні періоди життя, коли ми з різних причин переживаємо розчарування саме в Бозі.
Чому так відбувається? Як далі йти за Ним і довірятися Йому серед розчарувань? Як їх уникнути або ж не дати їм розтоптати нашу віру?..
Мрії, яким не судилося збутися
Повернімося до тих самих подорожніх, які так розчарувалися в Ісусі.
Скажіть, у чому суть їхнього розпачу, які саме їхні надії не виправдалися? Що саме вони чекали від Месії?
Насправді, уявлення учнів про місію Христа на землі були хибними. Вони, як і весь народ, чекали земного царства — Месія мав би скинути владу жорстоких римлян, відновити славне царство Ізраїлю й сісти на престолі Давида. Ну і, між іншим, вони мали б місце недалеко від царя.
Саме в цьому й полягає перша причина розчарувань — у мріях, яким не судилося збутися!
Послухайте ці слова ще раз: «А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити...»
А ми сподівались були...
Виявляється, вони сподівалися на те, що Він не збирався робити.
І зауважте — Він абсолютно не намагається виправдати їхніх сподівань!
Він не планує будувати земне царство! У Його плани не входить побудова раю на землі!
Так, Він добрий Бог, Він турбується про нас, про наш добробут, здоров’я, про наші земні справи, ми маємо безліч обітниць Його помочі й благословень, але... Але нерідко чомусь стається не так, як ми чекаємо.
Фокус наших бажань часто зміщується в земну, тимчасову площину. Фокус Божих бажань — ніколи.
Він насамперед піклується про вічне, про нашу віру, про стан твоєї душі — і так буде завжди.
Якщо на ваги поставити моє здоров'я, комфорт чи достаток і моє вічне життя — безумовно, Бог дбатиме про вічне.
Він скоріше позбавить мене здоров'я, щоб спасти мою душу, ніж зберегти мій добробут ціною втрати віри, святості, стосунків із Ним.
«Краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого» (Мр.9:43).
Друзі, будьмо уважні до своїх мрій і бажань. Від деяких із них варто відмовитися прямо зараз. Деяким з них не судилося збутися. Не всі наші бажання втіляться в життя. І щоб уникнути зайвих розчарувань, краще вчитися молитві «Нехай буде воля Твоя...» і пізнавати волю нашого Отця Небесного.
Коли є бажання, але немає віри
«А ми сподівались були...» — ці слова учні сказали Ісусу, Який приєднався до них і пішов разом із ними. «Очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали».
Ви пам’ятаєте, як Ісус відповів на їхній розпач? Замість того, щоб утішити їх, Він досить жорстко докоряє: «О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?» (Лк.24:25-26).
Ісус докоряє їм у затверділості серця, у неуважності до слів пророчих, зрештою — у невірстві!
Скажіть, чи не тому в нашому житті стільки всього не відбувається — через наше невірство?! Скільки Божих обітниць залишаються не виконаними просто тому, що ми не уважні до Його Слова, не розуміємо Його й не маємо твердої віри?!
«Безумні й запеклого серця, як вам тяжко повірити тому, про що говорили пророки!»
Скільки разів Він говорив тобі, але ти пропустив, був неуважний. А потім приходить певна ситуація — і ти відчуваєш себе залишеним, обманутим і розчарованим.
…А тепер на хвильку уявіть історію з учнями по-іншому.
А що, якби вони зрозуміли й повірили Йому, коли Він говорив їм про Свою смерть і воскресіння? А Він неодноразово їм пояснював, що Йому належить постраждати, померти й на третій день воскреснути!
Просто уявіть, як перед світанком третього дня десь недалеко від гробу збирається схвильований натовп учнів: хтось несе оберемок квітів, інший готовий затрубити в ріг... І всі сповнені надзвичайного хвилювання, усі в передчутті небаченого в історії чуда!..
Але ж могло б так бути, правда?
...Будьмо уважні до Божого Слова. Зростаймо у вірі. Бережімо серце своє від пустоти й затверділості. І ми побачимо ще багато чудес, які Бог приготував для нас!
Дочекайся світанку третього дня!
Ну й останнє.
Учні розказують про своє розчарування в Месії... Йому самому! Уявляєте?!
Він усе ж воскрес, як і обіцяв, ось Він йде поруч з ними, але їхні серця повні смутку й розпачу.
Вони не дочекалися ранку третього дня. Вони не впізнали Його, коли Він приєднався до них на дорозі.
Друзі, часто Божа відповідь приходить не в наші терміни й не за нашими схемами, тому ми, не дочекавшись, впадаємо у відчай, опускаємо руки.
Ти вже чекаєш не три дні, а три роки? Чи тридцять три? Нехай Дух Божий підтримає твої руки, нехай вони не опустяться! Чекай! Не втрачай надії! Можливо, Господь прямо зараз працює над твоєю проблемою, готує чудо для тебе! Він прямо зараз робить щось, про що ти навіть не мрієш! Ти просто про це ще не знаєш...
Молися й вір. Дочекайся світанку третього дня! Продовжуй довіряти Йому серед сумнівів і розчарувань!
Пам'ятай: тим, хто надію покладає на Господа, не доведеться соромитися!
«Пощо говориш ти, Якове, і кажеш, Ізраїлю: Закрита дорога моя перед Господом, і від Бога мого відійшло моє право. Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і не збагненний розум Його.
Він змученому дає силу, а безсилому міць. І помучаться хлопці й потомляться, і юнаки спотикнутись спіткнуться, а ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!» (Іс.40:27-31).
Павло ФЕДОРУК
Благовісник, 2,2021
|
