Спогади, що зцілюють душу

Дітям здається, що дитинство триватиме вічно. Так хочеться швидше подорослішати! А час усе повзе не поспішаючи й шепоче: «Не квапся, дитино, нарозкошуйся, насолодися, наситься-наповнись життєдайною батьківською любов’ю-дбайливістю, що дасть снагу йти вперед, начудуйся дивовижами, напийся знаними лише дітям радощами, безтурботністю, і не раз згадуватимеш, припадатимеш, як до джерела у спрагу, — до чарівних спогадів, що зцілюють душу. Не лише дитинство, а й юність, молодість і навіть старість також будуть прекрасними. Кожен створений Богом день у твоєму житті буде особливим, чудовим. Але я йтиму все швидше та швидше, а тоді змахну крильми — та полечу! — і вже спинити мене, бодай на мить, буде важко. Отож, цінуй, що маєш. І пам'ятай про вічність».

Можна по-різному класифікувати методи релаксації. Якщо ж за мірило взяти час, то я б назвала три дієвих: насолода теперішнім, спогади минулого та мрії про майбутнє.

Нині насолоджуюся приємними спогадами. Вони немов вистояне добре вино...

* * *

Стикаючись з безвихіддю, шукаючи вирішення проблем, розчаровуючись у людях, ліках, методиках, тренінгах — мимохіть знаходимо Бога.

У дитинстві я потерпала від страху. Він був настільки гнітючим, всеохопним, паралізуючим... Навіть за дня я панічно боялася лишитися вдома сама (попри те, що жили в багатоповерхівці, скрізь було повно люду, зусібіч сусіди). Спливали місяці, роки, а страх не минав. Часом чула: подорослішає — страхи минуться. Та я розуміла, що зрілий вік — не запорука свободи від страху. У сусідньому під’їзді жила сім’я викладачів-музикантів. Жінка цілком адекватна, цікава співрозмовниця, та вона, як і я, дитина, також боялася зостатися вдома сама. Коли таке траплялося, вона кликала до себе мою подругу-веселуху. Не раз Ксенька жила в неї по кілька діб — доки не повертався з відрядження чоловік.

Якось мені дали почитати невеличку книжечку авторства Коуплендів «Свобода від страху». Я зі щирою вірою вхопилася за написане і — алілуя! — отримала звільнення! Я пізнала, що Бог є, Він живий і могутній, владний допомогти там, де закінчуються наші спроможності.

* * *

Неодноразово Господь приходив у моє життя як Єгова-Рафа — Господь-Цілитель.

Одним із Його проявів у цій сфері було зцілення мене від гаймориту. Після травми носа років із п’ятнадцяти, гайморити супроводжували мене щовесни й щоосені. Окрім того, ними завершувався кожен нежить. Лікувалася в лікарні (неодноразово робили дренаж (прокол), а також випробувала на собі різні народні засоби. Та все це не могло назавжди зупинити недугу. Гайморит був хронічним. Єдиною радою було оперативне втручання — виправлення носової перетинки. Йти на операцію, звісно, не хотілося. Та потроху стала себе налаштовувати на це.

Якось на служінні запропонували вийти наперед тим, хто бажає, щоб за них звершили молитву за зцілення. Вийшла і я. Відразу буцімто нічого не відбулося. Та відтоді, слава Богу, гайморити припинилися!

Минуло досить часу. Я перегрипувала, а нежить усе не минає, і відчуття таке, як колись при гайморитах. Кажу чоловікові: «Невже знову старі гості в нашу хату? Так добре було стільки років. Але ж знаю, що коли Господь зцілює, то робить це не частково, а безповоротно».

Пішла в лікарню. Мене скерували на рентген. Лікар поглянув на знімок і сказав, що то не гайморит, а просто сильний риніт, можливо, з алергійним компонентом. Призначив лікування, яке за кілька днів вирішило проблему.

Та найдивовижніше було, коли він оглянув ніс після моєї репліки: «О, дяка Богу, що то не гайморит. Бо колись страждала від них. Та вже років із десять, як забула, що це».

— Направду, не розумію, чому гайморити у вас припинилися. Перетинка дуже викривлена, що є передумовою для хронічних гайморитів.

* * *

Гожі спогади — як тепла ванна, у якій любо вилежатись, що розслабляє, дарує відчуття невагомості...

Час має диво-здатність робити чарівним минуле. І «сьогоднішнє», що зараз видається буденним, коли стане «учорашнім» — набуде диво-позолоти і стане казковим.

«Господи, навчи нас так лічити дні наші, щоб набути серце мудре».

Анна Шевчук

Благовісник, 2,2021