Мирослав Гловацький: «Пишіть свої плани олівцем»

Я народився в багатодітній сім’ї на Волині, у с. Ветли. Це — глибоке Полісся. Відверто кажучи, ми не були забезпечені всім необхідним для життя. Сім’я постійно переживала утиски. Я, віруючий у четвертому поколінні, вже менше цього зазнав, але мої предки — набагато більше. Дідусь сидів у Сибіру за проповідь Євангелії. Готували документи, щоб посадити батька, але, дякувати Богу, Радянський Союз розвалився.

Коли виріс, у мене було величезне бажання — залишити Україну й поїхати туди, де добре всім. І я реалізовував це бажання. Коли одружився, ми з дружиною прийняли тверде рішення — їхати в Сполучені Штати на постійне місце проживання. Подали на візу біженця, маючи всі підстави, — нам просто не повинні були відмовити. Спокійно йшли в консульство, майже на 100% впевнені в позитивному результаті. Але це були наші плани, а в Бога були трохи інші. І наступного дня чуємо: «Вам — відмова». Приїхали…

Мабуть, із земної точки зору це була найбільша долина в моєму житті. Але з духовної точки зору це було найбільше благословення в моєму житті. З того моменту пройшло 19 років, і вже років 10 я дякую Богу, що не поїхав до Штатів. Коли Бог починає реалізовувати Свій план у твоєму житті, ти просто піднімаєш очі до неба й кажеш: «Боже, дякую Тобі, що Ти ведеш мене саме так!»

Ми повернулися додому, не знаючи, що робити, як далі жити… Родичі, які нас викликали, наполягали на тому, щоб ми знову подавали документи, бо це якась помилка. І ми знову їдемо в Київ. Але в цей момент у Київ прибув перший автомобіль, обладнаний як медична клініка, приїхала американка Ненсі Веспетал, яка не знала українських законів і потребувала допомоги. І ми з нею зустрілися. Вважаю, що це була не випадковість, а Божий план. Хоча тоді ще цього не розумів.

Ненсі Веспетал попросила нас із дружиною допомогти їй зареєструвати організацію для благодійної діяльності. Це був початок Християнської мобільної медичної команди. Процес реєстрації пройшов на диво швидко — він тривав рівно один тиждень. Але тоді ми думали, що тільки допоможемо оформити реєстрацію — і поїдемо в Америку. Подали на переапеляцію — і знову відмова. І в той момент зрозуміли: на це немає Божої волі. Ще коли йшли в консульство, ми з дружиною домовилися: помолимося, щоби була Божа воля. І вийшовши — не розуміли її, але знали, що це вона. Боротьба в нас була ще близько року — коли ти розумієш, що це Божа воля, але не можеш її прийняти, тому що хочеш іншого.

Тепер я завжди кажу молоді: «Пишіть свої плани олівцем!» Чому? Бо вам доведеться їх стирати. Для вас Бог має особливий план. Який — ви поки що не знаєте. Тому не пишіть ручкою, щоб не довелося виривати листки, доклеювати нові… Краще олівцем — і то не надто натискаючи. Щоб потім можна було витерти й написати щось інше.

Хочу поділитися думками про кроки віри, тому що це є основою мого життя. Усвідомлюю, що без віри я не був би керівником ХММК і не знаю, де взагалі був би. Тільки вірячи в те, чого не можеш зрозуміти, ти зможеш чогось досягнути.

Написано: «Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність». Ми ж усі хочемо бути праведними, правильними, оправданими, правими. Тоді ця праведність має базуватися на вірі. Власне, так було в житті Божого мужа. Як ви думаєте, чи легко було йому лишити свій дім, рід і піти кудись — навіть невідомо куди? Якщо я їхав у Штати, то знав, до кого їду, у якому аеропорті маю приземлитися... Бог сказав Аврааму: «Підеш у землю, про яку Я тобі скажу». Тобто пізніше скажу, але ти вже маєш вийти, зробити певні кроки. Не думайте, що Бог вам відкриє відразу повну картину. Він буде відкривати її поступово, у міру кроків віри, які ви робитимете. У Посланні до євреїв сказано: «Догодити без віри не можна». Якщо хочемо догодити Богу, все має базуватися тільки на нашій вірі.

Як же впевнено рухатися до своєї цілі, точніше — до Божої цілі? Потрібно робити кроки віри. Кроки, не стрибки. Часто молоді хочеться робити стрибки. Але стрибками нічого не вийде. Має бути впевнений помірний, але твердий крок. Часто хочемо отримати все і відразу. Але ми ще просто не готові до того, чого хочемо. Можна не дострибнути, можна перестрибнути, а можна просто впасти й зламатися. Щоби бути успішним, необхідно пройти певну кількість сходинок. Спочатку — перший клас, потім — другий, третій… Рік за роком, крок за кроком. І атестат дадуть тільки через певну кількість кроків. Тому, якщо хочемо бути фахівцем у своїй галузі, то робимо кроки. І це вимагає часу.

Уявімо просту життєву ситуацію: хлопець закохався в дівчину й хоче створити сім’ю. Що він робитиме? Мабуть, отак: побачив, підійшов і зразу: «Йди за мене заміж!» Але так ніхто не робить. Чому? Бо це дуже ризиковано. Тому є певні етапи — спочатку знайомишся, починаєш діалог, потім дістаєш номер телефону… І так крок за кроком — до мети.

Для чого ж взагалі потрібна віра? Я розподіляю віру людей на три категорії. Перша категорія людей вірить, що одного дня вони помруть. Коли запитуєш: «А що буде після смерті?», відповідають: «Ми не знаємо». Тому їхня віра — тільки до смерті. Друга категорія вірить, що після смерті вони прийдуть на Божий суд. Бо так вчать у церквах або хтось їм сказав, або самі прочитали в Біблії. Вони відповідають: «Ми станемо перед судом, і що заслужили — те нам буде». Третя категорія — ті, хто вірить у Царство Небесне. Їхня віра проходить понад смерть, суд і сягає аж Царства Небесного.

Людям, які вірять до смерті, я кажу: «Не хочу вас розчаровувати, але зрозумійте одну річ: до смерті доживуть навіть ті, хто ні в що не вірить, і вони так само помруть». Тим, хто вірить у суд, кажу: «На суд прийдуть навіть ті, хто не вірить у Бога». Не обов’язково вірити, щоб померти, не обов’язково вірити, щоб прийти на суд. Це станеться в будь-якому разі. Але в Царство Небесне потраплять ті, хто вірить у Царство Небесне, і чия віра сягає Царства Небесного.

Щоб досягнути Царства Небесного, необхідно робити кроки віри, мотивувати себе. Так само, щоб чогось досягнути в земному житті, необхідні кроки віри. Без цього ніяк. Бажаю вам мати віру, яка сягає Царства. Бажаю досягнути цілей Божих у вашому земному житті. Не бійтеся долин. Коли колосок падає на землю — це не завжди означає, що він пропав. Він може прорости й принести багато плоду. Коли здається, що в житті вже нічого не вийде і це повний крах, то, можливо, Бог просто дав вам можливість полежати й відпочити, щоби потім устати й почати щось нове!

Не розчаровуйтеся, коли щось іде не за вашим планом. Завжди пам’ятайте — є Божий план для вашого життя. Головне — його зрозуміти й реалізувати. Як це вдається мені — просто вірою. Я за спеціальністю — інженер. І часто запитують: «А що інженер робить у медичній команді?» Логічне запитання. Я й сам не знаю, як так склалося. Але професія мене виручає дуже часто — тому що ми маємо справу з обладнанням, із технікою. Коли навчався, я навіть гадки не мав, де працюватиму. Але Бог передбачив, що в медичній команді має бути інженер.

Будьте вірні в малому — і Бог поставить над великим. Своє служіння я починав водієм. Під час перших поїздок просто допомагав переносити важкі речі. Це все, що я робив. Але пройшов час — у 2002 році я був водієм, а в 2009 став керівником організації. Бог побачить твою вірність на тому рівні, на якому ти перебуваєш, і допоможе зробити наступний крок. І коли будеш вірний у наступному кроці — буде ще один, і так до самої цілі. Чи то в навчанні, чи в служінні, чи в роботі — просто будьте вірні. Не сидіть на заняттях, щоб просто відсидіти урок — будьте кращими студентами. Коли прийдете на роботу, буде важко, але ви станете кращими працівниками. І згодом кращих працівників поставлять керівниками.

Youth Motivation Forum – 2019
Асоціація Євангельських Студентів

Благовісник, 2,2021