Дитяча молитва

Ми вчимо дітей віршів, пісень, вони виходять на сцену, служать... Потім вони стають трохи проповідничками. У нас вдома теж були такі — Катя, Владик. Вони відрізнялися своїми справді глибокими проповідями. Владик взагалі не раз давав мені уроки віри.

Якось вранці він прокинувся, заліз до мене на стіл, питає:

— Вже, тату, плацюєш?

— Плацюю!

— А ти моївся?

— Не моївся.

— А хочеш, щоб комп’ютел вилубився?

— Не хочу!

— То чого не моївся?

— Тебе чекав.

— Ну давай!

Помолилися. Далі він побачив у мене бородавку на руці. У мене були по всій руці і навіть на п’ятці. Питає:

— Що це у тебе таке?

— Та причепилася якась чепуха!

— Чого не помоїшся Богу, щоб заблав?

— Віри не вистачає…

— Чого мене не поплосиш? У мене є!

Думаю, по шиї дати йому чи що… Дружина позаду хіхікає. Кажу:

— Ну молися!

Він узяв за палець і каже:

— Господи, хай ця чепуха відпаде!

Я питаю:

— Ей, ти що маєш на увазі?! Палець, чи те, що на пальці?

— Боже, не так! Хай те, що на пальці у тата, відпаде!

Ну, все одно я йому легенького запотиличника дав, сказавши «Амінь!» на його молитву.

Я був нерозумним. Через тиждень бородавки на руці зникли і по цей день нічого немає!

А ще згодом я раптом усвідомив, що ходжу і не кульгаю. І згадав, як Владик за мене молився. Прямо посеред проспекту зняв черевика, шкарпетку і став оглядати п’ятку — нічого не було! Перехожі зі співчуттям мене обходили. А я став славити Бога!

Сергій ВІНКОВСЬКИЙ

"Благовісник",4,2020