Благовісник

Висохлі джерела

Аральське море

Почну з ілюстрації — історії про Аральське море. Колись воно було четвертим за величиною озером у всьому світі.

У 1930-х роках у СРСР стали виробляти бавовну. Для її вирощування потрібно дуже багато води. Щоб зрошувати бавовняні поля, стали забирати воду з двох рік — Сирдар’ї та Амудар’ї, які живлять Аральське море. Уже тоді дехто бив тривогу й казав, що так робити не можна. Звичайно, їх ніхто не слухав. Здавалося б — такі великі ріки, води достатньо! Але, починаючи з 1970-х, став спостерігатися спад рівня Аральського моря, і до 2000-х водойма зменшилася на 90%! Озеро практично висохло, лишилася солона пустеля.

Та екологічне лихо полягало не лише в засусі. На острові Відродження, який був ізольований від людей, у радянські часи проводили бактеріологічні випробування. І коли вода відійшла, стали хворіти люди, які живуть на березі Аралу. Тепер там — один із найвищих рівнів смертності дітей у світі. 6 людей із 10 мають важкі хвороби. Катастрофа, яку можна порівняти з Чорнобилем.

Отже, коли забрали джерела, поступово прийшла катастрофа.

Біблійні приклади

Тепер звернімося до Писання й простежмо, як починалася та закінчилася життєва історія трьох біблійних героїв.

Початок: «Ось ти зачнеш, і сина породиш, і бритва не торкнеться його голови, бо дитя те буде Божим назореєм від утроби, і він зачне спасати Ізраїля з руки филистимлян» (Суд.13:5).

Кінець: «І збудився він зо сну свого та й сказав: Вийду я, як раз-у-раз, і стрясуся. А він не знав, що Господь відступився від нього» (Суд.16:20).

Спочатку в житті Самсона були великі перемоги, але скільки вірьовочці не витися — кінець усе одно буде.

Початок: «І сказав Самуїл до всього народу: Чи бачите, кого вибрав Господь? Бо нема такого, як він, серед усього народу. І ввесь народ ізняв крик та й сказав: Хай живе цар!» (1Сам.10:24).

Кінець: «Господь погордив тобою, щоб не був ти царем над Ізраїлем» (1Сам.15:26).

І після цього Бог уже не говорив із Саулом, тож той пішов шукати відповіді до чаклунки.

Початок: «Ось зроблю Я за словом твоїм, ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі» (1Цар.3:12).

Кінець: «А цар покохав багато чужинних жінок: і дочку фараонову, моавітянок, аммонітянок, едомітянок, сидонянок, хіттіянок… І сталося на час старости, жінки його прихилили його серце до інших богів; і серце його не було все з Господом» (1Цар.11:1-4).

Наймудріша людина на землі закінчує своє життя таким чином…

Траєкторії руху цих трьох чоловіків непомітно йшли вниз. І подібних прикладів багато і в Біблії, і в історії церкви.

Давним-давно

«Давним-давно» — цими словами починаються всі російські казки. Подивімося, що було «давним-давно» у тих прикладах, які вже були наведені.

Арал був прекрасним морем, у 1980-х роках там добувалося 60 тис. тонн риби. Працювали п’ять рибних заводів. Тепер практично вся риба вимерла.

Самсон був назореєм, обраним від утроби матері. Соломон — наймудрішим із мудрих. Саул — першим царем Ізраїлю. Покликані, благословенні, наділені дарами… Але це було «давним-давно».

Подивімося на нас із вами. На жаль, життя багатьох християн виглядає як низка чорно-білих спогадів: от колись ми молилися, колись ми переживали благословення, колись у нас був час для Біблії. Але це було «давним-давно».

Самсон і Саул розповідали, як давним-давно вони перемагали тисячі ворогів. Соломон розповідав, як давним-давно він писав Притчі.

Покійний служитель із Нью-Йорка Давид Вілкерсон розповідав: «На богослужінні в моїй Time Square Church кілька рядів займають колишні наркозалежні, які можуть від ранку до вечора розповідати, якими вони були та як Бог їх спас. Але я не даю їм можливості свідчити. Чому? Якщо все, що може сказати людина, це те, ким вона була колись давно, але не має чим поділитися щодо власного сьогодення — їй немає чого робити за кафедрою».

Таке явище спостерігається й серед літніх людей, які тільки й знають, що говорити, яка 20 років тому була молодь, які пісні тоді співали… Якщо все наше духовне життя зводиться до фрази «давним давно» — це катастрофа. Значить, наші джерела висохли.

Поступово й непомітно

Жодне падіння не буває відразу. Коли тільки побудували зрошувальні канали, не видно було жодних наслідків. Навіть у 1960-х роках не було яскравих ознак зміління. Але насправді весь цей час воно висихало…

Поставмо собі запитання: що відбирає в нас силу? З одного боку — ми маємо автомобілі, комунікацію, якої раніше люди не мали. З іншого — багато хто знаходиться в стресі, під тиском термінових справ. І робота, і навіть служіння може забирати в нас силу. Поступово людина стає іншою, втрачає гостроту, починає жити минулим. Тому що вона не має теперішнього.

Один із відомих польських музикантів Ігнацій Ян Падеревський сказав: «Якщо я не граю на фортепіано один день, це помічаю тільки я. Якщо не граю два дні — це помічають критики. Якщо не граю три дні — це помічає публіка». У житті — так само. Якщо джерела висохли, спочатку це зауважиш ти сам, якщо відвертий із собою. Потім — помітять близькі люди. Зрештою — побачать усі.

За 300 років до першого ізраїльського царя Бог сказав через Мойсея: «І станеться, як буде він (цар) сидіти на троні царства свого, то напише собі відписа цього Закону з книги, що перед лицем священиків-Левитів. І буде вона з ним, і буде він читати в ній усі дні свого життя, щоб учився боятися Господа, Бога свого, щоб додержувати всіх слів цього Закону та тих постанов, щоб виконувати їх, щоб не гордувало серце його своїми братами, і щоб не збочував він ні праворуч, ні ліворуч від цієї заповіді, щоб продовжив дні на своїм царстві він та сини його серед Ізраїля» (5М.17:18-20).

Тобто цар повинен був вручну переписати Боже Слово й читати його щодня. Не слуги це мали зробити за нього, а він власноруч. Чи робили це царі Ізраїлю? Прочитайте історію Саула, Соломона та інших лідерів. Вони були ліниві до цього. Або ж — надто зайняті важливими царськими справами. І тому їхній кінець був сумним.

Простежмо життя Самсона. Катастрофа почалася набагато раніше. Крок за кроком він порушував Божі постанови. Спочатку пішов до виноградника, хоча не мав цього робити, потім доторкнувся до трупа, далі був бенкет, п’янство, потім пішов до блудниці, нарешті Даліда обрізала його волосся — і вороги викололи йому очі.

За 5 хвилин північ

Які ознаки вказують на те, що катастрофа наближається? Адже Самсона, Саула, Соломона можна було попередити. Біді можна було запобігти.

У вас були такі ситуації, коли їхали за кермом — вже й лампочка загорілася, і стрілка впала на нуль, а ви все їдете? Так спішите, що навіть немає часу заправитися. Виглядає парадоксально. Але так само буває в християн — ми стільки служимо для Господа, що не вистачає часу для Самого Господа. Немає коли заправитися, під’єднатися до Його джерел. Джерела висохли, а ми все їдемо і їдемо… Робимо щось за інерцією.

Є такий термін «burn out» — синдром емоційного вигорання. Дехто мене сварить: «Лео, чому ти такий песиміст? У нас такого немає! Християнин має горіти, згоріти для Господа! Він не має заржавіти». Але я бачу сьогодні багатьох служителів, які «вигоріли». При тому, що зовні — усе ніби нормально.

Один із німецьких вчених виділив 12 фаз, як приходить емоційне вигорання. Я хочу зупинитися тільки на одній, третій за рахунком, яка називається «Зневажання власних потреб». Люди, які вигоряють, на третій фазі зневажають сном, харчуванням, стосунками… Те саме бачимо в Біблії: люди, які не задовольняли власних духовних потреб, зневажали джерелами — закінчили погано.

Є ознаки, які говорять, що за 5 хвилин — північ, за 5 хвилин — катастрофа. На них потрібно вчасно звернути увагу.

1. Характер. Назву одну рису людей, які перебувають у стані вигорання — це дар критики. Усе і всіх критикують. Особливо вони ненавидять тих, у кого джерела не висохли, хто радіє в Господі. А в них — висохли, тому критика — усе, що їм лишається.

Біблія говорить про літніх людей, що «і в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі» (Пс.91:15). Один мій друг сказав: «Ми можемо бути плідні та соковиті, або тверді та ядовиті». Це, власне, і є проблема висохлих джерел.

Якщо сьогодні подивитися на Аральське море — там усе отруєне, усе помирає. Скрізь попередження про небезпеку. На жаль, є і християни, які поширюють навколо себе отруту, критику.

2. Непродуктивність. Буває, що ми біжимо, біжимо, біжимо… А результату немає. Ми вже змучилися. Але треба ще більше молитися, ще більше постити…

Мій колега Клаус Ейкхофф написав книгу, яка називається «Безневинна, безсильна, безцільна. Криза проповіді та як її подолати». Ще ніколи в історії людства проповідники стільки не говорили. Люди розбалувані проповідями. Як говорить Йоганнес Раймер, християнство сьогодні займається «балакологією» — ми балакаємо, балакаємо й балакаємо… Ми продукуємо стільки проповідей! Але вони безневинні — щоб нікого не зачепити. Вони безсильні — бо нічого не змінюють. І, зрештою, вони безцільні.

Чарльз Сперджен, король проповідників, сказав: «Хто з вас може проповідувати без жодної підготовки, не ображайтеся, якщо я не прийду вас слухати!»

3. Релігійність. Іноді замість повноцінних християн, ми стаємо просто релігійними людьми.

Коли читаємо про Самуїла, Івана Христителя, Ісуса Христа, хоча між ними — багато років, але повторюється одна й та ж фраза: «В часи такого-то первосвященника був голос Божий до…» До кого? Мав би бути до первосвященика! Але чомусь Бога чує Самуїл, троє царів зі Сходу, Іван у пустелі. А не релігійні діячі того часу. Волхви приходять у столицю — Єрусалим. Священники виконують свою релігійну повинність — направляють їх у Віфлеєм. Але зауважте: ніхто не йде разом із ними поклонитися Месії. Хоча туди всього дві години ходьби.

4. Компроміс із гріхом. Раніше ми нарікали на американців, але сьогодні це стосується і слов’ян. З’явилася ціла «мафія» в християнстві, яка каже, що можна розлучатися — і залишатися при цьому в служінні. Піднімаються теми: християни й наркотики, християни й алкоголь. Кажуть: «Ну, чому ти такий строгий? Чому ти такий злий? Ти що, законник? Бог дав нам благодать!»

Подивіться на Самсона, Соломона — їхнє падіння почалося тоді, коли вони стали йти на компроміс, робити те, чого Бог не дозволяє.

5. Ігнорування попереджень. У 1970 році був зруйнований Єрусалим. Рівно за 40 років до цього Ісус Христос сказав: «Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується...» (Лк.21:6). Але вони не прислухалися до Його слів.

Скільки у світі стається аварій тільки тому, що люди ігнорують дорожні знаки! «Титанік» попереджали: «На вашому шляху айсберг!» Але хіба це проблема для такого великого корабля?

За статистикою, у світі розпадається кожен другий шлюб. Люди ігнорують очевидні речі, які ведуть до розриву, називають їх дрібницями, поки не стає пізно.

6. Сліпота. Одна з ознак висохлих джерел — люди перестають помічати, що вони бідні, голі, що втратили духовну силу. При цьому називають себе проповідниками, вчителями тощо.

Лаодикійську церкву Бог докорив: «Ти кажеш: Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий! Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була, а мастю на очі намасти свої очі, щоб бачити» (Об.3:17,18).

Що робити?

Що ж робити, щоб криза не прийшла в наше життя? Є латинський вислів: ad fontes — «назад до витоків». Якщо хочемо мати здорове духовне життя, яке йде не по низхідній, а по висхідній, нам потрібно вертатися до свого коріння.

Висохлі, вигорілі, демотивовані християни… Навіть від найдорожчого у світі телефона, інкрустованого діамантами, який коштує 8 млн. — не буде користі, якщо його батарея розрядиться. Потрібно обов’язково підживлюватися, під’єднуватися до джерел.

Скажіть, наше християнське життя — це стометрівка чи марафон? Пробігти малу дистанцію — і видихатися, чи важливо розрахувати сили до самого кінця? Для того, щоб пробігти марафон — і в старості бути соковитим, потрібне тренування.

Більшість книг про лідерство говорять, як вести церкву, компанію… Томас Херрі написав книгу «Мистецтво бути лідером для самого себе». І він каже, що наша духовність має взаємопов’язані компоненти, на які я хочу звернути увагу.

По-перше, це стан і форма духовності. Якщо ми робимо щось, а не маємо стану духовності (наприклад: готовності навчатися, чутливості до Божого голосу, відкритості до виправлення, вдячності, довіри, освячення), то це лише форма, яка нічого нам не дасть. Адже й фарисеї постили, ймовірно, більше ніж ми, і фарисеї молилися на кожному розі, і фарисеї давали десятину й зовні були благочестивими людьми. Але вони не мали стану духовності.

Коли є стан духовності, можна переходити до форм духовності — молитви, читання Біблії, спілкування з братами й сестрами, посту, ведення християнського щоденника, прославлення Бога, перебування на самоті в мовчанні, читання християнських книг... Деякі форми можуть здаватися дивними й незрозумілими. Ми звикли, що духовність — це молитва під 100 дБ. Але, розумієте, духовність — це щось трішки складніше. Кожен повинен знайти власну форму, яка йому ближча.

Коли знайдемо форму, важливо розібратися ще із двома крайнощами, які бувають в християнстві. Перша — спонтанність. Друга — залізна дисципліна. Одні кажуть: щодня треба вставати о 6 ранку, молитися, прославляти Бога, читати Біблію… Інші кажуть: я так не можу, я тиждень працюю, а в суботу в мене — марафон: 30 розділів Біблії, 3 години молитви… Важливо знайти золоту середину — бути дисциплінованими християнами, які здатні чути спонтанний Божий голос. Саме це й буде нашими джерелами, які живитимуть нас.

Аральське море висохло на 90%, але воно все ще називається морем. Є люди, які називаються християнами, але від християнства нічого не лишилося. Як виглядатиме наше життя — це наш вибір. Це залежить від того, чи будемо ми живитися від небесних джерел.

Лео ФРАНК

Благовісник, 2,2020