Благовісник

Служіння Богу в часи кризи

У притчі про сіяча Ісус Христос розповів про одну з категорій насіння — зерно, яке впало на камінь. Це люди, які приймають Боже Слово, але в часи кризи відпадають. Виходить, їхня віра має термін придатності. А можливо, так і має бути? Можливо, кризи мають приходити, щоб пересіяти віруючих? Запитаємо про це в людей з досвідом служіння.

Богдан Галюк, м. Івано-Франківськ, секретар Відділу освіти УЦХВЄ

— Що взагалі кризи проявляють у церкві? І які будуть наслідки цієї конкретної кризи?

— Криза — це лакмусовий папірець, вона проявляє те, що в нас усередині, нашу суть. Відомий вислів: тихий океан ніколи не виховає сильного моряка. Потрібен шторм, щоб сформувався характер. Це стосується всіх сфер, зокрема й церкви.

На мою думку, у протестантизмі проявився негативний вплив традиційних конфесій, у центрі яких храмове богослужіння. Ми якось поверхнево сприймаємо Біблію в тій частині, де вона говорить, що церква починається з сім’ї. Я, наприклад, очікував, що з’явиться більше проповідей щодо відновлення сімейного поклоніння. Хіба не для цього Бог дав цей час? Натомість багато церков кинулися налагоджувати онлайн.

Коли немає чіткого курсу, корабель смикає в різні боки. Звичайно, онлайн необхідний. Але в критичний момент можна було б обійтися навіть без нього — за умови наявності ефективної системи малих груп. Наприклад, старший пастор дає направлення своїм лідерам, дияконам, вони передають далі — і так до найнижчої ланки.

Який типовий образ сучасного члена церкви? Чоловік повернувся з богослужіння, ввімкнув футбол. «Синку, що там тебе сьогодні навчили в недільній школі?» — питає з сусідньої кімнати. Так люди колективно перекладають відповідальність на церкву. А сімейне поклоніння — це саме про те, щоб взяти цю відповідальність на себе.

— Сьогодні говорять про синдром Гедеона — коли виник страх перед війною, то з 32000 солдат лишилося тільки 300. Служителі передбачають, що після карантину церкви можуть зменшитися. Чи можна сказати, що криза послужить отим обрізанням гілки, щоб вона принесла більше плоду?

— Думаю, що в євангельському середовищі ми страждаємо не стільки від відвертого гріха, скільки від невизначеності. Велика частина християн користується відмовками на зразок: «Немає часу для глибших стосунків з Богом». Робота, зайнятість, особисті справи… І ось Бог дав зупинку, щоб озирнутися довкола, зазирнути у власну душу. Бог дав час, якого ми ніколи не мали: «Ти сидиш вдома, то давай зустрінемося!»

— Криза — це така штука, яка вимагає швидких рішень. Часто — досить непопулярних. Іноді доводиться про них шкодувати. Останнім часом я бачу, як церкви ведуть у доми молитви інтернет-кабелі, купують дорогі камери, шукають операторів… По-перше, чому цього не робили раніше, у спокійні часи? І взагалі, яка роль онлайн-церкви? Можливо, і не варто так захоплюватися технологічними інноваціями?

— Думаю, що євангельська слов’янська спільнота ментально досі живе в період модерну. Хоча навколо — давно постмодерн, інформаційна ера. Будемо відвертими, ми їдемо в останньому вагоні. На жаль, академічна освіта, критичне мислення чужі для багатьох. Натомість, свідомість досі в полоні атавізмів радянського минулого.

Наприклад, католицька церква значно попереду нас у розумінні часу, у якому живемо. Я читав документи, де покійний папа Іван Павло ІІ пише про світ комунікацій як найперший ареопаг нашої доби. Аеропаг був головним місцем зустрічей, спілкування.

Онлайн має свої переваги: якісний контент, швидкість, безпосередність, можливість віртуально відвідати майже будь-яку церкву світу, знайти друзів і обмінятися досвідом з колегами-служителями. Та є й певні небезпеки: інтернет дає можливість уникати речей, які нам не подобаються. Наприклад, якщо проповідь пастора буде надто докірливою, її можна легко перемкнути. Можна видалити з друзів того, хто тобі не приємний. Офлайн потрібно терпіти, смирятися, але саме від цього ми духовно зростаємо, вчимося вміщати, прощати…

Думаю, ми поки навіть не розуміємо до кінця, що з нами сталося. Бо це вперше. І всі ці виклики ще потрібно буде глибоко осмислити. Але з нами Господь, тому все буде добре!

Віктор Вознюк, м. Острог, директор Відділу освіти УЦХВЄ

— У часи кризи — великий попит на психологів, душпастирів. Люди шукають порад — що робити, як поводитися? А що церква має говорити світу в цей час? Хтось «спасає страхом», мовляв: я ж казав, що так буде… Але навряд чи це може якось допомогти людині, яка тоне.

— Тепер поширена думка, що криза — це можливість. Це більш східне тлумачення. Західне тлумачення: криза — вказівка на щось. Ці два значення потрібно сприйняти в правильній послідовності. У контексті наших подій, можемо сказати, що Бог на щось нам вказує. І коли зрозуміємо, на що саме, то побачимо можливості, які відкриваються перед нами.

Функція церкви — душеопікунство для світу. А також — пророча функція. Що ж ми маємо проголошувати? Є група християн, які просто замкнулися у своєму акваріумі. Вони дуже засмучені, що тепер немає можливості збиратися в храмовому форматі. Тож один одного підбадьорюють чи страхають — як у кого виходить… Є інша група, яка намагається говорити до світу, але їхнє послання — зверхньо-моралізаторське: це можна, того не можна, Бог покарає і т. д. Але є третя категорія — люди, які незалежно від навколишньої ситуації транслюють Божий голос. Їхній фокус — на Ісусі Христі, Спасителі світу. Це єдине, що важливо, єдине, що приносить баланс.

Можна так зосередитися на ознаках кінця світу, що забути про Христа. Кризові події можуть лише підсилити Благу Вістку, додати їй контрасту, бути її бекґраундом. І ця вістка має звучати весь час, і тоді, коли завершиться карантин. Цілком можливо, що ситуація вирівняється, і далі все буде нормально, люди розслабляться. Але нам потрібно продовжувати.

— Ви людина онлайну і в цьому даєте приклад для багатьох служителів. Але чи немає небезпеки в розвитку онлайн-служіння? Роками з кафедри закликали не пропускати зібрань. Тепер люди зрозуміли, що можна інакше. Чи буде це на користь для служіння після закінчення карантину?

— Це добре, що є можливість онлайн-богослужінь, стрімів зі служителями, поширення правильних послань через інернет. Хто досі не працював у такому форматі, тепер відчули більшу відповідальність — принаймні зрозкміли, що потрібно готуватися. Навіть написати конспект! І це плюс.

Ще один плюс на прикладі нашої церкви. Ми дали посилання на трансляцію багатьом людям, які не відвідували богослужінь. І вони охоче дивилися, коментували. Дехто зрозумів, що ми нормальні люди, а не сектанти, як їм хтось розказував. Тобто це ще й можливість досягнути людей, які з певних причин не прийшли б на зібрання.

Звичайно, є й небезпеки, але головне, на мою думку, — бути готовими до виходу офлайн після закінчення карантину. Хочу порадити книгу Крістіана Шварца «Природний розвиток церкви», де автор вказує на вісім ознак здорової церкви: керівництво, яке дає можливість діяти; служіння, засноване на дарах; палка духовність; дієві структури; богослужіння, що надихає; цілісні малі групи; благовістя, спрямоване на потреби; стосунки, сповнені любові. Якщо взяти хоча б декілька цих ознак і почати над ними працю, то не буде проблем із поверненням церкви в офлайн.

Олександр Третяк, м. Рівне, ректор РДСА

— Ти активно працюєш і в духовній, і в соціальній сферах. Як теперішня криза вплинула на церкву й суспільство?

— Скажу таку думку… Сподіваюся, мене не поб’ють камінням. Я дуже радий тому, що тепер відбувається — це перезапуск багатьох процесів у служінні. Ми проходимо потужний трансформаційний етап в історії церкви, який стосується становлення наших ідентифікацій: хто ми, звідки й куди йдемо. Фактично формується нова парадигма мислення в багатьох християн. Дуже тішуся, що, проходячи складні часи, ми можемо змінюватися.

Ми засиділися в церковних стінах, звиклися зі своїм станом. Настав час вийти із «зони комфорту». Цю фразу раніше вживали, не особливо розуміючи, про що мова. Тепер із цієї «зони» виходять усі — і ті, хто говорили, і ті, хто слухали, і ті, хто не хотіли слухати.

— Які нові напрямки служіння з’явилися або можуть з’явитися в найближчому майбутньому? Наприклад, фірми з виробництва одягу шиють захисні маски, заправки — заправляють автомобілі медиків. Що може запропонувати церква?

— Кожна компанія має свій базовий профіль, функціонал. І в момент кризи саме цим вона може допомогти суспільству. Основна функція церкви — проповідь Євангелії, приведення людей до Бога. І вона має робити те, до чого й покликана — через різні соціальні проекти, добрі справи. Просто це іноді означає вихід за межі звичного формату. А в часи потрясінь серця людей особливо відкриті для Божого Слова.

— Ти маєш багато контактів із західними християнами. Чим відрізняється реакція українців на кризу від реакції Європи, США? Можливо, Україна легше через це проходить, бо вона протягом усієї своєї історії живе в кризі?

— Так, мабуть, українці звикли переходити із одного складного періоду в інший... Головне, що є мама й тато в селі — на запасах ми ще рік протягнемо за будь-яких катастроф (сміється).

Нещодавно я мав спілкування з українцями, які живуть в Європі. І я сказав би, якщо порівняти з жителями західних країн, то в наших співгромадян — криза громадянської свідомості. Це безвідносно до релігійних переконань. Наприклад, коли є заклик залишитися вдома, самоізолюватися, щоб зупинити поширення вірусу, люди сприймають карантин як нагоду для пікніку. І над цим нам потрібно працювати.

Павло Федорук, м. Джанкой, єпископ

— Ти місіонер із багаторічним стажем. Скажи, чи сприяють світові кризи церковній місії? Чи підштовхують вони церкву до певних дій?

— На моє переконання, місія церкви визначається природою церкви. Те, що я роблю, визначається тим, ким я є. А усвідомлення своєї місії залежить від стосунків із Богом. Зовнішні чинники — другорядні.

На мою думку, багато людей кризи ще не відчули. Поки що відчувають тільки вакуум. А вакуум також має певний потенціал — як небезпечний, так і позитивний. Питання в тому, чим ми, власне, заповнимо цю пустоту.

Я порівнюю глобальні кризи з індивідуальними. Наприклад, за останній час я побував на похороні жінки, яка перед тим довго хворіла, дізнався про те, що моєму знайомому молодому пастору поставили діагноз рак мозку, а в однієї сім’ї з церкви народився син із пороком серця. Тобто кожен переживає в житті певні труднощі. І вони можуть підштовхнути нас до глибших пошуків Бога.

Тому я вірю, що криза може також підштовхнути церкву до переосмислення своєї природи, свого призначення. Я чекаю, що вона переживе певне перезавантаження після карантину. Що все це допоможе їй зосередитися на особистих стосунках із Богом. Церква має бути сповнена Святого Духа, перебувати в молитві. І я вірю, що саме це відкриє нові горизонти.

Справді, люди в Біблії завжди проходили період пустелі, де вони по-особливому зустрічалися з Богом. Євреї пережили Пасху, перейшли море — такий хороший старт! Але в пустелі вони багатьох втратили…

— Колись ми друкували в журналі інтерв’ю з єпископом з Узбекистану Сергієм Нечитайлом. На той час у них були серйозні утиски віри. Він сказав: «Коли почалися гоніння, полова відсіялася. Решта — стали серйозно шукати Бога». Звучить не дуже приємно, але це правда.

Будь-які обставини — це спроба Бога вплинути на користь для нас і спроба диявола обернути це проти нас. От коли люди більше відступали від Бога — під час криз чи добробуту?

— Історія ізраїльських царів показує, що в часи добробуту. А в полоні ідоли назавжди зникли з середовища Ізраїлю.

— І сучасна історія показує те саме. Що тоді варто вважати справжньою кризою? Періоди благополуччя є найбільшим випробуванням для віри. Натомість під час проблем люди шукають Бога та Його дарів.

Лео Франк, м. Оснабрюк, викладач теології

— Як протягом історії церква реагувала на кризи? Чи були прецеденти, коли її позиція допомагала вистояти суспільству?

— Якщо проаналізувати всю 2000-літню історію, побачимо один і той же принцип: на виклики відповідала не якась конкретна конфесія, а окремі особистості чи групи людей. Щодо цього питання є чудові книги: «Распахнувший небеса» (Джон Ортберг), «Как християнство изменило мир» (Альвін Шмідт), «Если бы не Иисус» (Джеймс Кеннеді). Вони розповідають, як християни реагували на різні кризи. Наприклад, під час кримської війни була жінка, яку звали Флоренс Найтінгейл, яка взагалі заклала основу поняття «медсестра». Або Генрі Дюнант — швейцарський християнин, бізнесмен, який організував «Червоний хрест». Або Франк Лобах, завдяки якому 100 млн чоловік в усьому світі стали грамотними. Це стосується й скасування рабства, дитячої праці, гладіаторських боїв… Тож не чекайте змін від деномінацій, братств. Ви робіть те, що можете!

— Чи були у вашому житті такі кризи, які допомогли прийти до глибшого пізнання Бога, церкви, місії, людей?

— Недавно ми сім’єю пережили кризу, яка стосувалася наших дітей. Це був дуже серйозний момент. Ми подолали його досить благополучно, і це зміцнило нашу сім’ю.

Є такий вислів: «Попереджений — значить озброєний». Дуже важливо готуватися до персональних криз у нашому житті. Ми з дружиною щороку читали мінімум одну книгу про сімейне життя і одну — про виховання дітей. Читали про кризу середнього віку, на що необхідно звертати увагу. Щодо дітей — читали, що відбувається, коли вони проходять підлітковий період.

Важлива істина: виховання лише тоді хороше, коли батьки правильно реагують на неправильну поведінку дітей. І коли прийшов момент кризи, ми були готові і, на мою думку, правильно відреагували. Наша сім’я стала кращою. Також це навчило нас не залежати від думки оточуючих, адже не всі підтримували наші дії й нашу позицію.

— Ви людина, яка багато працює з людьми, з церквою. В сучасних обставинах багато хто впадає в депресію. Що це за стан взагалі? Що про це говорить Біблія?

— На жаль, сьогодні християни направо й наліво кидаються цим терміном. Крім богословської освіти, я маю освіту медика. Тому так алергічно реагую на слово «депресія». Депресія — це діагноз. Його може поставити не пастор, не проповідник, не друг чи брат, а лише лікар на основі діагностичних критеріїв. Тому не варто легковажно до цього ставитися, а тим більше пов’язувати з демонічним впливом і «лікувати» молитвою.

Латинське слово deprimo означає «тиснути вниз». Це пригнічений настрій. Але під час кризи ходити й співати «Алілуя!», коли не вистачає коштів, щоб прогодувати сім’ю, — це якийсь дикий тріумфалізм, який не працює. Чи має християнин право знаходитися в поганому настрої під час кризи? Звичайно, має! Почитайте Псалтир — половина псалмів говорять про плач, безвихідь. Це реальність.

Тому у випадку, коли депресія — не діагноз, який потрібно лікувати за допомогою відповідної терапії, церква має сказати, що люди мають право на ці емоції. Звичайно, негативні емоції не повинні бути затяжними, не повинні зламати. Вони повинні привести до відповідних дій.

— Що Біблія радить робити в складні часи? Усі люди віри через них проходили. Що ви порадите?

— Прикладів у Біблії дуже багато. Прочитайте Другу книгу хронік, 20 розділ, 1-30 вірші. Цей уривок Писання супроводжує мене протягом цієї кризи. Це історія богобійного царя Йосафата, який дізнався, що проти нього йде величезне військо. Можна простежити п’ять принципів, як він подолав цю кризу. Перше — чесність. Він молиться Богу й чесно визнає: ми боїмося, у нас немає сили, ми не знаємо, що робити. Друге — правильна реакція. Він оголошує піст і молитву в Ізраїлі. Третє — вдячність. У всій цій історії люди чотири рази прославляють Бога — двічі перед перемогою і двічі після неї. Четверте — довіра (дозволити Богу діяти так, як Він хоче). Бог вчинив незгоду серед ворогів — і вони самі один одного перебили. П’яте — пам’ять. Короно-криза, як і всі кризи, колись закінчиться, і важливо — не забути. Ізраїльтяни назвали місце бою долиною Благословення, бо там благословив їх Бог.

P. S. Я б сказав, що ми живемо в час, коли церква тестується. Ніяке авто не випускають із цеху без тест-драйву, яким би гарним і потужним воно не було. Часто Бог не випускає людей в активне служіння, бо вони не пройшли перевірки. Тому, як казав апостол Петро, «не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас». Це нормальний процес. Можливо, після цього тесту ми побачимо результат — багатьох нових людей, які стануть на служіння.

За матеріалами онлайн-ефірів Андрія Ходорчука

"Благовісник", 2,2020