Звичка бути уважним

«Зупиніться і пізнайте, що Я — Бог!» (Пс.45:11).

У цьому добре відомому уривку з Псалмів закладено дві рівновеликі заповіді. По-перше, потрібно зупинитися й заспокоїтися. Але цій зупинці запекло противиться все наше життя. Десять років тому люди були задоволені, якщо я відповідав на їхні листи протягом двох тижнів. П’ять років тому, щоб не образити людину, було прийнято відповідати через кілька днів. Сьогодні відповідати на повідомлення електронної пошти слід в той же день. Мене сварять, якщо я негайно не передзвонюю по мобільнику або не надсилаю смс.

Такі зупинки дають нам відчуття світу іншого, усвідомлення того, що буття важливіше від діяння... Проте без спеціальних зусиль у цьому суєтному світі не вдається викроїти навіть кілька миттєвостей спокою. Мені доводиться видирати в життя час, щоб дозволити Богу наповнити мою душу.

Здійснюючи паломництво до італійського міста Ассізі, де колись жив і проповідував один із великих католицьких святих — святий Франциск, поетеса й письменниця-есеїстка Патриція Хемпл стала записувати свої думки про те, що таке молитва. Хвала. Дяка. Благання. Спроба виторгувати щось у Бога. Пхикання й скиглення. Зосередженість. І на цьому список закінчився. Та Патриція раптом усвідомила, що молитва лише здається вербальною дією, «але за своєю суттю це світогляд, це позиція, це пошук свого місця у світі». Вона зрозуміла, що «зосередженість у молитві — це спосіб відключитися від усього, що нас оточує. Це звичка проявляти увагу до всього сущого».

О, де ти, звичко бути уважним?! Заспокойся, душе. Уважність дозволяє нам навести різкість і побачити, як все йде насправді. Припинивши метушню, починаєш бачити логіку Всесвіту.

Умиротворення душі готує мене до прийняття Божого наказу: «Зупиніться і пізнайте, що Я — Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі» (Пс 45:11). Тільки молитва дозволяє мені вірити цій істині. Мені, хто живе у світі, який не тільки не прагне прославити Бога, а наполегливо вдає, що Його немає.

На слуханнях Комісії із справедливості й примирення в ПАР темношкірий чоловік розповів, як він кликав до Бога, коли білі поліцейські катували його електрошоком, перед тим побивши кийками. Вони сміялися йому в обличчя: «Тут Бог — це ми!» Абсурдність цього зухвалого висловлювання була явною: позбавлені влади й повноважень поліцейські сиділи, похнюпивши голови, на лаві підсудних, а їхні обвинувачі проходили перед ними — один за одним.

Другий псалом малює образ Бога, Який сміється на небесах над тими царями й князями, які повстали проти Нього. В’язень у ПАР, переслідуваний китайський священик, гнані північнокорейські віруючі... Їм потрібно докласти величезних внутрішніх зусиль, щоб вірити: Бог справді панує над народами. Я згадую, як апостол Павло співав у темниці в Филипах (див. Дії 16: 19-25) і як Ісус різко відповів Пілатові: «Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було дано тобі згори» (Ів.19:11). Навіть у хвилину небезпеки Ісус дивився на те, що відбувається, з позицій вічності, яка існувала до створення часу, Сонячної системи й усього Всесвіту.

«Зупиніться і пізнайте, що Я — Бог!» У латинському тексті слову «зупиніться» відповідає «vacate» — «звільнятися». Католицький теолог Саймон Тагвелл дає таку інтерпретацію цього вірша: «Бог пропонує нам відпочити, взяти відпустку: перестати бути «божками» свого життя й дозволити бути Богом Йому». Найчастіше молитва здається нам серйозним повсякденному обов’язком, який необхідно втиснути в розпорядок дня.

Ми не розуміємо суті, пояснює Тагвелл: «Бог пропонує нам зробити перерву, побайдикувати. Відкласти ті важливі справи, які ми робимо, приймаючи на себе роль Господа. Нехай Богом буде Бог». Молитва дозволяє мені розповісти про свої невдачі, помилки, недоліки Тому, Хто милостиво ставиться до слабостей людини. Але щоб дозволити Богу бути Богом, мені потрібно встати з директорського крісла. Мені доведеться «розчинити», зруйнувати світ, який я настільки ретельно творив, — свій маленький світ, вибудуваний для досягнення власних цілей.

Адам і Єва, будівельники Вавилонської вежі, Навуходоносор, південноафриканські поліцейські, усі, хто бореться із залежностями або навіть зі своїм егоїзмом, зрозуміють, про що йдеться. Суть первородного гріха в тому, що двоє спробували стати подібними до Бога. Тому перший крок у молитві — згадати Бога й цим відновити вселенську справедливість. «Так із Людиною Бог в одне зіллє ться», — казав Мільтон.

Філіп ЯНСІ

Благовісник, 4,2019