Хочеш залишатися собою — змінюйся

Цитати, афоризми, висловлювання мудрих і не зовсім людей заполонили наш світ завдяки простоті їхнього поширення в різних месенджерах та соцмережах. Одне з таких висловлювань навіть стало назвою цієї статті. Проте останнім часом дедалі частіше зауважую, що саме ці фрази стають чи не базовою духовною поживою навіть для християн. На перший погляд, це дуже зручно. Ними можна, так би мовити, нашвидку «перекусити», щоб отримати потрібну калорійність для подальшого руху через повсякденні труднощі. Вони дають негайні конкретні відповіді на болючі питання, чіткі поради щодо того чи іншого вибору. Так, ми ніби й усвідомлюємо, що поради не завжди істинні й універсальні, проте швидкість інформаційного потоку навколо нас певною мірою позбавляє нас змоги аналізувати ці меседжі.

* * *

Якось я відчувала образу на іншу людину й роздумувала над тим, до якої межі маю докладати зусиль, щоб налагодити стосунки. І от мені потрапили на очі слова: «Якщо між тобою й іншим — десять кроків, і ти, зробивши свої п’ять, нікого не бачиш на горизонті, — розвертайся і йди назад». На ту мить я пройшла вже зо шість, правда, з десяток разів повертала назад і знову, передумавши, йшла вперед. Та прочитавши цей афоризм, вирішила: «Та годі! Не все можна полагодити, не буду більше триматися за ці стосунки!» Я вже була готова впевнено покрокувати назад, як у моєму розумі з'явилося запитання: «А що, якщо протилежна сторона настільки поранена (хай не тобою тепер, а кимось колись), що не здатна зробити жодного кроку?» Невже не «ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати» (Рим.15:1)?

* * *

— Але ж мені теж болить!!! — не раз я чула таке заперечення і від себе, і від інших. Мудрі фрази є й на цей випадок. «Є рівень болю, за який мало сказати “Пробач!”» — звучить доволі реалістично. Проте Христос на Голгофі своїм проникливим: «Прости їм, Отче!» на фоні людської несправедливості й надлюдського болю перекреслює цінність цієї фрази. Промовляючи ці слова, Він навіть не чекає від своїх катів і насмішників: «Пробач, Ісусе!» Він пробачає їм, перш ніж вони осмислять потребу в покаянні. А тоді вже до нас, прощених і обраних, каже: «Будьте святі, бо Я святий!»

* * *

Звісно, з-поміж вищезгаданих цитат можна знайти й безліч уривків із Писання, проте, вирвані з контексту, навіть вони іноді втрачають свій істинний зміст. Вивчення Біблії вимагає певних зусиль та часу, побудови тісних стосунків з Богом, Який відкриває суть Свого Слова. Не раз доводилося бути свідком того, як «борці за істину», рубаючи один одного «духовним мечем» (тобто користуючись Писанням), відстоювали зовсім протилежні погляди. І, як свідчить історія, релігійні війни були чи не найжорстокішими.

Звичайно, Писання закликає нас до боротьби, але не один із одним. Часто ми до крові змагаємося за мниму справедливість і власні переконання, тоді як Слово Боже каже: «Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха» (Євр.12:4) — ви не працювали над собою, ви ще надто поблажливі до свого основного ворога — власного «я».

* * *

Останнім часом питання людської самоцінності особливо гостро звучить у світі. Кожен першокласник вже знає свої права. Батьки впевнено відстоюють право свого чада «бути самим собою», забуваючи, що таке право має-таки й учитель. І основне наше завдання — навчити передусім себе і своїх дітей, як співіснувати з іншими, цінуючи те право. Проте час швидкостей формує в нас звичку вихоплювати з усього те, що прийнятне й легке саме для нас.

Колись, читаючи з Послання до Тимофія рядки про зарозумілих, гордих, неслухняних батькам людей в останні часи, я думала: «Що стане поштовхом для формування такого покоління?» Завжди ж були такі люди й завжди будуть. Чому їх має стати більше? Що призведе до цього? А ось що…

— А хто ви тут така, щоб мені вказувати, — Надійка сердито закинула портфель на спину й вибігла з класу.

— Зараз зателефоную мамі!!! — майже розгублено загукала вчителька їй услід.

Наступного дня в школу з Надійкою прийшов тато. Учителька спробувала щось пояснити про зневажливе ставлення до інших дітей, про зухвальство щодо вчителів. Та після кількох її слів тато повернувся до доньки й сказав:

— Як ти почуваєшся? Це тебе тривожить, це тобі неприємно? — а тоді до вчителя:

— Давайте припинимо цей балаган? Навіщо дитину травмувати.

— Та вона сама ще кого-хоч… — та ця фраза стихла перед суворим татовим:

— То що, хочете зустрітися в суді? Я юрист, все-таки…

Надійка переможно піднявши голову пішла на урок, а тато, впевнений у своїй правоті — «вершити справедливість»…

Ситуація, яка на перший погляд звучить вигадано, лише трохи художньо опрацьована. І думаю, мало не в кожній сучасній школі з цим стикаються вчителі. Одна з них мені якось сказала: «Якщо до цього звучало питання про булінг між дітьми, то тепер слід захищати від булінгу педагогів».

…Звісно, людині важливо бути самій собою, проте чи такою ціною? І кого зрештою ми виховуємо в такий спосіб?

* * *

Саме тому мою увагу привернула фраза: «Хочеш бути собою — змінюйся». Ми всі хочемо «бути собою», але чомусь уявляємо «себе» чимось статичним і незмінним. Насправді ж це не так. Ми постійно змінюємося під впливом тої інформації, яку вбираємо в себе. І якщо цілеспрямовано не визначаємо, чим живимося й зростанню якої сфери нашої особистості це сприятиме, то будемо рухатися в напрямку до руйнування. «Хто не збирає зо Мною, — каже Христос, — той розкидає!» (Лк.11:23).

Спасіння дається нам безумовно, по благодаті, а наше зростання залежить від нашої співпраці з Христом, від наших стосунків із Ним. Ось як ілюструє Ісус наслідки бездіяльності людини, яка отримала Боже спасіння й звільнення, але не доклала зусиль для того, щоб наповнити своє серце Божим: «Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!» (Лк.11:24-26).

Як дім, у якому ніхто не живе, з часом руйнується, так і душу людини не можна залишати без уваги. Статичного стану просто не існує. Звісно, як зростання, так і падіння спочатку можна не помітити, оскільки це процес потребує певного часу. Проте наслідки не змусять себе довго чекати. Тому, прагнучи бути собою (а себе, звісно, ми уявляємо набагато кращими, ніж бачать нас інші), працюймо над собою, а отже — змінюймося!

* * *

Ідею про цінність кожної особистості знаходимо на сторінках Біблії. Там же ми читаємо, що слід бути самим собою — не лукавити, не лицемірити. Проте яким «самим собою»?

Безумовно, у кращому прояві своєї особистості, який формується на любові. «Любов нехай буде нелицемірна, — закликає апостол Павло, — випереджайте один одного пошаною… Не вважайте за мудрих себе! Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!.. Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Рим.12:9-19).

Коли людина вперше читає Біблію, дуже часто ці поради їй здаються просто нереальними для виконання, як нереальним для розв’язання видається першокласнику, наприклад, звичайне рівняння. Для того, щоб справитися з цим, потрібен певний час і певна підготовка.

Ми ж хочемо бачити швидкі результати — і для цього робимо неприродні кроки. Наприклад, щоб скоригувати вагу, люди сідають на суворі дієти, перестають їсти, що згодом призводить до ще більшого її набору. Тому сучасні дієтологи наполегливо радять просто обрати правильний раціон харчування. Так, результати будуть не такими помітними, проте стабільними й тривалими.

А от і аналогія з Писання: «Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли» (Мт.13:5-6) — це про зерно, яке не принесло плоду. Тобто неприродно сформована звичка, навіть якщо проросте, не принесе плоду. Прибрати каміння, виполоти тернину — це процес, це час. Це правильне живлення і вчасний полив. Якщо ж цього не буде, результатом стане непостійність. «А посіяне на кам’янистому ґрунті — це той, хто слухає слово і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний…» Я певний час запитувала себе: «А що є тим коренем? Так, зрозуміло, Христос, але як це застосувати в практичному житті?» Відповідь для себе знайшла в Посланні до ефесян: «щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви були закорінені в любові…» (3:17).

* * *

Любов — це сутність Бога, а отже — і те, що має стати нашою сутністю. Люди, які пережили реальну зустріч із Богом, свідчать про неймовірну любов, яка наповнила їхнє серце. Проте, щоб зберегти цю любов, як і в сім’ї, ми повинні докладати певних зусиль. А ще, виявляється, любити можна навчитися. Наприклад, Писання спонукає, щоб старші жінки вчили молодих любити чоловіків, любити дітей. Отже, вміння любити можна певним чином порівняти з умінням правильно харчуватися. І от серед порад одного дієтолога я прочитала принцип, який діє не лише в тій сфері, яку він розкривав, а й в інших сферах життя. «Чому ми не досягаємо успіху у формуванні тої чи іншої звички? — запитує він. — Тому що це на початку вимагає від нас великої кількості зусиль при невеликих результатах. І зрештою ми втрачаємо мотивацію. Спочатку ми повинні докласти 100% зусиль, щоб отримати лише 20% результату. Проте не падайте у відчай. Мине певний час — і тоді, затративши 60%, ми отримаємо 40%, а зрештою й досягнемо такого стану, коли, затрачаючи 20% зусиль, отримаємо стовідсотковий результат». Але це сказано не про те, що швидко, не про те, що легко, а про корисну вівсянку, яку треба варити 40 хвилин, про зміну смакових пристрастей, про фізичні навантаження…

* * *

І знаєте, дивлячись на успіхи цього дієтолога в його сфері, вважаю, що варто відкласти свій «духовний гамбургер» із мудрих цитат і докласти 100% зусиль, щоб, наповнившись Божою любов’ю, нести її у світ. І дарма, що сьогодні це принесе лише п’ятивідсотковий результат. Бо не наша справа — рахувати відсотки. Наше завдання, залишаючись собою, — ставати собою кращим.

Ольга МІЦЕВСЬКА

Благовісник,4,2019