Благовісник

Ріст

Вік живи, вік рости

Учень біля дошки морщить чоло, ніби от-от згадає відповідь, якої ніколи не знав. Однокласники дають знаки, які він зрозумів би, якби мав хоч зелене поняття про предмет. Очі втуплені то в дошку, то в підлогу… Врешті-решт учитель стомлено ставить двійку в журнал, а потім ще й у щоденник.

Знайома ситуація? Мало хто не був на місці цього непідготованого до уроку школяра. От тільки в дорослому житті все закінчується далеко не двійкою. Тут ціна неготовності значно вища, вона вимірюється коштами, здоров’ям, стосунками…

Ви бачили людей, які, потрапивши в кризову ситуацію, починають панічно метатися з боку в бік. Одні — від лікаря до гадалки, інші — від пастора до пророка: підказку, дайте підказку! Але найчастіше — пізно. Під час екзамену підказки мало допомагають, тому що час для підготовки був змарнований.

Чимало вірян не замислюються, що недостатньо просто «ходити в школу» — читати Біблію, молитися, відвідувати богослужіння. Мета всього цього — внутрішні зміни, власне, внутрішній ріст. Ви зустрічали людей, які ніби й у школі не вчилися? А християн, яких хочеться обійти десятою дорогою? От про це я й кажу. Як сказано: «Вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання правди» (2Тим.3:7).

Для кого написані ці всі заповіді — «звіщати чесноти Ісуса Христа», «бути досконалими, як досконалий Отець», ці всі притчі — про безплідне фігове дерево, про млинове жорно? Чи багато хто сприймає всерйоз і справді намагається, переступаючи через біль і власну гордість, втілити це все у власному характері? Я б не сказав. Натомість бачу такий собі «олімп» із чотирьох сходинок, який собі придумали, зокрема ми, п’ятидесятники: звершити покаяння, прийняти водне хрещення, отримати хрещення Святим Духом та хоч якесь мінімальне служіння. І все! На цьому більшість зупиняється, напевно, думаючи, що досягли всього, чого тільки можна, не помічаючи попереду ще тисяч сходинок, на які потрібно зійти...

Навіть Ісус Христос, хоча й був Божим Сином, чекав виповнення визначеного віку — 30 років, щоб почати благовістити. Ми ж, люди, не любимо чекати, працювати над собою, змінюватися… Епоха фаст-фуду — нам хочеться все і зараз!

На зорі свого навернення й духовного зростання я мав зустріч, яка мене сильно вразила. Відвідуючи хворих, ми зайшли до одної літньої жінки. Окрім невтішного стану здоров’я, вона переживала депресію, страх смерті, невпевненість у спасінні. Це людина, яка з юності була в церкві, співала в хорі… Я подумав: виявляється, можна все життя ходити на зібрання, навіть виконувати якесь служіння — і наприкінці виявитися безпомічним немовлям, не розвинутим «в міру зросту Христової повноти» (Еф.4:13)!

Хлопчик у храмі

«А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей» (Лк.2:52).

Ці слова написані після того, як батьки спершу загубили Ісуса Христа, а потім, аж на третій день, відшукали його в Єрусалимському храмі за розмовою з учителями закону. Власне, учителі, як засвідчує євангеліст Лука, були вкрай здивовані рівнем пізнання дванадцятирічного хлопця. Тут можна зауважити, трохи забігаючи наперед, що внутрішнє зростання особистості може як значно випереджувати фізичний зріст, так і сильно відставати від нього.

Зверніть увагу на наведену цитату — вона говорить про зростання в трьох вимірах: інтелектуальному, фізичному та духовному, або, як ми часто їх називаємо, — душа, тіло й дух. І кожен із цих трьох компонентів (не тільки духовний) потребує належної уваги для гармонійного розвитку особистості. Загалом, людина — цілісна, так би мовити, триєдина істота, і «ділити» її на складники можна хіба що дуже умовно. Адже вони надто тісно пов’язані між собою, щоб розглядати їх зокрема.

Ще з підручника «Біологія» ми дізналися, що одна з основних ознак живих організмів — саме ріст. Кожна дитина мріє скоріше вирости. Чи не тому дівчата так люблять приміряти мамині туфлі, а хлопці — сідати за кермо татового автомобіля? Бажання вирости — ознака живої здорової дитини. Як казала моя бабуся, коли я дуже активно ганяв по хаті: «Нормальна жива дитина!», правда, іноді додавала: «Надто жива!» Та й батьки, замилувавшись дитям, хіба що жартома можуть сказати: «От би ніколи не виростало!» Природнє бажання кожного батька й матері — бачити нормальний розвиток. Коли дитина в 10 років лишається на рівні 3-річної — це трагедія.

Якщо тілесний ріст видимий для всіх — чи стрункий, чи надмірно товстий, чи розвинені м’язи — то душевний до певного моменту прихований від оточуючих. Кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив!» І справді, дуже часто людина здається розумною, поки мовчить. Як же можна оцінити духовний ріст? Біблія дає мірило — плоди духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість (див. Гал.5:22,23). Якщо ж у характері більше проявляються діла плоті — перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки (див. Гал.5:19-21) — це свідчить про вельми слабкий духовний розвиток. Як каже апостол Павло: «Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче» (1Кор.13:11). Скажіть, будь ласка, яких людей ви бачите у своїй церкві? Чи стежать вони за власним здоров’ям? Чи розвивають розум? Чи працюють над духовним характером? А якщо плодів у жодній із цих сфер немає? Не хочеться навіть згадувати страхітливі приклади про сокиру, яка лежить при корінні…

Пам’ятаю, як в дитинстві щороку батько ставив мене до одвірка й робив помітку — наскільки я виріс. Було надзвичайно цікаво спостерігати, як кожного разу додаються по кілька міліметрів. Тепер я в ці двері вже ледве проходжу... А все через те, що в дитинстві дуже мріяв вирости. Як розповідала мама, побачивши вперше одного родича, який був настільки високим, що в армії йому не могли підібрати ліжко, я сказав, що «хочу бути, як цей дядько»! Так і вийшло… Це, звичайно, жарти, а якщо серйозно? Якби був такий «одвірок для духовності» — на скільки сантиметрів від підлоги сягнув би мій ріст? Якось мені сказав знайомий місіонер, який через довгий період повернувся у своє село й церкву: «Таке враження, що тут час зупинився! Усе точнісінько так само, як було 20 років тому. Навіть проповіді — слово в слово…»

Я став аналізувати себе, і помітив три речі. Є сфери, у яких вдалося перемогти внутрішні недоліки й стати трохи кращим. Є такі, де я розслабився й навіть, здається, став гіршим, ніж був. А ще в дечому — лишився точно таким самим. І ось цей третій стан якраз може виявитися найнебезпечнішим, його можна порівняти з Лаодикійською церквою: «А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...» (Об.3:16). Це стан, коли ти заспокоївся, змирився з тим, що маєш, і вже не прагнеш більшого.

Умови росту

Які ж ключові елементи необхідні для гармонійного зростання й розвитку людини?

Харчування. Як відомо, саме неправильне харчування може бути причиною того, що дитина не росте. У час ГМО, харчових замінників та макдональдсів — як ніколи варто замислитися: що я їм? Чи не шкодять мої гастрономічні звички здоров’ю? Можливо, такі питання видадуться «недуховними», але ми говоримо про «храм Святого Духа» — наше тіло, стан якого безпосередньо впливає й на всі інші сфери. Проводячи аналогію з фізичним, перейдімо до запитання: «А як нагодувати душу, дух?» Як немовля має інстинктивний потяг до материнського молока, так новонавернений християнин прагне насичуватися Божим Словом. Пам’ятаю, як я за тиждень прочитав Новий Заповіт, і цього було мало — хотілося ще й ще. Але просто читати мало — важливо розуміти, поглиблювати пізнання, щоб не бути подібним до коринтян, яким апостол Павло писав: «І я, браття, не міг говорити до вас, як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі. Я вас годував молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й тепер ще не можете…» (1Кор.3:1,2). Або до євреїв: «Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда. Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля. А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло». (Євр.5:12-14). Поряд із цим не варто забувати й про інтелектуальний ріст — читання розвиваючої літератури, навчання, розширення кругозору, пізнання себе й навколишнього світу.

Стосунки. У дітях легко впізнати батьків — не тільки за зовнішнім виглядом, а й за ходою, мовою, поведінкою. Вони переймають усе з неймовірною точністю, беруть приклад — і добрий, і не дуже… З іншого боку, також видно, якщо сімейного спілкування бракує, — з ким дитина проводить більше часу, те і проявляється в її характері. Найбільше ми зростаємо в стосунках із іншими — учимося розуміти, прощати, правильно поводитися при виникненні конфліктів. Біблія приділяє багато уваги навчанню стосункам — між чоловіками й дружинами, батьками й дітьми, працівниками й роботодавцями, служителями й церквою тощо. І навіть вказує на пряму залежність стосунків з Богом від стосунків з людьми: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1Iв.4:20). Усе це спонукає працювати над власною особистістю. Так само видно, чи часто людина спілкується з Богом, наскільки тісні стосунки має з Ним. Чи стає її характер подібний до Його характеру, як написано: «Відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ…» (2Кор.3:18). Окрема тема — тілесні стосунки, які мають великий вплив і на фізичному, і на душевному, і на духовному рівні.

Праця. Щоб тримати у формі тіло, потрібно регулярно фізично працювати — чи то в полі, на будівництві, чи то в спортзалі. Щоб у тонусі був розум — його потрібно навантажувати новими завданнями, викликами, що вимагають творчого думання. Тренування для духа — служіння. Пам’ятаю, у дитинстві в мене був власний маленький молоток і маленька сокира, які зробив тато, щоб я міг йому «допомагати» — я це дуже любив. Навряд чи був якийсь ефект від тої допомоги, та це потрібно було не йому, а мені — для навчання й зростання. Напевно, ніщо так не об’єднує людей, як спільна праця. І тільки в служінні Богу найбільше відчуваєш залежність від Нього — обов’язково будуть проблеми, перешкоди, для подолання яких доведеться по-особливому шукати Його керівництва. Біблія говорить, що в «Божому винограднику» знайдеться праця для кожної людини, більше того — кожен важливий і має свою роль у Божому плані: «А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю» (Еф.4:16). Важливо усвідомити цю відповідальність — перед собою, людьми й Богом.

Вороги росту

Гріх. У Біблії гріх часто порівнюється з камінням. У даному випадку — це добровільний камінь, який не дає рости, тисне на неї, не пропускає сонячного проміння. Тому апостол Петро радить: «Відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння…» (1Петр.2:1,2). Гріх потрібно «відкласти», визнати, категорично відкинути, розпрощатися з ним, без цього про подальший зріст не може бути й мови. Гріх — це похибка, збій, неправильне усвідомлення. Якщо людина відмовляється від здорового способу життя — ризикує власним тілом. Якщо не фільтрує інформації, яка наповнює розум, — ризикує психікою. Якщо ж не прислухається до Божих Заповідей — ризикує розірвати зв’язок із Богом і духовно померти. Тут можна виокремити такі гріхи, як гордість, упередження, лінь, які особливо заважають розвитку особистості.

Травма. Якщо кістка зламана, її обов’язково потрібно правильно скласти, щоб могла зростися й функціонувати. Якось мої друзі з церкви допомагали бездомному чоловіку, у якого була зламана ключиця. Лікарі сказали, якщо не зробити операцію, рука може назавжди лишитися нерухомою. На щастя, там втрутився Бог — і чоловік отримав зцілення навіть без медичного втручання. Але цей випадок мені запам’ятався, зокрема, як приклад, коли травма може стати серйозною перешкодою подальшого росту. У психології є таке поняття як блок — це коли людина, переживши психологічну травму в певній сфері (сексуальній, соціальній тощо), закривається й перестає в ній розвиватися. Сильний біль блокує доступ — людина уникає розмов на цю тему, осіб, причетних до пережитої ситуації. Таким чином, одна зі сфер життя «заморожується». Ви зустрічали дорослих, на перший погляд, повноцінних особистостей, які в певний момент раптом поводяться як діти? Вихід тут тільки один — іти на біль! Правда, самому це зробити важко — для цього є психологи та душпастирі. Подібні блоки бувають і в стосунках з Богом. Це, мабуть, найважчий випадок — людина блокує себе від єдиної Особи, Яка реально може допомогти…

Клімат. Не кожна тропічна рослина виживе в субтропічному кліматі. Для зростання потрібні певні умови — більш чи менш вибагливі. Це стосується й фізичного здоров’я — за певних хвороб чи вроджених особливостей організму може бути протипоказаний надмірний холод, сирість або навпаки. Для людської душі теж важливе оточення, місце, час... Є середовища, у яких дуже важко, або й неможливо розвиватися творчим людям. А часом про когось кажуть: «Він — ніби з іншої епохи!», або: «Йому потрібно було народитися в іншій країні!» Духовна сфера — не виняток. Були моменти, коли Бог казав своїм вибраним людям «Вийди…» — зі свого дому, племені, краю — бо інакше не зможеш ввійти у своє покликання. Змінити місце проживання, графік роботи, друзів-знайомих, нарешті, церкву — найчастіше важко й боляче. Але інколи це єдиний можливий варіант, який дозволяє бути самим собою — тим, ким тебе передбачив Бог у Своєму плані.

Сила життя

Напевно, усі одного разу замислювалися над чудом: яким чином тендітний зелений росток пробиває товщу асфальту? Незбагненна сила життя, закладена Богом у насінину, долає всі перепони на своєму шляху, тягнучись до сонця. Цей потенціал закладений і в кожного з нас: коли людина чогось по-справжньому хоче — ніщо не зупинить її на шляху до мети. Ми можемо подолати будь-яку бетонну твердиню силою Того, Хто нас полюбив. А, може, саме Він часом і створює для нас певні труднощі, щоб тренувати наші фізичні, душевні та духовні м’язи? Особливо тоді, коли ми самі не турбуємося про власне зростання.

Була розмова між служителями, де згадали про одного заможного чоловіка. Розповідаючи про нього, зауважували різні сфери впливу та матеріальні цінності, якими він володів. І тоді один зі служителів сказав: «Він так багато має, я собі уявляю, як багато він не має!» Справа в тому, що нерідко розвиток однієї сфери дається ціною жертвування іншими. Непропорційний ріст особистості можна спостерігати тоді, коли людина надмірно піклується про духовне, нехтуючи інтелектуальним. Або ж вкладає тільки в розумовий розвиток, запускаючи здоров’я. Звичайно, серед духа, душі й тіла теж є головне й другорядне, але неважливого між ними немає. Тож «силу життя» слід розподіляти відповідно.

На завершення наведу ще один приклад зі спілкування з літніми людьми. Справа в тому, що старість дуже часто оголює те, що людина все життя приховувала, показує справжню її суть. Це трапилося під час різдвяних свят, коли ми розвозили подарунки тим, хто за станом здоров’я не відвідував церкви. Серед усіх мені яскраво запам’яталися дві бабусі. Обом було по 87 років. Обоє жили з рідними. Ще й так вийшло, що ми їх відвідали одну за одною, що тільки підсилило разючий контраст. У першому будинку зустріли людину, яка, за її ж словами, «доживала»: від неї віяло неймовірною втомою, розчаруванням, прямо кажучи — смертю. Ми вийшли звідти в пригніченому настрої. А у другому домі вийшла ціла історія. Нам відкрила двері дочка, відвела до зали й попросила зачекати. Увесь час було враження, що десь у віддаленій кімнаті грає радіо. Потім голос почав наближатися, він лунав все ближче й ближче — аж поки з допомогою когось із рідних ввійшла наша друга бабуся. Вона співала! А потім — безперестанку славила Бога, згадуючи Його милості. Одним словом, жінка підбадьорила нас — тих, хто прийшов підтримати її. І коли ми, веселі, поїхали далі, я поставив собі одне чітке питання: «А на кого з цих бабусь буду схожий я, якщо доживу до 87 років?» Хотілося б — на другу…

«Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів. Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь» (2Петр.1:5-10).

Дмитро ДОВБУШ

Благовісник,4,2019