«Будуйтеся в дім духовний»

«І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа» (1Петр.2:5).

Ми всі різні. Кожен із нас має певну позицію, певний світогляд, який відображає те, хто ми є. І це природно. Але для того, щоб споруджувався, будувався дім, каміння потрібно вкласти правильно. Купа каміння — це ще не споруда. Якщо зайти в магазин будматеріалів, то там є все необхідне для дому, але дому там немає. Ці окремі будматеріали ще не є домом.

Так само й велику купу «живого каміння» не можна назвати домом духовним. Дім духовний постає тоді, коли те живе каміння злагоджено сформоване в одну цільну споруду, будівничим і художником якої є Сам Бог.

Ми — Церква Божа — повинні діяти злагоджено, здійснюючи свій вплив як на певну країну, так і у вселенському масштабі. Апостол Павло каже, що на цьому «камінні» лежить відповідальність. Він закликає людей будувати з самих себе духовний дім. Це не означає, що хтось прийде, візьме нас, поставить, вкопає і скаже: «Ти будеш ось тут».

Так, Господь призиває нас. Так, Він наділяє нас певними дарами й здібностями. Так, у Господа ми маємо певне становище, але ніколи не треба ухилятися від власної відповідальності за справу чи служіння, довірені нам Господом.

Кожен із нас є лише одним камінцем із цієї спільної будови, яка називається церквою. І я хотів би розглянути різні грані цього каменя. Перша грань — це бік, який кладеться на основу. Основа вже закладена, і цією Основою є Сам Господь Ісус Христос. І ніхто не може покласти іншої основи. Тому якщо ми будуємо діло Боже, будуємо Його церкву, то повинні опиратися лише на цю єдину основу. Ніхто не має права й можливості змінити цю основу, яку поставив нам Господь. І ця основа закладена в Його Слові. Тому ми особисто відповідальні за те, щоб знайти цю основу й зайняти на ній те місце й те положення, у якому нас хоче бачити Господь.

Основа — Христос, але ми ставимо себе на цю основу.

Я іноді бачив такі споруди, зводячи які, будівельники робили грубі помилки й прорахунки. Я бачив будинки, у яких стіни не повністю опиралися на фундамент. Частина з них виходила за його межі. І хочу зазначити, що ця частина, яка не опирається на фундамент, — набагато слабша й не може служити сильною опорою. І якщо ми звужуємо межі нашого стандарту або виходимо за них, щоб, наприклад, вписатися у суспільство, серед якого перебуваємо, — наша міцність знижується. Але я щиро бажаю, щоб Слово Боже завжди було основою для збудування Церкви Ісуса Христа.

Та це лише один аспект. У кожного каменя є правий і лівий бік. Тобто ми повинні враховувати форму тих, хто справа чи зліва від нас. Ми повинні притиратися один до одного, щоб злагоджено вкладатися в цей спільний дім, яким є Церква Ісуса Христа. На жаль, є ті, хто каже: «Мені нікого не треба. Я сам собі цар і бог… Я — камінь, я — основа, і буде так, як я сказав». Але ми повинні відчувати спільність один із одним, відчувати плече й лікоть тих, хто стоїть поруч. Ми можемо формувати споруду тоді, коли не відділяємося один від одного, але перебуваємо в спільності. Не раз мені доводилося бачити таких християн, навіть служителів, які стояли, як камінь у полі чи на шляху. І всі їх об’їжджають, бо такі камені тільки заважають.

Але коли ми є частиною такої духовної споруди як Церква, то завжди матимемо довкола себе інше каміння, яке формує ту ж стіну, що й ми. І ці люди будуть підтримувати нас, захищати нас, але водночас і шліфувати. Усе це допоможе нам стояти на своєму місці.

Отже, ми маємо не лише вертикальні стосунки з Богом, але й горизонталі — з іншими людьми.
Камінь також має фасадний бік і внутрішній бік. Це те, що ззовні, і те, що зсередини. Те, що бачать інші й те, що бачить лише Бог і знаємо лише ми самі. Ми не можемо бачити свій фасад, тому іноді до нас підходять інші люди й підправляють нас, щоб ми виглядали відповідно. Бо з боку краще видно фасад, ніж зсередини. Але є й у нас внутрішній бік, який відомий лише нам. І ми повинні самі дбати про те, щоб він був у порядку, тому що в духовному житті важливий як зовнішній, так і внутрішній складник людини.

Іноді люди кажуть, що дбати про зовнішній бік — це лицемірство, це те, що ми виставляємо напоказ, те, що не відповідає дійсності. Звісно, іноді таке може бути. Але це не означає, що в нас не має бути відповідної зовнішньої сторони. Інколи люди, які дбають лише про внутрішній бік, кажуть: «Ми духовні, нам нічого не треба, нам не важливо, що думають про нас люди. Зовнішнє нічого не вартує. Найголовніше в житті — Бог». Але слід зазначити, що саме наш зовнішній бік розкриває наш внутрішній стан. Зсередини все виходить назовні — ми відображаємо те, ким ми є в глибині свого єства. І люди таким чином бачать, ким ми є. Вони читають нас, дізнаються про нас не з того, ким ми є всередині, а з того, як ми це виявляємо зовні. Тому «отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт.5:16).

Ми повинні жити так, щоб люди бачили наші добрі діла, наше чисте та побожне життя — і через це бачили, ким ми є. Наш зовнішній бік — це фактор впливу на зовнішній світ, це фактор впливу на людей, які довкола нас. І ці люди будуть приймати нас по тому, ким ми є ззовні, а потім вже будуть аналізувати те, що ми їм кажемо і ким ми є в сутності.

За майже двадцять років служіння в церкві мене ніхто ні разу не запитав: «А яка у вас освіта?» Але коли я починаю спілкуватися зі світськими людьми, то це одне з перших питань. «Та для чого мені та освіта? Я вісім класів закінчив і досить. Я духовна людина — що мені ще треба?!»

Я не маю на увазі, що ми повинні прагнути до того, щоб похизуватися чимось перед цим світом. Але ми повинні розуміти реалії суспільства, у якому живемо, і цим самим уособити Церкву в цілому, показати, ким ми є як християни, як люди віруючі, як люди, керовані Духом Святим. У нас повинен бути збалансованим як зовнішній, так і внутрішній фактор нашої особистості, тому що важливий і один, і другий.

Якби ми ходили до дому молитви, який чудово оздоблений зсередини, але обдертий ззовні, наприклад, обмазаний глиною й соломою у 21 столітті, то люди сказали б: «Ну, з цими людьми щось ненормальне відбувається». І яку вагу мали б наші слова: «Та ні, ви неправі, ви зайдіть спочатку всередину»? Люди спочатку оцінюють нас ззовні. Наше служіння спрямоване на людей, на суспільство, у якому ми живемо, тому ми повинні взяти на себе відповідальність, щоб мати світло всередині себе й нести його назовні, щоб кожен у міру свого покликання та можливостей міг відповідати на потреби, ставши світлом і сіллю серед суспільства, у якому ми живемо.

Ні, я не закликаю, щоб ми дбали тільки про приємний зовнішній вигляд, щоб ми були гарно одягнені, щоб у нас були привабливі церковні споруди. Але це частина того, ким ми є. Ні, це не повинно бути самоціллю, але те, що ми робимо, завжди буде свідчити людям, хто ми є. Наша сутність повинна відповідати тому, що ми демонструємо зовні. І наше завдання — знайти баланс між внутрішнім і зовнішнім, між тим, що знає лише Бог і я, і тим, що бачать у нас інші люди.

Окрім того, що ми маємо нижню сторону, якою опираємося на основу, бічні сторони, які торкаються до інших каменів, маємо фасад і внутрішній бік, у нас є верхня сторона. І вона призначена для того, щоб на неї класти щось зверху. Я іноді бачив лідерів, які аж ніяк не хочуть когось узяти собі на плечі. Вони всіх топчуть під ногами. Вони весь час хочуть пробратися якомога вище, щоб бути над усіма. Але чим вище піднімаєшся, тим болючішим буде падіння.

Треба розуміти, що в житі кожної людини настає час, коли потрібно стати основою для тих, хто буде довершувати цю будову, для тих, хто буде вкладатися в стіну, щоб споруда була більшою. І якщо ти духовний і міцний камінь, то зможеш тримати на собі те навантаження, яке ляже на стіну після тебе.

Хай Господь благословить вас, духовні батьки, бо вже настав час вам взяти на плечі молодих і сказати: «Я тебе буду носити, тебе буду просувати». Тому що це та перспектива, яку Бог передбачив для Церкви. І зробити це ми маємо самі, бо коли нас хтось штовхає, притирає чи прилаштовує — це неприємно удвічі більше.

Але Бог каже: «І самі, немов те каміння, будуйтеся в дім духовний», щоб ми могли звістити всьому світу, хто є наш Господь.

Віктор ПАВЛОВСЬКИЙ,
єпископ, Молдова

"Благовісник", 4,2018