Благовісник

Конфлікт, якого немає

«Я приводжу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась» (2Тим. 1-5).
«У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!» (2Кор.6:12).

Сучасний світ стає дедалі тіснішим. Масштаби планети стискуються до розміру робочого стола й комп’ютера на ньому. Світова павутина дозволяє пройтися вулицями забутого містечка в джунглях Бразилії, ґрунтовно прокоментувати останні політичні події, покритикувати нетямущих президентів і, ніби між іншим, з висоти супутника заглянути у двір сусіда: «А що це в нього за останній час новенького появилося?»
Проте мова не стільки про тісноту у фізичному вимірі, а більше про те, про що попереджував апостол Павло: «У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!» (2Кор.6:12). Тіснота фізична передбачає обмеження нашого особистого фізичного простору. Тіснота внутрішня, у серці стає тим благодатним тлом, на якому з’являються й розквітають непорозуміння, сутички, інциденти… «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт.15:19). Як фізична, так і духовна тиснява й непоступливість народжують і підживлюють конфлікти, які інколи з особистих переростають у глобальні.

Отже, по порядку — конфлікт (лат. conflictus — зіткнення, сутичка) — зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Принаймні, так характеризують це суспільно-психологічне явище словники.

Розрізняють декілька груп конфліктів: економічні, ідеологічні, побутові, сімейно-побутові...

Ми ж обмежимося предметом, що останнім часом став широко обговорюватися у середовищі євангельських церков, а саме — поговоримо про так званий «конфлікт поколінь», що у своїй основі має протиріччя між молодим і старшим поколінням.

Одразу зауважимо, наші роздуми не будуть ґрунтуватися на останніх досягненнях у царині конфліктології як науки. Ми обмежимося біблійною аргументацією, євангельською точкою зору на порушену нами тему конфлікту поколінь.

Звузимо спектр наших роздумів до ситуації в сім’ї або окремій церкві. Беручи до уваги визначення терміну «конфлікт» (а це: «зіткнення протилежних інтересів і поглядів…»), робимо логічний висновок. Він такий: у євангельській церкві представники різних вікових груп переживають зіткнення інтересів, напругу в стосунках, що призводить до активізації певних дій, які ведуть до ще більшого загострення. Це, власне, і є та ситуація, що її окремі служителі підводять під термін «конфлікт поколінь». Якщо ж говорити більш розширено — це несприйняття старшими членами церков, служителями молодого покоління з його підходами до церковного устрою та служіння. І як дзеркальна рефлексія — таке ж несприйняття, загострення суперечностей з боку молодого покоління. З огляду на сказане — конфлікт поколінь наяву.

Проте чи все так однозначно, чи насправді батьки й діти, поділені віковим бар’єром, стали настільки далеко, що окрім зіткнення інтересів, напруги в стосунках більше нічого не залишається? Зрештою, чи тільки вікова межа між поколіннями стає каменем спотикання у стосунках? Чи, можливо, існують інші, більш глибокі духовні причини, що спричиняють взаємне несприйняття в поглядах різних поколінь?

Оглядаючись у минуле

Коріння економічних, політичних, духовних процесів, що проявляються в наші дні, варто шукати у минулому. Хтось добре сказав — шлях у майбутнє завжди лежить через минуле. Мені видався цікавим текст із сучасного російського перекладу Книги Еклезіястової: «Что случилось в прошлом, то случается и в настоящем, а то, что случится в будущем, случалось и раньше, но Бог ищет то, что в прошлом» (3:15). У перекладі І.Огієнка цей текст звучить так: «Що є, то було вже воно, і що статися має, було вже, бо минуле відновлює Бог!»

Отже, сліди «конфлікту поколінь», принаймні, якісь їхні початкові форми варто пошукати в минулому, адже «що статися має, було вже воно», згідно з Еклезіястом. Повернемося в недалеке минуле, а потім ще далі — у глибінь віків, що завмерли на біблійних сторінках, і пошукаємо там коріння дерева «конфлікту поколінь». Якщо виросло…

А тепер про найближчу ретроспективу — або погляд у найближче минуле. Я мав привілей народитися в християнській сім’ї і був шостою (з дев’яти) дитиною в батьків. Ми були представниками третього покоління християн. У період розгулу тотального атеїзму батькам вдалося зберегти віру й зберегти так, щоб передати нам (говорю про батьків і дітей свого покоління). Такого терміну як «конфлікт поколінь» апріорі не існувало. Мої діти стали представниками четвертого покоління, а онуки (члени церков) — п’ятого покоління християн, а тому цитата з книги «Заступитесь кто-нибудь» О. Шевченка: «Ми так захопилися зберіганням віри, що зберегли її від власних дітей» — у цьому контексті недоречна. Віра була збережена й передана наступним поколінням, хоча термін «передана» — не зовсім коректний із теологічної точки зору.

Чи виникало в межах родини чи місцевої церкви те, що сьогодні має назву «конфлікт поколінь»? Відповідь — ні! Чи були непорозуміння, особливі ситуації, пов’язані з віковими розбіжностями? Так! Проте це були не стільки конфлікти, скільки з’ясування стосунків, спростування, пояснення своєї позиції, намагання знайти спільну точку зору.

Конфлікт поколінь чи конфлікти ровесників?

Завжди доречно аргументацію «за» або «проти» знаходити на сторінках Біблії. Отже, що з порушеної нами тематики має біблійне підґрунтя? Розглянемо декілька ілюстрацій щодо конфліктних ситуацій і з’ясуємо, чи була вікова різниця їхньою причиною?

Історії, що про них ми згадаємо, усім відомі з недільної школи. Сьогодні наш погляд на них з точки зору конфлікту поколінь. Отже, двоє рідних братів — Каїн і Авель. Конфлікт, якого, власне, не було — було жорстоке вбивство єдинокровного брата, практично ровесника. Цікаве у цій ситуації те, що Бог споглянув найперше на особистість (на Каїна й на Авеля), а потім на те, що принесено в жертву. Спочатку — хто ти?

А потім — що приносиш Богу? Корінь конфлікту ровесників — «біля дверей гріх підстерігає…» (1М.4:7).
Ще одна, досить відома історія, що мала своїм підґрунтям протиріччя в економічних стосунках. Дядько й племінник — Авраам і Лот. За різними оцінками, вікова різниця між ними була приблизно 30 років. Суперечки пастухів щодо пасовищ переростали в конфлікт між родичами. «І промовив до Лота Аврам: Нехай сварки не буде між мною та між тобою… Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли підеш ліворуч, то я піду праворуч, а як ти праворуч, то піду я ліворуч» (1М.13:8-9). Різниця віку не стала домінуючим фактором у конфлікті, навпаки — старший поступається й дає право на вибір молодшому!

Двоє онуків Араама — Яків та Ісав. Конфлікт — і знову між братами, які народилися практично одночасно. Причина досить вагома — отримати благословення як перворідного. Син рабині й син законної дружини за обітницею Божою. Конфлікт між ровесниками загрожував перерости в убивство (1М.27:47-48). Півтора десятка років тривог і неспокою для Якова — і стільки ж невдоволення й ремства для Ісава. Зрештою — примирення й обійми братів.

Ще один конфлікт, що мав за основу політичні претензії — Давид і Авессалом. Бунт Авесалома проти батька переростає в захоплення царства. У цьому конфлікті батько-цар рятується втечею з Єрусалима. Ганебне, як для сильного й зрілого царя, вирішення конфлікту. Настанова Давида воєначальникам перед боєм: «Збережіть мені юнака Авесалома!» говорить про відсутність помсти чи озлоблення серця (2Сам.18:5). Авесалом гине під час бунту, проте не радість перемоги, а жалоба виливається в плачі Давида: «Сину мій, Авесаломе, сину мій! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе, сину мій» (2Сам.19:1) Ані вік, ані політичні амбіції не стали причиною озлоблення Давидового серця.

На біблійних сторінках можна відшукати й інші ілюстрації конфліктів, і вони відбуваються переважно в одній віковій групі. Ось історія, розказана Ісусом Христом у Євангелії від Луки, 15 розділ. На перший погляд, яскраво виражений конфлікт: батьки — діти. Молодший син у батька вимагає свою частку маєтку. «Батьку, я вже дорослий, це законно мені належить, не вчіть мене як жити, сам розберуся, мою частку мені — все й зараз…» — приблизно така розмова могла відбутися між сином і батьком. У відповідь ні злості, ні повчання, ні посилання на життєвий досвід. Батько знав характер і нахили сина, він здогадувався, куди підуть кошти від маєтку, але «той (батько) поділив між ними маєток» (Лк.15:12).

Зрештою, конфлікт все-таки стався, проте не конфлікт «поколінь», а конфлікт між ровесниками. Батько з любов’ю зустрічає обдертого, обірваного, голодного сина. «Найкращу одежу йому несіть, взуття зручне — у нього побиті ноги. До речі, захопіть разом і персня на руку його. Я з цим перснем повертаю йому право на мою власність… Теля відгодоване приготуйте, будемо їсти й радіти…» Щасливе закінчення — конфлікт вичерпано? У батька немає конфлікту. Але є ще старший брат, той, правильний, що залишився з батьком. У його серці — протест, конфлікт і проти брата й проти батька! Йому гнів не дозволив прийти на гостину. «Оцей твій син, батьку. Він розтринькав усе, що було… Не хочу бачити…» Батько зрозумів і простив, ровесник-брат — у конфлікті.

Ці роздуми хотілося б закінчити не ще однією ілюстрацією «конфлікту поколінь», а гарним прикладом доброї спадковості між поколіннями. Лоіда, Евніка, Тимофій — бабуся, мама, син (онук). «Я приводжу на пам'ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась» (2Тим.1-5). Апостол Павло не помилився — ця родина правильно зберегла й не тільки зберегла для себе, але й передала ідею непохитної віри наступним поколінням!

У серцях ваших тісно

Що відбувається насправді? Було б помилкою вважати, що немає розбіжностей у поглядах між молодими й старшими — як у родині, так і в церковній спільноті. Так було завжди, але це не глобальний конфлікт між поколіннями, а природній процес налаштовування, відновлення, пошуку прийнятних рішень, де старші й молоді не по різних сторонах барикад, а співпрацюють як партнери. Звертаючись до вже згадуваного служителя Тимофія, апостол Павло пише: «Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!» (1Тим.4:12). Очевидно, що в оточенні Тимофія були такі християни, які так само, як деякі сучасні, могли з гонором зауважити: «Ще молодий, ще не доріс, щоб…»

Мабуть, тут буде доречним згадати цитату, що на початку статті: «У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!» (2Кор.6:12). Очевидно, саме з цього починається той внутрішній, духовний дискомфорт як у молодих, так і старших — тіснота й невміння, радше небажання вмістити, зрозуміти, знайти спільну думку. Можливо, це закономірність — чим просторішими стають доми молитви, тим тісніше стає в сердечних храмах незалежно від віку християн.

Спробуємо подивитися на цю ситуацію з точки зору: «Але як і тоді, хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер» (Гал.4:29). Власне, не конфлікт поколінь, а віковічна ворожнеча плоті й духа — і це стосується не віку, а стану духа! Не різниця років, а однаковість полюсів-поглядів (як у випадку з магнітом) плотської природи, молодих і старших, що вперто відштовхуються.

Питання для себе: яка моя реакція на незручне, але суттєве питання молодих? Вибираємо варіанти відповідей: підростеш — зрозумієш, такий розумний став, у нас так прийнято, поначитувалися в Інтернеті... У розмовах із молодшим поколінням часто звучить: «Ми готові послухатися і прийняти, але поясніть це з біблійної точки зору». Мабуть, сьогодні, як ніколи, стає актуальним спільне вивчення Слова Божого — для молодих і старших. Саме цей вид служіння був надзвичайно популярним у нашій церкві в сімдесяті, вісімдесяті роки минулого сторіччя. Саме там отримувалися відповіді на складні питання, де основою був діалог поколінь, а не монолог старших.

Ще одна особливість у площині наших роздумів. Старші за віком ревно вчать і пояснюють, як було в минулому, як потужно діяв Дух Святий — і це правда. Власне, вчать про те, що ними ж із плином років було частково втрачено, частково знівельовано й на даний час практично відсутнє. Це серйозний виклик служителям мого й старшого покоління. Ми хочемо бачити в наших дітях те, що самі розгубили на життєвій дорозі. Так не буває. Ми можемо навчати, заохочувати те, що особисто практикуємо в щоденному ходженні перед Богом. Знав молоду людину, яка на смертному ложі благала Господа про одне: «Господи, дай мені тепер так помолитися, як завжди молиться мій батько…»

Саме невідповідність між словом і ділом у старшого покоління дуже часто стає прірвою у стосунках поколінь.

…Ілля з Єлисеєм прямують у напрямку Йордану. Допускаю думку, що Єлисей був представником молодшого покоління. Його принцип: «І сказав йому Ілля: Сиди тут, бо Господь послав мене до Йордану! Та той відказав: Як живий Господь і жива душа твоя, я не залишу тебе! І пішли вони обоє» (2Цар.2:6). Що змушувало Єлисея йти за Іллею? Що було причиною такої впертої непоступливості? Секрет у цьому — «І сталося, як вони перейшли, то Ілля сказав до Єлисея: Проси, що маю зробити тобі, поки я буду взятий від тебе! І сказав Єлисей: Нехай же буде на мені подвійний твій дух!» Ось це і є те, що ми можемо передати нашим наступникам. Не плащ, який розділив Йордан, не традицію, а Дух, який був у нас, причому — подвійною мірою…

Саме це знищить усі перешкоди й бар’єри на шляху єдності, а не конфлікту поколінь. Це виклик для служителів нашого покоління.

Микола СИНЮК

"Благовісник", 4,2018