Як отримати бачення від Бога?

Перш ніж говорити про бачення, хочу дати визначення, що я маю на увазі під цим поняттям. Бачення — це розуміння волі Божої щодо нашого життя в загальних рисах. Мойсей отримав бачення вивести народ Божий з Єгипту. Він не мав покрокового розуміння, що, як і коли має робити. Проте він бачив загальний напрямок, і, звершуючи певні кроки та стикаючись із труднощами, він отримував настанови від Бога й відкриття щодо того, як далі вести народ.

Кожен із нас повинен отримати таке бачення щодо свого життя та служіння, щоб звершити те, що Бог призначив для нас. У грецькій мові є слово «хамартіо», що означає «гріх», проте це слово також використовувалося під час навчання лучників, якщо стрілець із лука не потравляв у ціль. Так само і в житті християнина — не потрапити в ціль, не виконати свого призначення — це гріх. Апостол Павло каже: «Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!» (Як. 4:7). Тобто ми повинні кожен для себе отримати розуміння: що можу зробити в служінні Богові особисто я?

Загальна Божа воля для християн міститься у великому дорученні: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься — буде спасений, а хто не ввірує —засуджений буде» (Мт.16:15-16). Але в цій загальній Божій волі щодо нас є персональна Божа воля для твого й мого життя. Наприклад, персональною ділянкою праці апостола Петра був не весь світ, а лише євреї. І він покрив цей сегмент своєю проповіддю. А Павла Бог послав до поган — і він покрив цей сегмент, рухаючись у напрямку до Європи.

Так і тепер: хтось може профінансувати — і це буде його частка в служінні, хтось послужить автомобілем, хтось приготує їжу, хтось буде безпосередньо працювати з людьми, хтось готуватиме служителів.

Без бачення Церква, служіння й усе наше життя будуть нагадувати рух по колу. Часто ми плануємо певну роботу, певні заходи, але ми повинні передусім бачити й планувати кінцевий результат, те, що ми хочемо отримати на виході, бо це визначає нашу нагороду. Бути зайнятим — нескладно. Важливо бути ефективним. Бог, вивівши євреїв із Єгипту, провадив їх в обітовану землю. Та побачивши цю землю, більшість із розвідників сказали: «Ні, ми не зможемо її отримати. Там велетні, сильні люди, яких ми не здолаємо». І це призвело до того, що вони сорок років ходили «по колу», навколо тої цілі, яку Бог призначив для них. Вони не стояли на місці: то знімали палатки, то знову їх розкладали, так само зі скинією, — тобто вони були задіяні, але рухалися не туди, куди хотів Бог. Так само й нам замало просто мати щорічний план заходів і втілювати їх. Нам потрібно розуміти, для чого ми робимо всі ці кроки.

Тому нам життєво необхідно мати Боже бачення, Божу ціль, розуміти Його волю щодо нас. Ще навіть не будучи старшим пресвітером Хмельницької області, я відчув у серці бажання, щоб у кожному населеному пункті нашої області була євангельська церква. Звісно, ця ціль об’ємна, тому я розбив її на конкретні великі завдання, першим із яких є утворити церкви в кожному райцентрі. Як старший пресвітер, я не бігаю від райцентру до райцентру, проводячи євангелізації. Але я поступово спрямовую свої зусилля й зусилля інших людей на реалізацію цієї мети. Коли я став старшим служителем області, то у дев’яти райцентрах не було наших церков. Я дякую Богові за «Голос надії», за «Добрий самарянин», за церкву міста Вараша та інші церкви й окремих людей, які долучилися до реалізації цього бачення, і нині вже в трьох із цих райцентрів є церкви. У четвертому райцентрі нам вдалося врятувати «вмираючу» церкву, у якій із 50 членів стало 12. Туди приїхали, так би мовити, новобранці з Горохова, що на Волині, які тільки рік як прийняли хрещення й закінчили тримісячні місіонерські курси. І цього року вперше за десять років у тій церкві було проведено водне хрещення.

Мати певну ціль не означає день і ніч займатися тільки цим. А означає — мати це в серці й спрямувати свої зусилля в цьому напрямку, вміти сказати іншим те, чого ми хочемо, і долучити їх до цього. І дійсно значима ціль, дійсно значиме бачення, яке походить від Бога, запалюватиме інших людей.

Дуже важливо молитовно шукати від Бога бачення для нашого життя, проте бачення майбутнього пов’язане з усвідомленням нинішньої ситуації. Тому важливо побачити стан справ таким, який він є, а не таким, як би нам хотілося. Наприклад, у Європі тепер різко скоротилася кількість церков, вони об’єднуються, щоб мати змогу оплатити приміщення. І сталося це тому, що вони чомусь втратили ціле покоління, яке не змогло реалізуватися в церкві й служінні. Ви думаєте, що ці церкви були гірші від наших?

Нині в нас також близько 40% дітей із віруючих сімей відходять від церкви. Лише півтора відсотка з опитаних молодих людей на одній із конференцій для молоді хотіли б стати пасторами. І не всі вони стануть ними, тому що коли перед ними постане реальна відповідальність — ще багато хто відсіється. Щодо цієї ситуації ми часто можемо почути: «Бог знайде людину, Бог поставить. Дух Святий проведе». Але Дух Святий у свій час говорив і до європейських церков, Бог вів їх і потужно використовував, але чогось вони не почули й чогось не втілили. Я на власні очі в місті Вісбаден бачив приміщення церкви, яке продається за 1 євро за умови, якщо не буде змінене його цільове призначення і воно буде відремонтоване. Але ця велична споруда за 1 євро тривалий час лишається нічийною. І це в країні, яка породила Реформацію. А скільки місіонерів дала Англія! А нині вони самі потребують духовної підтримки. Ви думаєте, що Дух Святий їх не вів? Вів, але справа в тому, що в якусь мить вони перестали чути Його й рухатися по-своєму.

Бог не змушує силою нас щось робити. Дух Святий не ламає нас. Тому, використовуючи цей історичний досвід, ми можемо зробити для себе певні висновки. Не треба прикриватися стандартними фразами: «Дух Святий відкриє, Дух Святий поведе». Дух Святий відкриває й веде різноманітними способами. Дуже часто ми обмежуємо дію Духа Святого лише пророцтвами, видіннями, різними мовами й кількома іншими духовними дарами. Бог говорив і через засухи, і через ворогів, і через війни. А ми, говорячи, що все зробить Дух Святий, приховуємо свою бездіяльність та байдужість.

Пророк Аввакум каже: «І я став на сторожу свою. Послухаю: що скаже Господь в мені». Я вважаю, що кожен із нас має необхідність у тихому молитовному часі, проведеному з Богом. А часто я стикаюся з тим, що думки відволікають мене від цієї тиші. І бувають такі ранки, коли, прокидаючись, не знаєш, який день і куди треба бігти. Але ми не повинні втрачати цього моменту — «я став на сторожу свою». Бо скільки разів Дух Святий говорить щось, показує і направляє, але ми не можемо почути Його, бо зайняті процесом, захоплені динамікою життя чи служіння. Я був на одній звітній конференції, де пастор, звітуючи, наводив цифри, скільки він кілометрів проїхав, скільки годин був за кермом, що мало б свідчити про його неймовірну зайнятість. Але немає проблем із тим, щоб бути зайнятим. Наше завдання — бути ефективним.

Інколи набагато важливішою є просто розмова з людиною, ніж масштабна євангелізація. Цього року я був у США, і там в одній із церков мене знайшов один чоловік. З ним до того я спілкувався лише один раз. Він десь відшукав мій номер і зателефонував мені в найбільш критичний момент свого життя. Я про це не знав, але вислухав його, дав йому пораду. Він поплакав, поділився болем. Я спрямував його до служителя. І от, вдруге спілкуючись із ним, почув такі слова: «Якби ти мене тоді не вислухав і не дав поради, я б покотився далеко у світ. Ця розмова була маленьким, але необхідним поштовхом, який спрямував мене в бік церкви. Тепер у мене дружина, дитина, служіння молодіжного пастора, бізнес».

У Колорадо є великий гірський хребет. Уявіть, що на його вершині є маленька краплинка води. Вітер зі сходу здмухне її на сантиметр на захід — і вона потрапить у Тихий океан, протилежний вітер — на сантиметр на схід — і вона впаде в Атлантичний океан. Між цими океанами 5 тис. км, але на початку все вирішує один сантиметр. Іноді одна бесіда, один телефонний дзвінок — і доля врятована.

Загальне бачення для всіх християн — приводити людей до Бога. Щоб мати змогу робити це, потрібно знати потреби людини, якій ми говоримо про Бога. Візьмімо середньостатистичного чоловіка. Йому 36 років, він сім’янин, у нього двоє дітей. Що його турбує? Що цікавить? Звісно, він хоче мати змогу забезпечувати сім’ю. Для нього важливими є здоров’я, освіта дітей, дружба і взаємостосунки з іншими людьми. Він думає про розваги та відпочинок. І цей перелік можна було б продовжити. Усе це загальнолюдські нормальні питання, які є важливі для багатьох. Фактично, усі ці потреби актуальні й для народженого згори християнина. Тільки до всього цього в нього додаються стосунки з Богом, служіння, церква. Проте спільного в нас дуже багато. І кожна з цих людських потреб є тією сферою, де ми як люди віруючі,можемо «закинути гачок». А ми часто йдемо до невіруючих людей, кажучи: «А ми вам пісеньку заспіваємо». Я не проти пісень, не проти загальних євангелізацій, але це одна з можливостей привести людину до Бога. Є безліч інших питань у житті людей, які потребують відповідей. І ми як церква можемо стати цією відповіддю.

Проте 90% питань, які обговорюються на церковних радах, стосуються утримання дому молитви, дисципліни й внутрішнього укладу церкви, і лише 10% — спасіння людей. І відповідно, церква не зростає кількісно й не реалізовує свого потенціалу для євангелізації. У нас є великі можливості для служіння людям і є великий резерв людей, які можуть служити. Для цього їх потрібно скерувати, давши відповідне бачення.

Я закликаю вас замислитися над тим, як стати відповіддю на потреби людей, які не знають Бога, так, щоб привести їх до Господа. Можливо, ви можете бути відповіддю для них у сфері освіти та виховання дітей, можливо, у сферах здоров’я, матеріального забезпечення, дружби та спілкування. Просіть у Бога бачення, як ви можете послужити людям. Ми, церква, — даятелі в цьому суспільстві. Ми звикли просто просити людей прийти в церкву: «Прийдіть, ну прийдіть до нас…» Але ми повинні показати людям, що в нас є відповідь на їхні питання, у нас є підтримка, у нас є допомога, у нас є любов. Ми повинні не просто перебувати в такому локальному сере­до­вищі, не просто варитися у власному соку. Ми повинні йти в цей світ. Але для того, щоб йти туди, ми повинні мати відповіді для цього світу. Люди повинні бачити в нас Бога, Його любов і підтримку.

Бачення, отримане від Бога, зміцнює наш моральний стан. Ми не маємо часу думати про те, що відводить нас від Бога. Ми концентруємося на тому, щоб виконати те, що Бог хоче від нас. Ми не одразу досягаємо успіху в тій чи іншій справі, і якщо перед нами є тільки конкретна справа, ми можемо розчаровуватися після декількох невдач. Якщо ж перед нами є бачення, ми більш широко дивимося на ситуацію. Наприклад, я вже говорив про своє бачення церкви в кожному населеному пункті. Але за десять років служіння нам вдалося відкрити церкви лише в трьох райцентрах. Ще у двох працюють місіонери — і, думаю, наступного року там будуть зареєстровані церкви. Здавалося б, це небагато. Але, маючи більш широке бачення, я розумію, що ми рухаємося в правильному напрямку й маємо успіх у цьому. А в людей, які не мають цього бачення, можуть бути хороші починання, хороші ідеї, але згодом руки опускаються, коли не видно конкретного результату одразу. Якщо ж ви знаєте, куди йдете, то навіть якщо ви ще туди не дійшли, то, озирнувшись назад, бачите, що пройшли вже досить багато — і бажана ціль стала набагато ближчою. Тому, якщо у вас щось не вийшло, працюйте. Це дає вам додатковий досвід. Коли до Томаса Едісона підійшли його співробітники й сказали: «Ми вже провели 1800 дослідів, але лампочка так і не загорілася. Може, вже досить», то він відповів їм: «Ви що, продовжуймо працю. Ми попереду всіх аж на 1800 дослідів». І, провівши понад 2400 дослідів, вони досягнули результату, який тепер для нас є таким очевидним і звичним.

Уолт Дісней, засновник Діснейленду, обійшов 355 банків, і ніхто з них не хотів дати йому кредит для відкриття парку розваг. У 356 банку оцінили його ідею й дали йому позику. І коли губернатор на відкритті цього парку підійшов до дружини Діснея, який на той час уже помер, то сказав: «Як жаль, що Уолт цього не бачить». Вона ж спокійно відповіла йому: «А він все це вже бачив».

Бачення — це не те, що ми можемо реально споглядати. Бачення — це те, що бачить наш розум і серце ще тоді, коли його немає. Тому нам дуже важливо мати це бачення, щоб мати змогу в житті зосереди­тися на тому, що справді важливо. Є дуже багато справ у нашому житті насправді не важливих. Але вони є кричущими. Часто ми стикаємося з тим, що нам телефонують і просять щось зробити. І ми спішимо, відкладаємо все, щоб вирішити щось, що є нібито надзвичайно важливим. Але справді важливі справи — тихі, а ми ж часто зосереджуємося на кричущих. І якщо ми не маємо бачення в житті, то до важливих справ у нас не доходять руки, бо ми перебуваємо під гнітом термінових справ.

Христос, висячи на хресті, каже: «Звершилося!» Хіба всі люди зцілилися, хіба всі пізнали Бога, хіба всі почули про Христа? Ні, але Він виконав те, до чого був покликаний, зробив те, для чого прийшов на цю землю, здійснив те, чого, окрім Нього, ніхто інший не міг би здійснити, — дарував спасіння усім людям, заплативши за наші гріхи Своєю кров’ю. Залишилося безліч недороблених справ, але це вже були справи учнів та інших Христових послідовників. І дотепер справа, почата Христом, звершується по всій землі.

Зробити важливе — це не обов’язково означає зробити щось тяжке й багато. Зробити важливе — означає зробити те, що хоче Бог. Важливим для нас є те, що без нас ніхто не зробить. Таким є спілкування з Богом у молитві та перебування у Його Слові. Ніхто нас не замінить як батька для дітей чи чоловіка для дружини. Та й у Церкві, у служінні є деякі питання, які можемо й повинні зробити лише ми. І наше завдання — виявити напрямок, у якому ми повинні рухатися, щоб виконати ці найважливіші цілі. Маючи певне бачення, ми зможемо шукати тих, кому можна доручити ту чи іншу справу. За нами постане армія співпрацівників. Наприклад, щоб утримувати християнську загальноосвітню школу в Хмельницькому, щомісяця нам потрібно 140 тис. грн. Наша церква на даний час налічує 106 членів, і ми не маємо таких грошей. Максимум, що ми можемо взяти з церкви, то 12 тис. грн. 27% дітей, які тут навчаються, не мають змоги платити за навчання, бо це діти з різними відхиленням або з діти з малозабезпечених сімей. Та ось одного разу до мене телефонує бізнесмен, з якими ми розмовляли напередодні, і пропонує взяти на підтримку двох учнів-інвалідів. Я навіть не просив його, але він побачив важливість цієї праці.

Тобто, якщо ти маєш бачення і ділишся ним з іншими, вони також запалюються цим і хочуть долучитися до твоєї праці. Інколи нічого навіть не треба просити — просто знаходяться люди, які кажуть: «Я також хочу стати частиною цього бачення».

Звісно, не завжди буде легко й просто, бо ми взяли на себе певну відповідальність. Проте зазвичай ми втомлюємося не від конкретної праці, а від суєти, від відсутності цілеспрямованого руху. Якщо ж я маю певну мету, певне бачення, то не раз, озираючись назад, розумію, що таки справді ярмо Христове любе й тягар Його легкий. Ярмо — це нелегко, а саме слово «тягар» говорить про себе, проте коли ти взяв на себе тягар Божої відповідальності, Він дає втіху й задоволення від зробленої роботи.

Тож якщо ви хочете бачити чудеса Божі у своєму житті — служіть! Бачення, яке дає Бог, завжди більше за наші сили та можливості. Але Бог каже: «Я з тобою!» І цього достатньо. Відчуття Божої присутності в житті — це неймовірне чудо. Це заохочує до праці, до звершень для Божої слави.

Наявність бачення звужує напрямки нашого служіння. Часто ті люди в церкві, які служать, стикаються з проблемою багатовекторності праці. Вони змушені працювати в різних сферах. Пам’ятаєте, як Ісуса хотіли зробити царем. Це ж непогано було б. Але Він сказав, що не для цього прийшов у цей світ. Нам також іноді підкидають безліч проектів, нав’язують безліч служінь. Проте не за кожне з них треба братися. Треба знайти те, у якому Бог хоче тебе бачити. Тоді ти будеш успішним і задоволеним, навіть як праця буде вимагати великих затрат та зусиль.

Тобто наявність цілі допомагає фільтрувати ідеї й відкидати другорядні, хай навіть дуже цікаві й важливі, заради головних. Якщо ти перебуваєш не на своєму місці, то будеш постійно перебувати в напрузі й переживатимеш розчарування.

Божий Дух — це дух порядку. Якщо у вашому житті та служінні немає порядку, не слід прикриватися словами, що Святий Дух проведе. Святий Дух відкриває кожній людині її місце в служінні, і хоче бачити її саме там. Він хоче, щоб кожен знав своє місце і знав, що він робить.

Мати Боже бачення потрібно ще й для того, щоб мати змогу впливати на молоде покоління. Раніше відмінність між поколіннями була помітною, коли різниця між ними складала 11 років, тепер це 7 років. І якщо ми не матимемо від Бога бачення, то не зможемо зрозуміти один одного. А якщо ми далі продовжуватимемо розповідати про те, як Бог діяв через наших дідів та батьків, то наше покоління їм запам’ятається як те, що переповідає Божі чудеса. Ми не зможемо явити їм Божої дії, якщо не увійдемо у своє бачення й не будемо рухатися так, як хоче Бог. Так, наші батьки й діди правильно зрозуміли час, у якому жили, і свою роль у ньому. Вони правильно відреагували на всі виклики, які постали перед ними. А хіба сьогодні немає викликів, на які ми повинні правильно зреагувати? Тому нам потрібне Боже бачення й для того, щоб навчитися проповідувати незмінні Божі істини у світі, який постійно змінюється.

Що будуть говорити про нас після нас? Це залежить від тих рішень, які ми приймаємо сьогодні. Нам треба бути доволі обережними як щодо наївного оптимізму з його «все буде добре», так і цинічного песимізму з його «все пропало, немає тепер Божих чудес». Є тепер дія Духа Святого, але ми не маємо права упустити того, що Бог говорить нам, надаючи перевагу комфортному життю, як це зробила Європа. Ми повинні керуватися здоровим реалізмом Біблії, щоб не підмінювати вищу ціль нижчою, яку легше досягнути. Ми повинні навчитися дивитися на своє життя й служіння очима Божими й керуватися Його баченням, щоб книга Дій святих апостолів писалася й у нашому житті.

Ростислав МУРАХ

"Благовісник", 4,2018