Докір — інструмент благословення

«І будеш стогнати при своєму кінці, як знеможеться тіло твоє й твої сили, і скажеш: Як ненавидів я те напучування, а картання те серце моє відкидало! І не слухав я своїх учителів, і уха свого не схиляв до наставників...» (Пр.5:11-13).

Виявляється, що коли ти будеш відкидати будь-які настанови, будь-які поради, буде тобі непросто в старості. Тому дуже важливо з молодості прислуховуватися до порад, приймати картання, докір, щоб набиратися мудрості.

У Книзі приповістей, 3:11-12, сказано: «Мій сину, карання Господнього не відкидай, і картання Його не вважай тягарем, бо кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина!» Мотивом картання Божого є любов. Іноді Бог, люблячи нас, робить нам боляче. Але це на користь. Біблія каже, що всяку вітку, яка приносить плід, виноградар обчищає, щоб родила ще рясніше. Але обчищення — це процес, який включає в себе докір, настанову. І треба навчитися приймати це і навіть полюбити.

Писання каже: «Купи собі й не продавай правду, мудрість і картання та розум» (Пр.23:23). Ви можете здобути освіту, але якщо не набудете цих чотирьох якостей, одна з яких картання, освіта вам у житті не знадобиться. Ви можете досягнути певного статусу, отримати багато фінансів, але коли ви не надбали правди, мудрості, картання та розуму, це приведе вас лише до руїни. А людина, яка має ці чотири якості, — блаженна, благословенна. Це те, що триматиме її все життя. Це те, що буде її будувати й благословляти.

Де ж можна придбати зазначене? У якому супермаркеті за знижкою? Якби продавалося в «Сільпо», то я першим був би там. Але в жодному супермаркеті, на жодному базарі ви цього не купите. Це можна придбати лише в особистому єднанні з Богом, на колінах у молитві. Коли ти любиш Господа всім серцем і душею своєю, коли ти прагнеш пізнавати Його більше й більше, ти набуваєш цих чотирьох якостей.
Писання каже: «Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга» (Пр.27:17). Тому, якщо ви дружите один з одним і цінуєте один одного, «ліпше відкрите картання, ніж таємна любов» (Пр.27:5). Хай у вас буде сила сказати відкрито один одному те, що треба сказати в дружній обстановці, щоб «підгострити» один одного й направити один одного. Ті, хто може сміливо висловити докір, насправді більш цінні люди для нас, бо «хто напоумляє людину, той знаходить в кінці більшу ласку, ніж той, хто лестить язиком» (Пр.28:23).

Бійтеся людей, які постійно вас хвалять і вам лестять. Вони нищать вас. Біблія каже: «Як праведний вразить мене, то це милість, а докорить мені, це олива на голову, її не відкине моя голова» (Пс.140:5). Полюбіть докір, полюбіть картання, полюбіть, коли вас наставляють. Будьте відкритими до цього. У Книзі Екклезіаста сказано: «Краще слухати докір розумного, аніж слухати пісні безумних»

(Екл.7:5). Тепер багато людей, особливо молодих, натягують навушники — і слухають казна-що, незважаючи на те, чи будує це, чи ні, здорове чи нездорове. Для них основне, що воно подобається. Але людям нерозумним подобаються нерозумні речі, такі, які не те, що нікого не будують, а навіть руйнують. Та часто можемо почути як аргумент на захист: «Але це ж мені подобається». Один тато наставляє свого син, а син одягнув навушники й нічого не чує. Тато, не помітивши цього, говорить-говорить, дає настанови, а син дивиться й усміхається. Синові здається, що таким способом він уберіг себе від батькової «моралі». Але саме це не просто не будує людину, а позбавляє її можливості зростати.

Що ти слухаєш? Чи прислухаєшся до докору розумних чи до співу безумних? Що для тебе пріоритетне? Що ти обираєш — те, що подобається твоїй плоті, чи те, що подобається твоєму духові?

Християнин — це людина, яка любить духовні речі. Ми любимо Бога, а Бог є Дух. Усе, що пов’язане з Богом, чисте, святе, праведне, бо має чисте святе походження. Воно не походить від глупства людського, а від мудрості Божої, від Божої правди. Воно глибоко торкається серця людини, не її емоцій, а саме її серця, її духа. Воно змінює людину. Воно приводить до рішень, які людина приймає у своєму житті — глибоких рішень, які змінюють душу і впливають на плоть.

Отже, дуже важливо навчитися приймати докір. Важливо також навчитися правильно направляти один одного. Тож якщо Бог привів до вас вашого друга, вашого батька чи матір, чи навіть чужу вам людину, ви повинні вислухати їх і подякувати за це. Бог може говорити також через невіруючих людей і навіть через маленьких дітей у недільній школі. Бог може використати будь-яку ситуацію, щоб наставити нас. Тому найперше, коли ми чуємо слово докору, чи це проповідь, чи особиста бесіда, подякуйте Господу за слово, яке торкається вас. Подякуйте, що ви не байдужі Богові.

Якщо ж ми дивимося на того, хто сказав, і не чуємо, що він говорить, у цьому велике глупство. Не раз можна почути: «Теж мені святий! Ще мене повчати буде! Ти подивися на себе…» Не говоріть так. Найперше, коли ви чуєте слово докору до вас, спокійно вислухайте й подякуйте. Потім приділіть певний час, щоб подумати над цим і зрозуміти, як вам змінити себе й чи взагалі варто щось змінювати. Людину, яка докоряє вам, може використати як Бог, так і сатана. Тому ми повинні зрозуміти, від кого походять слова, щоб правильно реагувати на них. Проте ніколи не відповідайте гостро одразу, подумайте, щоб не помилитися й не спровокувати конфлікту. Та коли в результаті роздумувань ти приходиш до висновку, що ці слова не від Бога, просто спокійно відклади їх убік.

Третє, що б порадив: попроси ту людину, яка докорила тобі, помолитися за тебе. Така реакція на докір ніколи не приведе до конфлікту.

У Новому Заповіті є випадок, коли один апостол докорив іншому. Павло пише: «Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд» (Гал.2:11). Тобто Павло виступив проти Петра, коли той публічно лицемірив — «бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства». Тому й докір був публічним: «А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?»

У чому ж полягала суть проблеми? Петро прийшов у язичницьке місто Антіохію. Місцева церква складалася з язичників. Петро любив ту церкву і був дуже відкритим до неї. Він настільки глибоко оцінив Божу благодать, явлену в цій церкві, що спокійно сідав із ними до столу і їв разом те, що вони йому пропонували. Але тут із Юдеї прийшли віруючі брати, які були обрізані. І коли вони прийшли, поведінка Петра змінилася — він став сторонитися тих людей. І ті не могли зрозуміти, у чому справа. А проблема полягала в тому, що Петро боявся обрізаних. Коли Павло, прийшовши в Антіохію, побачив це — то одразу ж докорив Петрові. Це був прямий публічний докір особі, яка мала високий ранг у служінні. І апостол Петро не образився, а прийняв цей докір.

Я знаю таких людей, які зовсім не сприймають докорів. Знаю навіть таких, про яких кажуть: «Та не зачіпай ти його, бо як зачепиш, то біди не оберешся». Якщо ви така людина, яку інші бояться докорити, ваше спасіння стоїть під великим знаком питання. Ми повинні бути відкритими, доступними, ніхто не повинен боятися підійти до нас, навіть якщо хоче докорити. Якщо ж ми ображаємося, носимо місяцями образу й не говоримо з людиною, яка сказала нам те чи інше, це означає, що ми не пережили справжньої зустрічі з Христом. Тому що той, хто пережив справжню зустріч із Христом, буде доступним для докору, як Ісус.

Одного разу апостол Петро наважився докорити Христу. «І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде» (Мт.16:22). Я не аналізую того, чи правильно вчинив Петро. Я хочу звернути вашу увагу на Ісуса. Він був настільки доступним, що Петро відважно, щиро й без жодної зайвої думки міг Йому докорити. Так, відповідь Ісуса була категоричною, бо Христос бачив, звідки походить Петрів докір. Разом із тим із цієї історії можна зробити ще один висновок: Богові докоряти не можна, ніколи ні за яких обставин.

Проте, якщо докоряють нам, ми повинні реагувати на це спокійно й діяти за схемою, яку я запропонував вам вище: подякуйте, попросіть молитовної підтримки, подумайте, а тоді дійте чи щось відповідайте. Ніколи не ображайтеся, коли вас «підгострюють». Бог допускає це в наше життя, щоб ми стали більш досконалими. Навіть Писання часто докоряє нам, як каже апостол Павло: «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» (2Тим.3:16). Але Писання також стверджує, що в останній час люди не схочуть слухати докору. Вони будуть обирати собі таких учителів, які б лестили їхнім вухам, проповідували полегшену Євангелію, без докору й картання, щоб мотивували їх на спокійне життя. Але Біблія стверджує, що Слово Боже корисне для докору, для направи, для виховання. І потрібне все це для того, «щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2Тим.3:17).

Тому навчімося приймати докір і виправляти один одного з любов’ю. Мотивом докору не має бути принизити когось чи показати свою зверхність. Єдине, чим повинна керуватися людина, яка докоряє, — любов і бажання добра тому, кому вона докоряє. Коли ми навчимося направляти інших із любов’ю, лагідно, у молитві — то це принесе велике благословення і для тієї людини, якій ви докоряєте, і для вашого особистого життя.

Віталій ЯЦЮК,
старший пресвітер Тернопільської області

"Благовісник", 3,2018