Сім смертних гріхів

Кожен з напрямків християнства, з роками вибудовуючи своє віровчення, свідомо чи несвідомо виділяв певні гріхи, які вважаються «більш грішними». У радикальному протестантизмі за такі гріхи вилучають з церкви, за деякі навіть «до пришестя» (хоча ця практика видається якоюсь доволі сумнівною). Є ж такі гріхи, за які не вилучають і тому вони виглядають, так би мовити, «допустимими». Наприклад, блуд і п’янство — це «страшні» гріхи, але ніхто не вилучає за заздрість чи лінощі, хоча саме вони й можуть стати причиною попередніх. На ранньому етапі їх бачить Бог і сама людина, якщо її совість здатна адекватно оцінити себе. І щоб зробити совість чутливою до так званих «невидимих гріхів» слід усвідомити, що гріх за своєю суттю є гріхом і не може бути менш чи більш грішним. І оскільки заплата за гріх — смерть, Христос хоче звільнити нас не лише від «видимих», а й від «невидимих» гріхів.

Заглибившись в історію церкви, бачимо, що саме «невидимі» гріхи вважалися християнами по-особливому грішними, бо їх було важче виявити, а отже, й важче їм протистояти. Ці гріхи названі «смертними» гріхами. І всі ми, напевно, чули поняття «сім смертних гріхів». Звідки з’явився такий вислів і які ж гріхи входять у цей список?

За основу «семи смертних гріхів» було взято перелік з восьми найгірших людських пороків, куди входили черевоугодництво, блуд, сріблолюбство, гнів, печаль, зневіра, марнославство, гордість. Його склав у ІV столітті н.е. Євагрій Понтійський, християнський богослов і письменник містико-аскетичного напрямку. В свою чергу його праці надихнули монаха і богослова Івана Кассіана скласти свій список. У VI столітті Папа Римський Григорий I замінив вісім пороків, перерахованих Кассіаном, на сім смертних (чи головних) гріхів. Це гординя, жадібність, пожадливість (похіть), заздрість, черевоугодництво, гнів та лінощі. Тепер цей список входить у богословське вчення Римо-католицької церкви. Папа Григорий I назвав ці гріхи головними, чи корінними, вважаючи, що від них походить багато інших гріхів. До XVIII століття вчення про сім смертних гріхів проникає і в православ’я, набуваючи такого вигляду: гордість, лакомство (сластолюбство), блуд, ненажерність, заздрість, гнів та лінощі.

1. Гординя — це надмірна віра у власні можливості, яка суперечить величі Господа. У книзі Єремії сказано: «Ось Я проти тебе, о пихо, говорить Господь, Бог Саваот, бо день твій прийшов, час тебе покарати!» (Єр.50:31-32).

2. Заздрість — це невдоволення щастям іншої людини або ж потішання її нещастям. У Книзі приповістей Соломонових сказано, що «заздрість гнилизна костей» (Пр.14:30).

3. Гнів — це почуття сильного обурення і невдоволення. «Каміння — тягар, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох» (Прит.27:3).

4. Лінощі — це уникнення духовної й фізичної роботи. У Слові Божому написано: «Дорога лінивого то терновиння» (Пр.15:19).

5. Зажерливість — це надмірне бажання матеріального збагачення, навіть через ігнорування духовних принципів. «Хто скупо сіє, той скупо й жатиме» (2Кор. 9:6).

6. Черевоугодництво — це нестримуване бажання вживати більше їжі, ніж потрібно для організму. «бо п'яниця й жерун збідніють, а сонливий одягне лахміття» (Пр.23:21) і «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством…» (Лк.21:34).

7. Похіть — це пристрасне бажання тілесного задоволення. «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста… Хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал.5:19,21).

Проте цей список гріхів не є повним і ніде в Біблії не знаходимо посилання на те, що один з гріхів чи тим більше сім є більш грішним від іншого. Число сім у даному списку використане, можливо тому, що в християнстві йому надавали якогось особливого символізму. Також у Біблії є своєрідний перелік того, що ненавидить Господь, який містить сім пунктів, проте він не відповідає вищенаведеному. У книзі Приповістей, 6:16-19, йдеться: «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів!»

Як зазначає Олег Клочков, відповідаючи на питання про «сім смертних гріхів», «традиційний список служить чудовим способом категоризації багатьох-багатьох існуючих гріхів. Будь-який гріх можна розмістити під одним із семи. Але найважливіше це те, що ми розуміємо, що жоден із цих семи гріхів не є більш «смертним», ніж інші гріхи».

Саме на цьому будується протестантська теологія, яка, повертаючись до Першоджерела — Священного Писання, стверджує, що кожен гріх веде до смерті й повинен бути очищений через прийняття вірою жертви Ісуса Христа. Апостол Іван пише: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1Ів.2:1-2).

Є люди, які бояться семи смертних гріхів, вважаючи, що Бог не простить їх. Звісно, будь-який гріх розділяє людину з Богом, але говорити про те, що є особливі гріхи, яких Бог не може простити, — означає применшувати силу викупної жертви Ісуса Христа, Який помер, ставши жертвою за усі гріхи кожного, хто вірує у Нього.

Писання згадує про «гріх на смерть» і часто на основі цієї цитати ми будуємо цілу теологію. Апостол Іван говорить: «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього, і Він життя йому дасть, тим, хто грішить не на смерть. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився». Проте переважна більшість дослідників Писання, проаналізувавши контекст Благої вістки, приходить до висновку, що «гріхом на смерть» є гріх, у якому людина не хоче розкаятися. Тобто людина свідомо обирає гріх і не шукає сили у крові Ісуса для перемоги над цим гріхом. Таким чином, залишаючись запеклою у гріху і відкидаючи силу Христової благодаті, людина ігнорує також голос Святого Духа, який кличе до покаяння, і не дає Йому змоги перебувати в людині. Дух Святий не може жити в тому, хто відкидає Христа і Його благодать. Саме це і є зневагою Святого Духа, про яку сказано, що вона не проститься людині. І саме цей гріх є «гріхом до смерті». Ось що говорить про це Писання: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Мт.12:31).

Цей уривок можна проілюструвати таким прикладом. В історії християнства є безліч свідчень про людей, які відкрито зневажали Бога і говорили про Нього недобре, але з часом, шукаючи істину, вони приходили до Того, Кого зневажали і отримували прощення. Проте є безліч свідчень про доволі «хороших» людей, до серця яких тихо промовляв Дух Святий, кличучи до покаяння, але вони постійно ігнорували цей голос, чим зневажали Святого Духа. І зрештою ставали нечутливими, і Дух Святий переставав говорити до них. І це позбавляло їх можливості покаятися, тому що навіть саме покаяння є даром Божим, даром Духа Святого, який людина може або прийняти, або відкинути. Відкидаючи дар покаяння, людина позбавляє себе можливості отримати прощення, а отже її гріхи є гріхами до смерті.

Всі інші гріхи, до якого б списку вони не входили і наскільки б важкими не видавалися в наших очах, Христос має силу простити, тому що «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха…» і «коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів.7,9).

Підготувала Ольга МІЦЕВСЬКА

"Благовісник", 4,2017