Ознаки справжньої побожності

«Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянулися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу» (Як.1:26-27).

Даючи визначення поняттю «побожність», слід зазначити, що це відданість Богові, завдяки якій життя людини стає Йому до вподоби. Звісно, ми хочемо, щоб наше життя подобалося Богові. Яків дає декілька ознак побожності, і ми спробуємо визначити, що таке справжня побожність, що потрібно й чого не потрібно робити, щоб бути побожним?

Отже, щоб мати справжню побожність, то перше, що потрібно робити, — це вгамовувати свого язика.

Тепер ми маємо свободу слова й безліч можливостей висловлювати власну думку. Платформою для цього є соціальні мережі, блоги, сайти. Не завжди та думка, яку ми відстоюємо чи висловлюємо, істинна чи доречна. Наші слова можуть бути недосконалими, можемо мати одне на увазі, а нас можуть зрозуміти по-іншому. Проте справа не в тім, що ми можемо помилятися, бо кожен помиляється, а справа в тім, яку мету переслідуємо, говорячи те чи інше, і з яким серцем говоримо. Ми відповідальні за свої слова. Не даремно Господь застерігає людей не спішити ставати вчителями, бо це накладає велику відповідальність. Ми відповідальні за те, що говоримо й пишемо, хоча нині робимо це настільки часто, що забуваємо про цю відповідальність, особливо коли спілкуємося в просторі Інтернету (сюди відношу й коментарі в соцмережах).

Тому, коли ми говоримо, що справжня побожність — навчитися вгамовувати свій язик, це означає надавати своїм словам правильного змісту та звучання і, висловлюючись, мати правильну мотивацію.

Не так давно у Львові проходив Світовий конгрес Церкви християн віри євангельської. Була трансляція в Інтернеті, були певні фотографії, висловлювання учасників. За багато днів до цього заходу єпископи з багатьох країн світу зібралися разом і визначилися з темою форуму: «П’ятидесятниця — відповідь на виклики сучасності». Відповідно до цієї теми було підготовлено проповіді, навчання. І ось, наприклад, переглядаючи Конгрес, хтось коментує: «Та що вони за тему вибрали? Для чого про це говорити? Потрібно було говорити про те чи про те». Читаючи такий текст, я думав: «Людино добра, чи ти розумніша за всіх, чи ти краще знаєш, що є актуальним саме для цих людей? Якщо ж ти вважаєш, що знаєш, то організуй альтернативний захід, де все зробиш правильно». Я вважаю, що недоречно засуджувати людей, які вирішили порозмовляти на певну тему й зробили це. Та ми чомусь дозволяємо собі зневажати чиїсь розум і мудрість. У нас є вибір: слухати чи не слухати, але в жодному разі немає права висловлюватися про те, до чого ми не причетні й у чому некомпетентні. Це майже те саме, що я вирішив про щось поговорити зі своєю дружиною і з кимось поділився темою цієї розмови, а мені сказали б: «О, які нерозумні, не варто про це й говорити!»

Тому ми маємо навчитися кон­тро­лювати, що ми пишемо. Особливо звертаюся до молодих людей, які часто коментують різні заходи, до яких не мають жодного стосунку. Дорогі мої, навчімося з повагою ставитися до інших людей, навчімося шанувати інших і вважати їх вищими за себе. Це принцип Писання.

Часто у своїй практиці я стикаюся з таким явищем: у церкві в теології «розуміються» геть усі, крім пастора. Усі знають, як «правильно вирішити» ту чи іншу проблему, але тільки не служитель. Та уявіть собі, що ви виконали якусь велику роботу, порадившись із високопрофесійними людьми, які й допомогли вам зробити це якомога краще. Але раптом хтось каже вам: «Тут щось не так!» — «Що саме?» — запитуєте ви. — «Я не дуже-то розуміюся в цьому, але відчуваю, що має бути не так!»

Повірте, що людина, яка виконує те чи інше служіння, більш компетентна ніж та, яка цього не робить. Наприклад, знаючи різних людей у церкві, я маю бачення, який підхід обрати до них. Я не можу всім подобатися, але зазвичай використовую всю дипломатію, мудрість і розум, щоб правильно спрямувати людей, бо знаю, що стою перед Богом і відповідальний перед Ним. Я чітко пильную, щоб не зруйнувати взаємин із людьми, щоб не зробити чогось такого, через що людина втратить Царство Боже. Я шукаю мудрості від Бога й у всьому намагаюся бути чесним перед Ним.

Чесність — це ще одна ознака істинної побожності. Вона включає в себе не лише правдивість щодо інших людей, а й чесність щодо самих себе, тобто вміння розрізнити, що є справедливим. Тому, говорячи про справжню побожність, Яків зазначає, що насправді побожна людина не обманює свого серця.

У посланні Якова також сказано, що «язик — це прикраса неправди», тобто він робить неправду приємною, привабливою, щоб повірили, щоб за нею пішли. Інколи істина виглядає невигідною, але й у ці моменти я повинен бути чесним, бо моя чесність — це мої взаємини з Богом.

Нині у світі важко визначити, що є істиною. Є безліч «спеціалістів», які намагаються світ пороків представити красиво. Майже все телебачення заповнене такими спеціалістами. У багатьох фільмах нам показують гріх привабливим. Реклама обманює нас, як-от: «Купи оцю таблетку, ти її вип’єш — і всі хвороби минуть». І хвора людина, яка не має сил багато думати, іде й купує цю таблетку, а потім плаче: «Я ж знав, що однією таблеткою ніколи нічого не вирішується». Звісно, у житті ми стикаємося з різними обставинами й можемо помилятися, але мудрість від Бога в тому, щоб не піддатися на оцю «прикрасу».

Яків стверджує, що язик «запалює круг життя». Слово, перекладене як «круг життя», в оригіналі звучить як «генезис», що означає «покоління». Виявляється, неправда, яку ми поширюємо, може впливати на ціле покоління. Те, що я говорю, те, що роблю, може впливати на ціле суспільство — і це дуже відповідально. Тому ми повинні навчитися вгамовувати свого язика й не обманювати свого серця та сердець інших людей.

На превеликий жаль, ми маємо гріховну природу, у нас постійно йде боротьба. І на цій землі ми не можемо досягти повної досконалості. Досконалий лише Господь, і Він зробить нас досконалими, коли приведе в Царство Своє. Але щастя наше в тім, що жертва Ісуса Христа покриває нашу недосконалість. У нашому житті є те, з чим ми боремось, над чим працюємо, — і Бог це покриває милістю. Але є те, над чим ми не працюємо, чим нехтуємо, і варто зазначити, що свідома зневага не покривається Христовою жертвою — і в нашому житті залишаються сфери, на які Бог не впливає. Оскільки побожність — це повна відданість Богові, то втратити побожність означає втратити повну відданість Богові.

Я не говорю про повну непомильність чи досконалість. Навіть коли я проповідую, то можу допустити якусь помилку. Проте скажіть, чи чули ви хоч раз, що я говорив, як керувати фінансовими ринками? Не чули, бо я не розуміюся на цьому, тому й не говорю про це. А якщо й стану говорити, то будь-який фінансовий аналітик одразу ж розсміється. Я намагаюся говорити про те, у чому компетентний, а якщо й допускаю якесь висловлювання щодо теми, у якій не до кінця обізнаний, то кажу «на мою думку», але не стверджую те чи інше. Більше того, навіть якщо ми точно знаємо, як вирішити певне питання, інша людина може мати інший, не менш ефективний спосіб його вирішення. Тому будьмо відповідальними за те, що ми говоримо, бо це справжня побожність.

Згідно з висловлюванням Якова, справжня побожність — це й зглянутися над сиротами та вдовами. Ви запитаєте, чому саме над сиротами й вдовами? У ті часи, та й тепер також, Бог налаштовував людей, щоб кожна сім’я дбала про свій достаток. Але коли жінка втрачала чоловіка, а дитина — батьків, то суспільство мало взяти на себе відповідальність за цих людей. Мене бентежить, коли здорові мужики не хочуть працювати. З одного боку, хочеться допомогти такій сім’ї, але з іншого — розумієш, що це не зовсім правильно.

Біблія, виявляється, не змушує нас усім підряд допомагати. Звісно, нині до списку додадуться ще й діти, старші, люди з обмеженнями, люди з якимись страшними хворобами. Також війна, на превеликий жаль, покалічила наших молодих людей. І ми зобов’язані допомагати цим людям. Тобто є категорії людей, яким ми мусимо допомагати, а є такі, яким не зобов’язані, хоча це не означає, що не маємо права допомогти їм. Допомагати сиротам і вдовам часто потрібно просто тому, щоб вони могли вижити. І це дуже цінно для Бога.

Ось що каже Слово Боже: «Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його! Господь берегтиме його та його оживлятиме…» (Пс.40:2-4). Хто хоче, щоб Бог беріг, оживляв вас? Хто хоче бути блаженним, тобто щасливим на землі? Спробуйте виконувати те, що каже Господь! Чи означає це, що не буде труднощів? Зовсім ні. Але це означає, що за те, що я піклуюся за інших, Бог буде піклуватися за мене. Він допомагатиме мені, благословлятиме мене.

В Ізраїлі була досить чітка система десятин. Були певні повеління щодо того, яку частину й коли потратити на бідних та нужденних. Для чого існувала десятина? Щоб у храмі була їжа й щоб бідним допомагати.

Десятина нині — це не питання спасіння, а стосунків із Богом, довіри Богові. І це питання вашого благоустрою, добробуту, якщо є правильні мотиви. Часто чуючи, що від десятини спасіння не залежить, деякі люди стверджують, що десятину віддавати не треба, бо вони й без цього спасенні. Хай так, але якщо я люблю Бога всім серцем, то належу Йому повністю, і все, що моє, — Його. Тобто ідея десятини справді старозавітна. А новозавітна ідея розвивається далі — усе, ким я є, усе, що я маю, належить Богові. І хоча Бог не вимагає від нас усього, ми повинні зрозуміти, що потрібно, щоб була їжа в домі Божому, потрібно дбати про сиріт, удів та інших обездолених. У наших силах потурбуватися про це.

Не кожен із нас може служити в лікарні, у хоспісі. Але є люди, які можуть це робити, і для цього їм потрібні фінанси. І ми можемо підтримати їх у цьому. І, виявляється, що в контексті Слова Божого це названо справжньою побожністю. І людина, яка про це дбає, — справді побожна. І саме їй Бог обіцяє в день нещастя рятувати, берегти й оживляти — вона буде блаженною на землі.

Господь хоче, щоб як у церкві, так і в суспільстві була взаємодія, щоб ми могли піклуватися про тих, хто сам не може. І ми маємо в цьому певні зобов’язання, бо написано, що це і є справжня побожність.

А ще справжня побожність полягає в тому, щоб берегти себе чистим від світу. Від світу — це не від людей, а від системи цінностей, яку пропонує цей світ. Бог не очікує від нас досконалості. Він чекає щирості. В одному з псалмів Давид каже: «Нехай Господь зробить мені за моєю справедливістю, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх» (Пс.17:21). Сміливо, чи не так? Та чи означало це, що Давид не помилявся? Звісно, помилявся, але коли усвідомлював свій прогріх, то щиро каявся перед Господом.

І ми також повинні, стаючи перед Богом, визнавати: «Господи, я недосконалий, але хочу бути перед Тобою щирим!» Я думаю, що це до вподоби Богові, Який дивиться на віддані Йому серця через призму жертви Ісуса, яка покриває нашу недосконалість.

«Хто зійде на Гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? — запитує Давид. — У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї душі, і хто не присягав на обману» (Пс.23:3-4). Така людина буде стояти перед Богом. Це досить гарно переплітається з Нагорною проповіддю. Пригадайте Євангелію від Матвія: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (5:8).

Нам потрібно навчитися берегти своє серце в чистоті, бо ми хочемо бачити Бога. Та Писання йде ще далі, стверджуючи: «Хто чистість серця кохає, той має хороше на устах, і другом йому буде цар» (Пр.22:11). Ви скажете: «А що робити, коли корупція в країні?» Навіть і тоді Слово Боже незмінне.

Одного разу ми постанемо перед Богом — і на нашу побожність Він зверне увагу. Звісно, я перерахував не всі ознаки побожності. У Писанні ми могли б знайти ще безліч її характеристик. Але основне питання, яке має завжди звучати в нашому розумі: «Як мені стати побожним?» На це питання дає відповідь той же Яків: «А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (Як.1:25). Слово Боже, проникаючи в наше серце, змінює мислення. Тому важливо досліджувати Слово Боже, намагатися зрозуміти й виконувати його. Добре, коли ми разом вивчаємо Писання на зібраннях, але кожен із нас має право, здатність і навіть зобов’язання отримувати відкриття від Бога й без посередників, просто звертаючись до Слова Божого — і Бог буде промовляти до нас. І тоді наша побожність буде зростати.

Отож, справжня побожність — це повна відданість Богові, завдяки якій життя людини стає все більше й більше до вподоби Господу.

Анатолій КОЗАЧОК

"Благовісник", 4,2017