Виховання: як зупинити погане й заохотити хороше?

Чи вигідно у вашій сім’ї бути слухняним?

Сьогодні я говоритиму як батько. Хочу почати із запитання: «Чи вигідно у вашій сім’ї бути слухняним?» Це стосується переважно дітей, але й дорослих теж у деяких випадках. Отже, чи вигідно це у вашій сім’ї?

Уявімо: дві дитини сваряться між собою, це природна ситуація. Але в той момент, коли ми, батьки, повертаємося й втручаємося у сварку навіть поглядом, із нашого боку це не лише спроба вирішення конфлікту, а й потужна настанова дітям — як це робити. Наша реакція стане для них навиком.

І ось, одна дитина кричить, друга — мовчить. У кого в цей момент буде іграшка? І найпоширеніша реакція батьків: «Та віддай йому, щоб не кричав!» Чи вигідно у вашій сім’ї бути поступливим?

Інша ситуація: вам терміново потрібна допомога. Одній дитині раз скажеш — піде й зробить, інша — на 15-ий раз тільки почує. Кого ви пошлете? Чи вигідно у вашій сім’ї бути чуйним?

Одну дитину щось попросиш — так зробить, що будеш захоплюватися. Інша — так зробить, що й переробити неможливо. Кого з них ви частіше проситимете допомогти? Чи вигідно у вашій сім’ї бути старанним?

Запитаю ще по-іншому. Припустимо, я — добрий, м’який, тихий… Чи хотів би я бути вашою дитиною? Мене завжди обділятимуть, примушуватимуть поступатися, користуватимуться моєю добротою…

Коли ви, намагаючись вирішити конфлікт, кажете: «Віддай, щоб перестав кричати», ви формуєте в дитині навик: що потрібно зробити, щоб виграти. І цей навик можна сформулювати так: «Кричи якнайгучніше — і завжди виграєш. А коли тебе щось попросять, будь глухим — не пошлють. Якщо ж хочеш, щоб більше не змушували працювати, зроби якнайгірше…»

Іноді нам не вистачає мудрості, щоб зупинити погане й заохотити хороше. Чи є нашим стилем виховання: «Ти кричиш, значить тобі й не дістанеться»? Тепер розумієте, звідки беруться «крикливі» члени церкви, бунтарі на підприємстві, школярі, які капризами вимагають свого? Це ж ми своєю реакцією давали їм потужний мотив: «Кричи, не поступайся». Ми переконували їх у цьому з дня на день. Ми посіяли в них це зерно!

Одного разу, коли Бог показав мені цю істину, і я зрозумів, що робив неправильно, і почав робити навпаки, результат був вражаючим! Заохочуйте добре й усіма силами карайте зле! Я кажу навіть не про різку. Зробіть так, аби у вашій сім’ї було невигідно чинити погано, і діти самі це швидко зметикують.

У нашій сім’ї діти прибирають по черзі. У мене дві дочки (одна з них прийомна) й двоє синів. Як відомо, хлопці не дуже люблять мити посуд. От Данік так прибирав, що все треба було перемивати… Я сказав: «Знаєш що, синку! Із цього дня ти будеш мити посуд усі 7 днів на тиждень». — «Це несправедливо!» — «А мова не про справедливість, а про навчання! Даяна і Валерія гарно миють, то для чого їм тренуватися? А тобі потрібна практика, поки не навчишся мити, як вони». Знаєте, що відбулося? Він пішов до дівчат і запитав: «Як так мити, щоб виходило чисто, як у вас?» І ввечері, хоча кухня пахла хімією, але зате все блищало! Запевняю, вам більше не потрібно буде навчати й переконувати — просто зробіть погане невигідним!

Історія про ведмедика

Розкажу вам реальну історію про те, як подібне проявляється вже поза сім’єю. Я спостерігав цю картину в церковній «Кімнаті матері й дитини». Прийшла мама з хлопчиком років шести. У руках малого був плюшевий ведмедик. Потім мама розповіла, що він був для нього дуже цінним — подарунок на день народження від тата. Хлопчик дав ведмедику ім’я й називав своїм синочком. Отакий сентиментальний малюк. Але йому не пощастило. У кімнату зайшла інша мама з дівчинкою, у домі яких було вигідно бути «крикливим». Як тільки дівчинка побачила ведмедика, відразу скомандувала: «Мамо, скажи, хай дасть мені погратися!» Мама намагалася тихеньким голосом заперечити: «Це ж не твій!» Миттєво почалася істерика. Усі, хто знаходився в кімнаті, уже не могли слухати проповідника. А вона ж не перестане, поки не доб’ється свого!

Хто з вас знає: коли приходять гості — діти міняються? У який бік міняються? Якщо в гірший — це і є ваша оцінка на батьківство. Діти — неймовірні психологи, вони точно знають, коли треба натиснути на батьків. Адже при чужих людях батьки бувають особливо поступливими. Отже, те, чого не дозволяють у звичайній ситуації, можна легко отримати при гостях!

«Хочу ведмедика!» — кричала дівчинка. Як ви гадаєте, на кого в цей час дивилися з обуренням більшість присутніх? На дівчинку? На маму дівчинки? Ні! Найбільше мене вразило, що всі осуджували хлопчика і його маму! Мама хлопчика опинилася під сильним тиском: «Та дайте їй нарешті ту іграшку! Тож не можна нічого почути!» Жінка мусила зробити одне з двох: або стати проти всіх гнівних мамам, або зрадити сина! Здогадайтеся, що вона зробила… Найефективніший метод емоційного насильства — соромити: «Чого ти такий жадібний? Чого я тебе вчила? Ану швидко віддай!» Мама забрала в сина ведмедика й віддала дівчинці.

Мені цікаво було спостерігати за подальшою поведінкою дівчинки. Вона відійшла набік і, нахабно дивлячись в очі хлопчику, стала повільно відривати ведмедику лапу. Я вірю, що для дитячої свідомості малюка це було точнісінько те саме, якби на ваших очах хтось відривав руку вашій дитині, яку змусили віддати ваші батьки! Хлопчик блід, мені здалося, він ледь не втратив свідомості. Коли дівчинка відірвала лапу, вона кинула зіпсовану іграшку в обличчя хлопчику: «На, забери, жаднюго!» Їй непотрібен був ведмедик, їй потрібні були чергова «перемога», утвердження влади над мамою і перевірка засвоєного в сім’ї принципу: «Кричи гучніше — і завжди отримаєш бажане».

Я хочу після богослужіння зробити одну річ, якщо пастор мені допоможе. Вийду на парковку, виберу найкращий автомобіль і кричатиму доти, доки мені його не віддадуть. Не забудьте сказати члену вашої церкви: «Чого я тебе вчив? Не можна бути таким жадібним!» І коли я доб’юся свого, то сяду в машину, розіб’ю її об перший бордюр і кину ключі власнику зі словами: «Забери, жаднюго». Хто з вас думає, що це безумство? Але хіба я не намалював точну картину того, що відбулося тоді в «Кімнаті матері й дитини», і того, що майже щодня відбувається в більшості сімей?

Дорослі наслідки

Вам шкода хлопчика з моєї розповіді? Мені теж! А ще більше мені шкода дівчинку. Уявімо: ці діти виросли. Хлопець за цей час став настільки поступливим, що віддає раніше, ніж попросять: знає, що все одно віднімуть. Бачили таких добрих, тихих, милих — самотніх (!) дітей, про яких кажуть: «Виріс — і не помітили»? Він здався, зламався, у ньому майже не лишилося власної особистості! Тепер приблизно 20-30% чоловіків, які приходять до мене на консультацію, перебувають саме у цій позиції — позиції пригнобленого в дитинстві хлопчика.

Одного разу такого домашнього, замкнутого в собі хлопця мама «виштовхала» на молодіжний кемп. Не хотів, але мусив поїхати. А ще на той кемп приїхала одна симпатична, впевнена в собі, «ділова» — він її відразу впізнав. Вона кинула оком, побачила його й вирішила: чудова партія. Вона вже не кричить, не конфліктує, за ці роки досягла досконалості в маніпуляції людьми. На цей раз у хід ідуть лестощі, хитрощі… Вона робить пропозицію — і він, хоча й не сильно бажав, погоджується. Він же звик поступатися. А вона звикла керувати — це невід’ємна частина її суті. Так і одружилися.

Він звик бути сам, наприклад, наодинці з комп’ютером… Такі люди найчастіше досягають успіху у сферах, де потрібні терпіння й посидючість. Гарно закінчив університет, став хорошим спеціалістом на роботі. Адже він — безвідмовний, на нього скидають усі зайві завдання, він покірно лишається працювати понаднормово… Просто «незамінний» працівник!

Одного разу на фірмі звільнилася хороша посада (це вже реальний випадок). Усі шанси її отримати мав саме «незамінний» працівник, який справді був найкращим. Він сказав дружині: «Нарешті в мене буде більша зарплата». Нарешті — можна буде задовольнити всі її примхи й вимоги… Але на фірмі була ще одна — «тигриця», хитріша, сильніша в маніпуляції. Майже завжди виграють не ті, хто більш здібний, а ті, хто більш «пробивний» і нахабний. Знаєте, чому безсовісні люди такі самовпевнені? У них немає внутрішнього опору брехні. Чесна людина обмане — матиме проблеми із совістю. А в маніпуляторів немає совісті, тому вони так переконливо обманюють, ніби самі вірять у власну брехню. «Тигриця» виявилася більш переконливою — і посада дісталася їй.

Чоловік повертається додому розбитий: «Що я зробив не так? Я ж намагався чинити правильно й чесно — так, як учили мене батьки…» А чого вчили батьки? Поступатися, мовчати, не ображати дівчаток… Неважливо, що цією дівчинкою може виявитися справжня «тигриця». Не буду розповідати, якими епітетами його вдома нагородила дружина… І він усе життя відчуває себе повним невдахою. Такі люди помирають рано, часто від інсультів, інфарктів. Люди, які виплескують агресію, живуть довше.

Тож наша «дівчинка» стала вдовою, лишилася одна з дітьми. Що вона, найімовірніше, робитиме далі? Наступна стадія маніпуляції — маніпуляція власними «болячками». Усі бігають навколо неї, навіть ті діти, які вже мають власні сім’ї. «Ой-ой, я вмираю!» Не хвилюйтеся, вона ще довго проживе. Зрозумійте правильно, я не кажу погано про людей похилого віку, які потребують піклування. Я кажу про маніпуляторів — той самий стиль, що і в дитинстві, тільки інші методи!

За ким останнє слово?

Повернімося до початку, до мого першого запитання: «Чи вигідно в нашій сім’ї бути слухняним?» Наша реакція на сварку між дітьми закладає в них серйозну основу, яка луною відіб’ється на всьому їхньому житті. Але й це ще не все, це лише початок, почуйте основне. Півбіди, якщо це конфлікт між дітьми. А якщо конфлікт — між батьками й дітьми? Якщо саме батьки виступають смиренними, поступливими — на побігеньках у своїх чад? Сьогодні у сім’ях — влада підлітків. Мами й тати всіма силами догоджають дітям, бо бояться втратити їхнє визнання. Руйнівні наслідки такої ситуації мають просто астрономічні масштаби.

Коли у вас конфлікт із дитиною, хто частіше виграє? За ким останнє слово? Інколи батьки починають торгуватися з дітьми: просить гроші на 5 жуйок, ви даєте на 3. Що зметикує ваш вундеркінд? Наступного разу попросить на 10, ви дасте на 5 — він так і хотів! Дуже поширене явище в США, яке показує, що батьки — раби дітей, коли дорослі ніби вибачаються: «Вибач, мама не може зараз тобі купити, вона не має грошей», або: «Ну вибач, тобі не можна цього, зубки зіпсуються». Замість того, щоб сказати тверде «ні», вони виправдовуються! А дитина утверджується у своїй владі. «Куди ти хочеш піти? Що тобі купити? Що ти будеш їсти?» За кого ж діти вважатимуть таких батьків? Звичайно, за власних рабів, яких згадуватимуть лише тоді, коли потрібні гроші. Я не кажу, що не варто іноді спитати думку дитини, але коли її слово — кінцеве, ви програли. Ви самі надали дитяті таку владу, то чому йому не скористатися нею? Адже справа не в кількох доларах, які дитина випросила собі «на жуйку». Справа у формуванні майбутньої особистості!

Сьогодні в нас є можливість дати дітям більше, ніж мали ми самі: «Ми були нещасними, то хай хоч діти будуть щасливими…» І ми даємо, не караємо, не дисциплінуємо… Зрозумійте, так чинять тільки з тими, кого не люблять! «Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини» (Євр.12:6-8). Не караючи, ми більше себе жаліємо — це ж потрібно ще напружуватися, щоб зупинити нашого крикуна. Потрібно й себе ранити! Легше витягнути кілька доларів і віддати йому.

Бог каже тверде «ні», коли ми просимо щось, мотивовані власними пожадливостями: «Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як.4:3). Саме з наших пожадливостей ростуть усі наші конфлікти: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?» (Як.4:1). Людина, у якої сильно розвинуті бажання, яка не вміє їх контролювати, просто приречена скрізь приносити сварки. «Кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною» (Як.1:14). Коли ми вдовольняємо всі капризи дітей, то розвиваємо їхні бажання до краю та ще й позбавляємо будь-яких навиків самоконтролю. І вони приречені бути проблемними людьми, постійно впадати у власні пожадливості. Це — кандидати на падіння!

Навіть якщо ви маєте матеріальні можливості — пожалійте власних дітей! Покрийте їхні потреби, виконайте деякі бажання, але ніколи не потакайте їхнім пожадливостям, вираженим у вигляді вимог!

Сергій ВІТЮКОВ

"Благовісник", 1,2017