Сумніваюся? Так. Вірю? Так!

Герой віри— це не той, кого ніколи не навідують сумніви. Але той, хто, долаючи сумніви, вірить і надіється, і любить Того, Хто очікував і очікує довіри в найбільш нелогічних, найбільш незрозумілих, найбільш похмурих, на наш погляд, ситуаціях та обставинах…

Віра була потрібна Ноєві, щоб, долаючи сумніви, будувати ковчег. Особливо в той час, коли більшості невідомі були такі явища, як злива та потоп. У той час, коли громадська думка майже всієї цивілізації завдавала ударів у саму серцевину довіри Йому: «Чи справді так Бог звелів?» — Ной все ж довірився Йому, а не своїм страхам…

Віра потрібна була патріарху Аврааму, щоб, долаючи сумніви, вірити в Його обітницю про народження довгожданого рідного сина-спадкоємця. Особливо в той час, коли Він, підтверджуючи Свою обітницю, одразу ж змальовує картину неприглядного майбутнього внуків і правнуків Авраамових — чотириста років рабства. Особливо в той час, коли довелося вести сина на гору для жертвоприношення. «Господь нагледить жертву…» Але Авраам все ж довірився Йому, а не своїм страхам, які волали: «Чи справді так звелів Бог?»

Віра потрібна була вождеві Мойсею, щоб, долаючи сумніви, вірити Його обіцянці, що Він може вивести з рабства єгипетського півтора мільйона людей. Вивести, годувати, поїти, вести й увести в Ханаан, незважаючи на постійні нарікання та недовіру народу. Ось загинуло декілька сотень, а потім кілька тисяч, а потім ще кілька десятків тисяч. «Чи справді так звелів Бог?» Та Мойсей усе ж довірився Йому, а не своїм страхам…

Віра потрібна була судді Гедеону, щоб, долаючи сумніви, все-таки вий­ти з трьомастами воїнів із трубами, порожніми глечиками та світильниками проти добре озброєної армії агресорів, яка складалася з кількох десятків тисяч воїнів. «Чи справді так звелів Бог, що саме триста людей, а не триста тисяч?» Та Гедеон все ж довірився Йому, а не своїм страхам…

Віра потрібна була цареві Давиду, щоб, долаючи сумніви, вірити, що одного разу він стане царем Ізраїлю, як і було обіцяно Богом через пророка Самуїла в день помазання. «Чи справді так звелів Бог? Я ж роками змушений переховуватися, втікати, виживати в горах і прощати цьому одержимому владою старому, своєму тестю?» Але Давид усе ж довірився Йому, а не своїм страхам…

Віра потрібна була пророку Іллі, щоб, долаючи сумніви, вірити, що навіть після щедрого поливання жертви й дров водою, вогонь із неба зійде — і Він прийме жертву, в той час, як слуги ідеології більшості біснувалися перед ним. «Чи справді так звелів Бог?» Але Ілля все ж довірився Йому, а не своїм страхам…

Віра потрібна була Іванові Хрестителю в тюрмі, щоб в очікуванні страти, долаючи сумніви, вірити, що Він і є Месія. «Чи справді так звелів Бог? Чи Ти Той? Чи чекати нам іншого? Відпустити змучених на свободу? Не мене? Не зараз?» Але Іван все ж обрав довіритися Йому, а не своїм страхам…

Віра потрібна мені, щоб, долаючи сумніви, вірити, надіятися і любити Того, Хто, як здається, вимагає й очікує неймовірного від мене, слабкої, схильної до сумнівів та беззахисної людини. «Чи справді так звелів Бог?» Це і є природа сумніву, природа спокуси. Але ми не самотні. З нами хмара свідків, які, здолавши всі свої сумніви силою Того, Хто їх полюбив, обрали бути вірними Йому, а не своїм страхам…

Чи сумніваюся я? Так. Чи боюся? Так!.. Але все-таки з дня в день учуся довіряти Йому знову й знову… Щодня… Кожного нового дня — долаючи свої сумніви й страхи. Він справді так звелів… Бо Він є правда. «Вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її».

Тарас ДЯТЛИК

"Благовісник", 1,2016