Любіть один одного!

Зазвичай на Новий рік ми бажаємо один одному щастя, здоров’я, достатку, миру, радості, натхнення, щоб збулося все, про що мріємо. А яке найважливіше побажання у Новому році дати християнам? Що хотів би побажати Сам Ісус Христос Своїм щирим послідовникам (тобто учням)? Напевно, що сьогодні більш актуального й важливого побажання нема, як саме вірш із Євангелії від Івана, 13:34: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».

Ознакою останнього часу буде саме охолодження любові: «І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне» (Мт.24:12). І це діагноз не тільки для людей цього світу, а стосується, насамперед, саме тих, хто називаються іменем Ісуса Христа (тих, хто Христові). Бо в цьому світі ми знаємо, яка любов. Принаймні не така, про яку заповідав Христос.

Попри всі духовні досягнення, проекти, плани, дарування Духа в церкві, понад усім є любов. Хоч це багатьох, буває, й дратує, бо більше доводиться нам лише чути про любов, аніж бачити її на практиці такою, як заповідав Христос. Якщо це так, то тим більше варто знову й знову нагадувати про цю найголовнішу заповідь Христову.

Цитую слова ап. Павла про любов із 1 Кор.13:1-3: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жодного!» Це доводить те, що Божа любов, яка в нас, значно вища пророцтв, віри, яка рушить гори, знання і таїн.

А хіба добрі справи не є ознакою того, що в нас присутня Божа любов? Виявляється, що навіть благочинства ближньому, навіть пожертва своїм життям чи маєтками без любові – ніщо! Виходить, що можна жертвувати й без любові. Далі апостол розкриває по пунктах, які складові Божої любові, що повинна бути в нас: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1Кор.13:4-8).

Отже, можна робити добро, жертвувати, але при цьому гордитися, принижувати, гніватися, хвалитися собою й своїми добрими справами.

Божа любов, що в нас, непримітна, скромна, тиха й покірлива, не криклива, без осудження. Вона наповнена співчуттям, милосердям, прощенням, благословенням. Бог любить, бо Бог є любов! Він не може чинити інакше. Христос заповів: «Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» Як Він полюбив? «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим.5:8). «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити й ми один одного!» (1Ів.4:9-11).

«Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів!» (1Ів.3:16). Згідно з цією заповіддю, еталон Божої любові занадто високий, щоб ми її досягли й могли покласти душу свою за брата. Тому дехто поміркує й скаже, що такої любові нам не здобути і не варто навіть робити спроби. Але важливо зрозуміти, що не варто міркувати так, що ми мусимо одразу дострибнути до цієї найвищої планки й покласти душу свою за когось, як зробив Христос. Якщо поміркувати, то це навіть не планка, яку треба перестрибнути, а це шлях по східцях. Не намагайся одразу опинитися на верху сходів, зроби перший крок, а потім будеш знати, як зробити другий, третій — і так далі. А ці кроки — щоденний подвиг віри заради Христа, наша постійність у тій справі, що нам доручив робити Христос. Можливо, це щось таке маленьке й незначне в очах наших і ближнього, але воно неодмінно є складником любові, а тому важливе й необхідне в досягненні найвищого показника Божої любові. Без цього маленького не буде більшого й великого. Якоюсь мірою це може нам здатися навіть рутиною, коли доводиться робити щодня те ж саме, тому приходить знемога й докір: скільки ж можна? І, на жаль, багато хто, розпочавши добру справу, здався, бо не зрозумів, що ця його праця в Божому проекті, у складнику Божої любові.

«Послухом правді очистіть душі свої через Духа на нелицемірну братерську любов, і ревно від щирого серця любіть один одного…» (1Петр.1:22). Російський переклад подає слово «ревно», як постійно (постоянно). «Це Я вам заповідую, щоб любили один одного ви!» (Ів.15:17).

На закінчення варто згадати про заповіді Господні, що стосуються сімейних стосунків. Коли бажають щастя, часто додають «сімейного щастя». А щоб воно було, важливо виконати Слово Боже: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе!» (Еф.5:25). Якщо апостол написав це саме для чоловіків, напевно, що саме це є найважливішим і саме те, у чому чоловіки, так би мовити, кульгають. Щодо жінок, то не написано любити чоловіків, а написано, щоб вони були покірними, бо саме в цьому їхня найбільша вада ще з часів Едему. Єва зробила свавільний вчинок непокори, навіть не порадившись зі своїм чоловіком. Лише поставила його перед фактом гріха, результатом свого діалогу зі змієм. Адам, мабуть, настільки був зачарований красою Єви, що так само взяв участь у непокорі Богові. Ісус Христос ціною Своєї крові виправив (здавалося, фатальну) помилку перших людей. Нині через Його жертву кожен може досягти єдності зі святим Богом і ввійти в святий Едем. І цей Едем може прийти (і повинен прийти!) у сімейні стосунки християн, у яких на першому місці стоять заповіді Христові й головує Сам Христос.

Геннадій АНДРОСОВ

"Благовісник", 1,2016