Віра та життя

Велич Божої любові

За сімсот футів внизу під кріслом, на якому я зараз сиджу, є озеро. Підземна печера з кришталево чистою водою відома як Джерела Едвардса. Нам, жителям Південного Техасу, багато чого відомо про ці джерела. Наприклад, їхня протяжність — 175 миль. Ми знаємо, як вони розташовані, — із заходу на схід, за винятком території Сан-Антоніо, під якою ці джерела тягнуться з півночі на південь. Ми знаємо, що там дуже чиста прісна вода. Її використовують для зрошення фермерських угідь, зелених галявин, нею наповнюють басейни й утамовують спрагу. Ми й справді багато знаємо.

Але разом з усіма відомими фактами є один, про який люди не мають жодної уяви. Нам невідомий обсяг цих озер. Яка глибина печери? Загадка... Скільки там всього галонів води? Неможливо виміряти...

Якщо ви подивитеся в Техасі прогноз погоди по телебаченню, то вирішите, ніби я кажу неправду. Наші синоптики регулярно повідомляють про зміни рівня води в джерелі Едвардса. Таке враження, що й загальний обсяг резервуарів ними виміряний. «Але насправді, — сказав мені якось один друг, — ніхто не знає, скільки води там, внизу».

Чи можливо таке? Я вирішив перевірити й зателефонував одному знайомому фахівцю, що займається питаннями охорони навколишнього середовища. «Усе правильно, — сказав він. — Ми даємо свої оцінки.

амагаємося робити виміри. Але точної кількості води в цих джерелах ми не знаємо. І ніхто не знає».
Чудово! Ми користуємося цією водою. Наше життя залежить від неї. Без неї ми б загинули... Але виміряти не можемо.

Ви вже подумали про якесь інше джерело, що не піддається вимірюванню? Напевне, так. Звичайно ж, це — не джерело води, а джерело любові. Божої любові. Живої води. Чистої, як січневий сніг. Один лише ковток втамовує спрагу й пом’якшує озлоблене серце. Занур життя людини в Божу любов, а коли дістанеш, вона вже очиститься й зміниться. Ми то знаємо, який її вплив.

Але який загальний обсяг? Ніхто ніколи так і не зміг виміряти.

Синоптики моральності турбуються, як би вода в джерелі не закінчилася. «Не пийте так багато!» — побоюються вони і рекомендують споживати «продукт» суворо певними порціями. Деякі, утім, все-таки п’ють більше, ніж дозволено. Терористи, зрадники, чоловіки, які б’ють своїх дружин... Цим мерзотникам тільки дозволь, вони можуть так захопитися...

Але хтось же все-таки знає глибину Божої любові? Тільки Сам Бог. «Хочеш знати її? — Запитує Він. — Ну що ж... Спустися по курній доріжці від Єрусалима. І поки не вийдеш на пагорб, іди за плямами запеченої крові. Але перш ніж підняти голову, прислухайся до тихого шепоту: «Ось як сильно Я люблю тебе!».

Спина вкрита шматками червоного м’яса, вирваного батогом із тіла. Кров струмками тече по обличчю. Очі й губи опухли. Біль вгризається в тіло з божевільним завзяттям. Намагаючись полегшити муки, Він підтягує ноги, але тим самим перекриває доступ повітря в легені. Задихається, знову розтягує пронизані цвяхами тканини, намагається підтягнутися вище. І так кілька годин поспіль. Вгору-вниз, поки зовсім не вичерпаються сили і не зникнуть наші сумніви.

Чи любить Бог тебе? Подивися на хрест — і дізнаєшся відповідь. Бог-Син помер за тебе. Хіба хтось міг уявити таке?

Коли Мартін Лютер друкував свою німецьку Біблію, донька друкаря в тій друкарні пережила дотик Божої любові. Ніхто раніше не розповідав їй про Ісуса. А думки про Бога не приносили дівчинці ніяких почуттів, крім страху. Але одного разу в майстерні батька вона збирала з підлоги шматки паперу і на одному випадково прочитала: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав...» Продовження фрази не віддрукувалося. Але й тих слів було достатньо, щоб замінити дитячий страх на небесну радість. Думка, що Бог може щось віддати, зворушила її душу. Незабаром мати помітила зміни в поведінці дочки. Коли батько поцікавилася причинами щасливих змін, дівчинка витягла з кишені обривок листка з незакінченою фразою з Біблії. «А що ж Він віддав?» — запитала мати. Дитина на мить задумалася і чесно відповіла: «Не знаю. Але якщо Він любить нас так, що готовий хоча б що-небудь віддати, то нам нічого боятися».

Бог подарував Своїм дітям не якусь велику ідею, ліричне послання або прекрасну пісню. Він віддав заради них Себе Самого. «Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф. 5: 2). Це що, різновид якогось релігійного обряду? Так, ви знайдете його опис в енциклопедії, в розділі «Вірність». Святість Бога вимагала безгрішної жертви, а єдиним таким приношенням міг стати Божий Син. А позаяк Божа любов не зупиниться ні перед чим, Господь заплатив цю ціну. Бог любить тебе нескінченно.

Англія стала свідком прояву таких почуттів у 1878 році. Другою дочкою королеви Вікторії була принцеса Аліса. Її молодший син заразився жахливою недугою, відомою під назвою «чорна дифтерія». Лікарі ізолювали дитину й заборонили матері наближатися до неї.

Але та не втрималася. Одного разу вона почула, як хлопчик запитав няню: «Чому ж мама більше не приходить, щоб поцілувати мене на ніч?» Серце Аліси здригнулося. Вона кинулася до сина й вкрила його поцілунками. Через кілька днів принцесу поховали.

Що змушує матерів робити вчинки на зразок цього? Що спонукало Бога зробити щось ще значиміше? Любов. Простеж взаємозв’язок видатного вчинку Бога з Його головним атрибутом — з Його любов’ю.
«Але як феномен Божої любові, — запитаєте ви, — узгоджується з темою книги? (Цей уривок взятий із книги «Я не центр Всесвіту», — примітка редакції). Адже ж не ми перебуваємо в центрі вселенської уваги. А раз так, навіщо Богу про нас дбати? Божий пріоритет — Його слава. Він — у центрі всього. Ну, а ми — наче театральний реквізит. Він Сам — головний зміст власного послання. А про нас там лише кілька слів. І це любов?»

Поза всяким сумнівом. Ти що ж, і справді хочеш, щоб світ обертався навколо тебе? Якщо так, тоді все від тебе і залежить. Батько спас тебе від цього тягаря. Хоч ти й цінний, але не головний. Важливий, але не необхідний.

Усе ще вважаєш, що це не дуже хороші новини?

Може, ще одна історія зможе тебе переконати. Мій батько працював механіком на нафтових вишках. У його житті не траплявся механізм, якого він не міг полагодити. Улюбленими іграшками мого татуся були не ключки для гольфу або тенісні ракетки, а різноманітні муфточки й гаєчки. Виявивши який-небудь несправний двигун, він ставав просто щасливий. Одного разу він віз нас до своєї сестри в Нью-Мехіко — і в машини вибило якусь рейку. Більшість мужиків тут же відправилися б в автосервіс і нили б усю дорогу. Але тільки не мій батько. Він викликав буксир і весь залишок шляху до тітоньки лише посміхався. Я навіть підозрюю, що він сам і влаштував цю аварію. Думка про майбутній тиждень порожньої сімейної балаканини явно була йому неприємна. Але тиждень під капотом... «Залиш свої булочки з кавою. Подай-но краще он те креслення». З восьмиклапанним двигуном батько зробив те ж, що генерал Паттон зі своїми солдатами, — він змусив його працювати.

Те ж саме можна було б сказати і про молодшого сина мого батька. Але про мене сказати цього не можна. Мої труднощі в галузі механіки нездоланні. Я навіть не можу згадати, на чому там тримається двигун. Той, хто плутає запаску з вентилятором охолодження, швидше за все, не особливо обдарований у питаннях авторемонтних робіт.

Моя технічна підготовка ставила батька у вразливе становище. Ну як у лицаря-механіка може бути такий син? Якщо ти вже намагаєшся відповісти, дозволь відразу ж поставити ще одне запитання. А як у Бога можуть бути такі діти? Під його керівництвом увесь Усесвіт функціонує бездоганно, немов «Ролекс». А ми? Більшість не може звести баланс навіть власної чекової книжки. Так що ж Йому робити?

Знаєш, як вчинив мій батько? Він дозволив мені допомагати. І це йому до честі. Він дав мені роботу — підносити гайкові ключі, чистити свічки запалювання. Він знав мої можливості. І жодного разу не сказав: «А ну, Максе, розбери-но коробку передач. Там якась шестерня зламалася». Нічого такого. З одного боку, він, звичайно, був закоханий у свої залізяки. Ну, а з іншого — він був закоханий у мене. Він любив мене занадто сильно, щоб вимагати від мене занадто багато.

Також і Бог. Він знає твої можливості. Він має уявлення про твої слабкості. Ти не можеш спокутувати власні гріхи й не можеш вирішити проблему голоду в світі. І Бог вважає, що це нормально. Та й світ не сподівається на твої здібності. Господь любить тебе дуже сильно, щоб все звалити на тебе. Він запускає складні космічні механізми. А ти і я підкидаємо тирсу туди, де може пролитися машинне мастило, і дякуємо Йому за наданий привілей. Але нам все-таки дозволили зазирнути «під капот». Ми, звичайно, не знаємо, як запустити двигун, і справжній мудрець той із нас, хто залишить це заняття Йому Самому.

Той факт, що ми не є центром Усесвіту, не означає, що нас ніхто не любить. Зовсім навпаки. Саме тому, що Бог любить тебе, цей світ обертається не навколо тебе.

А яка Його любов! Вона перевершує наше розуміння (див. Еф. 3:19). А тому що ми не можемо її зрозуміти, можливо, хоча б зможемо їй довіритися? Багато хто з вас дуже зголодніли за такою любов’ю! Вас не любили навіть ті, хто повинен був любити. Вас залишили одного в лікарні. Помирати. У холодному ліжку. З розбитим серцем. З криком в душі: «О, хоч хто-небудь любить мене чи ні?»

Будь ласка, прислухайтеся до відповіді Небес. Розмірковуючи про хрест, ви почуєте Боже запевнення: «Я люблю».

Можливо, хтось колись визначить межі джерел Едвардса в Південному Техасі. Радіокерований міні-підводний човен або навіть звичайний пірнальник спуститься у воду і торкнеться їхнього дна. «Ми проникли в таємницю підземних озер», — напишуть у газетах. Але чи зможе хтось сказати те ж про Божу любов? Ні.

Запаси води можна виміряти. Але Його любов — ніколи.

Макс ЛУКАДО

"Благовісник", 2,2015